ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 липня 2022 року
м. Київ
Справа № 9901/348/21
Провадження № 11-7заі22
Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючої Рогач Л. І.,
судді-доповідача Гриціва М. І.,
суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Ткачука О. С., Штелик С. П.,
за участю:
секретаря судового засідання Біляр Л. В.,
представника позивача - адвоката Сульженка А. В.,
розглянула в судовому засіданні апеляційну скаргу Приватної компанії з обмеженою відповідальністю CPI INVESTMENT FUND LTD. (СІПІАЙ ІНВЕСТМЕНТ ФАНД ЛТД) (далі - Приватна компанія) на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16 грудня 2021 року (судді Стародуб О. П., Коваленко Н. В., Кравчук В. М., Мороз Л. Л., Рибачук А. І.) в адміністративній справі № 9901/348/21 за позовом Приватної компанії до Президента України про визнання бездіяльності протиправною і зобов`язання вчинити дії та
ВСТАНОВИЛА:
1. У серпні 2021 року Приватна компанія звернулася до суду з адміністративним позовом, у якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність Президента України, яка полягає в тому, що він не звернувся до Ради національної безпеки і оборони України (далі - РНБО) з пропозиціями щодо застосування санкцій до осіб відповідно до звернення Приватної компанії від 25 травня 2021 року;
- зобов`язати Президента України звернутися до РНБО з пропозиціями щодо застосування санкцій до осіб відповідно до звернення Приватної компанії від 25 травня 2021 року.
На підтвердження своїх вимог зазначила, що Приватна компанія звернулася до Президента України з письмовим проханням вжити заходів щодо застосування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) на підставі Закону України від 14 серпня 2014 року № 1644-VII «Про санкції» (далі - Закон № 1644-VII), які входять до його функціональних обов`язків. Підставою для цього називає незаконну експлуатацію захоплених виробничих потужностей та сировини для виготовлення кам`яновугільної смоли з території, окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації у місті Горлівка Донецької області, що належать дочірньому підприємству позивача - Товариству з обмеженою відповідальністю «ТАР АЛЬЯНС» (далі - ТОВ«ТАР АЛЬЯНС»). Позивачу відомо, що приблизно у вересні 2019 року компанія Carbon BlackSA (зареєстрована Rue de la Gare 13, 1820, Montreux, UID CHE-114.365.365) провадила господарську діяльність з використанням незаконно захоплених пакувальних засобів ТОВ «ТАР АЛЬЯНС», що є причинами для вжиття обмежувальних заходів до підприємства-порушника.
Не погоджується з тим, що Президент України направив звернення Приватної компанії до органів, до компетенції яких не входить вирішення питання, порушеного у зверненні, не вніс на розгляд РНБО пропозиції щодо застосування санкцій до осіб, які за інформацією позивача незаконно видобувають та збувають сировину на тимчасово окупованій території України, чим допустив протиправну бездіяльність.
2. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 16 грудня 2021 року відмовив у задоволенні позову.
Рішення мотивував тим, що застосування санкцій ґрунтується на принципах законності, прозорості, об`єктивності, у зв`язку з якими наведені позивачем факти мали бути перевірені у встановленому законом порядку уповноваженими суб`єктами. Саме Служба безпеки України (далі - СБУ) та Кабінет Міністрів України (далі - КМУ) наділені повноваженнями щодо перевірки у встановленому порядку фактів ймовірної причетності зазначених позивачем юридичних осіб до злочинної діяльності, зокрема й фінансування тероризму. Тому скерування Офісом Президента України (далі - ОПУ) звернення Приватної компанії до СБУ та КМУ для розгляду та вжиття заходів відповідає вимогам Закону № 1644-VII.
3. Приватна компанія не погодилася з рішенням суду першої інстанції і подала апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.
Вважає, що чинне законодавство не містить детальної процедури, що передує внесенню Президентом України до РНБО пропозицій щодо застосування санкцій. Так само це стосується й повноважень Президента України перенаправляти звернення позивача щодо санкцій іншим суб`єктам.
Свою позицію обґрунтовує покликанням на Рішення Конституційного Суду України від 10 квітня 2003 року № 7-рп/2003, в якому передбачено, що визначені Конституцією України повноваження Президента України є вичерпними, а це своєю чергою унеможливлює прийняття законів, які встановлювали б інші його повноваження (права та обов`язки).
Доводить, що бездіяльність відповідача порушувала взятий Україною на себе за міжнародною угодою обов`язок сприяти однаковому режиму ставлення до інвестицій та доходів, дотримуватись положень про сприяння і взаємний захист інвестицій.
Покликається на Указ Президента України від 19 лютого 2021 року № 64/2021, яким Президент України за аналогічних обставин захистив інвестиції інших інвесторів шляхом введення санкцій, що, з погляду апелянта, є проявом неоднакового, вибіркового відношення до реалізації захисту прав та свобод позивача й воднораз свідченням протиправної поведінки.
