Постанова
Іменем України
06 липня 2022 року
м. Київ
справа № 148/201/21
провадження № 61-16063 св 21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - державна установа «Вінницький обласний лабораторний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України», відокремлений структурний підрозділ Тульчинського міжрайонного відділу лабораторних досліджень державної установи «Вінницький обласний лабораторний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України»;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 29 квітня 2021 року у складі судді Саламахи О. В. та постанову Вінницького апеляційного суду від 03 серпня 2021 року у складі колегії суддів: Стадника І. М., Войтка Ю. Б., Міхасішина І. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до державної установи «Вінницький обласний лабораторний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України» (далі - ДУ» «Вінницький ОЛЦ МЗ України»), відокремленого структурного підрозділу Тульчинського міжрайонного відділу лабораторних досліджень державної установи «Вінницький обласний лабораторний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України» (далі - ВСП Тульчинського МВ ЛД ДУ «Вінницький ОЛЦ МОЗ України») про визнання наказу про звільнення незаконним та його скасування, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Позовна заява мотивована тим, що вона працювала на посаді фельдшера-лаборанта санітарно-гігієнічної лабораторії ВСП «Тульчинський міжрайонний відділ лабораторних досліджень ДУ «Вінницький ОЛЦ МОЗ України»».
29 січня 2018 року між нею та Міністерством оборони України в особі командувача військової частини НОМЕР_2 полковника ОСОБА_2 укладено контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України строком на 3 роки, про що вона повідомила відповідача.
Виконуючи умови контракту, вона брала участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії РФ в Донецькій та Луганській областях, забезпечення їх здійснення. Наказом командира від 15 січня 2021 року вона була звільнена у запас за станом здоров`я.
Однак, 12 лютого 2018 року її було звільнено з роботи з 29 січня 2018 року за пунктом 3 частини першої статті 36 КЗпП України у зв`язку зі вступом на військову службу відповідно до контракту від 29 січня 2018 року.
Вважала, що приймаючи рішення про звільнення, відповідач порушив вимоги законодавства про працю, оскільки вона підлягала увільненню з посади у зв`язку з укладенням контракту про проходження військової служби на 3 роки із збереженням відповідно до статті 119 КЗпП України місця роботи, посади та середнього заробітку в установі, де вона працювала.
Ураховуючи викладене, уточнивши позовні вимоги, позивач просила суд: поновити їй строк звернення до суду; визнати незаконним та скасувати наказ від 12 лютого 2018 року № 11-О про звільнення з роботи; поновити її на роботі на посаді фельдшера-лаборанта санітарно-гігієнічної лабораторії ВПС «Тульчинський МВ ЛД ДУ «Вінницький ОЛЦ МОЗ України»; стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за період з 29 січня 2018 року по 16 січня 2021 року у розмірі 154 847 грн 16 коп., зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 16 січня 2021 року.
Короткий зміст судових рішення суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 29 квітня 2021 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 03 серпня 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Судові рішення мотивовано тим, що на позивача дійсно поширюються гарантії, визначені частиною третьою статті 119 КЗпП України, зокрема, щодо збереження на час проходження військової служби за працівником місця роботи, посади і середнього заробітку, проте позивач пропустила строк звернення до суду без поважних причин, а, відтак, цей строк поновленню не підлягає.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У вересні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм матеріального права, й ухвалити нове судове рішення, яким її позов задовольнити.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, що передбачають вимоги пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
Також заявник вказує на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 05 жовтня 2021 року касаційне провадження у справі відкрито та витребувано цивільну справу № 148/201/21 із Тульчинського районного суду Вінницької області.
У жовтні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 червня 2022 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що вимога про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку, який зберігається за працівниками відповідно до частини третьої статті 119 КЗпП України не є за своєю правовою природою вимогою про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України. А, отже, на думку заявника, не є похідною вимогою від вимоги про поновлення на роботі, а є самостійною вимогою на яку положення частини першої статті 233 КЗпП України не поширюються, так як є гарантією, передбаченою чинним законодавством, та відноситься до структури заробітної плати, а тому має вирішуватись за правилами частини другої статті 233 КЗпП України, згідно з якою у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Незалежно від того, чи нараховував відповідач їй заробітну плату у розмірі середнього заробітку чи ні, звернення до суду, з вимогою щодо виплат, гарантованих частиною третьою статті 119 КЗпП України, гарантії які поширюються на неї що визнано судами, є вимогою щодо оплати праці та не обмежується буд-яким строком.
Вважала, що служба в АТО/ООС є поважною причиною для пропуску строків для звернення до суду, оскільки вона проходила військову службу (проходила спеціальні навчання, весь час проживала на території військової частини, брала безпосередню участь в зоні проведення АТО, була поранена).
Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу
У листопаді 2021 року ДУ» «Вінницький ОЛЦ МОЗ України», ВСП Тульчинського МВ ЛД ДУ «Вінницький ОЛЦ МОЗ України», подали відзиви на касаційну скаргу, які є ідентичними, в яких зазначили, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, підстави для їх скасування відсутні.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 працювала на посаді фельдшера-лаборанта санітарно-гігієнічної лабораторії ВСП Тульчинського МВ ЛД ДУ «Вінницький ОЛЦ МОЗ України».
29 січня 2018 року між позивачем ОСОБА_1 та Міністерством оборони України в особі командира військової частини НОМЕР_2 полковника ОСОБА_2 було укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового, сержантського та старшинського складу. Контракт укладено на три роки (а.с. 6-7).
Наказом від 12 лютого 2018 року № 11-О ВСП Тульчинського МВ ЛД ДУ «Вінницький ОЛЦ МОЗ України» ОСОБА_1 звільнено з займаної посади у зв`язку зі вступом на військову службу відповідно до контракту від 29 січня 2018 року (пункт 3 частини першої статті 36 КЗпП України).
Згідно з відповіддю ВСП Тульчинського МВ ЛД ДУ «Вінницький ОЛЦ МОЗ України» позивачу нараховувалась заробітна плата за грудень 2017 року у розмірі 4 648 грн 33 коп., за січень 2018 року у розмірі 3 862 грн 79 коп.
Відповідно до копії посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 05 грудня 2018 року заступником начальника штабу військової частини НОМЕР_5, ОСОБА_1 є учасником бойових дій.
Згідно з довідкою військової частини НОМЕР_3 м. Сєвєродонецьк Луганської області від 25 листопада 2020 року ОСОБА_1 в період з 30 квітня 2018 року по 19 червня 2018 року, з 27 липня 2018 року по 11 вересня 2018 року, з 17 жовтня 2018 року по 20 жовтня 2018 року, з 02 квітня 2019 року по 18 травня 2019 року, з 08 червня 2019 року по 22 липня 2019 року, з 01 серпня 2019 року по 18 жовтня 2019 року, з 29 травня 2020 року по 05 серпня 2020 року, з 24 серпня 2020 року по час видання довідки безпосередньо брала участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях.
Відповідно до копії витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_3 від 16 січня 2021 року ОСОБА_1 звільнено у запас наказом від 15 січня 2021 року, направлено до зарахування на військовий облік до Тульчинського РТЦК та СП Вінницької області. У Збройних Силах позивач проходила службу з 29 січня 2018 року по 16 січня 2021 року. З даної довідки встановлено, що позивач мала невикористані відпустки: основну, додаткову, за сімейними обставинами, а також використала основну відпустку за 2018 рік (27 діб), за 2019 рік (30 діб), за 2020 рік (15 діб).
Із копії трудової книжки ОСОБА_1 встановлено, що 07 березня 2018 року вона була прийнята на посаду медичної сестри приймально-сортувального відділення медичної роти, 16 січня 2021 року звільнена на підставі наказу командира від 15 січня 2021 року (за станом здоров`я).
Записом у журналі обліку трудових книжок ДУ «Вінницький ОЛЦ МОЗ України» підтверджено, що ОСОБА_1 отримала трудову книжку 16 жовтня 2018 року.
Згідно з копією довідки військової частини НОМЕР_3 м. Сєвєродонецьк Луганської області від 10 вересня 2018 року ОСОБА_1 17 червня 2018 року під час виконання службового завдання була травмована (мінно-вибухова травма, закрита черепно-мозкова травма, струс головного мозку, акубаротравма лівого вуха), а відповідно до довідки військово-лікарської комісії військової частини НОМЕР_4 від 26 червня 2018 року зазначена травма позивача пов`язана з проходженням військової служби.
З довідки військової частини НОМЕР_3 м. Сєвєродонецьк Луганської області від 01 березня 2021 встановлено, що ОСОБА_1 в період з 30 квітня 2018 року по 19 червня 2018 року, з 27 липня 2018 року по 11 вересня 2018 року, з 17 жовтня 2018 року по 20 жовтня 2018 року, з 02 квітня 2019 року по 18 травня 2019 року, з 08 червня 2019 року по 22 липня 2019 року, з 01 серпня 2019 року по 18 жовтня 2019 року, з 29 травня 2020 року по 05 серпня 2020 року, з 24 серпня 2020 року по 10 жовтня 2020 року, з 07 січня 2021 року по 16 січня 2021 року безпосередньо брала участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях.
Згідно з виписками з медичних карт стаціонарного хворого № 5452, № 772, № 2078/326, № 7726 ОСОБА_1 перебувала на лікуванні з приводу мінно-вибухової травми в періоди: з 19 червня 2018 року по 04 липня 2018 року; з 05 липня 2018 року по 25 липня 2018 року; з 11 вересня 2018 року по 21 вересня 2018 року; з 21 вересня 2018 року по 12 жовтня 2018 року; з 20 травня 2019 року по 07 червня 2019 року, що також підтверджується виписними епікризами № 7466 та № 5656 (а.с. 83, 85-87, 90).
Крім того, в період з 23 жовтня 2020 року по 06 січня 2021 року позивач перебувала на стаціонарному обстеженні і лікуванні у Національному військово-медичному клінічному центрі «Головний військовий клінічний госпіталь» внаслідок мінно-вибухової травми, що підтверджується виписним епікризом № 17657 (а.с. 89).
Відповідно до копії довідки військово-лікарської комісії від 07 червня 2019 року травма ОСОБА_1 пов`язана з проходженням військової служби (а.с. 88).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.