ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 липня 2022 року
м. Київ
cправа № 909/597/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.,
секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,
за участю представників:
позивачів - не з`явилися,
відповідача - не з`явилися,
третьої особи - не з`явилися,
прокуратури - Красножон О. М. (посвідчення від 27.01.2020 № 055128),
розглянув касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Вістовського Віктора Ярославовича на постанову Західного апеляційного господарського суду від 06.12.2021 (головуючий - Кордюк Г. Т., судді Кравчук Н. М., Плотніцький Б. Д.) у справі
за позовом першого заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури в інтересах держави в особі: 1) Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях,
2) Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу,
до фізичної особи-підприємця Вістовського Віктора Ярославовича,
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача-2 - Міністерства освіти і науки України,
про визнання недійсним договору оренди державного майна, зобов`язання звільнити та повернути державі приміщення освітнього закладу площею 17 м2.
Короткий зміст і підстави позовних вимог
1. У червні 2021 року перший заступник керівника Івано-Франківської обласної прокуратури (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях (далі - РВ ФДМУ по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях, позивач-1) і Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу (далі - ІФНТУНГ, Університет, Орендодавець, позивач-2) звернувся до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до фізичної особи-підприємця Вістовського Віктора Ярославовича (далі - ФОП Вістовський В. Я., Підприємець, Орендар, відповідач), за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача-2, - Міністерства освіти та науки України (далі - МОН України, Міністерство, третя особа), про: 1) визнання недійсним договору оренди № 16 індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності (далі - договір оренди від 15.08.2016, договір № 16, оспорюваний договір), укладеного 15.08.2016 між ІФНТУНГ і ФОП Вістовським В. Я.; 2) зобов`язання відповідача звільнити нежитлове приміщення загальною площею 17 м2 (за даними технічного паспорта на громадський будинок приміщення № 57 - 14,3 м2, приміщення № 57а - 2,7 м2) гуртожитку 5 (далі - спірне приміщення, об`єкт оренди, орендоване приміщення), розташованого за адресою: м. Івано-Франківськ, Північний бульвар, 11, що перебуває на балансі ІФНТУНГ та повернення його державі в особі користувача на праві повного господарського відання - Університету, з посиланням на положення статей 16, 203, 215, 216, 236, 785, 795 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 20, 42 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статей 18, 28, 61, 63 Закону України від 23.05.1991 № 1060-XII "Про освіту" (в редакції, чинній з 19.02.2016) (далі - Закон України № 1060-XII), статей 26, 47, 71 Закону України "Про вищу освіту" (в редакції, чинній з 09.08.2016), статей 4, 9 Закону України від 10.04.1992 № 2269-ХІІ "Про оренду державного та комунального майна" (чинного до 31.01.2020), статті 23 Закону України "Про прокуратуру", підпункту 2 пункту 8 постанови Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 № 796 "Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності" (далі - постанова КМУ № 796), пункту 3.19 Державних санітарних правил і норм влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу ДСанПіН 5.5.2.008- 01, затверджених постановою Головного державного санітарного лікаря України від 14.08.2001 № 63 та чинних до 31.12.2020 (далі - Правила № 63).
2. Позовна заява обґрунтовується тим, що за умовами договору оренди від 15.08.2016 спірне приміщення, яке знаходиться в гуртожитку закладу освіти, надано Підприємцю в користування з метою розміщення майстерні з ремонту замків, сейфів та виготовлення ключів, тоді як надання в оренду приміщень об`єктів освіти, що тимчасово не задіяні, дозволяється лише для їх використання за освітнім призначенням. Натомість спірне приміщення передано в оренду для проведення господарської комерційної діяльності, не пов`язаної з навчально-виховним процесом, що є порушенням вимог Закону України № 1060-XII.
Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій
3. Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 28.09.2021 (суддя Малєєва О. В.) у задоволенні позову відмовлено повністю в зв`язку з необґрунтованістю позовних вимог, що зумовлено невстановленням судом обставин погіршення соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють в Університеті, внаслідок укладення оспорюваного договору, а надання ФОП Вістовським В. Я. послуг з ремонту замків, сейфів та виготовлення ключів стосується в тому числі обслуговування учасників освітнього процесу - мешканців гуртожитку, тому може бути визнане таким, що пов`язане з навчально-виховним процесом.
4. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 06.12.2021 скасовано рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 28.09.2021 та ухвалено нове рішення про задоволення позову в інтересах держави в особі РВ ФДМУ по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях. Визнано недійсним оспорюваний договір. Зобов`язано відповідача звільнити орендоване приміщення та повернути його державі в особі Університету. В позові Прокурора в інтересах держави в особі ІФНТУНГ відмовлено.
5. Постанова мотивована посиланням на положення статей 203, 215, 216 ЦК України, статей 18, 61, 63 Закону України № 1060-XII, статті 23 Закону України "Про прокуратуру", підпункту 2 пункту 8 постанови КМУ № 796, статей 14, 53, 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), з урахуванням яких апеляційний суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог, заявлених в інтересах держави в особі РВ ФДМУ по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях з огляду на те, що: 1) орендоване приміщення на момент укладення договору № 16 перебувало на балансі Університету, який є об`єктом освіти та відповідно до закону не може використовуватися не за призначенням, а може передаватися в оренду виключно для діяльності, пов`язаної з навчально-виховним процесом, тому невикористання навчальним закладом спірного приміщення для навчального процесу не надає Орендодавцю права на його передачу в оренду з іншою метою, ніж пов`язана з навчально-виховним процесом; 2) з урахуванням правової позиції, викладеної а постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.08.2020 у справі № 913/152/18, в якості додаткових джерел фінансування навчальних закладів законом передбачається можливість залучати, у тому числі доходи від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання, проте надання в оренду таких приміщень, споруд, обладнання, що тимчасово не задіяні, дозволяється лише для їх використання, пов`язаного з навчально-виховним процесом відповідного навчального закладу, за умови, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі; 3) оскільки спірне приміщення передано Підприємцю в оренду з метою розміщення майстерні з ремонту замків, сейфів та виготовлення ключів, тобто господарська діяльність ФОП Вістовського В. Я. та мета укладення договору оренди від 15.08.2016 не є пов`язаною з навчально-виховним процесом Університету, то оспорюваний договір підлягає визнанню недійсним як такий, що укладений всупереч забороні, встановленій чинним на той час законодавством, а об`єкт оренди - поверненню Орендодавцю в порядку реституції, з метою застосування якої Прокурор і подав відповідну позовну вимогу; 4) з наявного в матеріалах справи свідоцтва про право власності від 04.12.2015 СТВ № 033080 вбачається, що нерухоме майно (гуртожиток № 5) Університету, до складу якого входить об`єкт оренди, належить МОН України на праві державної власності, тому РВ ФДМУ по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях як орган, що здійснює контроль за використанням орендованого державного нерухомого майна та за виконанням умов договорів оренди, є належним позивачем у цій справі, чим спростовується висновок суду першої інстанції про зворотне.
Водночас, відмовляючи в задоволенні позову, заявленого Прокурором в інтересах держави в особі ІФНТУНГ, апеляційний суд виходив з того, що у випадку встановлення судом обставин, що визначений прокурором позивач не є органом, уповноваженим державою на захист її інтересів у спірних правовідносинах (тобто, відбулося звернення прокурора в інтересах неналежного позивача), то процесуальним наслідком цього має бути відмова в задоволенні відповідного позову, а не залишення позову прокурора без розгляду на підставі положень пункту 2 частини 1 статті 226 ГПК України (такий висновок викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.08.2020 у справі № 911/2032/17 та від 05.10.2021 у справі № 925/1214/19). Оскільки ІФНТУНГ є закладом освіти та не відноситься ані до органів державної влади, ані до органів місцевого самоврядування, ані до інших суб`єктів владних повноважень, тобто не є органом, уповноваженим здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, то Університет є неналежним позивачем, в позові якого слід відмовити.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
6. Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, ФОП Вістовський В. Я. звернувся з касаційною скаргою, в якій просить зазначену постанову скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційна скаргу
7. На обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на неправильне застосування та порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, а саме статей 203, 215 ЦК України, статей 18, 61, 63 Закону України № 1060-XII, статті 4 Закону України від 10.04.1992 № 2269-ХІІ "Про оренду державного та комунального майна" (чинного до 31.01.2020), статті 23 Закону України "Про прокуратуру", статті 236 ГПК України, наголошуючи, що під час ухвалення оскаржуваної постанови апеляційний суд не врахував як висновку щодо застосування норм статті 61 Закону України № 1060-XII і підпункту 2 пункту 8 постанови КМУ № 796 у подібних правовідносинах, викладеного у постанові від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, так і висновку щодо застосування норми статті 23 Закону України "Про прокуратуру", викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
8. Позивачі, Прокурор і третя особа не скористалися правом на подання відзиву на касаційну скаргу.
Розгляд справи Верховним Судом
9. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.06.2022 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ФОП Вістовського В. Я. на постанову Західного апеляційного господарського суду від 06.12.2021 у справі № 909/597/21 та призначено розгляд цієї справи у судовому засіданні на 12.07.2022.
Фактичні обставини, встановлені судами попередніх інстанцій
10. 15.08.2016 між ІФНТУНГ (Орендодавець) і ФОП Вістовським В. Я. (Орендар) укладено договір № 16, за умовами пунктів 1.1, 1.2, 2.1 якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно, а саме нерухоме майно в кімнатах № 57 (14,3 м2), 57-А (2,7 м2) гуртожитку № 5 (з окремим входом/виходом) (далі - Майно), загальною площею 17 м2, розміщене за адресою: м. Івано-Франківськ, Північний Бульвар, 11. Майно перебуває на балансі Орендодавця/ІФНТУНГ (далі - балансоутримувач), вартість якого визначена згідно з висновком про вартість/актом оцінки станом на 31.03.2016 і становить за незалежною оцінкою/залишковою вартістю 164452 грн. Майно передається в оренду з метою розміщення майстерні з ремонту замків, сейфів та виготовлення ключів. Орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору (у разі оренди нерухомого майна на строк не менше ніж три роки - не раніше дати державної реєстрації договору) та акта приймання-передавання майна.
11. До укладення договору оренди від 15.08.2016 Міністерство затвердило висновок про вартість Майна (лист від 10.05.2016 № 25-32-80). Такий висновок виготовлено на замовлення позивача-1 з метою визначення ринкової вартості об`єкта оцінки для відображення її в договорі оренди та використання під час розрахунку орендної плати. У висновку зазначено, що об`єктом оцінки є частина нежитлових приміщень на першому поверсі гуртожитку № 5 загальною площею 17 м2: приміщення № 57 - 14,3 м2, приміщення № 57а - 2,7 м2 .
12. Згідно з пунктами 3.1, 3.6 договору № 16 орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786, і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку - червень 2016 року 708,49 грн. Орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу в співвідношенні 50 % до 50 % щомісяця не пізніше 15 числа місяця відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.
13. Пунктами 10.1, 10.4 договору оренди від 15.08.2016 передбачено, що договір укладено строком на два роки і одинадцять місяців, що діє з 15 серпня 2016 року до 15 липня 2019 року включно. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір уважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. Зазначені дії оформляються додатковим договором, який є невід`ємною частиною договору при обов`язковій наявності дозволу органу, уповноваженого управляти об`єктом оренди.
14. На виконання умов договору № 16 його сторони підписали акт приймання-передачі нерухомого майна від 15.08.2016, згідно з яким Орендар прийняв спірне приміщення у строкове платне користування.
