УХВАЛА
14 липня 2022 року
м. Київ
справа № 431/3002/16-к
провадження № 13-33зво22
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідачаОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17
розглянула заяву захисника ОСОБА_18 про перегляд за виключними обставинами на підставі п. 2 ч. 3 ст. 459 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) вироку Апеляційного суду Луганської області від 14 березня 2018 року щодо ОСОБА_19 і
ВСТАНОВИЛА:
Як убачається з матеріалів провадження за заявою, вироком Апеляційного суду Луганської області від 14 березня 2018 року ОСОБА_19 було засуджено за: ч. 2 ст. 15 і пунктами 1, 5, 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115; ч. 3 ст. 28 і пунктами 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115; ч. 1 ст. 263; ч. 3 ст. 28 і ч. 1 ст. 263 Кримінального кодексу України (далі – КК) до покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією майна. Таке рішення Касаційний кримінальний суд Верховного Суду 26 березня 2019 року залишив без змін.
Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ, Суд, міжнародна судова установа) у рішенні від 10 лютого 2022 року в справі «Селеш та інші проти України» (заява № 432/20 та трьох інших, у тому числі ОСОБА_19 ) констатував порушення ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) стосовно довічного ув`язнення без перспективи звільнення. ЄСПЛ постановив, що установлення порушення саме собою є достатньою справедливою сатисфакцією.
Про набуття цим рішенням статусу остаточного Міністерство юстиції України повідомило стороні захисту листом від 16 червня 2022 року.
Посилаючись на вказане рішення ЄСПЛ, визнання 16 вересня 2021 року Конституційним Судом України такими, що не відповідають Основному Закону, положень ч. 1 ст. 81, ч. 1 ст. 82 КК, захисник ОСОБА_18 звернувся до Верховного Суду із заявою про перегляд згаданого вироку за виключними обставинами на підставі п. 2 ч. 3 ст. 459 КПК. На думку заявника, відновлення порушеного права ОСОБА_19 може бути забезпечено шляхом повторного розгляду справи судом і призначення засудженому виду покарання з можливістю реальної перспективи звільнення або заміни заходу примусу на більш м`який, ніж довічне позбавлення волі. Також захисник ставить під сумнів обґрунтованість засудження ОСОБА_19 . Водночас автор звернення вважає, що Верховний Суд має врахувати наявні наразі пенологічні обставини й попри відсутність в Україні законодавчого механізму скорочення довічного ув`язнення застосувати щодо засудженого додатковий захід індивідуального характеру.
Велика Палата Верховного Суду (далі – Велика Палата), перевіривши подану заяву, дійшла висновку, що у відкритті провадження за нею належить відмовити на таких підставах.
У рішенні «Селеш та інші проти України», на яке посилається захисник, міжнародна судова установа, спираючись на свою усталену практику, зазначила, що Конвенція не забороняє застосування покарання у виді довічного позбавлення волі, однак має існувати можливість його скорочення на основі оцінки того, чи є законні пенологічні підстави для продовження ув`язнення. Тобто Суд указав на системну проблему в українському законодавстві, котру належить подолати шляхом унесення до чинних законів змін, спрямованих на усунення її першопричини.
Як раніше неодноразово зазначала Велика Палата, удосконалення нормативно-правових актів шляхом прийняття законів, унесення до них змін та доповнень є прерогативою законодавчої влади і н