Постанова
Іменем України
13 липня 2022 року
м. Київ
справа № 754/7024/20
провадження № 61-4228св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1, який діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, Акціонерне товариство "ОТП Банк", приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Зубко Ірина Іванівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Іванова Олена Павлівна,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей та сім?ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, який діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_1, на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 16 листопада 2020 року у складі судді Лісовської О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 02 березня 2021 року у складі колегії суддів: Махлай Л. Д., Кравець В. А., Ящук Т. І.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2020 року ОСОБА_1, який діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_1, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, Акціонерного товариства "ОТП Банк", приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Зубко І. І., приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Іванової О. П., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей та сім?ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, про визнання незаконними і протиправними дій, скасування рішення про державну реєстрацію.
Позовну заяву мотивовано тим, що 21 грудня 2005 року між АКБ "Райффайзенбанк Україна", правонаступником якого є ПАТ "ОТП Банк", та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки № PML-008/085/2005. Предметом іпотеки за цим договором є квартира АДРЕСА_1, право користування якою має неповнолітній ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Договір іпотеки не містив положень про захист прав дитини, зокрема попередньої згоди органу опіки і піклування на передачу спірної квартири в іпотеку, та містив заборону на реєстрацію дітей у іпотечній квартирі без згоди іпотекодержателя.
ОСОБА_2 не мала необхідних знань, а працівники банку знехтували ризиком виникнення наслідків порушення вимог закону при укладенні договору іпотеки, скористалися юридичною неграмотністю позичальника та іпотекодавця і мали на меті лише отримання прибутку. Відтак права дитини були порушені з моменту посвідчення договору іпотеки та тривають дотепер. У порушення вимог законодавства України нотаріус Зубко І. І. не перевірила сімейний стан іпотекодавця, право на користування квартирою неповнолітньої дитини та без згоди органу опіки та піклування посвідчила договір іпотеки. Реалізація права іпотекодержателя ПАТ "ОТП Банк" на позбавлення прав власності на житло іпотекодавця ОСОБА_2 та бездіяльність останньої щодо оскарження дій банку може призвести до позбавлення дитини прав на житло.
З огляду на викладене ОСОБА_1, який діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_1, просив суд:
- визнати незаконними і неправомірними дії з вчинення посвідчувального напису на договорі іпотеки від 21 грудня 2005 року і його реєстрації в реєстрі;
- визнати недійсним посвідчувальний напис нотаріуса ОСОБА_3 на договорі іпотеки і його реєстрацію;
- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 20 листопада 2019 року, індексний номер 49762535, що винесено та зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою О. П. на підставі інформації про реєстрацію дії з незаконного посвідчення нотаріусом Зубко І. І. договору іпотеки.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 16 листопада 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 02 березня 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_1, який діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_1, відмовлено.
Рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду мотивовано тим, що на момент укладення договору іпотеки малолітні чи неповнолітні діти у квартирі, яка є предметом іпотеки, зареєстровані не були та не мали права користування нею, а тому попереднього дозволу органу опіки та піклування на передачу квартири в іпотеку при посвідченні договору іпотеки не було потрібно. Суди також констатували, що позивачем не доведено порушення прав чи законних інтересів неповнолітнього внаслідок проведення оскаржуваного запису державного реєстратора.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 16 листопада 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 березня 2021 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення.
Касаційну скаргу мотивовано необґрунтованістю висновків судів попередніх інстанцій про те, що у зв`язку з відсутністю реєстрації у квартирі, яка є предметом іпотеки, малолітніх дітей під час укладення договору іпотеки, неповнолітні діти не мали права користування цією квартирою і тому попередній дозвіл органу опіки та піклування на вчинення цього правочину не був потрібний.
Суди неправильно застосували норми матеріального права, на які позивач посилався під час звернення до суду з указаним позовом, зокрема, пункт 1 статті 3 Конвенції "Про права дитини", схваленої резолюцією 44-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1989 року № 44/25, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ.
Короткий зміст позиції інших учасників справи
Відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи до суду не надходили.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 06 квітня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху.
У квітні 2021 року у встановлений судом строк заявником усунуто недоліки касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 13 травня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1, який діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_1, та витребувано з Деснянського районного суду міста Києва від 16 листопада 2020 року цивільну справу № 754/7024/20.
Ухвалою Верховного Суду від 15 червня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
16 грудня 2005 року між ОСОБА_2 та АКБ "Райффайзенбанк Україна" укладено кредитний договір.
