ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 липня 2022 року
м. Київ
справа №815/6398/17
адміністративне провадження № К/9901/69262/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Юрченко В.П.,
суддів: Чумаченко Т.А., Бившевої Л.І.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС в Одеській області на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 5 грудня 2018 року (головуючий суддя Осіпов Ю.В., судді: Бойко А.В., Шевчук О.А.) у справі №815/6398/17 за позовом Приватного підприємства «АДК+» до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
ВСТАНОВИВ:
Приватне підприємство «АДК+» (надалі - позивач, підприємство, платник податків) звернулось до Одеського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління ДФС в Одеській області (надалі відповідач, податковий орган, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 21 листопада 2017 року №0042721415 та №0042781415.
Позовні вимоги обґрунтовані безпідставністю та протиправністю оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, оскільки усі господарські операції позивача з його контрагентами здійснено та підтверджено належними первинними документами, які відповідають видам цих операцій та містять необхідні для цілей оподаткування відомості про їх зміст та учасників, а правочини, укладені з контрагентами, мають реальний товарний характер. Суми податкових зобов`язань з податку на прибуток та податку на додану вартість сформовано за рахунок операцій, які мають реальний характер.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 20 червня 2018 року у задоволені адміністративного позову відмовлено з підстав недоведеності платником податків реальності господарських операцій, наявності недоліків у первинних документах та відсутності первинних бухгалтерських документів в підтвердження виконання умов договорів, укладених між позивачем та його контрагентами.
За наслідками апеляційного розгляду справи постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 5 грудня 2018 року апеляційну скаргу підприємства задоволено, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 червня 2018 року скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення від 21 листопада 2017 року №0042721415 та №0042781415.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що господарські операції позивача з контрагентами підтверджені належними документами бухгалтерського та податкового обліку, і дають підстави для висновку про реальність здійснення господарських операцій. Господарські операції були вчинені з метою отримання економічного ефекту, а саме отримання прибутку, що надає позивачу право на врахування у податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій. Відсутні кримінальні провадження та вироки відносно контрагентів позивача щодо їх фіктивності.
Не погодившись із рішеннями суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 5 грудня 2018 року і прийняти нове рішення, яким рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 червня 2018 року залишити в силі.
В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач посилається на порушення судом апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права. Вказує на невідповідність висновку суду апеляційної інстанції фактичним обставинам справи, які, на думку скаржника, полягають у нереальності здійснення господарських операцій, та непідтвердження таких операцій відповідними первинними документами. Зазначає про відсутність у контрагентів позивача трудових ресурсів та необхідних основних засобів, розумних економічних причин (ділової мети). Зауважує про відсутність доказів щодо перевезення товару за договорами постачання, зокрема, товарно-транспортних накладних. Вказує на фіктивність контрагентів позивача.
Позивач 4 березня 2019 року надав відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на правомірність та обґрунтованість рішення суду апеляційної інстанції, просить залишити його без змін, а касаційну скаргу відповідача без задоволення.
Верховний Суд, переглянувши рішення апеляційного суду в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з таких мотивів.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що податковим органом проведено позапланову виїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового, валютного законодавства, з питань єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 1 січня 2014 року по 31 грудня 2016 року, за результатами якої складено акт від 10 листопада 2017 року №681/15-32-14-15/35640886 (надалі - акт перевірки).
На підставі акту перевірки контролюючим органом прийнято податкові повідомлення рішення від 21 листопада 2017 року №0042721415, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 1294 692 грн, з яких за основним платежем в сумі 1086796 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 207896 грн; №0042781415, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 809091 грн, з яких за основним зобов`язанням в сумі 647273 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 161818 грн.
Перевіркою встановлено віднесення підприємством до складу податкового кредиту у відповідних періодах податкової звітності сум податку на додану вартість у розмірі 87725 грн у складі вартості транспортних послуг, отриманих від Товариств з обмеженою відповідальністю «ТД Міст-Експресс» та «Делівері», які не підтверджено первинними документами, зокрема, товарно-транспортними накладними.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між позивачем (замовник) та товариством з обмеженою відповідальністю «ТД Міст-Експресс» (виконавець) укладено договір про надання послуг (доставка відправлень) від 30 березня 2015 року №ОД-1000245.
Між позивачем (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Делівері» (виконавець) укладено договір про надання транспортно-експедиторських послуг (доставка відправлень, вантажів) від 4 липня 2016 року №Д-Т-00050059.
За умовами вказаних договорів надавалися транспортно-експедиторські послуги та послуги по страхуванню вантажів.
На підтвердження виконання умов договорів позивачем надано акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), акти звірок взаєморозрахунків, видаткові та податкові накладні, банківські платіжні доручення, декларації про приймання вантажу.
Судами встановлено надання позивачу підприємствами контрагентами послуг кур`єрської служби (доставки), за умовами якої, відправнику (або отримувачу) не надається товарно-транспортна накладна, а замість неї останньому фактично видається відповідна декларація про приймання вантажу.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів зазначає про таке.
За змістом приписів підпунктів 198.1, 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. «Датою» виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. «Податковий кредит» звітного періоду визначається виходячи з договірної вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складення податкової накладної.
Суми податку, сплачені (нараховані) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням терміну реєстрації, відносяться до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні/розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше: ніж через 365 календарних днів з дати складення податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних.
Пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
Згідно з пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
З метою отримання продавцем зареєстрованого в Єдиному реєстрі податкових накладних розрахунку коригування, що підлягає реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних покупцем, такий продавець надсилає в електронному вигляді запит до Єдиного реєстру податкових накладних, за яким отримує в електронному вигляді повідомлення про реєстрацію розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та розрахунок коригування в електронному вигляді. Такий розрахунок коригування вважається зареєстрованим в Єдиному реєстрі податкових накладних та отриманими продавцем.
Пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом1 цього пункту.
Пунктом 44.2 цієї статті передбачено, що для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку щодо доходів та витрат з врахуванням положень цього Кодексу.
За вимогами підпунктів 135.1, 135.2 статті 135 Податкового кодексу України доходи, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пунктів 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу. Доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.
Інші доходи включають вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи (підпункт 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 Податкового кодексу України).