ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 липня 2022 року
м. Київ
справа № 640/25978/19
адміністративне провадження № К/9901/33898/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мельник-Томенко Ж. М.,
суддів - Жука А. В., Мартинюк Н. М.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.08.2021 (колегія суддів у складі: Аліменка В. О., Бєлової Л. В., Кучми А. Ю.),
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їхнє обґрунтування
У грудні 2019 ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Офісу Генерального прокурора, в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора від 21.11.2019 № 1685ц про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу координації діяльності підрозділів Державного бюро розслідувань у сфері протидії злочинності та контролю виконання управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру»;
- поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу координації діяльності підрозділів Державного бюро розслідувань у сфері протидії злочинності та контролю виконання управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України;
- стягнути з Генеральної прокуратури України на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 26.11.2019 по день ухвалення судового рішення, без утримання податків та інших обов`язкових платежів.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оскаржуваний наказ не відповідає вимогам законодавства чинного на момент його прийняття, а відтак, на думку позивача, звільнення з посади є незаконним, у зв`язку з чим просить задовольнити позовні вимоги.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.04.2021 замінено найменування відповідача у справі Генеральну прокуратуру України на Офіс Генерального прокурора.
Рішенням Окружного адміністративного суду від 14.04.2021 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що з урахуванням того, що звільнення на підставі підпункту 2 пункту 19 Розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» та пов`язано, зокрема з наявністю рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором, суд відхилив доводи позивача про відсутність підстав для звільнення у зв`язку з реорганізацією, ліквідацією або скорочення кількості прокурорів, як окрему підставу для скасування оскаржуваного наказу про звільнення. Суд зазначив, що в даному випадку юридичним фактом, що зумовлює звільнення позивача на підставі вищезазначеної норми є не закінчення процесу ліквідації чи реорганізації або завершення процедури скорочення чисельності прокурорів, а виключно наявність рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором, яке як встановлено матеріалами справи позивачем не оскаржується. Оскільки позивачкою за результатами складення іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, набрано меншу кількість балів, ніж прохідний бал, а саме 69 балів, суд дійшов висновку, що рішення відповідача про не допущення її до іспиту у формі тестування на загальні здібності та навички, а також припинення участі в атестації, наслідком чого є визнання позивачки такою, що неуспішно пройшла атестацію, є законним та обґрунтованим. Проте суд зазначив, що позивачка не реалізувала в межах розгляду цієї справи своє право на оскарження такого рішення, так само не надала доказів на підтвердження факту скасування такого рішення кадрової комісії, яке є безальтернативною підставою для прийняття Генеральним прокурором наказу про звільнення її з посади. Водночас, враховуючи те, що рішення Першої кадрової комісії, згідно із Законом № 113-ІХ, як зазначено вище, є безальтернативною підставою для прийняття Генеральним прокурором наказу про звільнення позивачки з посади, суд дійшов висновку про те, що наказ відповідача щодо її звільнення є законним та обґрунтованим. З огляду на що, вимоги позивача про поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу також задоволенню не підлягають, як похідні.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.08.2021 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.05.2021 скасовано, прийнято нову постанову, якою позовні вимоги задоволено частково: визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора від 21.11.2019 № 1685ц про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу координації діяльності підрозділів Державного бюро розслідувань у сфері протидії злочинності та контролю виконання управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру»; поновлено ОСОБА_1 в Офісі Генерального прокурора на посаді рівнозначній посаді прокурора відділу координації діяльності підрозділів Державного бюро розслідувань у сфері протидії злочинності та контролю виконання управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України, або рівнозначній посаді в органах прокуратури України в Офісі Генерального прокурора; стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 674 218,87 грн (з 26.11.2019 по день ухвалення судового рішення 421 робочий день*1601,47 грн.).
