ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
6 липня 2022 року
м. Київ
справа № 464/5140/18
провадження № 51-4629 км 21
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Чистика А. О.,
суддів Бородія В. М., Стороженка С. О.,
за участю:
секретаря судового засідання Слободян О. М.,
прокурора Шевченко О. О.,
засудженої ОСОБА_1 ,
захисника Маліцької І. О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисників Маліцької Ірини Олексіївни та Попівняка Назарія Михайловича, які діють в інтересах засудженої ОСОБА_1 , на вирок Сихівського районного суду м. Львова від 19 червня 2020 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 19 серпня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 12018140070002758 від 4 вересня 2018 року, стосовно
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Пустельник Радехівського району Львівської області, яка згідно з матеріалами провадження зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
засудженої за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 Кримінального кодексу України(далі - КК України).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Сихівського районного суду м. Львова від 19 червня 2020 року ОСОБА_1 визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, та призначено їй покарання у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн.
Згідно з цим вироком ОСОБА_1 4 вересня 2018 року о 10:30 під час конфлікту з потерпілою ОСОБА_2 , який виник на ґрунті особистих неприязних відносин, біля входу в приміщення магазину № НОМЕР_1 на території гуртового ринку «Шувар» на вул. Хуторівка, 4-Б у м. Львові, а згодом і в приміщенні цього ж магазину, умисно завдала потерпілій обома кулаками декількох ударів в обличчя та голову, чим спричинила їй черепно-мозкову травму у вигляді струсу головного мозку, забою м`яких тканин тім`яної ділянки справа, а також забій шийного відділу хребта, які не були небезпечними для життя на момент заподіяння та належать до категорії легких тілесних ушкоджень із короткочасним розладом здоров`я.
Львівський апеляційний суд ухвалою від 19 серпня 2021 року апеляційні скарги захисників Маліцької І. О. і Попівняка Н. М. залишив без задоволення, а вирок Сихівського районного суду м. Львова від 19 червня 2020 року - без змін.
Вимоги та узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги
У касаційній скарзі захисник Попівняк Н. М., посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і закрити кримінальне провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України).
Вказує, що всупереч вимогам закону кримінальне провадження розпочате не за заявою потерпілої. Вважає, необґрунтованою відмову суду першої інстанції в задоволенні клопотань про допит свідків та експерта. Зазначає, що суд також неправомірно взяв до уваги суперечливі показання свідка ОСОБА_3 та помилково визнав показання свідка ОСОБА_4 як доказ винуватості ОСОБА_1 . Посилається на те, що суди не надали належної оцінки висновку експерта від 17 вересня 2018 року № 264/18 у сукупності з показаннями потерпілої. На думку захисника, цей висновок складено з порушенням вимог законодавства і він є недопустимим доказом. Стверджує, що медична карта ОСОБА_2 відсутня у матеріалах справи, а також, що її отримано не у визначений законом спосіб. Вважає, що експерт надав відповіді на певні питання без їх підтвердження об`єктивними даними, асуди не врахували, що у висновку експерта від 17 вересня 2018 року не зазначено медичного закладу, реєстраційного номера медичної карти амбулаторного хворого та свідоцтва про присвоєння кваліфікації судового експерта. Як зазначає захисник, що суд апеляційної інстанції не вирішив клопотання сторони захисту в частині виклику експерта для роз`яснення висновку. Посилається на порушення апеляційним судом вимог ч. 3 ст. 404 КПК України. Вважає, що цей суд не перевірив усіх доводів, викладених в апеляційній скарзі, не дав вичерпної відповіді на них, а оскаржені судові рішення не відповідають приписам статей 370 та 419 КПК України.
У касаційній скарзі захисник Маліцька І. О., посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить скасувати судові рішення та закрити кримінальне провадження.
