ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 липня 2022 року
м. Київ
справа № 420/5508/20
адміністративне провадження № К/9901/10937/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Білоуса О.В.,
суддів - Блажівської Н.Є., Желтобрюх І.Л.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Автодор» на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2021 року (головуючий суддя Шереметенко Л.П., судді - Стас Л.В., Турецька І.О.) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Автодор» до Державної податкової служби України про зобов`язання вчинити дії,
У С Т А Н О В И В:
23 червня 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Автодор» (далі - ТОВ «Автодор») звернулося до суду з позовом до Державної податкової служби України (далі - ДПС України), в якому просило зобов`язати зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну, складену ТОВ «Автодор», від 20 грудня 2018 року № 3 і вважати її прийнятою та зареєстрованою датою направлення 15 січня 2019 року.
ДПС України до суду першої інстанції було заявлено клопотання про залишення позову без розгляду, з підстав пропуску позивачем строку звернення до суду.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2020 року відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про залишення позову без розгляду.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2020 року позов задоволено. Зобов`язано Державну податкову службу України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну, складену ТОВ відповідальністю «Автодор», від 20 грудня 2018 року № 3 датою її направлення на реєстрацію 15 січня 2019 року.
Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2021 року рішення суду першої інстанції скасовано. Адміністративний позов ТОВ «Автодор» залишено без розгляду.
Не погодившись з ухваленим у справі судовим рішенням апеляційної інстанції, ТОВ «Автодор» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просило постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2020 року залишити в силі. Зокрема, у скарзі позивач посилається на те, що ним 15 січня 2019 року на реєстрацію в електронному вигляді направлено податкову накладну від 20 грудня 2018 року № 3. Не отримавши від контролюючого органу рішення за поданою на реєстрацію податковою накладною від 20 грудня 2018 року № 3, ТОВ «Автодор» 20 січня 2020 року звернулося до ДПС України із письмовим зверненням, в якому просило визначитися з прийняттям рішення по вказаній накладній. 26 травня 2020 року позивач отримавши відповідь на його звернення від 20 січня 2020 року, 23 червня 2020 року звернувся до суду з цим позовом. На думку скаржника, за приписами Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2010 року № 1246, податковий орган мав право прийняти, зупинити або не прийняти подану на реєстрацію податкову накладну. Якщо б відповідач прийняв рішення про реєстрацію податкової накладної, то права б позивача не були порушені і у нього були відсутні підстави звернення до суду. Якщо б позивача було повідомлено про зупинення розгляду питання про реєстрацію податкової накладної, то права останнього також не були порушені і нього виникло право про надання додаткових документів. Права ТОВ «Автодор» порушувалися б лише у разі прийняття рішення про відмову у реєстрації, саме про таке рішення відповідач повідомив у своєму листі 26 травня 2020 року, а отже на думку позивача, строк звернення до суду має відраховуватися саме із цієї дати.
ДПС України, скориставшись своїм правом надала до суду відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на встановлені обставини та висновки оскаржуваного судового рішення зазначила, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим просила відмовити у задоволенні касаційної скарги, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін. Зокрема, контролюючий орган зазначає, що ТОВ «Автодор» про нереєстрацію податкової накладної від 20 грудня 2018 року № 3 дізналося 18 січня 2019 року. В обґрунтування вказаного зазначив, що вперше, позивачем податкову накладну від 20 грудня 2018 року № 3 було подано на реєстрацію 15 січня 2019 року, однак, не отримавши від відповідача квитанції про прийняття, не прийняття або зупинення реєстрації податкової накладної, 18 січня 2019 року повторно направлено на реєстрацію податкову накладну. Податкова накладна від 20 грудня 2018 року № 3 не була прийнята податковим органом, у зв`язку з тим, що сума податку на додану вартість в документі не може перевищувати суму ліміту на рахунку податку на додану вартість продавця, про що відповідачем було направлено позивачу квитанцію від 18 січня 2019 року. Таким чином, ТОВ «Автодор» з 18 січня 2019 року було відомо про нереєстрацію відповідачем податкової накладної від 20 грудня 2018 року № 3, а отже строк має відраховуватися саме із цієї дати.