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи частково позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що підставою для початку проведення атестації є законодавчі зміни, внаслідок яких Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури припиняють виконувати свої повноваження внаслідок їх передачі Офісу Генерального прокурора, обласним та окружним прокуратурам. Отже, на думку суду, перевіряючи наявність підстав для звільнення позивача з роботи за процедурою, визначеною в розділі ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ, першочергово належить перевірити чи відбулися ліквідація чи реорганізація органу прокуратури або скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. За відсутності одного із таких фактів сам початок проведення процедури атестації не узгоджуватиметься з вимогами цього Закону, що на думку колегії суддів, є самостійною та достатньою підставою для задоволення адміністративного позову позивача. Разом з тим, суд зазначає, що Офіс Генерального прокурора, заперечуючи про задоволення позовних вимог, не надав доказів того, що процедура, внаслідок якої повноваження Генеральної прокуратури України були передані Офісу Генерального прокурора, полягала в реорганізації чи ліквідації відповідного органу прокуратури, або ж супроводжувалася скороченням посад прокурорів. З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що з прийняттям Закону № 113-ІХ не відбулося припинення Генеральної прокуратури України внаслідок її реорганізації чи ліквідації. Натомість має місце перейменування зазначеного органу в Офіс Генерального прокурора. Також суд зазначив, що вказівка відповідача в оскаржуваному наказі про звільнення на пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» без відповідної конкретизації підстави для звільнення, породжує для позивача негативні наслідки у вигляді стану юридичної невизначеності щодо підстав такого звільнення. Отже, суд дійшов висновку, що спірний наказ не відповідає вимогам Закону України «Про прокуратуру» та ставить позивача у стан правової невизначеності, оскільки його зміст не дозволяє позивачу встановити дійсні підстави звільнення та спрогнозувати подальші свої дії, зокрема, щодо оскарження такого наказу. Крім того, суд апеляційної інстанції урахував, що за змістом пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» передумовою для звільнення позивача з роботи могло бути скорочення посад прокурорів саме в Генеральній прокуратурі України - органі прокуратури, в якому позивачка обіймала посаду, а не в органах прокуратури України в цілому чи в окремому управлінні Генеральної прокуратури України, докази чого, як зазначено судом, до суду не надані. Отже, суд дійшов висновку, що факти ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому позивач обіймала посаду, або скорочення кількості прокурорів органу прокуратури не знайшли свого підтвердження. З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що враховуючи, що пункт 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ не встановлює окремих та самостійних підстав для звільнення, а настання принаймні однієї з обставин, передбачених пунктом 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», відповідачами не доведено і судом не встановлено, звільнення позивача не може вважатися законним. Також суд дійшов висновку, що з метою належного та повного відновлення порушеного права позивачки, вона підлягає поновленню на посаді з якої її було звільнено або на рівнозначній посаді в органах прокуратури України в Офісі Генерального прокурора, враховуючи зміну назви відповідного органу, без проведення реорганізації чи ліквідації, а також без зміни ідентифікаційного коду юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Крім того, враховуючи зміну назви з Генеральної прокуратури України на Офіс Генерального прокурора, суд дійшов висновку, що відповідні стягнення на користь позивача стягуються саме з Офісу Генерального прокурора.
З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що спірний наказ про звільнення позивачки з посади є протиправним та підлягає скасуванню, позивачка підлягає поновленню в Офісі Генерального прокурора на посаді рівнозначній посаді з якої її було звільнено або рівнозначній посаді в органах прокуратури України в Офісі Генерального прокурора, а також, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційних скарг
Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції Офіс Генерального прокурора звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга Офісу Генерального прокурора подана на підставі пунктів 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Так, скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права (пункт 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ) без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 13.05.2021 у справі № 120/3458/20-а, відповідно до якого рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації є законодавчо визначеною підставою для звільнення прокурора з посади, тобто спричиняє для особи негативні юридичні наслідки у вигляді її звільнення з публічної служби.
