Постанова
Іменем України
08 липня 2022 року
м. Київ
справа № 296/11276/13-ц
провадження № 61-16227св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Усика Г. І. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,
учасники справи:
заявник - державний виконавець відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрально-Західного управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Дідковський Андрій Савелійович,
стягувач - ОСОБА_1,
боржник - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 17 березня 2021 року у складі судді Рожкової О. С. та постанову Житомирського апеляційного суду від 16 серпня 2021 року у складі колегії суддів:Коломієць О. С., Талько О. Б., Шевчук А. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст подання
15 березня 2021 року державний виконавець відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрально-Західного управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Дідковський А. С. (далі - державний виконавець) звернувся до суду з поданням, у якому просив звернути стягнення на нерухоме майно: житловий будинок, загальною площею 214 кв. м, житлова площа 67,8 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 ; земельну ділянку площею 0,0904 га, кадастровий номер 1810136300:05:021:0005, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), реєстраційний номер: 885714718101, що належать боржнику ОСОБА_2 .
На обґрунтування подання зазначав, що на виконанні у відділі примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) перебуває виконавче провадження № 48179140 з примусового виконання виконавчого листа № 296/11276/13-ц, виданого 14 серпня 2014 року Корольовським районним судом м. Житомира про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 248 752,00 грн процентів за користування коштами.
Виконавче провадження відкрито 20 липня 2015 року, боржником заборгованість не погашено, у ході примусового виконання рішення суду встановлено, що на підставі свідоцтва про право власності, яке видане 28 листопада 2008 року виконкомом Житомирської міської ради, ОСОБА_2 є власником житлового будинку, розташованого на проїзді АДРЕСА_1, однак право власності на вказаний будинок не зареєстровано, у зв`язку з чим наявні підстави для звернення стягнення на зазначене майно в порядку, передбаченому частиною четвертою статті 50 Закону України "Про виконавче провадження", частинами десятою-одинадцятою статті 440 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій
Ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 17 березня 2021 року, залишеною без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 16 серпня 2021 року, подання державного виконавця задоволено.
Звернено стягнення на нерухоме майно боржника ОСОБА_2, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, а саме: житловий будинок, загальною площею 214 кв. м, житловою площею 67,8 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; земельну ділянку площею 0,0904 га, кадастровий номер 1810136300:05:021:0005, реєстраційний номер: 885714718101, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
Задовольняючи подання державного виконавця, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що на момент звернення державного виконавця до суду у боржника ОСОБА_2 відсутні кошти на рахунках, а також зареєстроване на праві власності рухоме та нерухоме майно, на яке можна було б звернути стягнення в рахунок погашення боргу, однак йому на праві власності належить: житловий будинок, загальною площею 214 кв. м, житловою площею 67,8 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1, та земельна ділянка площею 0,0904 га, кадастровий номер 1810136300:05:021:0005, реєстраційний номер: 885714718101, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), державну реєстрацію якого він не здійснив (не відновив) після визнання недійсними у судовому порядку правоустановчих документів, за якими право власності на зазначене нерухоме майно набували ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, а тому наявні визначені законом підстави для задоволення подання державного виконавця, дії якого направлено на примусове виконання рішення суду, відповідно до якого загальна сума боргу ОСОБА_2 перед стягувачем ОСОБА_1 становить 1 248 752,00 грн.
Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справи
У жовтні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2, у якій він просив скасувати ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 17 березня 2021 року і постанову Житомирського апеляційного суду від 16 серпня 2021 року, та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні подання державного виконавця,
Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга заявника у межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, обґрунтована посиланням на те, що відповідно до усталеної судової практики Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладеної у правових висновках у постановах від 24 лютого 2021 року у справі № 524/1775/17, від 26 травня 2021 року у справі № 947/22930/19, питання про звернення стягнення на майно боржника, що не зареєстроване в установленому законом порядку, вирішується судом в порядку передбаченому частиною четвертою статті 50 Закону України "Про виконавче провадження" та частиною десятою статті 440 ЦПК України, і стосується тих випадків, коли боржник фактично володіє та користується таким нерухомим майном, але право власності на це майно не зареєстровано за ним у встановленому законом порядку.