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 15 січня 2019 року ТОВ «Автодор» направило на реєстрацію до ДФС України податкову накладну від 20 грудня 2018 року № 3, однак, не отримавши будь-якого рішення, квитанції про результати розгляду поданої вказаної накладної, позивач 18 січня 2019 року вказану податкову накладну від 20 грудня 2018 року № 3 повторно направив на реєстрацію.
Разом з тим, згідно квитанції від 18 січня 2019 року № 1, ДПС України податкова накладна не прийнята, у зв`язку тим, що сума податку на додану вартість в документі не може перевищувати суму ліміту на рахунку податку на додану вартість продавця.
20 січня 2020 року позивач звернувся до ДПС України із зверненням № 5, в якому просив розглянути ситуацію, що виникла з реєстрацією податкової накладної № 3 від 20 грудня 2020 року та зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну від 20 грудня 2020 року № 3.
7 травня 2020 року ДПС України надала відповідь на звернення № 15431/6/99-00-04-01-01-06, яку позивачем отримано 26 травня 2020 року, у відповіді, зокрема, повідомлено, що податкові накладні № 5 та № 1, що надійшли 15 січня 2019 року прийнято та зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних, а податкова накладна від 18 грудня 2019 року № 3 не прийнята та не зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Відмовляючи у задоволенні клопотання відповідача про залишення позову без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що підставою для звернення до суду з позовом стала відповідь ДПС України від 7 травня 2020 року, відповідно до якої не було врегульовано спір у досудовому порядку, яким скористався позивач, а тому, звернувшись із позовом 23 червня 2020 року позивачем не пропущено строк звернення до суду із даним позовом, що є підставою для відмови у задоволенні клопотання відповідача про залишення позову без розгляду та розгляду справи по суті її вимог.
Суд апеляційної інстанції скасовуючи рішення суду першої інстанції про задоволення позову та залишаючи позов без розгляду виходив з того, що позивач дізнався про нереєстрацію податкової накладної від 20 грудня 2018 року № 3 саме 18 січня 2019 року, отримавши, квитанцію ДПС України від 18 січня 2019 року № 1, згідно якої податкова накладна від 20 грудня 2018 року № 3 не була прийнята, у зв`язку з тим, що сума ПДВ в документі не може перевищувати суму ліміту на рахунку ПДВ продавця. За таких обставин, П`ятий апеляційний адміністративний суд дійшов висновку, що оскільки ТОВ «Автодор» ще 15-18 січня 2019 року було достеменно відомо про нереєстрацію податкової накладної від 20 грудня 2018 року № 3, разом з тим, з позовом звернулося засобами поштового зв`язку лише 23 червня 2020 року, то позивачем пропущено шестимісячний строк звернення до суду. Оскільки позивачем не наведено та зі змісту матеріалів справи не вбачається будь-яких причин, які б об`єктивно та непереборно перешкоджали йому своєчасно звернутись до суду із даним позовом, що позбавляє суд можливості застосувати приписи Кодексу адміністративного судочинства України щодо визнання причин пропуску строку поважними, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що заявлений позов підлягає залишенню без розгляду.
Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду погоджується із такими висновками суду апеляційної інстанції, враховуючи наступне.
Завданням адміністративного судочинства в силу частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Відповідно до частин першої-четвертої статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Частиною першою статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Згідно із частиною першою статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частини другої статті 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
За приписами частини третьої статті 122 КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною четвертою цієї статті встановлено, якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов`язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень.
За змістом частини третьої статті 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Спеціальним нормативно-правовим актом, який встановлює окремі правила та положення для регулювання відносин оподаткування та захисту прав учасників податкових відносин, в тому числі захисту порушеного права в судовому порядку, є Податковий кодекс України.
Статтею 56 Податкового кодексу України визначено порядок оскарження рішень контролюючих органів. Так, відповідно до пункту 56.1 цієї статті рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.