Крім того, скаржник посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм статті 235 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) без урахування норм Закону № 113-ІХ та наголошує на тому, що у разі встановлення незаконного звільнення суд обмежений правами щодо поновлення такого працівника на посаді, а саме: суд може поновити таку особу лише на роботі, з якої працівника було звільнено. Також зазначає про те, що питання щодо поновлення працівника саме на попередній роботі, а не у новоствореному органі неодноразово розглядалося Верховний Судом (постанови від 20.01.2021 у справах № 640/18679/18, № 804/958/16, від 23.12.2020 у справі № 813/7911/14, від 09.12.2020 у справі № 826/18134/14, від 19.11.2020 у справі № 826/14554/18, від 07.07.2020 у справі № 811/952/15, від 19.05.2020 у справі № 9901/226/19, від 15.04.2020 у справі № 826/5596/17, від 22.10.2019 у справі № 816/584/17, від 12.09.2019 у справі № 821/3736/15-а, від 09.10.2019 у справі № П/811/1672/15, від 22.05.2018 у справі № П/9901/101/18 (Велика Палата Верховного Суду)).
Обґрунтовуючи посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник указує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування підпункту 2 пункту 19 Закону № 113-ІХ щодо визначеного цим Законом імперативу про звільнення прокурора з посади у разі неуспішного проходження атестації, а також застосування підпункту 2 пункту 19 Закону № 113-ІХ, як визначеної цим Законом підстави для звільнення прокурорів на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».
Позиція інших учасників справи
Відсутність відзиву на касаційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду апеляційної інстанції.
Рух касаційної скарги
10.09.2021 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Офісу Генерального прокурора на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.08.2021.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.09.2021 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючого суддю (суддю-доповідача) Мельник-Томенко Ж. М., суддів Жука А. В., Мартинюк Н. М. для розгляду судової справи № 640/25978/19.
Ухвалою Верховного Суду від 08.11.2021 відкрито касаційне провадження за скаргою Офісу Генерального прокурора на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.08.2021.
Ухвалою Верховного Суду від 12.07.2022 закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
ОСОБА_1 з 1996 року працювала в органах прокуратури.
19.09.2019. Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» № 113-ІХ, який, окрім іншого, передбачав обов`язкове проходження атестації діючими працівниками органів прокуратури України.
03.10.2019 Генеральним прокурором України винесено наказ № 221, яким затверджено Порядок проходження прокурорами атестації (далі - Порядок № 221). Цей Порядок закріплює правила та процедуру проведення атестації прокурорів, передбаченої Законом № 113-ІХ. Поряд з іншими нормами, Порядком № 221 було передбачено, що для проходження атестації працівник прокуратури повинен подати заяву за формою, передбаченою додатком 2 до цього Порядку.
10.10.2019 позивачем подано заяву до відповідача про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора та про намір пройти атестацію, в якій просила перевести її на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора і для цього допустити до проходження атестації.
Рішенням Кадрової комісії № 1 від 29.10.2019 № 5 позивачку не допущено до проходження наступних етапів атестації, з огляду на те, що за результатом складання іспиту у формі анонімного тестування з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора набрала 69 балів, що є менше прохідного балу для успішного складання іспиту. З огляду на вказане, позивачка визнана такою, що неуспішно пройшла атестацію.
Наказом Генерального прокурора України від 21.11.2019 № 1685ц, керуючись статтею 9 Закону України «Про прокуратуру», підпунктом 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора відділу координації діяльності підрозділів Державного бюро розслідувань у сфері протидії злочинності та контролю виконання управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 25.11.2019. Підставою для прийняття наказу зазначено рішення кадрової комісії № 1.
Вважаючи вищезазначений наказ протиправним, а своє звільнення незаконним, позивачка звернулась до суду для захисту своїх прав, свобод та законних інтересів.
Позиція Верховного Суду
Релевантні джерела права та акти їхнього застосування
Відповідно частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (стаття 43 Конституції України).
Статтями 2, 5-1 КЗпП України закріплено право громадян України на працю і гарантії держави в правовому захисті працездатним громадянам від незаконного звільнення.
Відповідно до статті 222 КЗпП України особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюється законодавством.