Вказує, що кримінальне провадження всупереч ст. 26 КПК України розпочате без заяви потерпілої, а зібрані докази є недопустимими. Висновок про винуватість останньої, на переконання захисника, зроблено на підставі недопустимих і неналежних доказів. Акцентує на тому, що відсутня постанова про перекваліфікацію дій її підзахисної з ч. 1 на ч. 2 ст. 125 КК України, а також не існує доручення про проведення досудового розслідування від 5 вересня 2018 року. Зазначає, що в реєстрі матеріалів судового розслідування відсутні клопотання слідчої Крохмальної С. Р. та ухвала суду про призначення експертизи. Вказує, що протокол слідчого експерименту здобуто з грубим порушенням вимог КПК України, зокрема, знімки зроблено на телефон слідчої. За твердженням захисника, суд першої інстанції не відобразив у вироку доказів, наданих стороною захисту, належним чином не розглянув її клопотання про застосування ст. 284 КПК України та про визнання доказів недопустимими, що також залишив поза увагою суд апеляційної інстанції. На думку захисника, висновок експерта № 264/18 не існує, оскільки помилково вказано дату від 11 вересня 2018 року. У цьому висновку не зазначено години проведення експертизи. Вважає, що експерт самостійно збирала докази для проведення експертизи, не оглядала потерпілу, надавала відповіді на питання без їх підтвердження об`єктивними даними тільки на підставі медичної карти. Посилається на те, що медична карта ОСОБА_2 у матеріалах провадження відсутня, її не було відкрито сторонам та оглянуто в судовому засіданні. На думку захисника, суди першої та апеляційної інстанцій порушили вимоги ст. 94 КПК України, зокрема, не надали належної оцінки висновку експерта. Стверджує, що висновок експерта не був перевірений відповідно до положень ст. 23 КПК України, що є підставою для закриття кримінального провадження за ст. 284 цього Кодексу. Зазначає, що виклик свідків та експерта до апеляційного суду не було забезпечено судовими повістками. Також суд апеляційної інстанції не допитав експерта, чим грубо порушив процесуальне законодавство; задовольнив клопотання захисника Попівняка Н. М. про повторне дослідження висновку експерта, проте не дослідив його. Вказує, що суди не врахували пояснення ОСОБА_1 . Вважає, що апеляційний суд здійснив тиск на засуджену та розглянув скарги без участі захисників, чим, на переконання захисника, порушив її право на захист. Зауважує, що закінчився трирічний строк притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності, передбачений ст. 49 КК України. Вважає, що суд апеляційної інстанції не перевірив усіх доводів, викладених в апеляційній скарзі, не дав вичерпної відповіді на них, а судові рішення не відповідають вимогам статей 370, 374 та 419 КПК України.
Позиції учасників судового провадження
Засуджена ОСОБА_1 і захисник Маліцька І. О. в судовому засіданні підтримали подані касаційні скарги та просили її задовольнити.
Прокурор Шевченко О. О. в судовому засіданні просила залишити оскаржені судові рішення без зміни, а касаційні скарги - без задоволення.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи, наведені в касаційних скаргах, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла таких висновків.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Отже, касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Під час перегляду судових рішень у касаційному порядку Суд виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій.
У той же час зміст ухвали апеляційного суду свідчить про те, що апеляційний суд ретельно перевірив, зокрема, доводи апеляційних скарг захисників, аналогічні тим, що викладені в касаційних скаргах у цій частині, навів в ухвалі докладні мотиви прийнятого рішення і не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути кримінальне провадження та дати правильну юридичну оцінку обставинам вчиненого кримінального правопорушення. Мотиви суду, з яких доводи сторони захисту були визнані безпідставними, є обґрунтованими і такими, що відповідають дослідженим у судовому засіданні доказам.
Так, суд першої інстанції, розглянувши кримінальне провадження № 12018140070002758, визнав ОСОБА_1 винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, та призначив їй відповідне покарання.
Як убачається з матеріалів провадження, висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, з яким погодився апеляційний суд, зроблено з додержанням ст. 23 КПК України на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до ст. 94 КПК України.
При цьому свої висновки щодо доведеності винуватості ОСОБА_1 у вчиненні вищезазначеного кримінального правопорушення суд першої інстанції обґрунтував показаннями, наданими в суді потерпілою ОСОБА_2 , свідками ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , даними протоколу слідчого експерименту, висновком судово-медичної експертизи, довідкою Міського травматологічного пункту № 2 та іншими письмовими доказами.
Із показань потерпілої ОСОБА_2 , наданих у суді першої інстанції, вбачається, що вона розмовляла та пила каву зі своєю знайомою ОСОБА_3 на ринку, коли з магазину вийшла ОСОБА_1 , з якою потерпіла давно знайома, та між ними виник конфлікт. У ході конфлікту, який тривав близько 15-30 хвилин, засуджена завдала їй більше п`яти ударів у голову, руки та груди.
У суді першої інстанції були допитані також свідки ОСОБА_4 і ОСОБА_3 .
