Постанова
Іменем України
06 липня 2022 року
м. Київ
справа № 947/7449/20-ц
провадження № 61-3861св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Держава Україна в особі Державної казначейської служби України, Одеська обласна прокуратура, Головне управління Національної поліції в Одеській області, Приморський ОМУ РВ ГУМВС України в Одеській області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Одеської обласної прокуратури на рішення Київського районного суду м. Одеси від 27 травня 2021 року у складі судді Петренка В. С. та постанову Одеського апеляційного суду від 28 березня 2022 року у складі колегії суддів: Драгомерецького М. М., Громіка Р. Д., Дришлюка І. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій
У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Одеської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Одеській області, Приморського ОМУ РВ ГУМВС України в Одеській області про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органу досудового слідства та прокуратури.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що 16 лютого 2001 року прокурором Жовтневого району м. Одеси Пімоновим Г. П. порушеного кримінальну справу за фактом шахрайства з фінансовими ресурсами посадовими особами СП «Гефест Ко» за ознаками частини другої статті 145-5 КК України. 30 березня 2001 року їй обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд та її допитано як підозрювану у скоєнні злочину, передбаченого частиною другою статті148-5 КК України, в редакції 1960 року, 28 квітня 2001 року їй пред`явлено обвинувачення у скоєнні злочинів, передбачених частиною другою статті 148-5, частиною другою статті 172 КК України.
Починаючи зі стадії ознайомлення з матеріалами справи у період із 05 травня 2001 року до 10 травня 2001 року вона доводила абсурдність пред`явленого їй обвинувачення.
Постановою про закриття кримінального провадження старшого слідчого відділу Приморського районного відділу міліції ОМУ ГУМВС в Одеській області Виноградова В. О. від 01 жовтня 2015 року кримінальне провадження від 24 січня 2014 року № 12014160500000623 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 366 КК України, закрито у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 358 КК України.
Не зважаючи на те, що частинами четвертою та шостою статті 284 КПК Українипередбачена необхідність направлення копії постанови про закриття кримінального провадження та передбачена можливість оскарження такої постанови протягом 10 днів з моменту її отримання, після закриття кримінального провадження, її не повідомили про прийняте щодо неї рішення, не направили їй копію цього рішення, не роз`яснили їй її права у зв`язку із закриттям кримінального провадження.
Отже, вона знаходилась під слідством та судом більше 14 років, після чого кримінальне провадження було закрито з реабілітуючих підстав, та ще 4 роки витрачено на те, щоб дізнатись про прийняте щодо неї рішення у кримінальному провадженні.
Таким чином, їй завдано шкоду, яка складається з двох складових: шкода, завдана внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності в період із 30 березня 2001 року (дати обрання запобіжного заходу) до 01 жовтня 2015 року дати прийняття рішення про закриття кримінального провадження з реабілітуючих підстав) та шкода, завдана внаслідок бездіяльності правоохоронних органів із 01 жовтня 2015 року до 11 грудня 2019 року (дати направлення захиснику копії постанови про закриття кримінального провадження у справі).
Всього державні органи держави України відняли у неї 18 років, 8 місяців та 20 днів життя і за вказаний період часу, проведені під слідством та судом, доказуючи свою невинуватість, а потім, намагаючись дізнатись про прийняте рішення та отримати його копію, вона отримала величезну психологічну травму та зазнала моральних страждань, та внаслідок переживань у неї суттєво погіршився стан здоров`я. Зазначені моральні страждання завдані їй діями органів слідства, прокуратури та суду.
Кожен виклик до слідчого або до суду, а таких викликів було безліч, викликав у неї сильний стрес, внаслідок постійного стресу у неї прогресивно розвинулась діабетична хвороба, що потягло погіршення зору, яке для бухгалтера за фахом означає відсутність можливості працювати та заробляти собі на життя.
Перебування в стані постійного стресу сильно відобразилось на її особистому житті у неї погіршились стосунки із членами її сім`ї, а оскільки обвинувачення безпосередньо пов`язане з її службовими повноваженнями, вона відчувала додатковий стрес і напруженість у відношеннях із колегами по роботі із керівництвом.Перебуваючи під запобіжним заходом у вигляді підписки про невиїзд, вона протягом 14 років була позбавлена можливості вільно переміщуватися за межі м. Одеси, реалізовувати своє конституційне право на свободу пересування, з 02 квітня 2001 року заарештовано усе її майно. За час, який минув із моменту реєстрації матеріалів у ЄРДР - 24 лютого 2014 року, стороні захисту довелось чотири рази звертатися до суду зі скаргами з метою отримати ефективний засіб правового захисту, але назвати цей засіб ефективним наразі неможливо.
Таким чином, загальний строк перебування під судом і слідством із моменту обрання запобіжного заходу - 30 березня 2001 року і до закриття кримінального провадження - 01 жовтня 2015 року складає 14 років 6 місяців, а до моменту отримання повідомлення про закриття кримінального провадження - 11 грудня 2019 року становить ще 4 роки 32 місяця та 12 днів, а всього 18 років 8 місяців та 20 днів - 224, 5 місяці.
Отже, мінімальний розмір моральної шкоди, завданої їй незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду становить 1 060 313,5 грн (224,5 місяці під слідством та судом х 4723 грн мінімальна заробітна плата в Україні з 01 січня 2020 року), а всього з урахуванням усіх перелічених факторів, які характеризують глибину її душевних страждань та їх тривалості (більше 18 років життя) вона оцінює розмір завданої їй моральної шкоди у розмірі 3 000 000 грн, який є адекватним та необхідним для справедливого відшкодування її витрат за весь період, коли вона була обмежена в особистих правах.
Враховуючи викладене, позивач просила стягнути з Державного бюджету України на її користь компенсацію моральної шкоди, завданої їй незаконними діями органів досудового слідства та прокуратури у розмірі 3 000 000,00 грн.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 27 травня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 компенсацію моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства та прокуратурі у розмірі 1 500 000,00 грн. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 незаконно перебувала під слідством та судом, починаючи з 30 березня 2001 року, тобто з моменту обрання запобіжного заходу, і до 01 жовтня 2015 року, що складає 14 років 6 місяців 1 день, а до моменту отримання повідомлення про закриття кримінального правопорушення - 11 грудня 2019 року, пройшло ще 4 роки 2 місяця 9 днів, а всього ОСОБА_1 незаконно перебувала під слідством та судом 18 років 8 місяців 11 днів, що складає 224 місяці 12 днів.
Оскільки кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 закрито з реабілітуючих підстав, наявні правові підстави для відшкодуванні позивачці моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства і прокуратури. Межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством та судом визначаються судом у розмірі мінімальної заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством та судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування, а саме 6 000 грн щомісячно. Визначений законом розмір є мінімальним, який гарантований державою, а тому мінімальний розмір відшкодування позивачці моральної шкоди за 224 місяця 12 днів перебування під слідством та судом відповідно до вимог статті 13 Закону становить 1 344 720, 00 грн. Розмір моральної шкоди 3 000 000 грн, що визначений позивачем не відповідає принципу співмірності сатисфакції. 1 500 000 грн у рахунок компенсації з відшкодування ОСОБА_1 завданої моральної шкоди відповідає принципам розумності та справедливості.
Постановою Одеського апеляційного суду від 28 березня 2022 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що доводи відповідачів, про те, що період перебування позивачки під слідством та судом необхідно розраховувати з 30 березня 2001 року до 01 жовтня 2015 року, тобто 175 місяців, є помилковими, такими, що суперечать практиці Верховного Суду. Суд першої інстанції всебічно, повно та об`єктивно з`ясував обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, дослідив у судовому засіданні усі докази, які є у справі, з урахуванням їх переконливості, належності і допустимості, дав їм правильну оцінку на предмет пропорційності співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою у контексті конституційного принципу верховенства права та права на справедливий розгляд, керуючись критерієм «поза розумним сумнівом».
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги
У квітні 2022 року Одеська обласна прокуратура подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Київського районного суду м. Одеси від 27 травня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 28 березня 2022 року, в якій просить змінити зазначені судові рішення в частині визначення строку перебування позивача під слідством і судом та зменшити розмір відшкодування моральної шкоди, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. У касаційній скарзі вказує на те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, Верховного Суду від 07 серпня 2019 року у справі № 615/1947/15-ц, від 14 квітня 2021 року у справі № 520/14448/18, від 11 серпня 2021 року у справі № 761/20935/19.
Позиція Верховного Суду
Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.
За змістом статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - зміні.
Обставини, встановлені судами
16 лютого 2001 року прокурором Жовтневого району м. Одеси порушено кримінальну справу за фактом шахрайства з фінансовими ресурсами з боку посадових осіб СП «Гефест Ко» за ознаками частини другої статті 148-5 КК України.
16 лютого 2001 року кримінальну справу № 054200100089 прийняв до свого провадження слідчий прокуратури Жовтневого району м. Одеси.
30 березня 2001 року відносно ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд та допитав ОСОБА_1 як підозрювану у скоєнні злочину, передбаченого частиною другою статті 145-5 КК України.
02 квітня 2001 року накладено арешт на все майно ОСОБА_1
28 квітня 2001 року у відношенні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 172 КК України та об`єднано цю справу в одне провадження зі справою № 0540010009.
28 квітня 2001 року ОСОБА_1 пред`явлено обвинувачення у скоєнні злочинів, передбачених частиною другою статті 145-5 та частиною другою статті 172 КК України (у редакції 1960 року) та оголошено про закінчення попереднього розслідування та надання матеріалів справи для ознайомлення.
Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 06 липня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 09 вересня 2004 року, кримінальну справу за звинуваченням ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у скоєнні злочинів, передбачених частиною другою статті 145-5 та частиною другою статті 172 КК України (у редакції 1960 року) повернуто прокурору Приморського району м. Одеси для проведення додаткового розслідування, запобіжний захід залишено підписку про невиїзд.
08 листопада 2004 року прокурор Приморського району м. Одеси встановив строк досудового розслідування у справі до 08 грудня 2004 року.
10 січня 2005 року ОСОБА_1 пред`явлено обвинувачення у скоєнні злочинів, передбачених частиною другою статті 222, частиною другою статті 366 КК України (у редакції 2001 року).
Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 25 лютого 2005 року кримінальну справу за звинуваченням ОСОБА_2 та ОСОБА_1 повернуто прокурору для організації додаткового розслідування у зв`язку з невиконанням органами досудового розслідування вказівок, які містились у постанові Приморського районного суду м. Одеси від 06 липня 2004 року та ухвалі Апеляційного суду Одеської області від 09 вересня 2004 року. Запобіжний захід залишено підписку про невиїзд.
Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 27 вересні 2005 року постанову суду скасовано, справу направлено на новий судовий розгляд до того ж суду. Запобіжний захід залишено підписку про невиїзд.
24 січня 2006 року Апеляційним судом Одеської області змінено підсудність, кримінальну справу відносно ОСОБА_2 та ОСОБА_1 направлено для розгляду до Київського районного суду м. Одеси.
Постановою Київського районного суду м. Одеси від 20 вересня 2006 року прокурору Одеської області направлено постанову про проведення службового розслідування у кримінальної справі відносно ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з метою з`ясування місцезнаходження речових доказів та бухгалтерської документації.
Вироком Київського районного суду м. Одеси від 26 грудня 2007 року ОСОБА_1 визнано винною у скоєнні злочинів, передбачених частиною другою статті 222 та частиною другою статті 366 КК України та звільнено від кримінальної відповідальності на підставі пункту «б», статті 6 Закону України «Про амністію» від 19 квітня 2007 року.
Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 23 квітня 2008 року кримінальну справу за звинуваченням ОСОБА_2 та ОСОБА_1 повернуто до Київського районного суду м. Одеси для належного оформлення.
Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 30 вересня 2008 року вирок Київського районного суду м. Одеси від 26 грудня 2007 року скасовано, справу направлено прокурору Приморського районного суду м. Одеси для організації додаткового розслідування та встановлено, що оформлення довідок про наявність майна, яке передається у заставу, не знаходиться в причинному зв`язку з діями посадових осіб банку з прийняття рішення щодо можливості видачі кредитних коштів підприємству та те, що слідчим не виконано вказівки, які містилися у постанові Приморського районного суду м. Одеси від 06 липня 2004 року.
03 серпня 2009 року заступником прокурора Приморського району м. Одеси встановлено строк досудового розслідування у справі до 03 вересня 2009 року, а кримінальну справу прийнято до провадження слідчим прокуратури Приморського району м. Одеси від 06 липня 2004 року.
03 вересня 2009 року ОСОБА_1 оголошено про закінчення досудового розслідування та надання матеріалів кримінальної справи для ознайомлення. При ознайомленні з матеріалами справи стороною захисту зазначено, що вказівки, які містяться в ухвалі Апеляційного суду Одеської області, слідством не виконані.
04 вересня 2009 року кримінальну справу направлено для розгляду до Приморського районного суду м. Одеси.
14 жовтня 2009 року Приморський районний суд м. Одеси направив справу до Апеляційного суду Одеської області для визначення підсудності.
26 жовтня 2009 року Апеляційний суд Одеської області направив справу для розгляду до Приморського районного суду м. Одеси.
09 грудня 2009 року постановою Приморського районного суду м. Одеси справу за звинуваченням ОСОБА_2 та ОСОБА_1 направлено прокурору Приморського районного м. Одеси для організації додаткового розслідування. Запобіжний захід стосовно ОСОБА_1 залишено підписку про невиїзд.
Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 04 березня 2010 року постанову Приморського районного суду м. Одеси від 09 грудня 2009 року скасовано, справу направлено для розгляду в той самий суд в іншому складі суддів. Запобіжний захід стосовно ОСОБА_1 залишено підписку про невиїзд.
Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 25 травня 2010 року справу за звинуваченням ОСОБА_2 , ОСОБА_1 направлено прокурору Приморського району м. Одеси для організації додаткового розслідування.
Постановою помічника прокурора Приморського району м. Одеси від 23 січня 2012 року змінено обвинувачення ОСОБА_1 з частини другої статті 222, частини другої статті 366 КК України на частину першу статті 366 КК України.
Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 19 вересня 2012 року справу за звинуваченням ОСОБА_2 , ОСОБА_1 направлено прокурору Приморського району м. Одеси для організації додаткового розслідування. Запобіжний захід стосовно ОСОБА_1 залишено підписку про невиїзд.
Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 25 грудня 2012 року постанову Приморського районного суду м. Одеси від 19 вересня 2012 року скасовано, справу направлено для розгляду у той самий суд в іншому складі суддів.
Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 04 жовтня 2013 року справу за звинуваченням ОСОБА_2 , ОСОБА_1 направлено прокурору Приморського району м. Одеси для організації додаткового розслідування, у якій зазначено, що ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Запобіжний захід стосовно ОСОБА_1 залишено підписку про невиїзд.
24 січня 2014 року слідчим Приморського РВ ОМУ ГУМВС в Одеській області внесені відомості в ЄРДР про скоєння злочину, передбаченого частиною першою статті 366 КК України.
18 червня 2014 року слідчим Приморського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області винесено постанову про закриття кримінального провадження на підставі пункту другого частини першої статті 184 КПК України за відсутністю складу злочину.
27 квітня 2015 року старший прокурор прокуратури Приморського району м. Одеси постанову слідчого про закриття кримінального провадження скасував та направив кримінальне провадження від 24 січня 2014 року № 12014605000006123 до Приморського РВ ОМУ ГУМВС в Одеській області для досудового розслідування.
20 березня 2015 року представником ОСОБА_1 до прокуратури Приморського району м. Одеси направлено скаргу щодо необхідності встановлення місцезнаходження кримінального провадження та закриття кримінального провадження відносно ОСОБА_1 .
Листом від 24 квітня 2015 року № 7-217-15 представника ОСОБА_1 повідомлено про те, що постанову від 18 червня 2014 року про закриття кримінального провадження скасовано 27 квітня 2015 року, досудове розслідування триває.
22 травня 2015 року представник ОСОБА_1 звернувся до суду із клопотанням про скасування відносно ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 17 червня 2015 року у справі № 522/10525/15 запобіжний захід - підписка про невиїзд відносно ОСОБА_1 скасовано.
13 серпня 2015 року представником ОСОБА_1 до прокурора Приморського району м. Одеси направлено скаргу щодо закриття кримінального провадження відносно ОСОБА_1 .
Листом від 26 серпня 2015 року № 7-217-15 представника ОСОБА_1 повідомили про те, що по кримінальному провадженню надані письмові вказівки у порядку статті 36 КПК України.
02 червня 2017 року представником ОСОБА_1 до прокурора Одеської області направлено скаргу з проханням повідомити про рішення, прийняте у кримінальному провадженні № 12014605000006123 та повідомити прізвища процесуальних керівників.
07 серпня 2017 року стороною захисту до керівника Одеської місцевої прокуратури № 3 (колишня прокуратура Приморського району м. Одеси) направлено скаргу з проханням повідомити про рішення, прийняте у кримінальному провадженні № 12014605000006123 та повідомити прізвища процесуальних керівників.
17 серпня 2017 року представник ОСОБА_1 звернувся до Приморського районного суду м. Одеси зі скаргою на бездіяльність керівника місцевої прокуратури № 3 щодо ненадання відповіді на клопотання.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 07 вересня 2017 року уповноважених осіб Одеської місцевої прокуратури № 3 зобов`язано розглянути клопотання сторони захисту відповідно до вимог статті 220 КПК України.
15 червня 2018 року представник ОСОБА_1 звернувся до керівника Одеської місцевої прокуратури № 3 із клопотанням організувати виконання уповноваженими особами Одеської місцевої прокуратури № 3 ухвали слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 07 вересня 2017 року повідомити про рішення, прийняте у кримінальному провадженні № 12014605000006123 та повідомити прізвища процесуальних керівників.
17 липня 2018 року заступник керівника Одеської місцевої прокуратури № 3 листом за № 10-623-14 повідомив представника ОСОБА_1 , що СВ Приморського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області матеріали кримінального провадження до прокуратури не надав у зв`язку з чим прокуратурою ініційовано проведення службової перевірки за фактом втрати кримінального провадження № 12014605000006123.
18 грудня 2019 року представник ОСОБА_1 звернувся до керівника Одеської місцевої прокуратури № 3 зі скаргою та проханням організувати виконання уповноваженими особами Одеської місцевої прокуратури № 3 ухвали слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 07 вересня 2017 року повідомити про рішення, прийняте у кримінальному провадженні № 12014605000006123 та повідомити прізвища процесуальних керівників.
21 лютого 2019 року представник ОСОБА_1 направив до прокурора Одеської області дві скарги: на бездіяльність керівника Одеської місцевої прокуратури № 3, та в порядку статті 208 КПК України з проханням надати керівнику Одеської місцевої прокуратури № 3 вказівки щодо необхідності виконання ухвали слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 07 вересня 2017 року.
Листом від 27 лютого 2019 року за № 04/2/2-р-19 представника ОСОБА_1 повідомили про те, що звернення направлено до Одеської місцевої прокуратури № 3.
13 березня 2019 року представник ОСОБА_1 звернувся до слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси зі скаргою на бездіяльність керівника Одеської місцевої прокуратури № 3 щодо не розгляду у встановлений законом строк звернень сторони захисту.