ОКРЕМА ДУМКА
(спільна)
суддів Верховного Суду Британчука В. В., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М. на постанову Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата) від 16 червня 2022 року у справі № 11?424заі21 за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія), ВРП, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Громадська рада доброчесності (далі - ГРД), про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії.
1. У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення ВККС від 19 вересня 2018 року № 1629/ко-18 (далі - рішення № 1629/ко-18);
- зобов`язати відповідача повторно провести етап його кваліфікаційного оцінювання і дослідити досьє та провести співбесіду відповідно до вимог чинного законодавства.
2. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду (далі - КАС ВС) рішенням від 29 липня 2021 рокупозов задовольнив.
ВРП не погодилася з рішенням КАС ВС від 29 липня 2021 року і подала апеляційну скаргу про його скасування.
3. За наслідками розгляду цієї апеляційної скарги Велика Палата 16 червня 2022 року ухвалила постанову, якою залишила оскаржуване рішення КАС ВС скасувала, ухвалила нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Мотивами рішення стало те, що ВРП, ухвалюючи спірне рішення, діяла в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII "Про Вищу раду правосуддя" (далі - Закон № 1798?VIII), з дотриманням принципів пропорційності та законності. Оспорюване рішення містить обґрунтовані мотиви, за яких відповідач дійшов правильного висновку про наявність підстав для звільнення судді ОСОБА_1 із займаної посади. Велика Палата зауважила, що положення Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 1402-VIII) та Закону № 1798?VIII, які регулюють спірні правовідносини, є зрозумілими, точними і передбачуваними. Цим законодавством, зокрема, передбачена можливість звільнення судді в тому випадку, коли об`єктивні результати його оцінювання прямо підтверджують нездатність чи небажання судді виконувати свої обов`язки на мінімально прийнятному рівні.
У постанові від 16 червня 2022 рокуВелика Палати зазначила, що позивач був не тільки ознайомлений з вимогами законодавства, а й виявив бажання пройти відповідну процедуру оцінювання та міг передбачити, що наслідки такого оцінювання могли бути як позитивні, так і негативні.
Підставою для внесення до ВРП подання про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Франківського районного суду м. Львова були результати кваліфікаційного оцінювання, за якими суддя Франківського районного суду м. Львова ОСОБА_1 набрав 642,125 бала, що становить менше 67 відсотків від суми максимально можливих балів за результатами кваліфікаційного оцінювання всіх критеріїв.
На підставі подання ВККС та відповідно до підпункту 4 пункту 161 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України, пункту 20 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII, пункту 12 розділу III "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1798-VIII ВПР прийняла Рішення про звільнення позивача з посади судді.
Велика Палата дійшла висновку, що ВРП, приймаючи спірне Рішення, діяла в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом № 1798-VIII, з дотриманням принципів пропорційності та законності.
4. З постановою Великої Палати від 16 червня 2022 року по суті спору не погоджуємося і керуючись частиною третьою статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України вважаємо за необхідне висловити окрему думку.
Ми висловлюємо окрему думку, тому що не погоджуємося з більшістю суддів Великої Палати і вважаємо, що правова позиція відображена в постанові від 16 червня 2022 року ґрунтується на неправильному використання конституційно-правової підстави звільнення і торкається юридичних питань, які мають значення для забезпечення гарантій правосуддя.
Ми гадаємо, що наша окрема думка не має основуватися на тому, що нам не подобається спосіб, яким більшість висловила свою позицію, чи тому, що слова та загалом мова нашої окремої думки була би стилістично кращим способом вираження позиції.
Справді, стилістика не має (не повинна) бути підставою для написання окремої думки.
Можна до певної міри погодитися з тезою про недоречність висловлення окремої думки відносно певного розуміння в праві, якщо раніше в окремій думці (інколи не одній) вже була виражена сутнісна позиція стосовно юридично-значеннєвих питань, які постають знову і знову.
Може видаватися, що в таких правових ситуаціях не обов`язково вкотре викладати відмінну думку, якщо виражена раніше позиція щодо суті певного правового явища стабільна та незмінна, і залишається тільки приєднатися до підстав слушності, виражених в окремій думці раніше, та не викладати підстав для відмінної думки кожного разу.
5. Тільки якщо окрема думка, бодай попри повторюваність, стосується питання, що має особливе значення і є актуальним на момент висловлення окремої думки, ми не можемо відступити і не викладати підстав своєї незгоди з рішенням більшості суддів.
Для висловлення окремої думки, ми не вважаємо прийнятним спосіб відсилання до аргументів незгоди, виражених в окремих думках дочасно, які з необхідними змінами, де можна замінити, продовжують бути застосовними для нової окремої думки, а відтак наче не потребують повного викладу цих аргументів.
Ми вважаємо, що якщо схожі і застосовні для нової окремої думки аргументи й надалі є злободенними для праворозуміння, то не повинно бути сумнівів щодо необхідності їхнього викладу в повному обсязі.
6. У справі за позовом ОСОБА_1 більшість суддів Великої Палати притрималася правової позиції, подібної до інших [стабільних], сформульованих раніше у справах за позовами зі схожими предметом та характером спірних правовідносин.
Стосовно цих попередніх позицій кожен з нас висловлював своє розуміння відносно конституційний і законних підстав, умов та дотримання формальної процедури звільнення судді з посади за наслідками кваліфікаційного оцінювання.