Припускає, що оскільки самопредставництво Президента України здійснює ОПУ через Головне управління представництво інтересів Президента України в судах Директорату з питань правової політики ОПУ, участь у справі посадової особи цього структурного підрозділу є порушенням норм процесуального права, що зумовлює скасування судового рішення, оскільки самопредставництво здійснював не Президент України, а особа без належного підтвердження повноважень на самопредставництво відповідача.
4. У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача просить залишити рішення суду першої інстанції без змін. Наводить міркування та аргументи, подібні в основному до наведених в оскаржуваному судовому рішенні.
5. Велика Палата Верховного Суду (далі - Велика Палата) ухвалою від 18 січня 2022 року відкрила апеляційне провадження у цій справі, а ухвалою від 09 лютого 2022 року призначила її розгляд у судовому засіданні.
6. У судовому засіданні представник позивача адвокат Сульженко А. В. підтримав доводи скарги й на підставі слушності її аргументів просив скасувати судове рішення.
7. Велика Палата дослідила матеріали справи й дійшла такого висновку.
Насамперед про фактичні обставини справи, які можна коротко викласти так.
Приватна компанія зареєстрована 30 січня 2003 року в Реєстрі компаній Англії та Уельсу за реєстраційним номером 4652895, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію.
Позивач здійснив інвестицію на території України шляхом придбання частки в статутному фонді ТОВ «ТАР АЛЬЯНС», і дотепер позивачу належить 100 % у статутному капіталі цього підприємства.
За наявною у позивача інформацією, у вересні 2019 року компанія Carbon Black SA брала участь у правочинах з продажу кам`яновугільної смоли, незаконно видобутої у місті Горлівка Донецької області, з використанням пакувальних засобів, належних дочірньому підприємству позивача - ТОВ «ТАР АЛЬЯНС».
Вважаючи, що господарська діяльність компанії Carbon Black SA з продажу незаконно вилученої кам`яновугільної смоли, що добувалась на території, окупованій визнаною терористичною організацією, може свідчити про наявність підстав для застосування до неї спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) відповідно до Закону № 1644-VII, позивач звернувся до Президента України та РНБО із заявою, в якій просив перевірити операції компанії Carbon Black SA та накласти на вказану компанію та її бенефіціарних власників санкції за торгівлю незаконною вилученою кам`яновугільною смолою.
Листом від 06 липня 2021 року № 03-01/1897 за підписом керівника апарату ОПУ Приватній компанії повідомили про те, що її звернення надіслали до СБУ та КМУ з проханням розглянути його згідно з компетенцією, вжити у разі необхідності відповідних заходів реагування та поінформувати про результати заявника.
Перший заступник керівника апарату РНБО листом від 10 червня 2021 року № 2373/14-06/2-21 звістив позивача, що РНБО розглядає питання щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій винятково на підставі пропозицій Верховної Ради України, Президента України, СБУ, КМУ та Національного банку України. У разі надходження пропозицій про застосування санкцій від законодавчо визначених суб`єктів подання апарат РНБО у встановленому порядку забезпечить їхнє опрацювання з метою розгляду членами РНБО.
Офіс Генерального прокурора (далі - ОГП) листом від 05 серпня 2021 року № 18/2/3?191вих-21 звістив позивача про надходження до ОГП звернення в інтересах Приватної компанії, яке разом з листом ОПУ надійшло із Секретаріату КМУ, з приводу наявності підстав для застосування санкцій. ОГП повідомив Приватній компанії, що відповідно до статті 5 Закону № 1644-VII ОГП не є суб`єктом надання відповідних пропозицій та не уповноважений виносити рішення щодо застосування санкцій.
Не погодившись із діями Президента України, Приватна компанія звернулася до суду з позовом.
8. За текстом статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.
Положеннями частини другої статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Позаяк Президент України є органом державної влади [в одній особі], то це може означати, що глава держави зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені те тільки Конституцією, але й законами України.
9. Усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк (стаття 40 Конституції України).
За частиною першою статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішення, дії чи бездіяльність органу державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Ця норма містить загальне правило, яке означає право кожного звернутися до суду, якщо права чи свободи порушені або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце ущемлення прав та свобод. Ця норма зобов`язує брати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист. Відмова у прийнятті позовних заяв чи скарг, які відповідають установленим законом вимогам, є порушенням права на судовий захист, яке відповідно до статі 64 Конституції України не може бути обмежене. Положення частини першої статі 55 Конституції України закріплює одну з найважливіших гарантій здійснення як конституційних, так й інших прав та свобод людини і громадянина (абзаци перший-третій пункту 2 Рішення Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року у справі № 9-зп за конституційним зверненням громадян ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та інших громадян щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції України (справа за зверненнями жителів міста Жовті Води)).
