Постанова
Іменем України
14 липня 2022 року
м. Київ
справа № 638/2254/18
провадження № 61-6224св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей Шевченківського району управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 15 березня 2021 року у складі колегії суддів: Хорошевського О. М., Кругової С. С., Тичкової О. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, просила позбавити батьківських прав ОСОБА_2 щодо сина ОСОБА_3, у зв`язку з ухиленням відповідача від виконання його обов`язків з виховання дитини.
На обґрунтування позову посилалася на те, що 02 квітня 2011 року між сторонами укладено шлюб, який розірвано рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 вересня 2016 року.
Від шлюбу сторони мають неповнолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, який після розірвання шлюбу постійно проживає з матір`ю та знаходиться на її утриманні, і саме вона займається його вихованням та розвитком.
ОСОБА_2 після розірвання шлюбу переїхав до Сполучених Штатів Америки. Відповідач від виконання своїх батьківських обов`язків з виховання сина ухиляється, не цікавиться його життям, не відвідує його, матеріальної допомоги не надає.
Незважаючи на її неодноразові звернення до відповідача про його участь у вихованні дитини, він не вживає заходів щодо забезпечення дитині достатнього рівня життя, всебічного виховання та розвитку, захисту його законних прав та інтересів, не сприяє засвоєнню загальновизнаних норм моралі, не піклується про його здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надає доступу до культурних та інших духовних цінностей, не цікавиться життям і навчанням сина, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду та лікування дитини.
У лютому 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом, просив зобов`язати ОСОБА_1 усунути перешкоди у його спілкуванні з сином ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, визначити такі способи його участі у спілкуванні з сином: систематичні побачення батька з дитиною без участі матері та без обмеження місця прогулянок, з можливістю поїздки до родичів, в тому числі до баби та діда, у такі дні щотижня: кожної середи після шкільних занять до 20:00 год., з урахуванням розкладу позашкільних занять ОСОБА_3 ; у першу та третю суботу кожного місяця з 11:00 год. до 20:00 год.; у другу та четверту суботу кожного місяця з 11:00 год. суботи до 18:00 год. неділі (у літній період часу - до 19:00 год.) з ночівлею за місцем проживання/перебування батька з урахуванням розпорядку дня дитини, стану здоров`я та її особистого бажання та можливістю виїзду для відпочинку за межі міста; право забирати сина з дому/школи/позашкільних занять/закладів охорони здоров`я та відвозити сина до школи/позашкільних занять/закладів охорони здоров`я/додому особисто у будь-який день тижня; побачення в інші дні тижня за попередньою домовленістю сторін з урахуванням розпорядку дня дитини, стану здоров`я та її особистого бажання; необмежене спілкування ОСОБА_2 з сином ОСОБА_3 особисто засобами зв`язку: телефонного, поштового, електронного та іншого, що не передбачають безпосереднього фізичного спілкування між батьком та сином; спільний відпочинок ОСОБА_3 з батьком 14 днів на рік (у тому числі, за кордоном) без супроводу матері; спільне проведення половини зимових, весняних, осінніх канікул дитини разом з батьком за місцем проживання/перебування батька з можливістю виїзду за межі м. Харкова без супроводу матері та її попередньої згоди; право спільного проведення родинних свят батька (днів народження батька та його близьких родичів (баби, діда тощо), інших родинних свят) без супроводу матері та її попередньої згоди; у разі, якщо святкові дні припадають на день побачення з сином, то такий день син проводить з батьком; або святковий день передує дню побачення, або є наступним після нього, то такий день син проводить з батьком за узгодженням сторін; право бути негайно поінформованим ОСОБА_1 про будь-які можливі зміни місця проживання/перебування дитини (до настання таких змін), стану його здоров`я, розкладу позашкільних занять тощо.
На обґрунтування позову посилався на те, що він та відповідачка є батьками неповнолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, який проживає з матір`ю ОСОБА_1 . Восени 2017 року він тимчасово виїхав за кордон до Сполучених Штатів Америки. Протягом року декілька разів приїздив до України для того, щоб побачитися з сином, перешкод у спілкуванні з яким на той час не мав.