На забезпечення виконання умов кредитного договору 21 грудня 2005 року між АКБ "Райффайзенбанк Україна" та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Зубко І. І., зареєстрований у реєстрі за № 6559.
Відповідно до пункту 3.1 договору іпотеки предметом іпотеки є квартира АДРЕСА_1, та належить іпотекодавцю ОСОБА_2 на праві власності.
Згідно із заявою ОСОБА_1 про надання згоди на укладення та підписання договору іпотеки останній стверджує, що договір іпотеки, з текстом якого він ознайомлений, укладається його дружиною в інтересах сім`ї, на умовах, які вони попередньо обговорили і вважають вигідними для них, та укладення договору іпотеки відповідає їх спільному волевиявленню.
20 листопада 2019 року державним реєстратором прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою О. П. за заявою ПАТ "ОТП Банк" внесено до спеціального розділу державного реєстру речових прав на нерухоме майно рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, за реєстраційним номером 49762535.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 29 липня 2020 року у справі № 202/3914/17 (провадження № 61-19477св19) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), та вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, зокрема, щодо вимог про скасування посвідчувального напису нотаріуса на правочині у зв`язку з відсутністю попереднього дозволу органу опіки та піклування за позовом особи, над якою встановлено було опіку та інтересів якої це стосується (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права
Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги, колегія суддів вважає, що рішення Деснянського районного суду міста Києва від 16 листопада 2020 року та постанова Київського апеляційного суду від 02 березня 2021 року відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.
Загальними приписами статей 3, 15, 16 ЦК України передбачено право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права.
У позовній заяві ОСОБА_1 посилається як на підставу для звернення до суду за захистом прав неповнолітнього ОСОБА_1 на відсутність у договорі іпотеки положень про захист прав дитини, зокрема попередньої згоди органу опіки і піклування на передачу спірної квартири в іпотеку, а також вказує, що приватний нотаріус Зубко І. І. не перевірила сімейний стан іпотекодавця, право на користування квартирою неповнолітньої дитини та без згоди органу опіки та піклування посвідчила договір іпотеки. На переконання позивача, реалізація права іпотекодержателя ПАТ "ОТП Банк" на набуття у власність нерухомого майна іпотекодавця ОСОБА_2 може призвести до позбавлення дитини прав на житло.
Отже, позивач вказував на відсутність попередньої згоди органу опіки та піклування при укладенні спірного договору іпотеки, порушення при укладенні цього договору положень законодавства України, які спрямовані на захист прав та інтересів дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна (статті 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей", статей 17, 18 Закону України "Про охорону дитинства", статті 177 СК України), та, як наслідок, на незаконність рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 20 листопада 2019 року, індексний номер 49762535, що винесено та зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою О. П.
Згідно із частиною третьою статті 17 Закону України "Про охорону дитинства" батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов`язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов`язання.
У постановах Верховного Суду України від 30 вересня 2015 року у справі № 6-384цс15, від 09 листопада 2016 року у справі № 6-930цс16 викладено правовий висновок про те, що власник майна, який є одночасно законним представником неповнолітньої або малолітньої особи та укладає правочини, які впливають на права дитини, повинен діяти добросовісно та в інтересах дитини, а інша сторона договору має право очікувати від нього таких дій.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 206/4980/15 (провадження № 61-217св18), від 17 червня 2020 року у справі № 727/5978/14-ц (провадження
№ 61-38141св18), від 18 листопада 2020 року у справі № 545/619/18 (провадження № 61-22009св19) та інших.
Вчинення батьками малолітньої дитини певного правочину без попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену статтею 17 Закону України "Про охорону дитинства" заборону. Проте сам по собі цей факт не є безумовною підставою для визнання правочину недійсним. Правочин може бути визнано недійсним, якщо його вчинення батьками без попереднього дозволу органу опіки та піклування призвело до порушення права особи, в інтересах якої пред`явлено позов, тобто до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини, зменшення або обмеження прав та інтересів дитини щодо жилого приміщення.
При цьому відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 504/294/14-ц (провадження № 6-2940ц15), та підтриманої у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17 (провадження № 14-711цс19), вчинений батьками (усиновлювачами) правочин стосовно нерухомого майна, право власності на яке чи право користування яким мають діти, без обов`язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування суд може визнати недійсним (частина шоста статті 203, частина перша статті 215 ЦК України) за умови, якщо буде встановлено, що оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам дитини: звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує або обмежує її права та інтереси щодо жилого приміщення, порушує гарантії збереження прав дитини на житло.