15. В подальшому дія договору оренди від 15.08.2016 неодноразово продовжувалася на підставі договорів від 13.08.2019, від 14.11.2019, від 16.12.2019, від 18.02.2020 про внесення змін до нього. Зокрема, договором від 18.02.2020 строк (термін) оренди продовжено до 16.06.2022.
Позиція Верховного Суду
16. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково з таких підстав.
17. В основу оскаржуваної постанови покладено висновок апеляційного суду про те, що орендоване приміщення на момент укладення договору № 16 перебувало на балансі Університету, який є об`єктом освіти та відповідно до закону не може використовуватися не за призначенням, а може передаватися в оренду виключно для діяльності, пов`язаної з навчально-виховним процесом, тому невикористання навчальним закладом спірного приміщення для навчального процесу не надає Орендодавцю права на його передачу в оренду з іншою метою, ніж пов`язана з навчально-виховним процесом, а оскільки спірне приміщення передано Підприємцю в оренду з метою розміщення майстерні з ремонту замків, сейфів та виготовлення ключів, тобто господарська діяльність ФОП Вістовського В. Я. та мета укладення договору оренди від 15.08.2016 не є пов`язаною з навчально-виховним процесом Університету, то оспорюваний договір підлягає визнанню недійсним як такий, що укладений всупереч забороні, встановленій чинним на той час законодавством, а об`єкт оренди - поверненню Орендодавцю.
18. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції в частині задоволення позову Прокурора в інтересах держави в особі РВ ФДМУ по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях та водночас відхиляє доводи скаржника про неврахування апеляційним судом висновку щодо застосування норм статті 61 Закону України № 1060-XII і підпункту 2 пункту 8 постанови КМУ № 796 у подібних правовідносинах, викладеного у постанові від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, з огляду на таке.
19. Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
20. За змістом статті 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.
21. У розумінні наведених норм оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
22. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.
23. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (такий правовий висновок викладено в пункті 54 постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17).
У зв`язку з цим апеляційний суд цілком обґрунтовано застосував при вирішенні цього спору норми статей 18, 61, 63 Закону України № 1060-XII (в редакції, чинній з 19.02.2016), якими регулювалися спірні правовідносини щодо підстав недійсності договору оренди від 15.08.2016.
24. Частиною 2 статті 18 Закону України № 1060-XII визначено, що заклади освіти, засновані на загальнодержавній або комунальній власності, мають статус державного закладу освіти.
25. Фінансування державних навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування. Додатковими джерелами фінансування є, зокрема, доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання (частини 1, 4 статті 61 Закону України № 1060-XII).
26. При цьому згідно з частиною 1 статті 63 Закону України № 1060-XII матеріально-технічна база навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші цінності. Майно навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених чинним законодавством.
Отже, зі змісту вказаної норми вбачається, що об`єкт освіти - це не тільки навчальний заклад, а й будівлі, споруди, землі, комунікації, обладнання та інші цінності підприємств системи освіти (аналогічний правовий висновок викладено в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 906/164/17 та у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.07.2018 у справі № 906/143/17, від 10.10.2018 у справі № 917/1934/17).
27. Імперативною нормою частини 5 статті 63 Закону України № 1060-XII передбачено, що об`єкти освіти і науки, що фінансується з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов`язані з навчальним та з науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.
Вирішальним в аспекті неухильного дотримання вимог зазначеної норми законодавець визначає обов`язкове використання об`єктів освіти і науки, що фінансуються з бюджету, за цільовим призначенням, тобто тісну пов`язаність з навчально-виховним процесом мети такого використання (в тому числі на умовах оренди). Невикористання певного приміщення навчальним закладом не свідчить про неприналежність цього приміщення до об`єкта освіти (такий правовий висновок викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.01.2018 у справі № 905/1266/17, від 10.04.2018 у справі № 906/165/17, від 04.07.2018 у справі № 902/653/17).