Під час допиту свідок ОСОБА_4 , зокрема, пояснив, що початку конфлікту він не чув та не бачив, хоча стояв на відстані 5-6 метрів, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розмахували руками, також пам`ятає, що ОСОБА_2 стояла в кутку магазину, а ОСОБА_3 її захищала.
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_3 вказала, що ОСОБА_1 спочатку ударила ОСОБА_2 рукою по голові, потім відштовхнула її та продовжила завдавати ударів по голові, а ОСОБА_4 і ОСОБА_5 намагалися її зупинити.
Разом з тим згідно з протоколом слідчого експерименту від 26 вересня 2018 року під час слідчої дії, проведеної за участю потерпілою ОСОБА_2 , остання детально розповіла та за допомогою статиста показала механізм завдання обвинуваченою їй тілесних ушкоджень.
Крім того, як убачається з висновку експерта від 17 вересня 2018 року, складеного експертом ОСОБА_6 , зокрема, за даними медичних документів у ОСОБА_2 була черепно-мозкова травма у вигляді струсу головного мозку, забою м`яких тканин тім`яної частини справа, а також забій шийного відділу хребта. Ці ушкодження заподіяні тупим (тупими) предметом, можливо рукою, стиснутою в кулак, могли утворитися 4 вересня 2018 року, не були небезпечними для життя на момент заподіяння та належать до легкого тілесного ушкодження з короткочасним розладом здоров`я. Судово-медичних даних про те, що тілесні ушкодження ОСОБА_2 отримала під час самовільного падіння на площину, немає. Ушкодження в ОСОБА_2 наявні на ділянках, доступних для їх заподіяння власноруч.
Спростовуючи доводи сторони захисту, суд першої інстанції визнав показання потерпілої та свідків, які приведені до присяги, істинними, отриманими відповідно до вимог КПК України й такими, що узгоджуються між собою і дослідженими в судовому засіданні письмовими доказами, відповідають фактичним обставинам справи. Суд також не встановив у потерпілої та свідків, які попереджені про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання, підстав обмовляти обвинувачену.
Доводи, наведені в касаційних скаргах захисників про недопустимість доказів є аналогічними доводам їх апеляційної скарги, що були предметом ретельної перевірки суду апеляційної інстанції, який визнав їх необґрунтованими, навівши відповідні мотиви, та дійшов правильного висновку про відсутність підстав для їх задоволення.
Так, апеляційний суд погодився з оцінкою суду першої інстанції, що суперечності в часі оформлення процесуальних документів мають характер дрібних недоліків, пов`язані зі зверненням лікаря травматологічного пункту, який оглядав потерпілу, на службу «102» та безпосередньо потерпілої із заявою до Сихівського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області (далі - Сихівський ВП ГУНП у Львівській області), є суто технічними помилками та в цьому випадку не впливають на доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого правопорушення, а отже, не спростовують встановлених судом фактичних обставин справи.
При цьому ч. 1 ст. 477 КПК України передбачено, що кримінальним провадженням у формі приватного обвинувачення є провадження, яке може бути розпочате слідчим, прокурором лише на підставі заяви потерпілого.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 3 липня 2019 року (провадження № 13-28 кс 19) виклала правову позицію, згідно з якою кримінальний процесуальний закон не регламентує конкретного способу звернення потерпілого із заявою, яка зумовлює визначені в ч. 1 ст. 477 КПК правові наслідки. Водночас захист прав і свобод людини як втілення принципу верховенства права вимагає надання переваги внутрішньому змісту юридично значущих дій над зовнішньою формою їх вираження. З огляду на це навіть у разі, якщо потерпілий не подавав до правоохоронних органів заяви про злочин як окремого процесуального документа, однак до початку чи під час досудового розслідування і/або судового провадження однозначно висловив свою позицію про притягнення винного до кримінальної відповідальності, відповідна позиція, зафіксована у процесуальних документах, дає підставу для кримінального переслідування особи за злочин приватного обвинувачення.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, 4 вересня 2018 року о 12:51 надійшло повідомлення ОСОБА_2 про те, що ОСОБА_1 завдала їй тілесних ушкоджень (т. 1, а.п. 198). Того ж дня о 13:32 на підставі цієї заяви було внесено відомості про кримінальне правопорушення до ЄРДР (т. 1, а.п. 89), а о 15:00 складено протокол про прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення (т. 1, а.п. 91).
Таким чином, доводи захисників у цій частині не заслуговують на увагу та спростовуються матеріалами провадження.
Не є спроможними й доводи касаційної скарги захисника Маліцької І. О. стосовно того, що суд першої інстанції не розглянув її клопотання про визнання зібраних у справі доказів недопустимими.
