Постанова
Іменем України
12 липня 2022 року
м. Київ
справа № 753/21211/20
провадження № 61-20342св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 16 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Кравець В. А., Желепи О. В., Шкорінної О. І.
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, просила визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 ; зобов`язати Дарницький районний відділ Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві зняти з реєстрації ОСОБА_2 у квартирі АДРЕСА_1, стягнути судовий збір.
Позов обґрунтувала тим, що на підставі розпорядження Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації від 24 квітня 2008 року № 358 "Про надання жилої площі та інші квартирні питання" ОСОБА_3 та членам його сім`ї у складі: дружини - ОСОБА_1, сестри - ОСОБА_2, надано двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, видано ордер № 012039 Серії Б, який став підставою для укладення договору найму житла в будинках державного і комунального житлового фонду.
У квартирі АДРЕСА_2 були зареєстровані: ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_2
ОСОБА_1 зареєстрована та проживає у спірній квартирі, а ОСОБА_2 з 05 червня 2008 року в цій квартирі не проживала, оскільки проживає з чоловіком ОСОБА_4 за адресою: квартира
АДРЕСА_3 .
ОСОБА_2 не претендувала на проживання у спірній квартирі, з реєстрації не знімалась, в оплаті витрат за житлово-комунальні послуги та утриманні квартири участі не брала.
Факт реєстрації ОСОБА_2 у спірній квартирі порушує право ОСОБА_1 на вільне розпорядження і користування майном.
ОСОБА_2 втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 на підставі статті 107 ЖК України (тут і далі назва Кодексу в редакції Закону № 2215-IXвід 21 квітня 2022 року)
у зв`язку з добровільним вибуттям на постійне проживання в інше житлове приміщення та несплатою за комунальні послуги.
ОСОБА_1 просила суд визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, а саме: квартирою
АДРЕСА_1 та зобов`язати Дарницький районний відділ Головного управління Державної міграційної служби в місті Києві зняти з реєстрації ОСОБА_2 у квартирі АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 23 червня 2021 року позов задоволено частково. Визнано ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, а саме: квартирою
АДРЕСА_1 . В іншій частині позову - відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що показаннями свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6 та актом за фактом проживання/непроживання особи
за адресою від 26 листопада 2020 року підтверджується, що в квартирі АДРЕСА_2 постійно проживав ОСОБА_3 та його дружина, ОСОБА_1, а ОСОБА_2 не проживала у цій квартирі.
Суд встановив, що: спірні правовідносини щодо користування квартирою АДРЕСА_1 виникли між сторонами після смерті ОСОБА_3 ; в період з 16 травня 2008 року до грудня 2020 року ні ОСОБА_1, ні ОСОБА_2 до суду з позовом
щодо користування спірним житловим приміщенням не звертались; відсутні звернення ОСОБА_2 із заявами до суду або правоохоронних органів
про перешкоди у користуванні спірною квартирою, починаючи з 2008 року по грудень 2020 року; відсутні докази, що ОСОБА_2 чинились перешкоди у користуванні квартирою протягом періоду з 2008 року по грудень 2020 року.
З урахуванням обставин справи, суд дійшов висновку, що ОСОБА_2
втратила право користування житловим приміщенням, а саме: квартирою
АДРЕСА_1 на підставі
статті 107 ЖК України.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 16 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 23 червня 2021 року в частині визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням скасовано, у позові ОСОБА_1
до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що суд першої інстанції не дослідив
та не провів належну оцінку доказів, наданихОСОБА_2, та помилково
і передчасно визнав ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Суд апеляційної інстанції дослідив матеріали справи та докази, подані як ОСОБА_1, на підтвердження непроживання ОСОБА_2 у квартирі
АДРЕСА_1, так і ОСОБА_2,
на спростування доводів ОСОБА_1 .
Суд встановив, що причиною непроживання ОСОБА_2 у спірній квартирі є створення ОСОБА_1 та покійним братом ОСОБА_3 перешкод у цьому, ОСОБА_1 не спростувала під час розгляду справи.
Суд взяв до уваги, що ОСОБА_1 перестала бути членом сім`ї наймача
з 2017 року, а ОСОБА_2 є літньою особою та не має іншого житла,
що в сукупності виключає можливість визнання її такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що той факт, що ОСОБА_2 до смерті брата ОСОБА_3 не зверталася до суду з позовом про усунення перешкод
у користуванні квартирою не свідчить, що вона втратила заінтересованість до спірної квартири. ОСОБА_1 на момент смерті свого колишнього чоловіка три роки
не перебувала з ним у шлюбі та не порушувала питання про визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житлом до грудня 2020 року.
Акт від 26 листопада 2020 року про непроживання ОСОБА_2 у спірній квартирі складено станом на 2020 рік, перед зверненням ОСОБА_1 до суду з позовом, тому суд дійшов висновку, що цей акт не підтверджує факт того, що ОСОБА_2 не проживала у спірній квартирі в період з 2008 року до 2020 року.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 16 листопада 2021 року, просила її скасувати та залишити в силі рішення Дарницького районного суду
міста Києва від 23 червня 2021 року.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване судове рішення є незаконним, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.
Суд апеляційної інстанції взяв до уваги нові докази та здійснив переоцінку встановлених судом першої інстанції фактів, не надав належного обґрунтування підставам відхилення ним доказів, наданих ОСОБА_1 в суді першої інстанції.
