Постанова
Іменем України
15 липня 2022 року
м. Київ
справа № 757/482/21-ц
провадження № 61-19444св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Шиповича В. В. (суддя - доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, товариство з обмеженою відповідальністю "Центр-нерухомості", ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва, у складі судді Волкової С. Я.,
від 15 червня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Савченка С. І., Верланова С. М., Мережко М. В.,
від 04 листопада 2021 року,
ВСТАНОВИВ:
У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_2, товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Центр-нерухомості", ОСОБА_3 про визнання правочинів недійсними та застосування наслідків їх недійсності.
Позовна заява обґрунтована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4, за якою він доглядав із 1994 року. За життя, а саме
27 листопада 2002 року, ОСОБА_4 склала заповіт, яким заповіла йому свою квартиру АДРЕСА_1 .
Після смерті ОСОБА_4 він подав нотаріусу заяву про прийняття спадщини і надав усі необхідні документи, однак нотаріус призупинив видачу свідоцтва про право на спадщину, бо племінники померлої
ОСОБА_5 і ОСОБА_6 подали позов до Печерського районного суду
м. Києва про визнання заповіту недійсним і за їх клопотанням було накладено арешт на спірну квартиру ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 24 травня 2016 року. У подальшому за заявою ОСОБА_6 і
ОСОБА_5 їх позов про визнання заповіту недійсним ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 23 вересня 2020 року залишено без розгляду.
У травні 2020 року невідомі особи зламали замки та проникли до квартири, він викликав поліцію, однак ці особи показали працівникам поліції документи щодо право власності на спірну квартиру.
Згодом він дізнався, що за договором дарування від 24 грудня 2008 року, посвідченим приватним нотаріусом Німченко О. Є., якій не видавалося свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю, ОСОБА_4 подарувала свою квартиру ОСОБА_2, який понад 12 років не реєстрував своє право власності на квартиру та не користувався нею.
07 березня 2020 року було зареєстровано право власності ОСОБА_2, а 10 березня 2020 року ОСОБА_2 на підставі акта приймання-передачі нерухомого майна передав квартиру ТОВ "Центр-нерухомості", створеному ним же як засновником, яке у свою чергу за договором про задоволення вимог іпотекодержателя відчужило квартиру на користь ОСОБА_3 .
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсними правочини щодо квартири АДРЕСА_1, а саме: договір дарування від 24 грудня 2008 року, акт приймання-передачі нерухомого майна на баланс підприємства від 10 березня 2020 року, договір про задоволення вимоги іпотекодержателя від 06 травня 2020 року.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 15 червня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив із недоведеності порушення права позивача, оскільки ОСОБА_1 не надав доказів прийняття спадщини після смерті ОСОБА_7 .
Короткий зміст оскаржуваної постанови апеляційного суду
Постановою Київського апеляційного суду від 04 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 15 червня 2021 року змінено в мотивувальній частині, а в іншій частині залишено без змін.
Апеляційний суд, змінюючи рішення районного суду, виходив з того, що суд першої інстанції не дослідив обставини прийняття спадщини позивачем після смерті ОСОБА_4 .
Натомість колегія суддів дійшла висновку, що ОСОБА_1 доведено порушення його прав як спадкоємця померлої ОСОБА_4, який прийняв спадщину і якому спадщина належить з часу її відкриття. При цьому колегія суддів вказала, що зважаючи на недоведеність факту укладання договору дарування від 24 грудня 2008 року відсутні передбачені законом підстави для визнання його недійсним.
Щодо позовних вимог про визнання недійсними акта приймання-передачі на баланс підприємства спірної квартири від 10 березня 2020 року, договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 06 травня 2020 року, то ці вимоги не підлягають задоволенню з огляду на обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав.
Апеляційний суд зазначив, що належним способом захисту може бути подання позову про витребування майна з підстав, передбачених
статтею 388 ЦК України, а не шляхом визнання недійсним оспорюваних ОСОБА_1 договорів та застосування наслідків недійсності правочинів, стороною яких позивач не є.
