П
ОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 липня 2022 року
м. Київ
справа № 589/4653/19
провадження № 51-5462км21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:
головуючої Яновської О. Г.,
суддів Голубицького С. С., Стефанів Н. С.,
за участю:
секретаря судового засідання Сергійчук Л. Ю.,
прокурора Круценко Т. В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 18 березня 2021 року та ухвалу Сумського апеляційного суду від 26 жовтня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019200110001345, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Слоут Глухівського району Сумської області, жителя АДРЕСА_1 ), зареєстрованого там же, несудимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
1. За вироком Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 18 березня 2021 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.
2. Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь потерпілої ОСОБА_2 130 324 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди; на користь фінансового управління Шосткинської міської ради - 8924,99 грн витрат на лікування потерпілого.
3. Майно, визнане речовими доказами, - автомобіль марки "OРEL REKORD" (реєстраційний номер НОМЕР_1 ) та мопед ХGLАО ХGJ 50 Q-2F (реєстраційний номер НОМЕР_2 ), на яке накладено арешт ухвалою слідчого судді Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 19 вересня 2019 року, вирішено повернути власникам і дозволено використовувати на власний розсуд.
4. Згідно з вироком ОСОБА_1 15 вересня 2019 року близько 15:50, керуючи автомобілем "OРEL REKORD" (реєстраційний номер НОМЕР_1 ), рухаючись по проїзній частині автодороги Р-65 КПП "Миколаївка" - Семенівка - Новгород Сіверський - КПП "Катеринівка" 92 км (с. Богданка Шосткинського району Сумської області) у напрямку м. Шостка, усупереч вимогам пунктів 10.1, 11.3, 14.2 Правил дорожнього руху перед виконанням маневру обгону не вибрав безпечної дистанції з попутним транспортним засобом, не переконався в безпеці руху, а також у тому, що смуга зустрічного руху, на яку він буде виїжджати, вільна від транспортних засобів на достатній для обгону відстані, та став виконувати маневр обгону в той час, коли зустрічна смуга руху не була вільною на достатній для обгону відстані, не дотримався безпечного інтервалу із зустрічним мопедом ХGLАО ХGJ 50 Q-2F (реєстраційний номер НОМЕР_2 ) під керуванням ОСОБА_3, який рухався по своїй смузі руху, таким чином допустив зіткнення з указаним мопедом. Унаслідок дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_3 отримав тілесні ушкодження, від яких помер у лікарні.
5. Сумський апеляційний суд ухвалою від 26 жовтня 2021 року вирок Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 18 березня 2021 року стосовно ОСОБА_1 змінив у частині вирішення цивільного позову: збільшив суму, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь потерпілої ОСОБА_2 у рахунок відшкодування моральної шкоди, до 300 000 грн та постановив стягнути із засудженого на користь потерпілої у рахунок відшкодування матеріальної шкоди 27 317 грн. У решті апеляційний суд залишив вирок без змін.
Вимоги касаційної скарги та узгоджені доводи особи, яка її подала
6. Засуджений ОСОБА_1 у касаційній скарзі просить скасувати вирок Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 18 березня 2021 року та ухвалу Сумського апеляційного суду від 26 жовтня 2021 року у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
7. Стверджує, що місцевий суд усупереч вимогам ч. 1 ст. 349 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) не надав сторонам права проголосити вступні промови, внаслідок чого учасники провадження не змогли висловити своєї позиції щодо обставин справи.
8. Вказує, що міськрайонний суд своїм вироком повернув власникам речові докази - транспортні засоби і дозволив використовувати їх на власний розсуд, проте, порушуючи вимоги ч. 4 ст. 174 КПК, не вирішив питання про скасування арешту зазначеного майна.
9. Крім того, засуджений вважає, що призначене йому покарання у виді реального позбавлення волі не відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та даним про його особу, є явно несправедливим. Наголошує на тому, що, беручи до уваги вчинення ним кримінального правопорушення з необережності, ураховуючи дані про його особу: відсутність попередніх судимостей, позитивні характеристики, визнання ним своєї вини, щире каяття, сприяння розкриттю злочину, часткове відшкодування шкоди потерпілій, його сімейний стан і наявність міцних соціальних зв`язків, його власний стан здоров`я, стан здоров`я його матері, відсутність обставин, які б обтяжували покарання, а також взявши до уваги думку потерпілої про можливість виправлення ОСОБА_1 без відбування покарання, суди мали підстави для звільнення його від відбування покарання з випробуванням за правилами ст. 75 КК, проте зазначену норму закону не застосували. На переконання засудженого, визначене йому покарання суперечить загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
10. Зазначає, що суд апеляційної інстанції всупереч приписам ст. 419 КПК належним чином не перевірив доводів, які містилися в його апеляційній скарзі щодо істотного порушення судом першої інстанції вимог КПК, а також безпідставного незвільнення його від відбування покарання з випробуванням. Наголошує, що апеляційний суд, залишаючи його апеляційну скаргу без задоволення, не дав мотивованої відповіді на її доводи.
11. Крім того, засуджений вважає незаконною ухвалу апеляційного суду щодо зміни вироку в частині вирішення цивільного позову потерпілої ОСОБА_2 . Стверджує, що рішення суду апеляційної інстанції про стягнення з нього на користь потерпілої 27 317 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди не відповідає вимогам чинного законодавства і правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, який міститься в постанові від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18). Також вважає необґрунтованим рішення апеляційного суду про збільшення суми, яка підлягає стягненню з нього на користь потерпілої у рахунок відшкодування моральної шкоди, до 300 000 грн. Таке рішення, зазначає засуджений, суд апеляційної інстанції ухвалив без урахування правового висновку, викладеного в п. 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі
№ 752/17832/14 (провадження № 14-538цс19) про те, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.
Позиції учасників судового провадження
12. Прокурор Круценко Т.В. просила касаційну скаргу засудженого задовольнити частково, скасувати вирок Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 18 березня 2021 року та ухвалу Сумського апеляційного суду від 26 жовтня 2021 року щодо ОСОБА_1 у частині вирішення цивільного позову потерпілої ОСОБА_2 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.
Мотиви Суду
13. Згідно з ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
14. Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
15. Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.
16. За приписами ст. 412 КПК істотними є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення. При цьому судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо судове провадження здійснено з порушеннями, зазначеними в ч. 2 вказаної статті.
17. Частиною 1 ст. 36 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 1402-VIII) визначено, що Верховний Суд забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку і спосіб, визначені процесуальним законом. Реалізація цього завдання відбувається, зокрема, шляхом здійснення правосуддя, під час якого Верховний Суд у своїх рішеннях висловлює правову позицію щодо правозастосування, орієнтуючи в такий спосіб судову практику на однакове застосування норм права. Частиною 6 ст. 13 цього Закону передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 45 Закону № 1402-VIII Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.
18. У касаційній скарзі засуджений не заперечує доведеності своєї винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК. Водночас указує, що суд першої інстанції допустив істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, яке є підставою для скасування вироку, не дотримався статей 50 і 65 КК під час призначення покарання, а також безпідставно не застосував до нього правил ст. 75 КК, не вирішив питання щодо скасування арешту майна, а апеляційний суд, розглядаючи його апеляційну скаргу, в якій детально зазначалося про незаконність і необґрунтованість рішення суду першої інстанції, усупереч вимогам ст. 419 КПК не відповів на її доводи, а також не звернув уваги на апеляційну скаргу потерпілої, в якій також містилися аргументи про необхідність звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням. Крім того, особливу увагу засуджений звертає на те, що суд апеляційної інстанції неправильно вирішив цивільний позов, ухваливши своє рішення без урахування висновку про правозастосування, який міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду.
19. Вирок відповідає вимогам ст. 374 КПК. Суд навів у вироку формулювання обвинувачення, визнане доведеним, із зазначенням місця, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення.
20. Відповідно до вимог ст. 370 КПК суд обґрунтував вирок на тих доказах, які були розглянуті в судовому засіданні.
21. Як видно з журналу і звукозапису судового засідання, суд дотримався вимог ст. 349 КПК (а. с. 95-97).
22. Частиною 3 ст. 349 КПК передбачено, що суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з`ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснює їм, що в такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
23. Із матеріалів справи вбачається, що після оголошення в судовому засіданні прокурором обвинувального акта ОСОБА_1 підтвердив зрозумілість пред`явленого обвинувачення за ч. 2 ст. 286 КК. Так, у судовому засіданніОСОБА_1 повністю визнав свою вину в пред`явленому обвинуваченні у порушенні правил безпеки дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілого, підтвердив обставини вчиненого нимправопорушення, які викладено в обвинувальному акті, вказавши, що всі обставини було встановлено правильно. Крім того, ОСОБА_1 щиро розкаявся у вчиненому, попросив вибачення у потерпілої, визнав позовні вимоги прокурора в повному обсязі, водночас позовні вимоги потерпілої визнав частково.
24. Прокурор запропонував скорочений порядок дослідження доказів у справі.
25. Суд на виконання вимог ч. 3 ст. 349 КПК з`ясував у ОСОБА_1, чи правильно той розуміє суть пред`явленого обвинувачення, з`ясував думку учасників судового провадження стосовно недоцільності дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорювалися, переконався в добровільності такої позиції учасників судового провадження і правильності розуміння ними змісту цих обставин та роз`яснив їм про позбавлення права на оскарження цих обставин в апеляційному порядку. На спрощений порядок розгляду кримінального провадження погодилися як сторона обвинувачення, так і сторона захисту.
26. Підстав вважати, що суд першої інстанції допустив порушення вимог ст. 349 КПК колегія суддів не має.
27. Доводи засудженого про те, що призначене йому покарання у виді реального позбавлення волі не відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та даним про його особу, є явно несправедливим, і що суди мали підстави для звільнення його від відбування покарання з випробуванням за правилами ст. 75 КК, не заслуговують на увагу.
28. Згідно з приписами ст. 50 КК покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
29. Загальні засади призначення покарання, визначені ст. 65 КК, наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо призначено покарання певного виду і розміру, враховано тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, і всі ці дані в сукупності спонукають до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.
30. При призначенні покарання ОСОБА_1 суд першої інстанції дотримався зазначених вимог закону, а також принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
31. Зокрема суд урахував вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення з необережності, а також дані про його особу: відсутність попередніх судимостей, позитивні характеристики, визнання засудженим своєї вини, щире каяття, сприяння розкриттю злочину, часткове відшкодування шкоди потерпілій, його сімейний стан і наявність міцних соціальних зв`язків, стан здоров`я ОСОБА_1 і стан здоров`я його матері, відсутність обставин, які б обтяжували покарання.