ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 липня 2022 року
м. Київ
справа № 320/6891/19
адміністративне провадження № К/9901/30085/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Головуюча суддя - Желтобрюх І.Л.,
суддів: Блажівської Н.Є., Яковенка М.М.,
розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2021 року (суддя Лиска І.Г.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2021 року (колегія суддів у складі: головуюча суддя - Вівдиченко Т.Р., судді - Кобаль М.І., Коротких А.Ю.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби України у Київській області про визнання протиправною та скасування вимоги,
установив:
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби України у Київській області (далі - ГУ ДПС України), в якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11 травня 2019 року №Ф-9913-17/4608.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказував на те, що відповідачем безпідставно винесено спірну вимогу на підставі даних інформаційної системи органів доходів та зборів, а також порушено порядок та процедуру перегляду спірного рішення в адміністративному порядку.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2021 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2021 року, у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся із касаційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалені судами рішення й прийняти нове, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі скаржником зазначено неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права у випадку, передбаченому пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а саме: неврахування судами правових позицій Верховного Суду у постановах від 29 травня 2019 року у справі №818/1687/16, від 19 травня 2020 року у справі №820/10523/15, від 11 листопада 2020 року у справі №440/1440/19, від 18 листопада 2020 року у справі №340/677/19, в яких КАС ВС виклав висновки щодо правозастосування положень частини четвертої статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 8 липня 2010 року №2464-VI (далі - Закон №2464-VI) у процедурі подання та розгляду контролюючим органом скарги на вимогу про сплату недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.
Зокрема, у вказаних рішеннях КАС ВС сформулював висновок про те, що юридичним наслідком порушення контролюючим органом строку розгляду скарги, тобто ненаправлення впродовж визначених Законом №2464-VI строків платнику податків вмотивованого рішення за результатами розгляду скарги, є визнання скарги такою, що повністю задоволена на користь платника податків з наступного за днем закінчення зазначених строків дня. В свою чергу, визнання скарги повністю задоволеною означає, що оскаржене рішення контролюючого органу з цього часу припинило регулюючу дію та не створює для платника податків юридичного обов`язку.
В аспекті сформульованих Верховним Судом правових позицій, позивач звертає увагу на те, що судами першої та апеляційної інстанцій не надано правової оцінки його доводам щодо допущених ДПС України порушень під час розгляду поданої ним в адміністративному порядку скарги на вимогу про сплату боргу (недоїмки), зокрема, в частині надсилання вмотивованого рішення платнику податків на його скаргу. При цьому, як стверджує позивач, ДПС України своїм листом підтвердила факт відсутності доказів направлення на адресу ОСОБА_1 рішення про результати розгляду скарги та визнала факт того, що така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника єдиного внеску. Такі аргументи наводились позивачем у підставах позову разом із наданням відповідних доказів, однак залишились поза увагою судів попередніх інстанцій.
У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін як законні й обґрунтовані, а скаргу відповідача - без задоволення, повністю підтримуючи висновки й мотиви, з яких виходили суди при ухваленні рішень. Стверджує, що обставини процедури адміністративного оскарження спірної вимоги не мають правового значення для вирішення цього спору, з огляду на те, що вона прийнята відповідно до закону.
Враховуючи наявні у справі докази реорганізації територіальних органів Державної фіскальної служби, колегія суддів ухвалила задовольнити заявлене податковим органом клопотання про заміну відповідача у справі - Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (код ЄДРПОУ 43141377), його правонаступником, - Головним управлінням Державної податкової служби у місті Києві як відокремленим підрозділом ДПС (код ЄДРПОУ 44096797).
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.
Суди попередніх інстанцій встановили, що відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 2 вересня 2010 року зареєстрований як фізична особа-підприємець. Припинення підприємницької діяльності відбулося 4 червня 2019 року, що також підтверджується Витягом з вказаного реєстру.
29 травня 2019 року позивач засобами поштового зв`язку отримав вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-9913-17/4608 від 11 травня 2019 року на суму грошового зобов`язання 21066,66 грн.
Не погоджуючись з вимогою про сплату боргу (недоїмки) та вважаючи її протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що відповідно до приписів Закону №2464-VI особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску. З урахуванням викладеного, суди вважали, що, починаючи з 1 січня 2017 року, позивач, незалежно від здійснення підприємницької діяльності та отримання прибутку, зобов`язаний був сплачувати єдиний внесок, сума якого не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Враховуючи, що відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань позивач припинив підприємницьку діяльність 4 червня 2019 року, суди констатували наявність у нього встановленого Законом обов`язку зі сплати єдиного соціального внеску до настання цієї події. Аналізуючи доводи позивача щодо допущених ДПС України порушень під час розгляду поданої ним в адміністративному порядку скарги на вимогу про сплату боргу (недоїмки), суд апеляційної інстанції вказав, що контролюючим органом дотримано передбачений Законом обов`язок в частині прийняття мотивованого рішення за результатами розгляду скарги ОСОБА_1 на вимогу про сплату боргу (недоїмки).