7. Тоді і тепер ми вважаємо за необхідне звернути увагу на те, що правовий статус судді як носія судової влади передбачає певні гарантії його професійної діяльності. В контексті обставин цієї справи вкотре зауважимо, що однією з них є особливий порядок звільнення з посади судді.
8. Перелік підстав для звільнення з посади судді встановлено у частині шостій статті 126 Конституції України і цей перелік є вичерпним.
Визначеність на рівні Основного Закону України чіткого переліку підстав для звільнення з посади судді, а також підстав припинення його повноважень (частина сьома статті 126 Конституції України) є водночас запорукою того, що, зокрема, судді будуть обізнані з цими юридичними підставами, з якими законодавець пов`язує неможливість подальшого перебування особи на посаді судді, та гарантією сталості правового регулювання і прогнозованості (на тривалий період часу) наслідків, які кожна зацікавлена в цій сфері особа, особливо та, яка перебуває на посаді судді, може заздалегідь передбачити.
Суддя обіймає посаду судді безстроково і передбачуваність законодавства у сфері судоустрою є важливим аспектом функціонування судової влади загалом. Якщо у цьому зв`язку зважити також на завдання суду і статус судді, то визначеність і стабільність правового регулювання у цій сфері суспільних відносин набирає особливої ваги.
Вочевидь, що з плином часу і розвитком суспільних відносин існуючий в Конституції України перелік підстав для звільнення судді може змінюватися (у встановленому порядку). Цей процес закономірний, однак важливо підкреслити, що в такій площині зміни стосовно підстав для звільнення судді не можуть мати "разового" застосування. Не менш важливим є те, що в аспекті існуючого правового регулювання звільнення судді з посади в будь-якому випадку є наслідком настання обставин, які об`єктивно унеможливлюють подальше перебування на цій посаді і завданням ВРП є з`ясувати ці обставини та надати їм правову оцінку.
9. У цій справі позивача звільнено з посади судді на підставі розділу XV "Перехідні положення" Конституції України (підпункту 4 пункту 161) - виявлення за результатами кваліфікаційного оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями професійної етики та доброчесності.
Насамперед зауважимо, що ця структурна частина нормативно-правового акта за своїм призначенням, а хоча би відповідним найменуванням ("перехідні положення") повинна містити норми, спрямовані на регулювання проміжних (тимчасових) відносин, які існуватимуть якийсь час допоки не будуть вичерпані у зв`язку з запровадженням нового чи внесенням змін до існуючого нормативно-правового регулювання певної сфери суспільних відносин.
Перехідні положення регламентують правовідносини, які виникли до набрання чинності законом, питання вирішення справ, які знаходяться у провадженні, питання можливості зворотної дії закону. Можуть визначати порядок чи умови дії інших законів чи певних їх приписів, врегульовувати правовідносини, які виникають у зв`язку з набранням чинності новим законом.
Тобто за суттю норми "перехідних положень" закону (у тому числі і Конституції України як фундаментального установчого акта держави) повинні сприяти реалізації введених ним змін, однак не підміняти їх. Маємо на увазі те, що в перехідних положеннях за їхнім призначенням не може бути норм, які б доповнювали основний текст як ординарного (звичайного) закону, так і Конституції України як базового документа, який визначає орієнтири подальшого розвитку держави і суспільства, розширюючи/доповнюючи в такий спосіб його (основний) зміст на певний проміжок часу. В аспекті цієї справи і наведених вище міркувань наголосимо, що особливо гостро це стосується формування і функціонування професійного суддівського корпусу як складової державної влади в Україні.
В абзаці другому пункту Висновку у справі № 1-16/2008 від 15 січня 2008 року за зверненням Верховної Ради України про надання висновку щодо відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України щодо удосконалення системи місцевого самоврядування вимогам статей 157 і 158 Конституції України (справа про внесення змін до статей 85, 118, 119, 133, 136, 140, 141, 142, 143 Конституції України) Конституційний Суд України зазначив, що Перехідні положення Конституції України спрямовані на її запровадження в життя. Значна частина перехідних положень згодом вичерпує свою дію і має лише історичне значення.
В окремій думці стосовно Висновку Конституційного Суду України у справі за зверненням Верховної Ради України про надання висновку щодо відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) вимогам статей 157 і 158 Конституції України суддя Конституційного Суду України О. М. Литвинов наголосив на тому, що пропоновані у законопроекті положення підпункту 4 пункту 161 розділу XV "Перехідні положення" Основного Закону України містять суттєві алогізми. Так, ними передбачено, що з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" створюються правові наслідки до набрання ним чинності, тобто складається парадоксальна ситуація, за якої ще нечинний конституційний закон вже врегульовує правовідносини у минулому.
Стосовно пропонованих законопроектом положень підпункті 4 пункту 161 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України щодо оцінювання суддів, яке відображає існуюче законодавче регулювання, суддя звернув увагу на те, що Конституційний Суд України у Рішенні від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013 наголошував, що в Основному Законі України закріплено вичерпний перелік підстав для звільнення судді з посади, що унеможливлює законодавче розширення чи звуження цього переліку (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини). Проте в Конституції України та пропонованих до нього законодавчих змін не міститься такої підстави для звільнення судді з посади, як "невідповідність судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання".