Постанова
Іменем України
13 липня 2022 року
м. Київ
справа № 562/2001/13-ц
провадження № 61-14138св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф.,
Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 та заступник прокурора Здолбунівського району в інтересах ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , Державна казначейська служба України,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Рівненського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Гордійчук С. О., Боймиструк С. В., Ковальчук Н. М., від 22 липня 2021 року,
ВСТАНОВИВ:
У травні 2012 року заступник прокурора Здолбунівського району в інтересах ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , Державної казначейської служби України (далі - ДКСУ), в якому, остаточно сформулювавши позовні вимоги, просив стягнути на користь
ОСОБА_1 кошти в рахунок відшкодування шкоди, заподіяної злочином у розмірі 479 400 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вироком Здолбунівського районного суду від 07 лютого 2013 року у справі № 1708/1051/12 ОСОБА_2 визнаний винним у скоєні злочину, передбаченому частиною першою
статті 367 КК України, у зв`язку із тим, що будучи службовою особою начальником Радивилівського районного відділу державної виконавчої служби, неналежно виконував свої службові обов`язки по контролю за діями підпорядкованого державного виконавця через несумлінне ставлення до них, що призвело до протиправного зняття заборони на відчуження належного ОСОБА_1 будинку, розташованого в
АДРЕСА_1 , придбання його на прилюдних торгах іншою особою та переоформлення права власності. Внаслідок чого заподіяно істотної шкоди охоронюваним законом житловим правам та інтересам ОСОБА_1 , що полягає в позбавленні її права власності на житло.
У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 та ДКСУ, в якому просила відшкодувати заподіяну злочином шкоду в розмірі 707 629 грн, з яких 496 579 грн вартість житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , та 211 050 грн вартість земельної ділянки за цією же адресою.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок умисних дій ОСОБА_2 вона втратила не лише домоволодіння, а й земельну ділянку, право власності на яку вона набула придбавши домоволодіння за договором купівлі-продажу, чим їй завдано майнову шкоду в сумі 211 050 грн.
Ухвалою Здолбунівського районного суду Рівненської області від 31 липня 2020 року об`єднано в одне провадження позови ОСОБА_1 та прокурора.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області, у складі судді Мичка І. М., від 09 грудня 2020 року позов заступникапрокурора Здолбунівського району в інтересах ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто солідарно з Державного бюджету України, ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 496 579 грн майнової шкоди.
Позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто солідарно з Державного бюджету України, ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 211 050 грн майнової шкоди, яка складається з ринкової вартості земельної ділянки та 8 399,50 грн витрат на проведення будівельно-технічної експертизи.
Суд першої інстанції виходив з того, що правовим наслідком вчиненого ОСОБА_2 злочину стало протиправне позбавлення ОСОБА_1 права власності на домоволодіння і земельну ділянку, чим позивачу завдано майнової шкоди.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Рівненського апеляційного суду від 22 липня 2021 року апеляційну скаргу ДКСУ задоволено частково, рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 09 грудня 2020 року скасовано. Позов заступника прокурора Здолбунівського району в інтересах
ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1
496 579 грн майнової шкоди та 8 399,50 грн витрат за проведення будівельно-технічної експертизи.
У задоволені позовних вимог ОСОБА_1 щодо стягнення майнової шкоди у розмірі 211 050 грн відмовлено.
Колегія суддів виходила з того, що суд першої інстанції, визначаючи розмір майнової шкоди, обґрунтовано врахував висновок експерта, відповідно до якого вартість домоволодіння становить 496 579 грн, проте помилково дійшов висновку щодо солідарного стягнення коштів, оскільки відшкодування шкоди, завданої фізичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою.
Відмовляючи у задоволенні вимог ОСОБА_1 , суд вказав, що вона не набула права власності на земельну ділянку, оскільки рішення Радивилівської міської ради № 17 від 28 лютого 1997 року, яким передано ОСОБА_5 у приватну власність земельну ділянку для обслуговування житлового будинку і господарських споруд в межах населеного пункту по АДРЕСА_1 , не було реалізовано ні ОСОБА_5 , ні його спадкоємцем ОСОБА_6 , у якої ОСОБА_1 придбала будинок.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить оскаржену постанову скасувати в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення майнової шкоди у розмірі 211 050 грн (вартість земельної ділянки), ухваливши нове рішення про задоволення цих вимог.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
20 серпня 2021 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на постанову Рівненського апеляційного суду від 22 липня 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду від 10 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали із районного суду.
У жовтні 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 07 липня 2022 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження ОСОБА_1 зазначає застосування апеляційним судом норм права без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16, від 05 грудня 2018 року у справі № 713/1817/16-ц, від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц, від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17, у постанові Верховного Суду від 16 квітня 2019 року у справі № 907/68/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Вказує, що приписами пункту 5 Порядку передачі земельних ділянок у приватну власність громадянам України, затвердженого наказом Державного комітету України по земельних ресурсах № 10 від 15 лютого 1993 року, передбачено, що встановлення меж земельних ділянок у натурі (на місцевості) виконують землевпорядні органи на замовлення рад народних депутатів. Після встановлення меж земельних ділянок, що передаються у приватну власність, громадяни одержують державний акт на право приватної власності на землю, який видається і реєструється відповідною радою народних депутатів.
Стверджує, що підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт, тоді як оформлення права власності не є юридичним фактом для набуття права на земельну ділянку. У рішенні
№ 5-рп/2005 від 22 вересня 2005 року Конституційний Суд України зазначив, що порядок безоплатної передачі у приватну власність земельних ділянок державної та комунальної власності не повинен встановлювати обмеження щодо виникнення цього права у громадян.
Вважає, що на підставі рішення Радивилівської міської ради № 17
від 28 лютого 1997 року ОСОБА_5 набув право власності на земельну ділянку, яка мала ознаки об`єкта права власності та саме орган місцевого самоврядування, а не власник, повинен був замовити встановлення меж землевпорядними органами, посвідчити право власності та видати державний акт.
При цьому апеляційний суд не взяв до уваги обставини набуття права власності на земельну ділянку ОСОБА_5 на підставі Декрету Кабінету Міністрів України № 15-92 від 26 грудня 1992 року «Про приватизацію земельних ділянок», перехід до спадкоємця ОСОБА_6 права на отримання державного акта на право власності на земельну ділянку, умови договору купівлі-продажу будинку, відповідно до яких будинок розташований на приватизованій земельній ділянці, не застосував приписи статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України щодо переходу від
ОСОБА_6 до неї, як покупця житлового будинку, права на землю.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У відзиві, поданому в жовтні 2021 року ДКСУ, посилаючись на законність та обґрунтованість постанови апеляційного суду, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Вважає безпідставними вимоги про стягнення на користь ОСОБА_1 коштів у розмірі 211 050 грн, як вартості земельної ділянки, оскільки вона не була власником цієї ділянки.
Звертає увагу, що ОСОБА_3 придбав на прилюдних торгах тільки житловий будинок належний ОСОБА_1 і лише в подальшому, на підставі рішення міської ради, отримав земельну ділянку у власність, оформивши відповідну технічну документацію.
Вироком Здолбунівського районного суду від 07 лютого 2013 року у справі № 1708/1051/12 ОСОБА_2 визнаний винним у скоєні злочину, передбаченого частиною першою статті 367 КК України, за вчинення дій щодо продажу будинку позивача, тоді як інше майно чи майнові права не були продані під час прилюдних торгів, а тому не можуть бути предметом позову у цій справі.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
На підставі договору купівлі-продажу від 05 березня 1988 року ОСОБА_5 належав житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .
28 лютого 1997 року Радивилівською міською радою прийнято рішення
№ 17 про передачу ОСОБА_5 у приватну власність земельну ділянку для обслуговування житлового будинку і господарських споруд в межах населеного пункту 0,06 га, залишено в постійному користуванні 0,03 га.
ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_5 від 20 серпня 2003 року набула права власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .
04 травня 2004 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 укладеного договір купівлі-продажу, відповідно до якого ОСОБА_1 придбала житловий будинок з приналежними до нього господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 .
На підставі свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів № 1674 від 11 липня 2005 року зареєстровано право власності на вказаний житловий будинок за ОСОБА_3 .
Рішенням Радивилівської міської ради № 279 від 04 серпня 2005 року надано дозвіл ОСОБА_3 на виготовлення технічної документації про видачу державного акту на право власності на земельні ділянку для обслуговування житлового будинку та господарських споруд, загальною площею 0,09 га, по АДРЕСА_1 .
Рішенням Радивилівської міської ради № 305 від 05 жовтня 2005 року затверджено технічну документацію по складанню державного акту на право власності на землю та передано у власність ОСОБА_3 земельну ділянку, загальною площею 0,09 га, по АДРЕСА_1 для обслуговування житлового будинку та господарських споруд.
15 листопада 2005 року ОСОБА_3 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯБ № 090368.
Вироком Здолбунівського районного суду Рівненської області від 07 лютого 2013 року у справі № 1708/1051/12 ОСОБА_2 визнаний винним у скоєнні злочину, передбаченого частиною першою статті 367 КК України.
Вироком встановлено, що ОСОБА_2 , будучи службовою особою - начальником Радивилівського районного відділу державної виконавчої служби, від імені державної виконавчої служби брав участь у виконавчому провадженні щодо виконання виконавчого листа Радивилівського районного суду від 20 грудня 2004 року про стягнення з ОСОБА_1 11 690,80 грн боргу. Неналежно виконуючи свої службові обов`язки через несумлінне ставлення до них, в травні 2005 року, грубо порушуючи статтю 8 Закону України «Про виконавче провадження», ОСОБА_2 підписав та затвердив гербовою печаткою Радивилівського районного відділу державної виконавчої служби заявку за вих. № 1380 від 16 травня 2005 року на реалізацію належного ОСОБА_1 майна по
АДРЕСА_1 , яке знаходилося під забороною відчуження та перебувало під іпотекою, чим всупереч вимогам частини 2 статті 62-1 Закону України «Про виконавче провадження», без згоди і відома іпотекодавця - ОСОБА_1 та іпотекодержателя ЗАТ «Приват-Банк», ініціював реалізацію належного їй на праві приватної власності будинку по
АДРЕСА_1 .
У подальшому, підписавши та затвердивши гербовою печаткою складений державним виконавцем Мельник Ю. М акт про придбання ОСОБА_3 майна з прилюдних торгів від 08 червня 2005 року, ОСОБА_2 затвердив складений розподіл коштів на суму 26 401 грн, що надійшли на депозитний рахунок державної виконавчої служби від реалізації будинку без дозволу банку та ОСОБА_1 , що призвело до зняття заборони на відчуження належного ОСОБА_1 майна в АДРЕСА_1 , та подальшого оформлення права власності на нього новим набувачем ОСОБА_3 , який придбав його у відповідності до результатів прилюдних торгів.