ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 липня 2022 року
м. Київ
справа № 826/14492/17
касаційне провадження № К/9901/55191/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві
на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 грудня 2017 року (головуючий суддя - Шейко Т.І.)
та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2018 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Губська Л.В., судді - Вівдиченко Т.Р., Карпушова О.В.)
у справі № 826/14492/17
за позовом ОСОБА_1
до Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління ДФС у м. Києві,
Головного управління ДФС у м. Києві
про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, податкової вимоги, рішення,
В С Т А Н О В И В:
У листопаді 2017 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ; позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - ДПІ у Солом`янському районі ГУ ДФС у м. Києві; відповідач-1) та Головного управління ДФС у м. Києві (далі - ГУ ДФС у м. Києві; відповідач-2), в якому просив визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 29 червня 2016 року № 20085-13, податкову вимогу від 25 квітня 2017 року № 6797-17 та рішення від 08 вересня 2017 року № 6797-17 про опис майна у податкову заставу.
Окружний адміністративний суд м. Києва рішенням від 22 грудня 2017 року позов задовольнив.
Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 23 травня 2018 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.
ГУ ДФС у м. Києві звернулося до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 грудня 2017 року, постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2018 року та направити справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
В обґрунтування своїх вимог відповідач-2 посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права. Зокрема, наголошує на правомірності прийняття оскаржуваних актів індивідуальної дії.
Верховний Суд ухвалою від 12 лютого 2019 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ГУ ДФС у м. Києві.
Відзиву на касаційну скаргу від позивача не надійшло, що в силу частини четвертої статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
07 липня 2020 року ГУ ДФС у м. Києві заявлено клопотання про заміну відповідача-2 у справі - ГУ ДФС у м. Києві на Головне управління ДПС у м. Києві у зв`язку з реорганізацією, яке згідно зі статтею 52 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає задоволенню.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем-1 на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 та підпункту 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) прийнято податкове повідомлення-рішення від 29 червня 2016 року № 20085-13, згідно з яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання з транспортного податку з фізичних осіб за 2016 рік у розмірі 25000,00 грн.
Підставою для прийняття зазначеного акта індивідуальної дії послугувало те, що ОСОБА_1 є власником транспортного засобу марки Nissan, модель Murano HB 3,5ЦВ CVT LE, 2014 року випуску, з об`ємом двигуна 3500 куб. см., який має середньоринкову вартість понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, а тому відповідно до підпункту 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 ПК України є платником транспортного податку в 2016 році.
В подальшому, вважаючи податковий борг із транспортного податку в розмірі 25000,00 грн узгодженим, відповідач-2 прийняв податкову вимогу від 25 квітня 2017 року № 6797-17 та рішення від 08 вересня 2017 року № 6797-17 про опис майна у податкову заставу.
Надаючи оцінку правомірності прийняття оскаржуваних актів індивідуальної дії, слід враховувати таке.
Законом України від 28 грудня 2014 року № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» запроваджено новий місцевий податок, а саме - податок на майно, який складається з трьох різновидів: транспортний податок, податок на майно, відмінне від земельної ділянки, та плата за землю.
Відповідно до підпункту 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 ПК України платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об`єктами оподаткування.
Базою оподаткування у відповідності до підпункту 267.3.1 пункту 267.3 статті 267 ПК України є легковий автомобіль, що є об`єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267.
Редакція підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 ПК України, якою встановлено ознаки (характеристики) легкового автомобіля, наявність яких є умовою для віднесення його до об`єкта оподаткування транспортним податком, змінювалася.
Так, Законом України від 24 грудня 2015 року № 909-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» внесено зміни до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 ПК України, які були чинними в період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року.