Постанова
Іменем України
11 липня 2022 року
м. Київ
справа № 127/20772/20
провадження № 61-668 св 22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І.,
Коломієць Г. В.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 09 вересня 2021 року
у складі судді Дернової В. В., додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 24 вересня 2021 року у складі судді Дернової В. В.
та постанову Вінницького апеляційного суду від 16 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Шеремети Т. М., Сала Т. Б., Якименко М. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом
до ОСОБА_2 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати - ОСОБА_3 , після смерті якої відкрилася спадщина на все належне їй за життя майно. Посилаючись на статтю 1268 ЦК України, вважала себе такою, що прийняла спадщину після смерті матері, так як на день її смерті була зареєстрована та проживала разом із останньою за однією адресою,
а саме: АДРЕСА_1 .
Проте, її рідна сестра - ОСОБА_2 , 16 березня 2018 року отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/6 частину вказаної квартири, видане приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу (далі - приватний нотаріус) Лукашенком В. Б., зареєстроване в реєстрі за № 1943. При видачі свідоцтва про право на спадщину за законом приватний нотаріус не перевірив та не встановив усіх обставин, зокрема,
що вона є спадкоємцем, яка фактично прийняла спадщину, чим порушено
її спадкові права.
Вказувала, що факт реєстрації її місця проживання на день смерті
ОСОБА_3 за однією адресою проживання з останньою підтверджується належними доказами, а в постанові Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 360/2312/16-ц (провадження № 61-5221св18) зроблено правовий висновок про те, що реєстрація спадкоємця за місцем проживання спадкодавця на час смерті спадкодавця свідчить про автоматичне прийняття спадкоємцем спадщини.
Крім того, зазначала, що вона очікує понести судові витрати у зв`язку
із розглядом справи, які складаються із витрат на професійну правничу допомогу та судового збору. Попередній (орієнтовний) розрахунок витрат
на професійну правничу допомогу складає 6 000,00 грн, докази понесення яких будуть подані в порядку, визначеному ЦПК України.
З урахування наведеного, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 16 березня 2018 року, видане приватним нотаріусом Лукашенком В. Б., зареєстровано в реєстрі
за № 1943, на ім`я ОСОБА_2 на 1/6 частину квартири
АДРЕСА_2 , а також вирішити питання понесених нею судових витрат.
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 01 березня
2021 року повернуто ОСОБА_1 заяву про збільшення позовних вимог
від 01 березня 2021 року, роз`яснено ОСОБА_1 право звернутися до суду
з відповідним позовом у порядку, передбаченому ЦПК України.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 09 вересня
2021 рокупозов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом
від 16 березня 2018 року, посвідчене приватним нотаріусом
Лукашенком В. Б. за реєстровим номером 1943, після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , видане на ім`я ОСОБА_2 , на спадщину,
яка складається з 1/6 частини квартири
АДРЕСА_2 .
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 840,80 грн судового збору.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на день смерті
ОСОБА_3 , тобто станом на 09 серпня 2012 року, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які є рідними сестрами та спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_3 , були зареєстровані не за місцем реєстрації спадкодавця ( АДРЕСА_3 ), а за місцем
її фактичного проживання ( АДРЕСА_1 ). Вони, у встановлений частиною першою статті 1270
ЦК України шестимісячний строк, заяв про прийняття спадщини або заяв
про відмову від її прийняття до нотаріальної контори не подавали.
ОСОБА_2 , звертаючись до приватного нотаріуса Лукашенка В. Б. із заявою про прийняття спадщини після смерті її матері та видачу їй свідоцтва
про право на спадщину за законом на 1/6 частину спірної квартири, вказала про відсутність у померлої інших спадкоємців.
Видачею відповідачу оспорюваного позивачем свідоцтва про право
на спадщину за законом було порушено права ОСОБА_1 , яка на день смерті матері була зареєстрована за місцем фактичного проживання спадкодавця
й мала аналогічні правові підстави для спадкування за законом,
як і відповідач, однак остання протиправно приховала дані обставини
від приватного нотаріуса, а тому, згідно зі статтею 1301 ЦК України, суд першої інстанції визнав свідоцтво про право на спадщину за законом, видане ОСОБА_4 , недійсним.
Судом враховані роз`яснення, надані судам у пункті 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику
у справах про спадкування».
15 вересня 2021 року до суду першої інстанції надійшла заява ОСОБА_1
про розподіл судових витрат у справі від 13 вересня 2021 року, в якій просила вирішити питання понесених нею судових витрат, надавши до заяви відповідні докази понесення витрат на професійну правничу допомогу
у розмірі 10 000,00 грн.
24 вересня 2021 року ОСОБА_2 подала до суду першої інстанції заперечення на вищевказану заяву ОСОБА_1 про розподіл судових витрат, в якій просила відмовити у задоволенні зазначеної заяви.
Додатковим рішенням Вінницького міського суду Вінницької області
від 24 вересня 2021 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Додаткове судове рішення суду першої інстанції мотивовано тим,
що рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 09 вересня 2021 року не вирішено питання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, хоча представниками сторін до закінчення судових дебатів було заявлено про надання доказів понесення вказаних витрат
за наслідками розгляду справи по суті, а тому наявні правові підстави
для ухвалення додаткового рішення (пункт 3 частини першої статті 270
ЦПК України), яким суд першої інстанції вирішив стягнути із ОСОБА_2
на користь ОСОБА_1 понесені витрати на професійну правничу допомогу
у розмірі 10 000,00 грн, на підтвердження чого надано відповідні докази.
При цьому суд не встановив підстав для зменшення розміру витрат
на професійну правничу допомогу.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Вінницького апеляційного суду від 16 грудня 2021 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 09 вересня
2021 року та додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 24 вересня 2021 року залишено без змін.
Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, залишено за ОСОБА_2 .
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що оспорюване свідоцтво
про право на спадщину за законом порушує спадкові права ОСОБА_1 ,
а тому правильним є висновок суду першої інстанції про визнання його недійсним.
Суд першої інстанції обґрунтовано встановив, що ОСОБА_1 на момент смерті матері - ОСОБА_3 , була зареєстрована у квартирі, де остання проживала на день смерті, здійснила її поховання (а. с. 123), не відмовилася від спадщини в шестимісячний строк із дня її відкриття. ОСОБА_2 , подаючи заяву про прийняття спадщини, приховала факт існування іншого спадкоємця першої черги, тобто позивача (а. с. 55), тому правильними
є висновки про те, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , є такими, що прийняли спадщину після смерті своєї матері - ОСОБА_3 , оскільки постійно проживали разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини (частина третя статті 1268 ЦК України). Указаний факт сторонами не заперечується.
Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1
хоча й була зареєстрована у квартирі, де проживала по день смерті
ОСОБА_3 , проте не проживала у ній, має інше житло, а тому не є такою,
що прийняла спадщину, апеляційний суд зазначив, що наявність у власності позивача іншого житла не свідчить про те, що вона на момент смерті матері проживала у ньому, а не разом із спадкодавцем.
Щодо доводів про безпідставне неврахування судом першої інстанції показань свідків ОСОБА_5 і ОСОБА_6 , суд апеляційної інстанції зауважив, що зі слів представника позивача ці свідки перебувають
у конфлікті з ОСОБА_1 , а тому їх свідчення можуть бути неупередженими.
Залишаючи без змін додаткове рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що заявлені стороною позивача до відшкодування понесені судові витрати на правничу допомогу є аргументованими
та підлягають стягненню з відповідача. ОСОБА_1 надала документи
на підтвердження понесених нею судових витрат, а саме: договір
про надання професійної правничої допомоги від 15 серпня 2020 року
(а. с. 158), акт приймання-передачі адвокатських послуг від 11 вересня
2021 року, підписаний нею 13 вересня 2021 року (а. с. 155), квитанцію
до прибуткового касового ордера від 11 вересня 2021 року про сплату адвокату Корнійчуку С. А. 10 000,00 грн (а. с. 157).
При цьому ОСОБА_2 не подавала клопотань про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, чи їх неспівмірність.
Доводи ОСОБА_2 про те, що суд першої інстанції безпідставно стягнув
із неї 10 000,00 грн, тоді як позивач у позовній заяві зазначала,
що орієнтовний розмір відповідних витрат складе 6 000,00 грн, апеляційний суд відхилив, посилаючись на частину першої статті 134 ЦПК України, за якою разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. Такий розрахунок
є орієнтовним і в ході розгляду справи може бути змінений з наданням відповідних доказів.
Короткий зміст вимог касаційної скарги -
У касаційній скарзі, поданій у січні 2022 року до Верховного Суду,
ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 09 вересня 2021 року, додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 24 вересня 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 16 грудня 2021 року, й ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Підставами касаційного оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій заявник зазначає те, що судами застосовано норми права
без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1
частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 січня 2022 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу
№ 127/20772/20 з Вінницького міського суду Вінницької області. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У лютому 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що висновки судів попередніх інстанцій не відповідають фактичним обставин справи й судами безпідставно не застосовано правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2020 року у справі № 355/832/17 (провадження № 61-27212св19), щодо доведення факту постійного проживання спадкоємця зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Державна реєстрація особи за певною адресою не свідчить про проживання особи за адресою реєстрації та не може слугувати доказом на підтвердження реалізації права на прийняття спадщини. У даному спорі реєстрація місця проживання позивача за місцем фактичного проживання матері сама по собі не є беззаперечним доказом її постійного проживання за цією адресою
на момент смерті спадкодавця. Позивач не надала доказів на підтвердження факту її фактичного проживання з матір`ю на момент відкриття спадщини.
Вказує, що у власності ОСОБА_1 є квартира по АДРЕСА_4 , в якій вона проживала на момент смерті матері й проживає до цього часу, а отже, спадщину після смерті ОСОБА_3 позивач не прийняла та жодних прав на спадкове майно не набула.
Посилаючись на статті 137, 141 ЦПК України й відповідні правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, зазначає, що суди, здійснюючи розподіл витрат на професійну правничу допомогу, не врахували,
що у договорі про надання правничої (правової) допомоги від 15 серпня
2020 року, укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Корнійчуком С. А.,
не зазначено в яких саме судових справах буде надаватися правнича допомога позивачу. Адвокат Корнійчук С. А. представляє інтереси
ОСОБА_1 не лише у вказаній справі, а й в інших судових справах
за її позовами, зокрема у справах: № 127/23804/20, № 127/18497/21. Додані до заяви про розподіл витрат на професійну правничу допомогу документи не містить конкретизації, в якій саме справі адвокатом надавалися послуги.
Крім того, у позовній заяві зазначено, що орієнтовний розмір витрат
на професійну правничу допомогу адвоката у суді першої інстанції складе 6 000,00 грн, проте до заяви про розподіл судових витрат додано квитанцію про сплату адвокату 10 000,00 грн. Разом із цим,якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену
в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні,
на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку (частина четверта статті 141 ЦПК України).
Вважає, що позивачем не надано доказів на підтвердження того, що вона
не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку, що є підставою для відмови у стягненні витрат
на правничу допомогу у частині відповідного перевищення.
Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надійшов.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення
від такого висновку.
Касаційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального
чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Щодо розгляду спору по суті
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право
в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.