Постанова
Іменем України
07 липня 2022 року
м. Київ
справа № 748/1046/19
провадження № 51-1706 км 20
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Білик Н.В.,
суддів Кравченка С.І., Остапука В.І.
за участю:
секретаря судового засідання Антонюка Н.В.,
прокурора Нескородяного А.М.,
представника потерпілої Костіної Н.М.
захисника Сікача О.І. (у режимі відеоконференції),
виправданого ОСОБА_1 (у режимі відеоконференції)
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, та представника потерпілої ОСОБА_2 - адвоката Костіної Н.М. на ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 28 вересня 2021 року у кримінальному провадженні № 12019270270000038 за обвинуваченням
ОСОБА_1 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 186 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Чернігівського районного суду Чернігівської області від 14 серпня 2019 року ОСОБА_1 засуджений за ч. 3 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 28 вересня 2021 року вирок районного суду щодо ОСОБА_1 скасовано, а провадження закрито у зв`язку з не встановленням достатніх доказів для доведення його винуватості в суді і вичерпані можливості їх отримати.
За вироком районного суду ОСОБА_1 визнаний винуватим у тому, що він 02 січня 2019 року приблизно о 18:00 год., умисно, шляхом відкриття незамкнених дверей, проник до будинку АДРЕСА_2 , де, застосувавши насильство, яке не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілої, взяв її за одяг на рівні грудної клітки та відштовхнув від себе не менше двох разів, відкрито викрав належні ОСОБА_2 кошти в сумі 50 грн.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що докази обвинувачення є суперечливими і у своїй сукупності недостатніми для однозначного висновку про винуватість ОСОБА_1 . У той же час показання свідків підтверджують алібі обвинуваченого, який 02 січня 2021 року знаходився в іншому, ніж потерпіла, населеному пункті.
Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що винуватість ОСОБА_1 не доведена належними та допустимими доказами, а можливість отримання інших доказів вичерпана. За таких обставин суд скасував вирок районного суду та закрив кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України.
Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Зазначає, що апеляційний суд не дав умотивовану оцінку усім доказам в їх сукупності, не зазначив, чому бере до уваги одні докази й відкидає інші, не навів обґрунтованих мотивів, чому визнав показання потерпілої та свідка ОСОБА_3 недостовірними. Також вказує на невиконання апеляційним судом вказівок суду касаційної інстанції щодо ретельної та повної перевірки усіх доводів апеляційної скарги, зокрема, щодо повторного допиту свідків. Прокурор стверджує, що внаслідок цих порушень апеляційний суд не застосував закон, який підлягав застосуванню, та безпідставно закрив кримінальне провадження.
Представник потерпілої висловлює аналогічні доводи щодо неповноти судового розгляду в суді апеляційної інстанції, невірної оцінки цим судом доказів та невиконання вказівок суду касаційної інстанції щодо ретельної перевірки усіх доводів апеляційної скарги та обов`язкового допиту свідків.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор у суді касаційної інстанції підтримав касаційні скарги та просив їх задовольнити.
Представник потерпілої у судовому засіданні підтримала доводи скарг у повному обсязі та просила скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд .
ОСОБА_1 та його захисник заперечували проти задоволення касаційних скарг, вважають ухвалу апеляційного суду законною та обґрунтованою і просили залишити її без зміни.
Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді
Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого. Із будь яких інших підстав касаційний суд не вправі втручатися у рішення судів нижчих ланок.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
Мотиви суду
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, не погоджуючись із постановленим відносно ОСОБА_1 вироком суду першої інстанції, захисник Сікач О.І. звернувся із апеляційною скаргою, в якій висував вимогу про скасування вироку та закриття кримінального провадження через недоведеність винуватості його підзахисного.
Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 21 січня 2020 року апеляційна скарга була залишена без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без зміни.
Постановою Верховного Суду від 03 вересня 2020 року вказана ухвала була скасована та призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Скасовуючи ухвалу апеляційного суду, Верховний Суд вказав на порушення вимог ст. 22, ч. 3 ст. 404 КПК України, залишення поза увагою суду засади змагальності через безпідставну відмову в задоволенні клопотання сторони захисту про повторне дослідження доказів, послався на те, що суд не усунув протиріччя у показаннях свідків та не спростував належним чином позиції сторони захисту. При цьому суд касаційної інстанції зазначив, що під час нового розгляду апеляційному суду належить урахувати наведене, використовуючи усі процесуальні можливості ретельно перевірити доводи апеляційної скарги захисника, надати на них умотивовану та вичерпну відповідь. За результатами апеляційного розгляду суду слід постановити законне, обґрунтоване й вмотивоване рішення.
Переглядаючи кримінальне провадження в апеляційному порядку, суд усупереч ст. 439 КПК України не в повному обсязі виконав вищенаведені вказівки суду касаційної інстанції. Так, під час нового розгляду суд апеляційної інстанції здійснив повторне дослідження доказів, за результатами якого задовольнив скаргу захисника, скасував вирок суду першої інстанції та закрив провадження щодо ОСОБА_1 у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення його винуватості в суді і вичерпаністю можливостей їх отримання.
Проте, суд касаційної інстанції вважає, що таке рішення є передчасним та не відповідає у повній мірі вимогам ст. 370 КПК України.
Зі змісту наведеної норми закону, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та умотивованості судового рішення, убачається, що обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими відповідно до ст. 94 цього Кодексу, а вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
У свою чергу, положеннями ст. 94 КПК України передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Критерії визначення належності, допустимості та достовірності доказів встановлені у статтях 85-89 КПК України. У судовому рішенні має бути чітко зазначено, який саме доказ визнано судом неналежним, недопустимим чи недостовірним, а також наведено відповідні мотиви на підтвердження цього.