ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 липня 2022 року
м. Київ
справа №640/5177/20
адміністративне провадження № К/9901/41837/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Білоуса О.В.,
суддів - Блажівської Н.Є., Желтобрюх І.Л.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2021 року (головуючий суддя Федотов І.В., судді - Єгорова Н.М., Сорочко Є.О.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
У С Т А Н О В И В:
У березні 2020 року Головне управління ДПС у м. Києві (далі - ГУ ДПС у м. Києві) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу у розмірі 746802,71 грн.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 березня 2020 року відкрито провадження у справі за вказаним позовом.
15 травня 2020 року до Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов зустрічний позов ОСОБА_1 до ГУ ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 16 січня 2017 року: № 0000051306, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем «податок на доходи фізичних осіб» на 642372,79 грн (у тому числі за податковими зобов`язаннями - 513898,23 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 128474,56 грн); № 0000061306, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем «військовий збір» на 48235,06 грн (у тому числі за податковими зобов`язаннями - 38588,05 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 9647,01 грн).
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 4 грудня 2020 року клопотання ГУ ДПС у м. Києві задоволено, адміністративний позов ГУ ДПС у м. Києві до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу залишено без розгляду. Продовжено розгляд справи за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ГУ ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень- рішень.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 лютого 2021 року зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 16 січня 2017 року. Стягнуто на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у м. Києві судовий збір у розмірі 6906,07 грн.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2021 року рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до ГУ ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень залишено без розгляду.
Не погодившись з ухваленим у справі судовим рішенням апеляційної інстанції, ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просила постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а справу направити до цього ж суду для продовження розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 24 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження за вказаною скаргою у цій справі на підставі абзацу шостого частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), відповідно до якого підставами для оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
ГУ ДПС у м. Києві, скориставшись своїм правом надало до суду відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на встановлені обставини та висновки оскаржуваного судового рішення зазначило, що рішення суду апеляційної інстанції прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим просило відмовити у задоволенні касаційної скарги, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судове рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.
Як встановлено судами першої і апеляційної інстанцій та підтверджується матеріалами справи, відповідно до Наказу ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві від 17 листопада 2016 року №640 «Про здійснення документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 )» на підставі підпунктів 78.1.1, 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 ПК України, у період з 28 листопада 2016 року по 2 грудня 2016 року, контролюючим органом проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питання контролю за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів за період з 1 січня 2015 року по 31 грудня 2015 року, за результатами якої 5 грудня 2016 року складено Акт №4002/26-55-13-06-2936318020 (далі - Акт перевірки).
На підставі висновків Акта перевірки, податковим органом 16 січня 2017 року прийнято податкові повідомлення-рішення: № 0000051306, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем «податок на доходи фізичних осіб» на 642372,79 грн (у тому числі за податковими зобов`язаннями - 513898,23 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 128474,56 грн); № 0000061306, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем «військовий збір» на 48235,06 грн (у тому числі за податковими зобов`язаннями - 38588,05 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 9647,01 грн).
Не погоджуючись із зазначеними вище податковими повідомленнями-рішеннями, прийнятими відповідачем 16 січня 2017 року, позивач звернувся до суду з цим позовом про визнання їх протиправними та їх скасування.
Задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 16 січня 2017 року, суд першої інстанції виходив з того, що на момент початку проведення позапланової невиїзної перевірки у контролюючого органу були відсутні відомості щодо своєчасного ознайомлення позивача з таким наказом та повідомленням, його обізнаності про дату її початку у встановлений законом спосіб, а також відсутні відомості щодо отримання позивачем запиту про надання пояснень та документальних підтверджень щодо отримання доходу від продажу інвестиційних активів, що вказує на відсутність у відповідача права на проведення такої перевірки, та як наслідок, на прийняття податкових повідомлень-рішень за її результатом.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та залишаючи позов без розгляду, суд апеляційної інстанції виходив з того, що станом на момент формування та направлення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 16 січня 2017 року, у податкового органу була наявна актуальна податкова адреса позивача: АДРЕСА_1 , а тому, враховуючи положення статті 42 Податкового кодексу України (далі - ПК України), оскаржувані податкові повідомлення-рішення вважаються врученими позивачу. Водночас, з позовом до суду ОСОБА_1 звернулася 15 травня 2020 року. У зв`язку з цим суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивач пропустила строк звернення до суду, який з урахуванням вимог пункту 102.1 статті 102 ПК України сплинув. В обґрунтування постанови Шостий апеляційний адміністративний суд зазначив, що позивач пропустила строк звернення до суду з позовом, при цьому, не надала належних та допустимих доказів та не навела обставин, які б підтверджували наявність об`єктивно непереборних, не залежних від волевиявлення особи та пов`язаних з дійсними істотними перешкодами чи труднощами причин для своєчасного звернення до суду з позовом, а доводи ОСОБА_1 про те, що вона пропустила строк звернення до суду з поважних причин через те, що не отримувала податкових повідомлень-рішень, не можуть бути визнані судом обґрунтованими в силу вимог статей 42, 58 ПК України.
Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду погоджується із висновками суду апеляційної інстанції, враховуючи наступне.
Частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Відповідно до статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 13 КАС України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Так, Глава 6 КАС України має назву "Процесуальні строки", містить загальне визначення (частина перша статті 118), порядок обчислення (стаття 120) й підстави для поновлення/продовження визначених законом і судом процесуальних строків (стаття 121).
Статтею 122 КАС України визначено загальні (окремі для особи і органу влади) і деякі спеціальні строки звернення до суду, а нормою статті 123, - наслідки їх пропуску, що полягають у фактичному недопуску до судового розгляду спорів, за якими строк звернення до суду минув.
Так, відповідно до частини першої статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
За приписами частини третьої статті 122 КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Пунктом 56.18 статті 56 ПК України встановлено, що з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення.
Статтею 102 ПК України врегульовано питання застосування строків давності визначення податкових зобов`язань, які становлять 1095 днів.
Зі змісту вказаних положень вбачається, що платник податків може звертатися до суду з вимогою щодо скасування податкового повідомлення-рішення протягом 1095 днів з моменту отримання такого рішення.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 звертаючись до суду вказувала про те, що у зв`язку із відсутністю інформації про факт проведення перевірки та винесення оскаржуваних рішень, заходи досудового врегулювання спору нею не вживались.
В обґрунтування заяви про поновлення строків позовної давності позивач зазначала про те, що їй не було відомо про проведення перевірки та про прийняття відповідачем спірних податкових повідомлень-рішень, які були їй направлені, оскільки конверт повернувся з відміткою «за закінченням терміну зберігання». Про наявність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень їй стало відомо лише 29 квітня 2020 року після отримання ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 березня 2020 року про відкриття провадження у справі за позовом ГУ ДПС у м. Києві до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу у розмірі 746802,71 грн. Зокрема, вказувала, що відповідачем 17 січня 2017 року на адресу позивача направлявся конверт, який було повернуто з позначкою «за закінченням терміну зберігання». Інформації про направлення наказу про проведення перевірки та направлення запиту про надання пояснень, матеріали справи не містять. За загальним змістом термін «повідомлення» включає в себе не тільки направлення відомостей, з якими платник має бути обізнаним, а й отримання ним зазначених відомостей. На думку позивача, відмітка на конверті щодо причин повернення «за закінченням терміну зберігання» не є достатнім доказом інформування позивача про донарахування їй суми грошового зобов`язання. Позначення «за закінченням терміну зберігання» не розкриває справжні причини, з яких рекомендований лист не був вручений адресату та не свідчить про відмову адресати отримати лист. Враховуючи викладене ОСОБА_1 вважає, що наявні підстави для визнання поважними підстав для поновлення строку звернення до суду з цим позовом.
Шостий апеляційний адміністративний суд вказані підстави для поновлення строку визнав не поважними, при цьому виходив як з буквального змісту приписів пункту 56.18 статті 56, пункту 58.3 статті 58 ПК України (оскільки, наведене регулювання не має очевидної алогічності, суперечності, двозначності), так і з логічно-змістовного тлумачення цих норм.
Відповідно до пункту 45.1 статті 45 ПК України, платник податків - фізична особа зобов`язана визначити свою податкову адресу.
Податковою адресою платника податків - фізичної особи визнається місце проживання, за яким вона береться на облік як платник податків у контролюючому органі. Платник податків - фізична особа може мати одночасно не більш однієї адреси.
Згідно із пунктом 70.1 статті 70 ПК України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, формує та веде Державний реєстр фізичних осіб - платників податків (далі - Державний реєстр).
За приписами підпункту 70.2.4 пункту 70.2 статті 70 ПК України, до облікової картки фізичної особи - платника податків та повідомлення (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків) вноситься інформація про місце проживання, а для іноземних громадян - також громадянство.
Відповідно до пункту 70.7 статті 70 ПК України, фізичні особи - платники податків зобов`язані подавати контролюючим органам відомості про зміну даних, які вносяться до облікової картки або повідомлення (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків і мають відмітку у паспорті), протягом місяця з дня виникнення таких змін шляхом подання відповідної заяви за формою та у порядку, визначеними центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Пунктом 42.2 статті 42 ПК України передбачено, що документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові.
Згідно із пунктом 58.3 статті 58 ПК України, податкове повідомлення-рішення вважається належним чином врученим платнику податків (крім фізичних осіб), якщо його надіслано у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу. Податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено їй особисто чи її представникові, надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення або у порядку, визначеному пунктом 42.4 статті 42 цього Кодексу. У такому самому порядку надсилаються податкові вимоги та рішення про результати розгляду скарг. У разі коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги, або рішення про результати розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога, або рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.