Гарантоване Основним Законом України право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, зокрема й указів Президента України, є видом охоронних (правоохоронних) відносин, які реалізується шляхом участі в ньому відповідних юрисдикційних органів, діяльність яких прописана процесуальними (процедурними) нормами. Суб`єкт цих відносин, приміром, кожен, хто вважає, що його право порушене, контактує з уповноваженим юрисдикційним органом, опосередковує та реалізує своє право на позов (право на оскарження, право про захист свого блага) через відповідні процесуальні (процедурні) форми, в яких ці відносини набувають властивостей (ознак) процесуальних правовідносин.
10. Згідно зі статтею 102 Конституції України Президент України є главою держави і виступає від її імені, є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.
Повноваження Президента України визначені у статті 106 Конституції України, з пункту 31 частини першої якої можна уяснити, що Президент України здійснює інші повноваження, визначені Основним Законом України [реалізація яких вимагатиме уточнення та конкретизації їхнього змісту на рівні положень законів України].
Згідно з пунктом 28 частини першої статті 106 Конституції України Президент України створює у межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України, для здійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби.
У Рішенні Конституційного Суду України від 10 грудня 2003 року у справі № 1-17/2003 за конституційним поданням 47 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень частини першої статті 105, частини першої статті 111 Конституції України (справа щодо недоторканності та імпічменту Президента України) зазначено, що інститут Президента України ґрунтується на сукупності норм, що містяться у розділі V Конституції України, згідно з якими Президент України визначений, зокрема, главою держави, виступає від її імені, є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.
Конституційно-правовий статус інституту Президента України базується на правилах та нормах, які регулюють положення глави держави у механізмах державного управління. Порядок діяльності Президента України, його повноваження, взаємодія з іншими органами державної влади та місцевого самоврядування нормативно встановлені.
Відповідно до частини третьої статті 106 Основного Закону України Президент України на основі та на виконання [знову-таки] як Конституції, так і законів України видає укази і розпорядження, які є обов`язковими до виконання на території України.
11. Відповідно до частини першої статті 1 Закону України від 2 жовтня 1996 року № 393/96-ВР «Про звернення громадян» (далі - Закон № 393/96-ВР) громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Статтею 3 цього Закону установлено, що під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.
Пропозиція (зауваження) - це звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства. Під заявою (клопотанням) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності.
За положеннями цієї статті клопотанням є письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо, а під скаргою є звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб.
Відповідно до статті 7 Закону № 393/96-ВР звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду.
Згідно із частиною першою статті 16 Закону № 393/96-ВР скарга на дії чи рішення органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадової особи подається у порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі, що не позбавляє громадянина права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства, а в разі відсутності такого органу або незгоди громадянина з прийнятим за скаргою рішенням - безпосередньо до суду.
За змістом статті 17 цього Закону, скарга на рішення, що оскаржувалось, може бути подана до органу або посадовій особі вищого рівня протягом одного року з моменту його прийняття, але не пізніше одного місяця з часу ознайомлення громадянина з прийнятим рішенням. Скарги, подані з порушенням зазначеного терміну, не розглядаються.
Рішення вищого державного органу, який розглядав скаргу, в разі незгоди з ним громадянина може бути оскаржено до суду в термін, передбачений законодавством України.
Статтею 19 Закону № 393/96-ВР, зокрема, передбачено, що органи державної влади і місцевого самоврядування <…>, інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані: об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку із заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян.
12. Компетенція та функції РНБО визначаються законом.
Відповідно до статті 107 Конституції України РНБО є координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України. РНБО координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони. Головою РНБО є Президент України. Рішення РНБО вводяться в дію указами Президента України.
Згідно із частинами першою, третьою, четвертою статті 10 Закону України від 05 березня 1998 року № 183/98-ВР «Про Раду національної безпеки і оборони України» (далі - Закон № 183/98-ВР) рішення РНБО приймаються не менш як двома третинами голосів її членів. Прийняті рішення вводяться в дію указами Президента України. Рішення РНБО, введені в дію указами Президента України, є обов`язковими до виконання органами виконавчої влади.
13. Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 1644-VII з метою захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, протидії терористичній діяльності, а також запобігання порушенню, відновлення порушених прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави можуть застосовуватися спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (далі - санкції).
Санкції можуть застосовуватися з боку України по відношенню до іноземної держави, іноземної юридичної особи, юридичної особи, яка знаходиться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи - нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб`єктів, які здійснюють терористичну діяльність (частина друга статті 1 Закону № 1644-VII).