Задовольняючи подання державного виконавця, суди попередніх інстанцій не звернули увагу на відсутність такої передумови задоволення клопотання державного виконавця, як відсутність державної реєстрації права власності майна боржника, тоді як навпаки наявними у справі доказами підтверджується факт державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за ОСОБА_5, який не є боржником у виконавчому провадженні та не був залучений як зацікавлена особа до участі у цій справі. На час розгляду подання державного виконавця не припинено право власності ОСОБА_5 на нерухоме майно, на яке звернено стягнення, а також відсутнє судове рішення про витребування у нього цього нерухомого майна. Суди не застосували до спірних правовідносин частину п`яту статті 12 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", відповідно до якої відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою до моменту державної реєстрації припинення таких прав, обтяжень у порядку, передбаченому цим Законом.
Суди не врахували, що нерухоме майно, на яке звернено стягнення, а саме: житловий будинок, загальною площею 214 кв. м, житловою площею 67,8 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; та земельна ділянка площею 0,0904 га, кадастровий номер 1810136300:05:021:0005, реєстраційний номер: 885714718101, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), знаходиться у фактичному володінні та користуванні родини ОСОБА_5, до якого боржник не має відношення. Тобто, державним виконавцем не доведено обставин належності боржнику зазначеного нерухомого майна, а саме, що він фактично володіє та користується ним.
Установивши, що ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 05 березня 2021 року було відмовлено державному виконавцю в задоволенні подання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, суд першої інстанції не мав правових підстав для задоволення повторного подання державного виконавця, поданого 15 березня 2021 року з аналогічних підстав. Погоджуючись з висновками суду першої інстанції, апеляційний суд формально урахував правовий висновок Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладений у постанові від 01 липня 2020 року у справі № 488/3753/17-ц про те, що державний/приватний виконавець має право звертатися до суду з відповідним поданням, направленим на виконання статті 129 Конституції України щодо обов`язковості виконання судового рішення стільки раз, скільки це необхідно для виконання судового рішення. Проте,це не повинні бути тотожні й аналогічні подання (заяви), які вже були вирішені судом.Натомість, у цій справі, після відмови в задоволенні вже вирішеного судом 05 березня 2021 року подібного подання, державний виконавець не надав нових доказів на підтвердження його обґрунтування, а тому суд безпідставно задовольнив подання державного виконавця за відсутності нових доказів, що виникли після 05 березня 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду від 25 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи.
У грудні 2021 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він посилався на необґрунтованість доводів касаційної скарги боржника та законність оскаржуваних судових рішень. Зазначав, що суди попередніх інстанцій правильно застосовали до спірних правовідносин частину десяту статті 440 ЦПК України, якою чітко визначеноумову, за якої суд вирішує питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано за ним у встановленому законом порядку.
Правовстановлюючі документи про право власності на нерухоме майно є первісними і мають перевагу перед фактом державної реєстрації права власності на майно, оскільки така реєстрація є лише спростовуваним підтвердженням належності на праві власності особі нерухомого майна. Усправі, яка переглядається, судами встановлено, що правовстановлюючі документи, згідно з якими власниками спірного будинку у різний час були ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, визнані судовими рішеннями недійсними, а боржник ОСОБА_2 ,як дійсний власник житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, ухиляється від державної реєстрації за собою права власності на зазначене майно.