Так, згідно зі ст. 89 КПК України суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення. Сторони кримінального провадження, потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, мають право під час судового розгляду подавати клопотання про визнання доказів недопустимими, а також наводити заперечення проти визнання доказів недопустимими.
З аналізу положень зазначеної правової норми випливає, що у випадку коли сторона кримінального провадження заявляє клопотання про визнання доказів недопустимими, таке клопотання вирішується судом під час оцінки доказів у нарадчій кімнаті при ухваленні судового рішення.
При цьому, як убачається з оскарженого судового рішення, суд першої інстанції, ухвалюючи вирок у нарадчій кімнаті, надав оцінку зібраним та дослідженим у справі доказам відповідно до приписів ст. 94 КПК України, у тому числі й щодо їх допустимості.
Під час збирання доказів на виконання приписів ч. 2 ст. 242 КПК України щодо обов`язковості проведення експертизи на предмет встановлення тяжкості та характеру тілесних ушкоджень сторона обвинувачення забезпечила проведення судово-медичної експертизи для встановлення тяжкості завданих тілесних ушкоджень.
Матеріалами кримінального провадження підтверджується, що слідчий суддя Сихівського районного суду м. Львова задовольнив клопотання слідчого Сихівського ВП ГУНП у Львівській області) та за ухвалою від 11 вересня 2018 року призначив судово-медичну експертизу, на вирішення якої було поставлено відповідні питання (т. 1, а.п. 194). На виконання цієї ухвали експерт ОСОБА_6 провела судово-медичне обстеження, яке розпочала 12 вересня 2018 року, та 17 вересня того ж року склала висновок від № 264/18 (т. 1, а.п. 93, 94).
Отже, доводи касаційної скарги захисника Маліцької І. О. про те, що висновку експерта № 264/18 не існує, спростовуються матеріалами кримінального провадження.
Водночас посилання сторони захисту на відсутність у реєстрі матеріалів досудового розслідування клопотання слідчого та ухвали суду про призначення вказаної експертизи також не може вважатися обґрунтованим у контексті положень чинного КПК України, з огляду на передбачені процесуальним законом підстави для скасування рішення судів першої чи апеляційного інстанцій.
Не є слушними й доводи касаційних скарг захисників про недопустимість висновку судової експертизи через те, що медичні документи для її проведення були надані експерту особисто потерпілою та вказана документація не була відкрита стороні захисту для ознайомлення.
Так, згідно з правовою позицією, висловленою об`єднаною палатою Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду (постанова від 27 січня 2020 року у справі № 754/14281/17, провадження № 51-218 кмо 19), відсутність у матеріалах кримінального провадження медичних документів, на підставі яких сформовано висновок експерта, невідкриття цих документів стороні захисту на стадії виконання ст. 290 КПК України не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону в аспекті ст. 412 вказаного Кодексу, автоматично не тягне за собою визнання експертного дослідження недопустимим доказом і скасування на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України судових рішень, якщо зазначені документи було отримано у визначеному законом порядку і згадана сторона не клопотала про надання доступу до медичних документів або під час здійснення судового чи апеляційного провадження їй було забезпечено можливість реалізувати право на ознайомлення з такими документами.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, відповідно до приписів ст. 290 КПК України стороні захисту було надано доступ до матеріалів досудового розслідування, з якими вона ознайомилась, що підтверджено наявним у матеріалах кримінального провадження протоколом про надання доступу до матеріалів досудового розслідування від 27 вересня 2018 року, який підписала засуджена ОСОБА_1 (т. 1, а.п. 197).
Водночас сторона захисту, будучи обізнаною про наявність вищевказаного висновку експерта, який містить аналіз медичної документації, як під час досудового розслідування, так і під час судового розгляду не зверталася з клопотанням про надання їй доступу до матеріалів, які досліджував експерт, та не виявляла бажання реалізувати своє право на ознайомлення. На думку колегії суддів, за відсутності такого клопотання, з урахуванням ст. 22 КПК України слід розуміти, що сторона захисту не вважала за доцільне скористатися правом на відкриття їй також і медичної документації.
Разом з тим положеннями ст. 93 КПК України передбачено право потерпілого на збирання доказів шляхом витребування й отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, службових та фізичних осіб речей, копій документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій, актів перевірок; ініціювання проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій та інших процесуальних дій, а також шляхом здійснення інших дій, які здатні забезпечити подання суду належних і допустимих доказів.