ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 липня 2022 року
м. Київ
справа № 620/3095/20
адміністративне провадження № К/9901/4615/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Данилевич Н.А.,
суддів: Мацедонської В.Е., Радишевської О.Р.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2021 року (колегія суддів: Карпушова О.В., Губська Л.В., Епель О.В.) у справі №620/3095/20
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,
у с т а н о в и в :
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просить:
визнати протиправним дії військової частини НОМЕР_1 щодо несвоєчасної виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки;
зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити середній заробіток за 354 дні затримки повного розрахунку при звільненні шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення за останні два місяці служби на кількість днів затримки виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки.
Свої позовні вимоги мотивує тим, що станом на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу відповідач не провів з ним усіх розрахунків. Зазначив, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпПУ.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2020 року позовні вимоги задоволено.
Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо несвоєчасної виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки.
Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за 354 дні затримки повного розрахунку при звільненні.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків. Остаточний розрахунок проведено 24.06.2020, а тому суд дійшов висновку, що сума середнього заробітку за час затримки розрахунку з позивачем підлягає відшкодуванню по день проведення фактичного розрахунку. Враховуючи, що позивач був виключений зі списків особового складу з 05.07.2019, на думку суду, з 06.07.2019 по день фактичного розрахунку (24.06.2020) відповідач повинен самостійно нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку (по 23.06.2020).
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2021 року апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2020 року задоволено.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії було скасовано.
Прийнято нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії відмовлено.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд вказав, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України, при цьому визначальною є така обставина, як невиплата належних працівникові на час звільнення сум саме з вини власника або уповноваженого ним органу. Водночас, за позицією суду, стаття 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати. Отже, зобов`язання нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за невикористану додаткову відпустку в судовому порядку не тягне за собою обов`язку про нарахування і виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)
12 лютого 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2021 року, в якій позивач просить скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
На обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник вказує на наявність виняткових обставин, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Посилається на те, що справа стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки висновки суду апеляційної інстанції не узгоджуються із практикою Верховного Суду, викладеною у постановах від 20.09.2018 в справі №810/1549/17, від 17.10.2018 у справі №805/2948/17-а, від 08.11.2018 в справі №821/1333/16, від 18.04.2019 у справі №806/889/17, від 31.10.2019 в справі №825/598/17, від 31.03.2020 у справі №808/2122/18, а також має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу. Зазначає, що в цих справах Суд вказав, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у визначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтями 117 КЗпП України, тобто виплати працівнику суми середнього заробітку за час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку.
Ухвалою Верховного Суду від 23 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.
Підставою для відкриття провадження є посилання скаржника на пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Ухвалою Суду від 13 липня 2022 року вказану адміністративну справу призначено до розгляду.
II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1.
Наказом командира в/ч НОМЕР_1 від 05.07.2019 № 167 звільнений з військової служби та виключений зі списків особового складу з 05.07.2019.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 23.03.2020 у справі №620/734/20, яке набрало законної сили 25.09.2020 , адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено повністю.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 05.07.2019.
Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 05.07.2019.
Відповідно до зазначеного рішення Чернігівського окружного адміністративного суду 24.06.2020 позивачу виплачена грошова компенсація за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, у сумі 41 209,35 грн, що підтверджується банківською випискою АТ КБ "Приватбанк" про зарахування коштів на картковий рахунок ОСОБА_1 від 24.06.2020.
Отже, рішення суду було виконано відповідачем добровільно до набрання судовим рішенням законної сили.
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)
Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Нормативно-правовим актом, який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизну та регулює відносини у цій галузі є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ).
Відповідно до абз. 3 п. 242 розділу ХІІ Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України № 1153/2008 від 10.12.2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Згідно зі статтею 1 Конвенції Про захист заробітної плати №95, ратифікованої Україною 30.06.1991, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчисленні в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
Статтею 12 Конвенції установлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли не має такого законодавства, угод чи рішення в розумний термін з урахуванням умов контракту.
Згідно з Рішенням Конституційного суду України від 07.05.2002 №8-рп/2002 при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, має застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Відповідно до ст.116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
За приписами ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.
Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина 1 статті 341 КАС України).
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частини 2, 3 статті 341 КАС України).