Суд не відмежував факт тимчасової відсутності особи і пов`язані з цим правові наслідки від факту постійної відсутності особи у житловому приміщенні, у зв`язку
з вибуттям члена сім`ї наймача на постійне проживання в інше житлове приміщення
в тому ж населеному пункті.
Суд апеляційної інстанції самостійно змінив підстави позову без згоди ОСОБА_1, кваліфікувавши правовідносини у справі за статтею 71 ЖК України,
а не статтею 107 ЖК України, на якій ґрунтувався позов ОСОБА_1 .
Суд апеляційної інстанціїне врахував висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі № 361/6668/15-ц
(провадження № 61-25867св18) та від 10 листопада 2021 року
у справі № 755/1139/18 (провадження № 61-3584св20).
Аргументи інших учасників справи
Відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу мотивований тим, що оскаржуване судове рішення є законним, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.
ОСОБА_2 добровільно не вибувала на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше житлове приміщення в тому ж населеному пункті
та була позбавлена можливості користуватись спірним житловим приміщенням.
За захистом свого права зверталась до комунального підприємства "Житло-Сервіс"
у 2008 році та до поліції у січні 2021 року. ОСОБА_1 не надала доказів наявності в ОСОБА_2 іншого постійного житла. Доводи ОСОБА_1, що ОСОБА_2 добровільно вибула на постійне проживання до квартири свого чоловіка за адресою: квартира АДРЕСА_3, що ОСОБА_2 отримала у спадщину житловий будинок за адресою: АДРЕСА_4 не доведені ОСОБА_1 .
Надані ОСОБА_1 докази в судах попередніх інстанцій не підтверджують обставини добровільного вибуття ОСОБА_2 на постійне проживання в інше житлове приміщення.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.
У січні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_1 05 квітня 2005 року зареєструвала шлюб з ОСОБА_3, що підтверджується свідоцтвом про шлюб, зареєстрована у квартирі АДРЕСА_5 05 червня 2008 року.
ОСОБА_3 та його сім`ї, у складі 3 осіб: ОСОБА_3, ОСОБА_1 (дружина) та ОСОБА_2 (сестра), 16 травня 2008 року видано ордер № 012039 Серії Б на право зайняття житлового приміщення, яке складається з двох кімнат в ізольованій квартирі.
Згідно з технічним паспортом на квартиру
АДРЕСА_1, площа квартири становить 73,3 кв.м.
Відповідно до архівного витягу від 11 грудня 2015 року № 613/18 з розпорядження Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від 24 квітня 2008 року № 358 ОСОБА_3 на сім`ю, у складі трьох осіб: він, дружина - ОСОБА_1, сестра - ОСОБА_2, надано двокімнатну квартиру АДРЕСА_6 .
Згідно з договором найму житла в будинках державного і комунального житлового фонду від 21 травня 2008 року Комунальне підприємство з експлуатації і ремонту житлового фонду надало ОСОБА_3 і членам його сім`ї у безстрокове користування житло - квартиру АДРЕСА_1 .
Відповідно до договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, Комунальне підприємство з експлуатації і ремонту житлового фонду "Житло-Сервіс" та ОСОБА_3 з метою забезпечення виконавцем надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій у будинку
АДРЕСА_7 домовились про розмір щомісячної оплати за надані послуги, визначили права та обов`язки, відповідальність сторін, порядок вирішення спорів, інші умови.
Згідно з договором від 09 лютого 2017 року № 05-02 ОСОБА_3 та фізична особа-підприємець ОСОБА_7 уклали договір на виконання робіт з влаштування вузла комерційного обліку теплової енергії.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 09 жовтня 2017 року за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 шлюб між ними розірвано.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, що підтверджено актовим записом Дарницького районного у місті Києві відділу державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 27 жовтня 2020 року № 1521.
На момент отримання спірної квартири у травні 2008 року ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3, постійно проживала та користувалась квартирою АДРЕСА_1 .
Згідно з актом за фактом проживання/непроживання особи за адресою від 26 листопада 2020 року ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 у присутності працівника відділення № 2 Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду "Житло-Сервіс", майстра ОСОБА_11, засвідчили, що в квартирі АДРЕСА_1 ОСОБА_2 дійсно не проживає на час складення акта.
26 грудня 2020 року ОСОБА_2 звернулася до Дарницького районного суду
міста Києва з позовною заявою до ОСОБА_1 про усунення перешкод
у користуванні житловим приміщенням.
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 24 лютого 2021 року провадження у справі № 753/21512/20 зупинено до набрання законної сили рішенням Дарницького районного суду міста Києва у справі, що переглядається.
Суди встановили, що спірні правовідносини щодо користування квартирою
АДРЕСА_1 між сторонами виникли після смерті ОСОБА_3 . У період з 16 травня 2008 року до грудня 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до суду з позовними вимогами щодо користування спірним житловим приміщенням не звертались.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання
про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8
частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3
частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі № 361/6668/15-ц
(провадження № 61-25867св18) та від 10 листопада 2021 року
у справі № 755/1139/18 (провадження № 61-3584св20).
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 47 Конституції України держава гарантує кожному право на житло.
Ніхто не може бути позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Згідно з частиною першою статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно зі статтею 61 ЖК України користування житловим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму житлового приміщення. Договір найму житлового приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі
на підставі ордера на житлове приміщення між наймодавцем -
житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер.
Відповідно до статті 71 ЖК Українипри тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається житлове приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців,