ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 липня 2022 року
м. Київ
справа № 454/2576/17
провадження № 51-6206км19
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Єремейчука С. В.,
суддів Бородія В. М., Стороженка С. О.,
за участю:
секретаря судового засідання Мішиної О. О.,
прокурора Кохна В. О.,
захисника Корюкіна О. В.,
засудженого ОСОБА_1 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_1 - адвоката Корюкіна О. В. на вирок Вищого антикорупційного суду від 10 червня 2021 року та вирок Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 09 лютого 2022 року щодо
ОСОБА_1 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Самбора Львівської області, жителя АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Вищого антикорупційного суду від 10 червня 2021 року ОСОБА_1 було засуджено за ч. 2 ст. 369-2 КК до покарання у виді штрафу в розмірі 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 25 500 грн, із позбавленням права обіймати посаду судді на строк 3 роки.
Вирішено питання стосовно процесуальних витрат, речових доказів та заходів забезпечення кримінального провадження.
Згідно з вироком 08 червня 2017 року близько 09:15 суддя Ковельського міськрайонного суду Волинської області ОСОБА_1 , перебуваючи у приміщенні, розташованому поруч із його службовим кабінетом, на третьому поверсі адміністративної будівлі Ковельського міськрайонного суду Волинської області, що на вул. Незалежності, буд. 15 у м. Ковелі Ковельського району Волинської області, діючи умисно, одержав від ОСОБА_2 неправомірну вигоду в сумі 3800 грн за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, а саме суддею Ковельського міськрайонного суду Волинської області Наваляним Т. Д.
Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду вироком від 09 лютого 2022 року скасувала вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання й ухвалила в цій частині свій, за яким визнала ОСОБА_1 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК, і призначила йому покарання за цим законом у виді позбавлення волі на строк 2 роки з позбавленням права обіймати посаду судді на строк 3 роки. В іншій частині вирок Вищого антикорупційного суду від 10 червня 2021 року суд апеляційної інстанції залишив без змін.
Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотні порушення вимог Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_1 і закрити кримінальне провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК. Обґрунтовуючи викладені в касаційній скарзі вимоги, захисник указує, що орган досудового розслідування штучно створив умови для порушення оперативно-розшукової справи (далі - ОРС) без наявності на те об`єктивних підстав із метою проведення негласних (слідчих) розшукових дій (далі - НСРД). Ці слідчі дії, на переконання захисника, проведені безпідставно і з численними порушеннями норм КПК, які адвокат Корюкін О. В. детально наводить у поданій касаційній скарзі. Зокрема, захисник зазначає, що контроль за вчиненням злочину здійснювався без відповідної постанови прокурора, а ухвала суду апеляційної інстанції про надання дозволу на проведення оперативно-розшукових заходів від 17 травня 2017 року постановлена усупереч правилам підсудності. При цьому касатор акцентує на тому, що зазначена ухвала не була відкрита стороні захисту в порядку ст. 290 КПК. Крім цього, продовження здійснення оперативно-розшукових заходів після внесення відомостей до ЄРДР, на думку касатора, є істотним порушенням КПК. Захисник наголошує на недопустимості як доказів даних протоколу спеціального слідчого експерименту через недотримання вимог ч. 3 ст. 252 КПК, а також у зв`язку зі складанням цього протоколу за відсутності обвинуваченого. Крім цього, касатор наводить аргументи, що вказують на недотримання органом досудового розслідування правил підслідності. Проте суд апеляційної інстанції вказані порушення не усунув та безпідставно погодився з висновками суду щодо наявності в діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК, та не звернув уваги на невідповідність отриманої суми, яка інкримінується засудженому як неправомірна вигода, пред`явленому обвинуваченню. У свою чергу суди попередніх інстанцій проігнорували відсутність мотиву на вчинення засудженим вказаного кримінального правопорушення, неправильно встановили фактичні обставини справи та допустили неповноту судового розгляду. Також захисник звертає увагу на те, що його підзахисному із запізненням вручили повідомлення про заміну раніше повідомленої підозри та не вручили обвинувального акту. Крім цього, захисник не погоджується із призначеним судом апеляційної інстанції покаранням. Підсумовуючи наведені підстави для скасування судових рішень, захисник зазначає про необхідність закриття кримінального провадження у зв`язку з відсутністю в діянні його підзахисного складу кримінального правопорушення, а отже, як він вважає, ці рішення підлягають скасуванню.
Позиції інших учасників судового провадження
У письмових запереченнях прокурор просить касаційну скаргу залишити без задоволення.
У судовому засіданні засуджений та його захисник підтримали касаційну скаргу останнього і просили задовольнити її з наведених у ній підстав, прокурор не підтримав касаційної скарги, вважаючи її необґрунтованою.
Мотиви Суду
Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Вирішуючи питання про наявність зазначених підстав, суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливості скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через неповноту судового розгляду (ст. 410 КПК) та невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК) чинним кримінальним процесуальним законом не передбачено.
Оспорювання захисником засудженого установлених за результатами судового розгляду фактів із викладенням власної версії події, що зводиться до тверджень про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неповноту судового розгляду, з огляду на вимоги ст. 438 КПК не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.
Натомість зазначені обставини, на які, зокрема, посилається у своїй касаційній скарзі захисник, були предметом перевірки суду апеляційної інстанції. Під час перегляду судових рішень колегія суддів виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.
Судові рішення свідчать, що суди ретельно перевіряли доводи, в тому числі аналогічні викладеним у касаційній скарзі. Зазначені в них мотиви про визнання цих доводів безпідставними колегія суддів уважає обґрунтованими і такими, що відповідають дослідженим у судовому засіданні доказам.
Із положень ст. 94 КПК слідує, що оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок і який оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду погодилась із висновком суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, вважаючи цей висновок обґрунтованим, зробленим на підставі об`єктивного з`ясування обставин, підтверджених доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду з дотриманням ст. 23 КПК й оціненими відповідно до ст. 94 вказаного Кодексу. Проте не погодилась із мірою покарання, яку призначив Вищий антикорупційний суд, у зв`язку з чим скасувала вирок цього суду й ухвалила в цій частині свій.
Зважаючи на викладене вище, колегія суддів не убачає суперечностей між судовими рішеннями в частині оцінки доказів, мотивів і підстав його прийняття.
Мотивуючи висновок про доведеність винуватості ОСОБА_1 , суд першої інстанції послався на показання обвинуваченого ОСОБА_1 , свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , понятих ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , а також фактичні дані: протоколу аудіо-, відеоконтролю особи від 08 червня 2017 року з додатками, протоколу про результати контролю за вчиненням злочину від 13 червня 2017 року з додатками, протоколу огляду місця події від 08 червня 2017 року з додатками в частині фіксації ходу та результатів освідування, протоколу затримання ОСОБА_1 від 08 червня 2017 року; висновку криміналістичної експертизи спеціальних хімічних речовин від 31 липня 2017 року № 3815 у частині дослідження марлевих тампонів зі змивами з рук ОСОБА_1 , отриманих за результатами освідування, протоколу про вчинення ОСОБА_2 адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173 Кодексу України про адміністративні правопорушення, від 09 травня 2017 року; протоколу автоматизованого розподілу справи про адміністративне правопорушення від 17 травня 2017 року № 159/1876/17, за яким визначено суддю Наваляного Т. Д. для її розгляду.
Оцінюючи надані сторонами кримінального провадження докази кожен із точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв`язку, апеляційний суд дійшов переконання, що суд першої інстанції зробив правильний висновок про вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 369 КК, виходячи з узгоджених між собою доказів, зібраних у кримінальному провадженні, та показань обвинуваченого, свідків і понятих.
Порушень вимог кримінального процесуального закону, які б у контексті приписів статей 85-87 КПК свідчили про необхідність визнання судами першої та апеляційної інстанцій доказів недопустимими або неналежними, не встановлено.
З матеріалів провадження видно, що суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, розглянув провадження в межах пред`явленого обвинувачення відповідно до фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважав установленими.
Водночас у мотивувальній частині обвинувального вироку, згідно з п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК, мають бути зазначені: формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення, наслідків, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; стаття (частина статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений; докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів.
Наведених вимог судами першої та апеляційної інстанцій дотримано, а тому послання захисника на відсутність у його підзахисного мотиву вчинення кримінального правопорушення є необґрунтованими.
Доводи захисника про штучне заведення ОРС колегія суддів уважає безпідставними та повністю спростованими судом апеляційної інстанції.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження до ЄРДР 06 червня 2017 року було внесено відомості за № 42017030000000251 на підставі матеріалів, зібраних правоохоронними та контролюючими державними органами у ході оперативно-розшукових заходів.
У свою чергу Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду зауважила, що суд першої інстанції ретельно перевірив законність проведення оперативно-розшукових заходів, у тому числі передумови та порядок їх проведення, дотримання прав підозрюваного під час ознайомлення з результатами цих заходів. Зокрема, вказала, що місцевий суд установив, що оперативно-розшукові заходи здійснювалися в межах справи від 28 квітня 2017 року № 35/39/102-2017, заведеної щодо судді Ковельського міськрайонного суду Волинської області ОСОБА_1 та інших осіб, які у змові між собою готувалися на систематичній основі шляхом зловживання службовим становищем вимагати та отримувати неправомірну вигоду від фізичних і юридичних осіб за прийняття відповідних рішень у судових справах, тобто вчиняти тяжкі злочини, передбачені статтями 364, 368 КК. Підставами заведення ОРС були повідомлення осіб, які конфіденційно співробітничали з оперативним підрозділом, та інші оперативні матеріали. Відомості щодо осіб, які співпрацювали з поліцією та надавали відповідну оперативну інформацію, та зміст цієї інформації дійсно не були розкриті стороні захисту і суду. Однак доводи про безпідставне здійснення оперативно-технічних заходів із цих причин суд відхилив, оскільки такі відомості є державною таємницею, а виключних обставин, які би перешкоджали здійснити справедливе правосуддя без їх розкриття, сторона захисту не навела. При цьому суд першої інстанції відзначив, що в цьому кримінальному провадженні обмеження на доступ до оперативної інформації та її джерела компенсовані забезпеченням судового контролю в ході санкціонування оперативно-розшукових заходів, а також відкриттям стороні захисту клопотання про дозвіл на їх проведення і судового рішення за результатами розгляду клопотання, які дають достатню можливість пересвідчитися в наявності передбачених законом підстав для втручання у приватне життя обвинуваченого.
Із такою оцінкою погоджується і колегія суддів, оскільки захисник не навів у касаційній скарзі переконливих аргументів, які би спростовували наведені вище висновки судів попередніх інстанцій. Зокрема, ці висновки узгоджуються з матеріалами кримінального провадження.
Водночас колегія суддів звертає увагу на рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який, зокрема, у рішенні «Якуба проти України» вказує, що право на розкриття доказів не є абсолютним і у кримінальному провадженні можуть виникати конкуруючі інтереси, наприклад, національна безпека та необхідність зберігати в таємниці поліцейські методи розслідування злочинів. При цьому відповідні обмеження обов`язково повинні компенсуватись гарантіями змагального судового процесу та рівності сторін і передбачати належні гарантії захисту інтересів обвинуваченого.
Так, відповідно до ухвали Апеляційного суду Львівської області від 17 травня 2017 року було надано дозвіл на проведення оперативно-розшукових заходів із детальним переліком цих заходів (т. 5, а. п. 83, 84).
Твердження захисника про порушення правил ст. 290 КПК з огляду на невідкриття стороні захисту зазначеної ухвали є безпідставними у зв`язку з таким.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 жовтня 2019 року у справі № 640/6847/15-к констатувала, що якщо сторона обвинувачення не вживала необхідних і своєчасних заходів, спрямованих на розсекречення матеріалів, які стали процесуальною підставою для проведення НСРД і яких немає в її розпорядженні, то в такому випадку має місце порушення норм ст. 290 КПК.
У разі, коли відповідні процесуальні документи були отримані стороною обвинувачення після передачі обвинувального акта до суду, то вона зобов`язана здійснити їх відкриття згідно з ч. 11 ст. 290 КПК.
Якщо сторона обвинувачення вжила всіх необхідних та залежних від неї заходів, спрямованих на розсекречення процесуальних документів, які стали підставою для проведення НСРД, однак вони не були розсекречені до моменту передачі справи у суд з причин, що не залежали від волі або процесуальної поведінки прокурора, то в такому разі порушень вимог ст. 290 КПК з боку сторони обвинувачення немає. Суд має оцінити докази, отримані в результаті НСРД, у комплексі з розсекреченими процесуальними документами, які стали підставою для їх проведення, та не повинен автоматично визнавати такі докази недопустимими.
Як видно з матеріалів кримінального провадження, прокурор вживав заходів для розсекречення, зокрема звертався з відповідним клопотанням, проте суд апеляційної інстанції відмовив у його задоволенні (т. 5, а. п. 79, 80).
У свою чергу згідно з актом від 27 березня 2020 року № 96 нт було знято гриф секретності з ухвали Апеляційного суду Львівської області від 17 травня 2017 року й надалі відкрито зміст цієї ухвали стороні захисту, яка, на переконання колегії суддів, мала достатньо часу для ознайомлення з процесуальними підставами проведення НСРД і у змагальному процесі могла висловити щодо них свою позицію.
Доводи про те, що сторона обвинувачення звернулась із клопотанням про надання дозволу на проведення оперативно-розшукових заходів до неналежного суду, Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду відхилила з огляду на таке.
Приписи ч. 2 ст. 247 КПК не забороняють слідчому звернутися з клопотанням про дозвіл на проведення негласних слідчих дій стосовно судді чи працівника суду і до слідчого судді апеляційного суду в межах територіальної юрисдикції органу досудового розслідування, якщо він вважатиме, що це не зашкодить оперативності та ефективності розкриття кримінального правопорушення, збереженню таємниці досудового розслідування.
Проаналізувавши зміст цієї статті, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що її положення про територіальну юрисдикцію слідчого судді не стосуються прав особи, стосовно якої проводиться негласна слідча дія, зокрема, права на справедливий суд, установлений законом.