Повернувшись до України у листопаді 2018 року він дізнався про заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 29 жовтня 2018 року про позбавлення його батьківських прав. За його заявою про перегляд заочного рішення зазначене судове рішення скасоване.
ОСОБА_1 не надає йому можливості побачитися з сином, чинить перешкоди у спілкуванні з дитиною, не відповідає на усні звернення та телефонні дзвінки, ігнорує спільне обговорення його навчання, виховання, стану здоров`я, оздоровлення та відпочинку, чим порушує його права як батька.
Зазначав, що він готовий і прагне брати участь у житті та вихованні сина, що сприятиме належному здійсненню прав дитини та повністю відповідає її інтересам, однак відповідачка безпідставно перешкоджає йому спілкуватися з сином.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 грудня 2019 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей Шевченківського району управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, про позбавлення батьківських прав задоволено. Позбавлено ОСОБА_2 батьківських прав щодо ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Управління служб у справах дітей департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, про усунення перешкод у вільному спілкуванні з дитиною та її вихованні та визначення способу участі у вихованні та спілкуванні з дитиною батьком, який проживає окремо від неї відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що наявні ознаки свідомого нехтування ОСОБА_2 батьківськими обов`язками, що є підставою для позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки маючи можливість виконувати свої батьківські обов`язки, ОСОБА_2 не бере участі у вихованні сина. Його намагання щодо участі у вихованні та спілкуванні з сином вже після ухвалення судового рішення не свідчать про його добровільне бажання виконувати батьківські обов`язки або змінити ставлення до виховання сина. Також відсутні підстави для задоволення позову ОСОБА_4 щодо спілкування та участі батька у вихованні дитини.
Постановою Харківського апеляційного суду від 15 березня 2021 року рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 грудня 2019 року скасовано, ухвалено нове рішення.
У задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей Шевченківського району управління служб у справах дітей департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, про позбавлення батьківських прав відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Управління служб у справах дітей департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, про усунення перешкод у вільному спілкуванні з дитиною та її вихованні та визначення способу участі у вихованні та спілкуванні з дитиною батьком, який проживає окремо від неї задоволено частково.
Визначено такі способи участі батька ОСОБА_2 у спілкуванні з сином ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 :
- побачення батька із сином кожної середи після шкільних занять до 19:00 год., з урахуванням розкладу позашкільних занять ОСОБА_3 ;
- побачення у першу та третю суботу кожного місяця з 11:00 год. до 19:00 год.;
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_1 не надала належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що відповідач умисно та злісно ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, а тому відсутні підстави для задоволення позову про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав.
Задовольняючи частково зустрічний позов, суд апеляційної інстанції зазначив, що ОСОБА_2 тривалий час не спілкувався з сином. Для встановлення нормальних взаємовідносин з дитиною потрібен час, а тому не можна вважати, що визначення усіх способів спілкування з дитиною, про які просив позивач за зустрічним позовом, буде сприяти реалізації інтересів дитини.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників
У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, надалі уточненою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотань про визнання обов`язковою явки в судове засідання представника органу опіки та піклування, призначення судово-психологічної експертизи та з`ясування думки дитини безпосередньо в судовому засіданні в присутності психолога, а тому не встановив фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи. Суд апеляційної інстанції встановив факт працевлаштування відповідача за кордоном на підставі недопустимих доказів. У матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що відповідач цікавиться долею сина, допомагає у його вихованні, спілкується з ним.
Подання зустрічного позову не свідчить, що відповідач бажає брати участь у вихованні дитини. Задовольняючи зустрічний позов, суд апеляційної інстанції не врахував відсутність у ОСОБА_2 перешкод у спілкуванні з сином, оскільки позивачка йому таких не чинить.
Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, пункти 3, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України.