Статтею 4 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII) встановлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Частина третя статті 16 Закону № 1697-VII передбачає, що прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом (частина третя статті 16 із змінами, внесеними згідно із Законом № 113-IX від 19.09.2019). Попередня редакція містила вказівку, що в порядку, передбачених «цим Законом».
Пункт 2 частини другої статті 41 Закону № 1697-VII передбачає, що повноваження прокурора на адміністративній посаді припиняються в разі звільнення з посади прокурора або припинення повноважень на посаді прокурора.
Згідно з пунктом 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Законом № 1697-VII забезпечуються гарантії незалежності прокурора, зокрема, щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо.
Законом України від 19.09.2019 № 113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон № 113-ІХ), який діє з 25.09.2019, запроваджено реформування системи органів прокуратури, у зв`язку із чим до Закону № 1697-VII були внесені зміни.
Статтею 14 Закону № 1697-VII у зв`язку із внесенням до неї змін Законом № 113-ІХ передбачено скорочення кількості прокурорів органів прокуратури. Зокрема, змінами, унесеними законодавцем, установлено, що загальна чисельність працівників органів прокуратури становить не більше 15000 осіб, зокрема загальна чисельність прокурорів становить не більше 10000 осіб. Приведення у відповідність із вимогами статті 14 Закону № 1697-VII кількісного складу органів прокуратури здійснюється, крім іншого, шляхом проведення атестації на виконання вимог Закону № 113-ІХ.
У тексті Закону № 1697-VII слова «Генеральна прокуратура України», «регіональні прокуратури», «місцеві прокуратури» замінено відповідно словами «Офіс Генерального прокурора», «обласні прокуратури», «окружні прокуратури».
Пунктом 3 Розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ установлено, що до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури. Після початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур забезпечення виконання функцій прокуратури призначеними до них прокурорами здійснюється з дотриманням вимог законодавства України та особливостей, визначених Генеральним прокурором. За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.
Пунктами 4-6 Розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ передбачено, що день початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур визначається рішеннями Генерального прокурора стосовно Офісу Генерального прокурора, усіх обласних прокуратур, усіх окружних прокуратур. Вказані рішення публікуються у газеті «Голос України». Офіс Генерального прокурора є правонаступником Генеральної прокуратури України у міжвідомчих міжнародних договорах, укладених Генеральною прокуратурою України. З дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».
Абзацом 1 пункту 7, пунктом 9 Розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ установлено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом. Атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором.
Пунктом 10 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ установлено, що прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації.
Відповідно до пункту 11 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями Офісу Генерального прокурора, кадровими комісіями обласних прокуратур.
Згідно з пунктом 17 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX кадрові комісії за результатами атестації прокурора ухвалюють одне із таких рішень: рішення про успішне проходження прокурором атестації або рішення про неуспішне проходження прокурором атестації. Кадрові комісії за результатами атестації подають Генеральному прокурору інформацію щодо прокурорів, які успішно пройшли атестацію, а також щодо прокурорів, які неуспішно пройшли атестацію. Повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів забороняється.
Пунктом 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX передбачено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови настання однієї із наступних підстав:
1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію;
2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури;
3) в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який успішно пройшов атестацію;
4) ненадання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі.
Перебування прокурора на лікарняному через тимчасову непрацездатність, у відпустці чи у відрядженні до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі не є перешкодою для його звільнення з посади прокурора відповідно до цього пункту. Указані в цьому пункті прокурори можуть бути звільнені з посади прокурора також і на інших підставах, передбачених Законом України «Про прокуратуру».
Відповідно до пункту 1 розділу І Порядку № 221 атестація прокурорів - це встановлена розділом II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX та цим Порядком процедура надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур.
Згідно з пунктами 2, 4 розділу І Порядку № 221 атестація прокурорів Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), регіональних, місцевих прокуратур та військових прокуратур проводиться відповідними кадровими комісіями. Порядок роботи, перелік і склад кадрових комісій визначаються відповідними наказами Генерального прокурора.