Відповідно до статті 2 Закону № 1644-VII правову основу застосування санкцій становлять Конституція України, міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, закони України, нормативні акти Президента України, Кабінету Міністрів України, рішення РНБО, відповідні принципи та норми міжнародного права.
За частиною першою статті 3 Закону № 1644-VII підставами для застосування санкцій є:
1) дії іноземної держави, іноземної юридичної чи фізичної особи, інших суб`єктів, які створюють реальні та/або потенційні загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, сприяють терористичній діяльності та/або порушують права і свободи людини і громадянина, інтереси суспільства та держави, призводять до окупації території, експропріації чи обмеження права власності, завдання майнових втрат, створення перешкод для сталого економічного розвитку, повноцінного здійснення громадянами України належних їм прав і свобод;
2) резолюції Генеральної Асамблеї та Ради Безпеки Організації Об`єднаних Націй;
3) рішення та регламенти Ради Європейського Союзу;
4) факти порушень Загальної декларації прав людини, Статуту Організації Об`єднаних Націй.
Застосування санкцій ґрунтується на принципах законності, прозорості, об`єктивності, відповідності меті та ефективності (частина друга статті 3 Закону № 1644-VII).
Підставою для застосування санкцій також є вчинення іноземною державою, іноземною юридичною особою, юридичною особою, яка знаходиться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи - нерезидента, іноземцем, особою без громадянства, а також суб`єктами, які здійснюють терористичну діяльність, дій, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, стосовно іншої іноземної держави, громадян чи юридичних осіб останньої (частина третя цієї статті).
Відповідно до пунктів 1, 2 та 4 частини першої статті 4 Закону № 1644-VII видами санкцій згідно із цим Законом є, зокрема: блокування активів - тимчасове обмеження права особи користуватися та розпоряджатися належним їй майном; обмеження торговельних операцій; запобігання виведенню капіталів за межі України.
Згідно із частиною першою статті 5 Закону № 1644-VII пропозиції щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій виносяться на розгляд РНБО Верховною Радою України, Президентом України, КМУ, Національним банком України, СБУ.
Рішення щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій щодо окремих іноземних юридичних осіб, юридичних осіб, які знаходяться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи - нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб`єктів, які здійснюють терористичну діяльність (персональні санкції), передбачених пунктами 1-21, 23-25 частини першої статті 4 цього Закону, приймається РНБО та вводиться в дію указом Президента України. Відповідне рішення набирає чинності з моменту видання указу Президента України і є обов`язковим до виконання (частина третя статті 5 Закону № 1644-VII).
14. Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Згідно із частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
15. Право на оскарження виникає тоді, коли дією чи бездіяльністю суб`єкта оскарження відбулося посягання на об`єкт права (матеріальне чи нематеріальне благо (власність, підприємницьку діяльність, предмет довкілля, інформацію тощо)), з приводу якого (чи щодо якого) склалися правовідносини шляхом винесення відповідного рішення, вчинення певної дії або зволікання із вчинення дій, які належить вчинити суб`єкту владних повноважень. Право на оскарження в охоронному правовідношенні має (повинне мати) матеріальний прояв (властивості), стосуватися юридично значимих, фактично-конкретних життєвих (соціальних) обставин, з якими норми права пов`язують виникнення, зміну чи припинення правовідносин. Таке право повинне мати під собою об`єктивно обґрунтовану матеріальну основу, свій предмет захисту, обсяг та межі порушеного права, існувати в просторі та часі, досягати рівня «спору» чи конфлікту.
У такому правовому відношенні кожен, хто має право на оскарження, наділяється повноваженнями на вчинення власних дій або/та вимагати від протилежної сторони виконувати свої зобов`язання та функції правомірно, а також має право вимагати конкретних дій від певного юрисдикційного органу, зокрема й суду, який не має стосунку до матеріального права того, хто звертається за його охороною до суду.
16. Зі змісту доводів та вимог позовної заяви Приватної компанії випливає, що публічно-правовий спір між нею та Президентом України виник у зв`язку з тим, що, з погляду позивача, глава держави протиправно не розглянув адресоване йому як повноважному, належному і компетентному державному органу звернення щодо застосування санкцій до осіб, які незаконно видобувають та збувають сировину на тимчасово окупованій території України.
З аргументів позивача можна зрозуміти, що передумовою такого звернення стали відомості про залученість приблизно у вересні 2019 року компанії Carbon Black SA у комерційних правочинах з продажу незаконно видобутої кам`яновугільної смоли, яка, за версією позивача, продавалася з використанням пакувальних засобів, належних дочірньому підприємству позивача - ТОВ «ТАР АЛЬЯНС», а пакувальні засоби, як і саме підприємство, були незаконно захоплені у місті Горлівці Донецької області і знаходяться на непідконтрольній Україні території.