Вважав безпідставними посилання заявника на те, що повторне звернення державного виконавця до суду з поданням про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку не підлягало задоволенню, оскільки в задоволенні першого подання державного виконавця (від 05 березня 2021 року) суд відмовив за недостатністю доказів, тоді як звертаючись з подібним поданням 15 березня 2021 року, державний виконавець обґрунтував його новими обставинами та доказами на їх підтвердження, що узгоджується з висновком Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеним у постанові від 01 липня 2020 року у справі № 488/3753/17-ц, у якому зазначено, що розгляд процесуальних питань, пов`язаних з виконанням судових рішень є триваючими до тих пір, поки судове рішення не буде виконане у порядку, передбаченому законом. Тому державний/приватний виконавець має право звертатися до суду з відповідним поданням, направленим на виконання статті 129 Конституції України щодо обов`язковості судового рішення стільки раз, скільки для цього необхідно, аби виконати судове рішення. У протилежному випадку, якщо заборонити державному виконавцю звертатися до суду з поданням повторно, наслідком помилки державного виконавця буде порушення прав стягувача, відновлення яких є неможливим.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Судами попередніх інстанцій установлено, що 20 липня 2015 року головним державним виконавцем Корольовського відділу державної виконавчої служби Житомирського міського управління юстиціїФайдовим О. М. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 48179140 з виконання виконавчого листа № 296/11276/13ц, виданого Корольовським районним судом м. Житомира 14 серпня 2014 року, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 248 752,00 грн.
Постановою головного державного виконавця Корольовського відділу державної виконавчої служби Житомирського міського управління юстиції Файдова О. М. від 28 липня 2015 року виконавче провадження № 48179140 приєднано до зведеного виконавчого провадження № 30537249.
На виконання постанови в. о. начальника Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області Фещенко Д. М. від 18 листопада 2015 року, якою зобов`язано Корольовський відділ державної виконавчої служби Житомирського міського управління юстиції передати, а відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області прийняти матеріали зведеного виконавчого провадження № 30537249 про стягнення з ОСОБА_2 на користь фізичних осіб та держави заборгованості на загальну суму 3 033 884,93 грн, 20 листопада 2011 року старший державний виконавець відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області виніс постанову про прийняття до виконання виконавчого провадження № 48179140 з примусового виконання виконавчого листа № 296/11276/13ц, виданого Корольовським районним судом м. Житомира 14 серпня 2014 року, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 248 752,00 грн процентів за користування коштами.
Під час примусового виконання судового рішення, державним виконавцем встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу від 05 жовтня 2006 року ОСОБА_2 набув у власність житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності, виданим 28 листопада 2008 року виконавчим комітетом Житомирської міської ради.
Улипні 2011 року ОСОБА_4 та ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_2, про визнання за ними права власності на спірний житловий будинок.
Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 19 серпня 2011 року позовні вимоги задоволено. Визнано за ОСОБА_4 та ОСОБА_3 право власності на житловий будинок та земельну ділянку, що знаходяться на проїзді АДРЕСА_1, в рівних частках по 1/2 частини за кожним.
12 вересня 2011 року інформацію про зміну власника вказаного житлового будинку внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 06 липня 2012 року задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1, рішення Богунського районного суду м. Житомира від 19 серпня 2011 року скасовано, ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_4 та ОСОБА_3
25 березня 2016 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Стражник Т. О. на ім`я ОСОБА_4 видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_3 на 1/2 частини житлового будинку на проїзді АДРЕСА_1 .
05 травня 2016 року між ОСОБА_4 та її сином ОСОБА_5 укладений договір дарування, відповідно до якого останній набув право власності на житловий будинок на проїзді АДРЕСА_1 .
У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - ОСОБА_2, про визнання недійсним договору дарування та свідоцтва про право на спадщину.
Постановою Житомирського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року у справі № 295/6177/19, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 03 серпня 2021 року, скасовано рішення Богунського районного суду м. Житомира від 28 жовтня 2020 року про відмову в задоволенні позову, та ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано недійсним договір дарування, укладений 05 травня 2016 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Стражник Т. О.
Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Стражник Т. О. 25 березня 2016 року на ім`я ОСОБА_4 , зареєстроване в реєстрі за № 3391.
Додатковою постановою Житомирського апеляційного суду від 27 квітня 2021 року за заявою ОСОБА_1 у справі ухвалено додаткове рішення.
Визнано недійсним договір дарування житлового будинку на проїзді АДРЕСА_1 , укладений 05 травня 2016 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Стражник Т. О. 05 травня 2016 року, зареєстрований у реєстрі за № 4993.
Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 1/2 частини житлового будинку на проїзді АДРЕСА_1 , видане приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Стражник Т. О. 25 березня 2016 року на ім`я ОСОБА_4, зареєстроване в реєстрі за № 3391.
Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.