ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 липня 2022 року
м. Київ
справа № 805/4574/16-а
адміністративне провадження № К/9901/40335/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Олендера І.Я.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Добропільської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 11 травня 2017 року у складі судді Троянової О.В. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2017 року у складі колегії суддів: Блохіна А.А., Гаврищук Т.Г., Сухарька М.Г. у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Донецькобленерго» до Добропільської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області про визнання протиправними та скасування податкових вимог та зобов`язання внести зміни до інтегрованих карток,
УСТАНОВИВ:
У листопаді 2016 року Публічне акціонерне товариство «ДТЕК Донецькобленерго» (далі - Товариство, позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом (з врахуванням уточнень) до Добропільської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області (далі - Інспекція, податковий орган, відповідач), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові вимоги від 23 березня 2016 року №84-17, №90-17, від 29 березня 2016 року №130-05, від 26 травня 2016 року №565-17 та зобов`язати відповідача внести зміни до інтегрованих карток з земельного податку та орендної плати юридичних осіб шляхом виключення з них відомостей про наявність податкового боргу (недоїмки) на загальну суму 5 228,66 грн.
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 11 травня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2017 року, адміністративний позов задоволено.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з відсутності у податкового органу підстав для формування спірних податкових вимог відповідно до положень Податкового кодексу України (далі - ПК України), оскільки з огляду на положення Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02 вересня 2014 року №1669-VII (далі - Закон №1669-VII) платники земельного податку та орендної плати з юридичних осіб, які здійснювали діяльність на території проведення антитерористичної операції, звільняються від свого обов`язку щодо сплати таких платежів; водночас судами враховано й право платника податків подавати уточнюючі декларації/розрахунки.
Не погодившись із прийнятими судами рішеннями, відповідач подав до Вищого адміністративного суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами вимог матеріального та процесуального права, просив їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
При цьому, в тексті касаційної скарги податковим органом наводяться мотиви та цитуються норми законодавства, пов`язані зі сплатою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, тоді як спірні у даній справі правовідносини стосуються правомірності визначення Товариству грошового зобов`язання з земельного податку та орендної плати з юридичних осіб.
Позивач своїм правом на подання письмових заперечень (відзиву) на касаційну скаргу не скористався.
В подальшому, касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року.
Відповідно до пункту 2 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року №460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційна скарга підлягає розгляду у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом, тобто до 08 лютого 2020 року.
Розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд зазначає наступне.
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 18 та 22 лютого 2016 року Товариством подано податкові декларації з земельного податку та орендної плати з юридичних осіб із визначенням зобов`язань на 2016 рік.
23 березня 2016 року податковим органом сформовано податкові вимоги форми «Ю» №84-17, якою зобов`язано позивача сплатити суму податкового боргу з земельного податку та орендної плати з юридичних осіб, що виник станом на 22 березня 2016 року, у розмірі 3 268,83 грн. та №90-17 щодо сплати податкового боргу з земельного податку, що виник станом на 22 березня 2016 року, у розмірі 4 214,04 грн.
29 березня 2016 року Інспекцією сформовано податкову вимогу форми «Ю» №130-17 про сплату податкового боргу з земельного податку, що виник станом на 28 березня 2016 року, у розмірі 18 586,53 грн., а 26 травня 2016 року - податкову вимогу форми «Ю» №565-17, якою Товариство зобов`язано сплатити суму податкового боргу з земельного податку, що виник станом на 25 травня 2016 року, у розмірі 6 321,06 грн.
Всі перелічені податкові вимоги сформовано з визначенням податкових зобов`язань за період до червня 2016 року.
За результатами адміністративного оскарження Головним управління Державної фіскальної служби у Донецькій області та Державною фіскальною службою України скарги Товариства залишені без задоволення, а податкові вимоги - без змін.
В подальшому, у період з 28 грудня 2016 року по 30 грудня 2016 року Товариство реалізувало право на подання уточнюючих розрахунків відповідно до положень статті 50 ПК України, надавши до податкового органу уточнюючі податкові декларації з земельного податку та орендної плати з юридичних осіб, в яких у рядку 6-12 нараховані до зменшення податкові зобов`язання за січень, лютий, березень, квітень, травень та частина червня 2016 року.
Вказані уточнюючі податкові декларації за 2016 рік прийняті відповідачем, що підтверджується квитанцією №2 та не спростовано останнім під час судового розгляду.
При вирішенні питання щодо правильності застосування норм матеріального права до спірних правовідносин, колегія суддів Верховного суду виходить з наступного.
В частині 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як передбачено частиною 1 статті 67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом.
Відповідно до підпунктів 14.1.72 та 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів; орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
За змістом підпунктів 269.1.1 та 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.
Об`єктами оподаткування є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності (статті 270 ПК України).
Базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік (пункт 285.1 статті 285 ПК України).
Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру (пункт 286.1 статті 286 ПК України).
За змістом же пунктів 288.2 та 288.3 статті 288 ПК України платником орендної плати є орендар земельної ділянки.
Об`єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду.
Згідно із пунктом 288.7 статті 288 ПК України податковий період, порядок обчислення орендної плати, строк сплати та порядок її зарахування до бюджетів застосовується відповідно до вимог статей 285-287 цього розділу.