У червні 2022 року надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому ОСОБА_2, від імені якого діє адвокат Шабанова С. О., просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
На обґрунтування відзиву посилається на те, що під час розгляду справи суді першої та апеляційної інстанції позивачка не заявляла зазначених клопотань. Лише після направлення Верховним Судом справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, представник позивачки заяв зазначені клопотання, проте не зазначив поважність причин неподання цих клопотань раніше. З урахуванням наведеного суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні зазначених клопотань. Також суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що у матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач ухиляється від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 31 травня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1, на підставі пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України, пунктів 3, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Суди встановили, що 02 квітня 2011 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб, який розірвано рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 вересня 2016 року.
Від шлюбу мають сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, який після розірвання шлюбу постійно проживає з матір`ю.
Відповідно до акта обстеження умов проживання ОСОБА_3, складеного спеціалістами Служби у справах дітей по Київському району 18 квітня 2018 року, дитина мешкає разом з матір`ю ОСОБА_1, а також ОСОБА_5, ОСОБА_6, для дитини створені належні умови.
Згідно з інформацією з характеристики з місця проживання ОСОБА_1 від 31 травня 2017 року, складеної її сусідами, вона самостійно займається вихованням сина, утримує родину, батька дитини ОСОБА_2 з жовтня 2016 року не бачили.
Відповідно до характеристики ОСОБА_3, наданої Комунальним дошкільним закладом "Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок № 140) Харківської міської ради, дитина виховується в неповній сім`ї, вихованням займається мати дитини, яка приводить та забирає сина із закладу, відвідує свята, батьківські збори, систематично цікавиться успіхами сина, надає необхідну допомогу вихователям; батько протягом року не з`являвся.
Згідно з відповіддю Спеціалізованої економіко-правової школи 1-3 ступенів з поглибленим вивченням іноземної мови Приватного вищого навчального закладу Харківський гуманітарний університет "Народна українська академія" від 18 квітня 2018 року, в якому у 1-Б класі навчався ОСОБА_3, батько дитини не звертався до класного керівника щодо питань успішності навчання свого сина протягом 2017-2018 навчального року, не відвідував дитячі заходи та батьківські збори у школі, не приводив і не забирав дитину зі школи протягом 2017-2018 навчального року.
Відповідно до відповіді Комунального закладу охорони здоров`я "Харківська міська дитяча поліклініка № 23" від 17 квітня 2018 року № 560, в якому з народження перебуває на обліку ОСОБА_3, дитина перебуває під наглядом фахівців закладу охорони здоров`я, амбулаторні прийоми дільничного педіатра відвідує у супроводі матері, батько ОСОБА_2 до поліклініки щодо стану здоров`я дитини не звертався, при викликах дільничного педіатра додому присутнім не був.
Футбольний центр раннього розвитку "Футбік" надав характеристику ОСОБА_3, який відвідує клуб з 21 березня 2016 року, згідно із якою його приводить до клубу мати - ОСОБА_1, яка уклала договір зі спортивним клубом та здійснює оплату, відвідує тренування сина та присутня на його атестаціях. Батько ОСОБА_4 приводив дитину тільки на початку його відвідувань футбольного клубу, був присутній на декількох тренуваннях спільно з матір`ю.
Згідно з відомостями, наданими Головним центром обробки спеціальної інформації від 12 липня 2018 року щодо перетинання ОСОБА_2 кордону у 2017-2018 роках, він неодноразово виїзджав з України до Сполучених Штатів Америки, зокрема, 05 серпня 2017 року - з м. Нью-Йорка до м. Києва, 13 вересня 2017 року - з м. Києва до м. Ганновера, 01 грудня 2017 року повернувся з м. Нью-Йорка до м. Києва, 14 грудня 2017 року виїжджав з м. Києва до м. Нью-Йорка.
У 2017 році ОСОБА_2 був працевлашований у Сполучених Штатах Америки, що підтверджується карткою MSC1791116662.
З 23 листопада 2018 року до 31 січня 2019 року ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Прайд", обіймав посаду заступника генерального директора товариства, з 05 червня 2019 року знову працює в товаристві, що підтверджено відомостями з довідок Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Прайд" від 23 листопада 2018 року № 23/11 та 31 травня 2019 року № 1905/31, відповіддю Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області від 02 липня 2019 року, відомостями з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків від 20 листопада 2019 року.
