ОКРЕМА ДУМКА
судді Великої Палати Верховного Суду Желєзного І. В.
у справі № 9901/57/19 (провадження № 11-424заі21)
за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Вищої ради правосуддя, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Громадська рада доброчесності, про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії
за апеляційною скаргою Вищої ради правосуддя на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 29 липня 2021 року (судді Гімон М. М., Блажівська Н. Є., Желтобрюх І. Л., Усенко Є. А., Ханова Р. Ф.)
Відповідно до частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладаю окрему думку.
Рух справи
У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою, у якій просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія) від 19 вересня 2018 року № 1629/ко-18 (далі - Рішення № 1629/ко-18);
- зобов`язати відповідача повторно провести етап його кваліфікаційного оцінювання і дослідити досьє та провести співбесіду відповідно до вимог чинного законодавства.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Рішення № 1629/ко-18 є протиправним, ухваленим з порушенням норм законодавства України та актів Комісії, принципів верховенства права, правової визначеності, незалежності судової влади, оскільки порушує право позивача на працю та на захист від незаконного звільнення; ухваленим з порушенням законодавчо визначеного порядку проведення оцінювання, порядку дослідження суддівського досьє та на підставі матеріалів, які відсутні в ньому, неналежним складом колегії ВККС з порушенням таємниці нарадчої кімнати за результатами повторної співбесіди, тобто не у спосіб, визначений законом; є невмотивованим та необґрунтованим (більшість показників та їх складових залишилися не оціненими; зазначені у рішенні фактичні підстави не є доконаними фактами, встановленими компетентними органами у визначеному законом порядку, та враховані Комісією без належної перевірки, при цьому оцінювання протиправно змішано з дисциплінарними процедурами).
У січні 2020 року надійшла позовна заява ОСОБА_1, у якій позивач просив визнати протиправним і скасувати рішення Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) про звільнення від 26 березня 2019 року № 934/0/15-19 (далі - Рішення № 934/0/15-19), ухвалене за наслідками розгляду подання ВККС.
Вимоги мотивував тим, що саме ВККС наділена всіма необхідними повноваженнями та інструментами для встановлення повного обсягу питань факту і права в ході вивчення суддівського досьє, співбесіди з позивачем та оцінки доказів для ухвалення рішень, що віднесені законом до предмета її відання. Водночас за змістом положень статті 56 Закону України "Про Вищу раду правосуддя" № 1798-VIII від 21 грудня 2016 року (далі - Закон № 1798?VIII) ВРП теж наділена певною свободою дій при оцінці висновків Комісії, оскільки її повноваженнями передбачено проведення їх обговорення. ВРП може також провести додаткову перевірку обставин, які визнані Комісією фактичною підставою висновків, результатом чого може стати ухвалення рішення про звільнення судді чи відмову в такому. Розгляд ВРП подання Комісії з рекомендацією про звільнення включає надання судді процесуальних гарантій дотримання законної процедури, які ВРП порушила, оскільки розгляд подання ВККС проводила без участі позивача, хоча останній повідомив про бажання брати участь у засіданні. Посилався також на неналежний склад ВРП, що ухвалив оскаржуване рішення. Позивач стверджував, що в оскаржуваних рішеннях відповідачами повторно надано оцінку обставинам дисциплінарного проступку, за який суддя вже притягався до дисциплінарної відповідальності, тобто фактично суддю двічі притягнуто до юридичної відповідальності за одне й те ж правопорушення.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 29 липня 2021 року позов задовольнив: визнав протиправним та скасував Рішення № 1629/ко?18; зобов`язав ВККС повторно провести етап кваліфікаційного оцінювання судді Франківського районного суду міста Львова ОСОБА_1 з етапу дослідження досьє та провести співбесіду відповідно до вимог законодавства; визнав протиправним і скасував Рішення № 934/0/15-19; стягнув на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору.
За висновком суду першої інстанції, відповідачі і в цій справі діяли не на підставі, не в межах та не у спосіб, що визначені законодавством, що має наслідком необхідність скасування обох оскаржуваних рішень як протиправних.
