Постанова
Іменем України
13 липня 2022 року
м. Київ
справа № 757/15700/16-ц
провадження № 61-242св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1 ,
відповідач - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Голуб С. А., Ігнатченко Н. В., Таргоній Д. О., від 01 грудня
2021 року.
Зміст позовної заяви та її обґрунтування
У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про стягнення коштів за договорами банківського вкладу.
Позовну заяву мотивовано тим, що 25 вересня 2013 року між нею та ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», укладено договір банківського вкладу № SАМDN80000737996585 «Стандарт» на суму 50 000,00 дол. США зі сплатою 7 % річних строком до 25 березня 2014 року, з правом пролонгації договору.
Також 06 лютого 2014 року між нею та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено договір банківського вкладу № SАМDNWFD0070072202600 «Стандарт» на суму 100 000,00 дол. США зі сплатою 8 % річних строком до 06 травня
2015 року, з правом пролонгації договору.
26 лютого 2016 року вона направила на адресу АТ КБ «ПриватБанк» заяву про розірвання договорів депозиту та повернення внесених сум вкладів, нарахованих відсотків, однак АТ КБ «ПриватБанк» не виконало взяті на себе зобов`язання та не повернуло кошти.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на її користь 175 891,79 дол. США, що складаються із суми вкладів та нарахованих на них відсотків.
Стислий виклад заперечень відповідача
АТ КБ «ПриватБанк» заперечувало проти задоволення позову у повному обсязі. Зазначало, що у зв`язку з окупацією Автономної Республіки Крим банк тимчасово не може здійснювати свою діяльність на цій території, а тому перевірити наявність чи відсутність коштів на рахунках ОСОБА_1 неможливо. Крім того, все майно банку на вказаній території націоналізовано та покладено на автономну некомерційну організацію «фонд захисту вкладників» обов`язок щодо повернення вкладів, у тому числі і вкладів, розміщених у АТ КБ «Приват Банк». Зауважувало, що на наданих позивачкою договорах банківського кладу міститься лише електронний підпис керівника банку, відсутня ощадна книжка чи інший сертифікат відповідно до положень ЦК України, який б свідчив про внесення коштів позивачкою.
Основний зміст та мотиви рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 24 січня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 07 червня 2017 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що договори банківського вкладу були укладені у м. Севастополі, у філії «Кримське регіональне управління» ПАТ КБ «ПриватБанк», де наразі відповідач та його відокремлені підрозділи не мають можливості здійснювати свою банківську діяльність у зв`язку з тимчасовою окупацією території АР Крим, а тому відсутні докази наявності на цей час вкладених позивачкою коштів та нарахованих процентів за договорами банківського вкладу, а також докази того, що вони позивачці не повернуті. Зазначено, що існує можливість отримання ОСОБА_1 коштів за вказаними банківськими вкладами, розміщеними на відповідних рахунках у ПАТ КБ «ПриватБанк», від автономної некомерційної організації «фонд защиты вкладчиков» (далі - фонд).
Постановою Верховного Суду від 01 серпня 2019 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - Титаренка Д. О. задоволено частково, ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 07 червня 2017 року скасовано, передано справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Скасовуючи судове рішення апеляційного суду та направляючи справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції виходив із того, що висновок апеляційного суду про неможливість виконання відповідачем спірних зобов`язань є передчасним, адже припинення діяльності відокремлених підрозділів банку не є підставою для такого висновку. При цьому апеляційний суд не надав оцінки доказам, які надані позивачкою на підтвердження того, що на її депозитному рахунку, відритому в АТ КБ «ПриватБанк», знаходилися грошові кошти, які банк відмовився повернути.
Постановою Київського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Печерського районного суду міста Києва від 24 січня 2017 року скасовано, позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 173 390,03 дол. США.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Задовольняючи частково позов, суд апеляційної інстанції виходив із того, що створення фонду, який начебто взяв на себе виплати вкладникам банку, не може слугувати підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки дії окупаційної влади не породжують у позивачки обов`язків звертатися до послуг такого фонду. Матеріали справи містять належні та допустимі докази того, що між сторонами були укладені зазначені договори банківського вкладу та позивачкою внесені кошти на депозитні рахунки банку, які підлягають поверненню із врахуванням відсотків.
Постановою Верховного Суду від 21 липня 2021 року касаційну скаргу
АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення процентів за договорами банківського вкладу скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постанову Київського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення сум вкладів за договорами банківського вкладу залишено без змін.
Залишаючи без змін судове рішення апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» на користь
ОСОБА_1 сум депозитів, Верховний Суд погодився із висновком суду апеляційного суду, що оригінали договорів банківського вкладу та квитанції про внесення коштів на депозитні рахунки банку є належними доказами на підтвердження внесення ОСОБА_1 грошових коштів на депозитні рахунки АТ КБ «ПриватБанк». При цьому банк не спростував належними та допустимими доказами наявність депозитних зобов`язань перед позивачкою та не довів факт повернення грошових коштів, внесених на депозит.
Скасовуючи рішення апеляційного суду в частині стягнення процентів за договорами банківського вкладу, Верховний Суд виходив із того, що суд апеляційної інстанції помилково стягнув з банку на користь позивачки відсотки за користування депозитними вкладами станом на момент ухвалення оскаржуваного судового рішення в розмірі ставок, встановлених на час дії договорів банківського вкладу.