ОСОБА_1 з 07 лютого 2017 року працює у Товаристві з обмеженою відповідальністю "Естейт-Менеджмент" на посаді директора. Її середньомісячна заробітна плата становить 12 000,00 грн.
Також ОСОБА_1 є засновником (учасником) юридичної особи - Товариства з обмеженою відповідальністю "Зіта", попереднім засновником якого був ОСОБА_2, що підтверджується витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 22 листопада 2018 року станом на 01 вересня 2017 року та 15 вересня 2017 року. ОСОБА_2 перебував засновником товариства з 15 червня 2011 року до 04 вересня 2017 року, дивіденди засновнику не нараховувались та не виплачувались у зв`язку з тим, що отриманий чистий прибуток направлявся на розвиток діяльності товариства.
Відповідно до довідки Обласного наркологічного диспансера від 21 грудня 2018 року ОСОБА_2 на диспансерному (профілактичному) обліку не перебуває.
Згідно з довідкою Департаменту інформаційних технологій МВС України ОСОБА_2 на території України станом на 18 грудня 2018 року до кримінальної відповідальності не притягувався, не знятої чи не погашеної судимості не має, в розшуку не перебуває.
Відповідно до інформації, наданої Шевченківським відділом поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області, з 16 липня 2019 року ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, до адміністративної відповідальності не притягувався, заяви щодо нього не надходили, зареєстровані не були, відомості щодо нього до Єдиного реєстру досудових розслідувань відділом поліції не вносились, щодо судимості відомостей немає.
З наданої Шевченківським відділом поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області характеристики ОСОБА_2 встановлено, що до кримінальної відповідальності він не притягувався, на будь-яких профілактичних обліках не перебував; щодо нього 07 травня 2015 року складено адміністративний протокол за статтею 173 Кодексу України про адміністративні правопорушення та 04 грудня 2017 року зареєстрований матеріал як на власника спецзасобу ПМР № ХК 021143, оскільки термін дії дозволу на зброю сплив та не було можливості встановити місцезнаходження зброї.
Департамент служби у справах дітей Харківської міської ради надав висновок від 27 квітня 2018 року № 267, відповідно до якого вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 щодо малолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зазначений висновок складений на підставі пояснень ОСОБА_1, довідок дошкільного навчального закладу, школи, дитячого футбольного клубу, поліклініки. Батько дитини ОСОБА_2 був запрошений на засідання Комісії з питань захисту прав дитини, але не з`явився, доказів щодо виконання ним батьківських обов`язків не надав.
Згідно з висновком Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради від 19 липня 2019 року № 477 орган опіки та піклування вважає за недоцільне встановлення порядку участі ОСОБА_2 у вихованні малолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 . У висновку зазначено, що на час розгляду цього питання Комісією з питань захисту прав дитини ОСОБА_3 не надано жодних документів, передбачених чинним законодавством, необхідних при розгляді питання про встановлення порядку участі батька у вихованні дитини.
У березні та квітні 2019 року ОСОБА_2 звертався до ОСОБА_1 з листами, у яких просив надати йому можливість зустрітися з сином та повідомити банківські реквізити для перерахування коштів на матеріальне забезпечення дитини. У листі від 18 квітня 2019 року зазначав про неможливість зв`язатися з сином за телефоном та просив не перешкоджати у спілкуванні.
У березні 2019 року ОСОБА_1 листом відповіла ОСОБА_2, що не чинить йому перешкод у спілкуванні з сином, йому відомі місце проживання та засоби зв`язку з сином та з нею. З аналогічними листами ОСОБА_2 звертався до ОСОБА_1 у листопаді 2019 року.
ОСОБА_2 має двох дітей від шлюбу з ОСОБА_7 : ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_3, щодо яких позбавлений батьківських прав рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 березня 2011 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 30 червня 2011 року.
Щодо вирішення вимоги про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 .
Згідно з частиною третьою статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Відповідно до частини першої статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України "Про охорону дитинства").
Згідно з частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.