Не погодившись із цими судовими рішеннями, ВРП подала апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення норм матеріального права, просила його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Постановою від 16 червня 2022 року Велика Палата Верховного Суду апеляційну скаргу ВРП задовольнила, рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 29 липня 2021 року скасувала та ухвалила нове, яким відмовила в задоволенні позову.
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що повноваження Комісії стосовно кваліфікаційного оцінювання судді є дискреційними та виключною компетенцією її як уповноваженого органу, який на постійній основі діє у вітчизняній системі судоустрою. Жоден інший суб`єкт чи орган, у тому числі й суд, не може здійснювати втручання у здійснення суб`єктом владних повноважень своєї компетенції, зокрема компетенції Комісії щодо оцінювання кандидатів на посаду судді в межах конкурсу на зайняття вакантних посад суддів.
Також Велика Палата Верховного Суду виснувала, що врахування обставин дисциплінарного проступку, за яке суддя вже притягався до дисциплінарної відповідальності, не свідчить про надання йому повторної та/або додаткової оцінки, а тому підстав вважати, що позивача вдруге притягнуто до юридичної відповідальності за одне й те саме правопорушення немає.
Під час прийняття рішень ВККС і ВРП врахували, що подані на суддю скарги були пов`язаними з безпідставним затягуванням або невжиттям суддею заходів щодо розгляду заяви, скарги чи справи протягом строку, встановленого законом, зволіканням з виготовленням вмотивованого судового рішення, несвоєчасним наданням суддею копії судового рішення для її внесення до Єдиного державного реєстру судових рішень. Вказані обставини можуть вплинути на характеристику судді і, відповідно, на бал оцінки, які за внутрішнім переконанням надавали члени ВККС, а тому були відображені в мотивувальній частині рішення Комісії.
Дії судді ОСОБА_1 щодо несвоєчасного подання зазначених декларацій є не інакше як свідченням невиконання ним вимог пункту 3 частини сьомої статті 56 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 1402-VIII), що за наведеним вище нормами не могло бути залишено поза увагою ВККС в межах проведення кваліфікаційного оцінювання судді.
Велика Палата Верховного Суду вважала, що рішення ВККС містить достатню інформацію щодо критеріїв, які вплинули на остаточну оцінку відповідності судді критеріям кваліфікаційного оцінювання, та не вбачала підстав стверджувати, що висновки відповідача є свавільними.
Водночас дійшла висновку, що ВРП, ухвалюючи Рішення № 934/0/15-19, діяла в межах повноважень та у спосіб, передбачені Законом № 1798-VIII, з дотриманням принципів пропорційності та законності, а оспорюване рішення містить обґрунтовані мотиви, за яких відповідач дійшов правильного висновку про наявність підстав для звільнення ОСОБА_1 з посади судді Франківського районного суду м. Львова.
Підстави та мотиви для висловлення окремої думки
Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до пункту 58 Рекомендації СМ/Rес (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки від 17 листопада 2010 року якщо органи судової влади встановлюють системи для оцінювання роботи суддів, такі системи мають ґрунтуватися на об`єктивних критеріях. Ці критерії повинен оприлюднити компетентний судовий орган. Процедурою має бути передбачений дозвіл суддям висловлювати погляди щодо власної діяльності та її оцінювання, а також оскаржувати оцінювання в незалежному органі влади або суді.
Згідно з пунктом 81 Висновку Організації з безпеки і співробітництва в Європі/Бюро з демократичних інститутів та прав людини щодо Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 30 червня 2017 року суддя, роботу якого оцінюють, повинен мати змогу оскаржити результати незадовільного оцінювання, особливо якщо зачіпаються громадянські права судді в розумінні статті 6 Конвенції, і чим серйознішими можуть бути наслідки оцінювання для судді, тим важливішими є такі права на ефективне оскарження.
За правилами частин першої, другої та п`ятої статті 83 Закону № 1402-VIII кваліфікаційне оцінювання проводиться ВККС з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями. Критеріями кваліфікаційного оцінювання є: 1) компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); 2) професійна етика; 3) доброчесність. Порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення затверджуються ВККС.