Водночас вимог про витребування майна ОСОБА_1 у цій справі не заявляв.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції повністю та постанову апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позову, ухваливши нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
30 листопада 2021 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на рішення Печерського районного суду м. Києва від 15 червня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 листопада 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду від 21 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи із районного суду. У червні 2022 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження ОСОБА_1 зазначає відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Також вказує на порушення судами норм процесуального права, що виявилось у недосліджені зібраних у справі доказів, необґрунтованому відхиленні клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або іншого клопотання (заяви) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Наголошує на тому, що суд першої інстанції безпідставно відхилив клопотання про витребування інформації щодо оскаржуваного договору дарування.
Стверджує, що договір дарування від 24 грудня 2008 року відсутній в матеріалах справи, проте інформація про цей правочин міститься в реєстрі нотаріальних дій. При цьому своїм рішення апеляційний суд фактично легалізував та визнав законність цього договору.
Звертає увагу, що ОСОБА_2, ставши власником спірної квартири в 2008 році, понад 12 років не реєстрував своє право власності, а 10 березня 2020 року, тобто через 3 дні після реєстрації права власності, передав квартиру на баланс ТОВ "Центр-нерухомості", створеного ним 28 лютого 2020 року. У подальшому через нетривалий проміжок часу (06 травня
2020 року) власником квартири стала ОСОБА_3, яка, на думку заявника, швидше за все не є добросовісним набувачем.
Вважає помилковими висновки апеляційного суду щодо обрання неналежного способу захисту з посиланням на приписи статті 216
ЦК України, за якими майно повертається у власність сторони правочину, а не у власність спадкодавця, оскільки спадкування це перехід прав та обов`язків від спадкодавця до спадкоємця.
Відзив на касаційну скаргу не подано
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4, яка 27 листопада 2002 року склала заповіт, яким заповіла ОСОБА_1 належну їй квартиру АДРЕСА_1 .
Апеляційний суд встановив, що ОСОБА_1 у визначений законом строк прийняв спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_4 шляхом подачі до Шостої київської державної нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини. Свідоцтво про право на спадщину за заповітом ОСОБА_1 на спірну квартиру видане не було з огляду на подання родичами померлої
ОСОБА_5 і ОСОБА_6 позову до Печерського районного суду
м. Києва про визнання заповіту недійсним і накладенням арешту на спірну квартиру ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 24 травня 2016 року у справі № 757/34846/15-ц.
Крім того, апеляційний суд встановив, що 07 березня 2020 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на квартиру
АДРЕСА_1 .
10 березня 2020 року ОСОБА_2 за актом приймання-передачі нерухомого майна передав спірну квартиру ТОВ "Центр-нерухомості", а вказане товариство у свою чергу як іпотекодавець, на підставі нотаріально посвідченого договору про задоволення вимог іпотекодержателя
від 06 травня 2020 року, відчужило квартиру на користь ОСОБА_3 як іпотекодержателя.
На запит Печерського районного суду м. Києва Управління нотаріату Центрального міжрегіонального управління МЮ (м. Київ) листом
від 28 лютого 2021 року повідомило, що в архівних справах приватного нотаріуса Німченко О. Є. за 2008 рік № 02-33 том № 2 "Реєстр для реєстрації нотаріальних дій" за 24 грудня 2008 року є запис про посвідчення договору дарування квартири за реєстровим номером 12448, укладений між
ОСОБА_8 та ОСОБА_9, в особі представника ОСОБА_10 . Відомості про посвідчення приватним нотаріусом 24 грудня 2008 року іншого договору, в тому числі за участю ОСОБА_2, відсутні.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною другою статті 16 ЦК України.
У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб`єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Тобто спосіб захисту реалізується через суб`єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов`язань). Ефективність захисту цивільного права залежить від характеру вимоги, що висувається до порушника та характеру правовідносин, які існують між позивачем та відповідачем. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.
Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17).
Застосування будь-яких засобів правового захисту матиме сенс лише за умови, що обрані суб`єктом порушеного права способи захисту відповідають вимогам закону та є ефективними.
Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (стаття 317 ЦК України).