Постановою Київського апеляційного суду від 01 грудня 2021 року рішення Печерського районного суду м. Києва від 24 січня 2017 року скасовано та ухвалено нове судове рішення. Позов ОСОБА_1 до
АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення коштів за договорами банківського вкладу задоволено частково. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 173 390, 03 дол. США. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що після пред`явлення вимоги про дострокове повернення вкладів та/або розірвання договорів депозиту банк має сплатити відсотки за користування цими грошовими коштами в розмірі, визначеному відповідно до вимог статті 1070 Цивільного кодексу України. Визначаючи суму процентів, які мали бути нараховані на банківські вклади позивачки, суд врахував, що вимога про дострокове повернення вкладів була пред`явлена позивачкою до закінчення строку дії пролонгованих договорів банківського вкладу (26 лютого 2016 року), а також взяв до уваги розмір відсоткової ставки по вкладам «на вимогу» та положення договорів щодо порядку нарахування процентів у випадку розірвання договору до закінчення 6 місяців (за договором від 25 вересня 2013 року № SАМDN80000737996585) та 3 місяців (за договором від 06 лютого 2014 року № SАМDNWFD0070072202600) з дати його останньої пролонгації.
Ураховуючи, що скасовуючи постанову Київського апеляційного суду
від 10 жовтня 2019 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення процентів за договорами банківського вкладу, Верховний Суд не зазначив в якому конкретно розмірі судове рішення про стягнення коштів залишається в силі, що ускладнить видачу виконавчого листа на виконання постанови Київського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року, апеляційний суд вважав доцільним для подальшої видачі виконавчого листа у цій справі зазначити загальну суму стягнення, яка складається із депозитів у розмірі 150 000,00 дол. США та процентів у розмірі 23 390,03 дол. США, а всього 173 390,03 дол. США. Виходячи із загальної суми, суд також визначив й розподілив судовий збір.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції та узагальнені доводи особи, яка її подала
У січні 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга
АТ КБ «ПриватБанк», у якій заявник просить змінити мотивувальну та резолютивну частини постанови Київського апеляційного суду від 01 грудня 2021 року в частині суми стягнення, виключивши з неї суму депозитних вкладів у розмірі 150 000,00 дол. США, а також скасувати постанову Київського апеляційного суду від 01 грудня 2021 року в частині стягнення відсотків та ухвалити в цій частині нове судове рішення про стягнення
з АТ КБ «Приватбанк» процентів за договором банківського вкладу
від 25 вересня 2013 року № SАМDN80000737996585 у розмірі
7 219,17 дол. США, а за договором банківського вкладу від 06 лютого
2014 року № SАМDNWFD0070072202600 - у розмірі 16 071,23 дол. США.
Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17-ц, постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 727/898/19 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також не дослідив належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
АТ КБ «Приватбанк» зазначає, що апеляційний суд не урахував, що відповідно до статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються, а тому виплата передбачених пунктом 1 договорів та встановлених статтями 1061, 1070 ЦК України процентів поширюється лише на період дії договорів вкладу, та після припинення таких договорів вказані проценти не нараховуються.
Позивачка направила заяву про розірвання договорів банківських вкладів
26 лютого 2016 року, АТ КБ «ПриватБанк» отримало її 01 березня 2016 року, а тому договори вважаються розірваними з 04 березня 2016 року (через два банківські дні). При цьому згідно з пунктом 2 зазначених вище договорів проценти на суму вкладу нараховуються з дня, наступного за днем надходження коштів до банку.
Заявник зауважує, що суд апеляційної інстанції не мав правових підстав повторно стягувати з відповідача суму депозитних вкладів у розмірі 150 000,00 дол. США, враховуючи, що зазначена сума була стягнута постановою Київського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року, яка залишена в цій частині без змін постановою Верховного Суду від 21 липня 2021 року. Зазначене судове рішення було виконано відповідачем у повному обсязі ще 16 жовтня 2020 року.
Ухвалою Верховного Суду від 28 січня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ КБ «ПриватБанк» на постанову Київського апеляційного суду від 01 грудня 2021 року, зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку виконання постанови Київського апеляційного суду від 01 грудня 2021 року і витребувано із Печерського районного суду міста Києва цивільну справу № 757/15700/16-ц.
29 червня 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 05 липня 2022 року справу призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1 не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
25 вересня 2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк», в особі Кримського регіонального управління ПАТ КБ «ПриватБанк», укладено договір банківського вкладу «Стандарт» № SАМDN80000737996585 на суму 50 000,00 дол. США зі сплатою 7 % річних, строком до 25 березня 2014 року з правом пролонгації договору.
06 лютого 2014 року між ОСОБА_1 та ПАТ «КБ «ПриватБанк», в особі Кримського регіонального управління ПАТ КБ «ПриватБанк», укладено договір банківського вкладу «Стандарт» № SАМDNWFD0070072202600 на суму 100 000,00 дол. США зі сплатою 8 % річних, строком до 06 травня
2015 року з правом пролонгації договору.
На виконання вимог цих договорів ОСОБА_1 внесено на відповдіні рахунки ПАТ КБ «ПриватБанк» 50 000,00 дол. США та 100 000,00 дол. США.
26 лютого 2016 року ОСОБА_1 направила на адресу ПАТ КБ «ПриватБанк» заяву про дострокове розірвання договорів банківського вкладу від 25 вересня 2013 року № SАМDN80000737996585 та від 06 лютого 2014 року № SАМDNWFD0070072202600, повернення вкладів та нарахованих на них процентів, яка отримана відповідачем 01 березня 2016 року.
Позиція Верховного Суду
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку та якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суду (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.