ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 червня 2022 року
м. Київ
Справа № 9901/57/19
Провадження № 11-424заі21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючої Рогач Л. І.,
судді-доповідача Гриціва М. І.,
суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткачука О. С., Штелик С. П.
за участю:
секретаря судового засідання Біляр Л. В.,
позивача ОСОБА_1,
представника позивача - адвоката Вівчарівського В. П.,
розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Вищої ради правосуддя (далі - ВРП, Рада) на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 29 липня 2021 року (судді Гімон М. М., Блажівська Н. Є., Желтобрюх І. Л., Усенко Є. А., Ханова Р. Ф.) в адміністративній справі № 9901/57/19 за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія), ВРП, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Громадська рада доброчесності (далі - ГРД), про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії і
ВСТАНОВИЛА:
1. У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення ВККС від 19 вересня 2018 року № 1629/ко-18 (далі - рішення № 1629/ко-18);
- зобов`язати відповідача повторно провести етап його кваліфікаційного оцінювання і дослідити досьє та провести співбесіду відповідно до вимог чинного законодавства.
Прохання мотивував насамперед неякісністю закону, тим, що немає належної, сталої, послідовної й передбачуваної законодавчої основи для проведення кваліфікаційного оцінювання судді на відповідність займаній посаді з дотриманням законодавчих і процедурних гарантій незалежності судової влади (зокрема, розроблених на рівні закону порядку, критеріїв та методів оцінювання), а також суперечливістю конституційної підстави до звільнення судді як наслідку такого оцінювання.
З огляду на безпосереднє й опосередковане порушення рішенням № 1629/ко-18 прав позивача як людини і гарантій, наданих йому законом, як професійному судді, вважає, що він має право на його оскарження на підставі прямих норм Конституції України, спеціального закону, а також Загальної декларації прав людини, Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, Декларації основних принципів правосуддя для жертв злочинів та зловживання владою, Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини (далі - Конвенція), практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), рішень та висновків Конституційного Суду України (далі - КСУ), оскільки оспорюване рішення ВРП суперечить Конституції України в сенсі, що порядок оцінювання був визначений не законом, а іншим (підзаконним) нормативно-правовим актом.
Вважає рішення № 1629/ко-18 протиправним, ухваленим з порушенням норм законодавства України та актів Комісії, принципів верховенства права, правової визначеності, незалежності судової влади, оскільки:
- воно порушує право позивача на працю та на захист від незаконного звільнення;
- Комісія ухвалила рішення неналежним складом її колегії, бо двоє з трьох членів якої не є суддями, а член, що є суддею, не обраний суддями;
- через несвоєчасне повідомлення про час і місце проведення співбесіди стала неможливою участь на цій стадії кваліфікаційного оцінювання ГРД, що є порушенням законодавчо визначеного порядку проведення оцінювання;
- рішення ухвалено з порушенням таємниці нарадчої кімнати за результатами повторної співбесіди або, інакше кажучи, не у спосіб, визначений законом;
- ВККС колегіально ухвалила рішення з порушенням порядку дослідження суддівського досьє та на підставі матеріалів, яких бракувало (не містилися) в такому; воно є невмотивованим та необґрунтованим (більшість показників та їх складових залишилися не оціненими), що є достатньою самостійною підставою для його скасування;
- зазначені у рішенні фактичні підстави не є доконаними фактами, встановленими компетентними органами у визначеному законом порядку, але, однак, Комісія без належної перевірки зважила на них як на достовірні відомості й, при цьому, протиправно переплутала процедуру оцінювання з дисциплінарними процедурами.
2. У січні 2020 року надійшла позовна заява ОСОБА_1, в якій позивач просив визнати протиправним і скасувати рішення ВРП про звільнення від 26 березня 2019 року № 934/0/15-19 (далі - рішення № 934/0/15-19), ухвалене за наслідками розгляду подання ВККС.
Вимоги мотивував тим, що саме ВККС наділена усіма необхідними повноваженнями та інструментами для встановлення повного обсягу питань факту і права під час вивчення суддівського досьє, співбесіди з позивачем та оцінки доказів для ухвалення рішень, що віднесені законом до предмета її відання.
Визнає, що за змістом статті 56 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII "Про Вищу раду правосуддя" (далі - Закон № 1798-VIII) ВРП теж наділена певною свободою дій при оцінці висновків Комісії, оскільки її повноваженнями передбачено їх обговорення. ВРП може також провести додаткову перевірку обставин, які визнані Комісією фактичною підставою висновків, результатом чого може стати ухвалення рішення про звільнення судді чи відмову в такому.
Наголошує на тому, що розгляд ВРП подання Комісії з рекомендацією про звільнення передбачає надання судді процесуальних гарантій дотримання законної процедури, які стосовно нього ВРП порушила, позаяк розгляд подання ВККС провадила без участі позивача, хоча останній повідомив про бажання взяти участь у засіданні. ВРП проігнорувала його завчасне повідомлення про причини неявки на засідання ВРП, призначене на 29 березня 2019 року, у зв`язку з тим, що він перебував у відпустці по догляду за дитиною.
Посилався також на неналежний склад ВРП, який ухвалив оскаржуване рішення, оскільки більшість її членів не були "суддями, обраними суддями". До того ж частина з них були особисто упередженими, бо брали участь у підготовці до розгляду дисциплінарного провадження щодо позивача. Зокрема, зазначає, що лише 7 з 19 членів Ради є суддями, її члени ОСОБА_2 і ОСОБА_3 здійснювали попередню перевірку дисциплінарної скарги, а ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 брали участь у засіданні Третьої Дисциплінарної палати ВРП, за наслідками якого був ухвалений судовий документ (ухвала) від 15 серпня 2018 року про відкриття дисциплінарного провадження, який згодом Рада поклала в основу оскаржуваних рішень. На переконання позивача, провадження у ВРП не відповідало принципам незалежності та безсторонності, які вимагаються пунктом 1 статті 6 Конвенції.
Позивач наполягав, що ВРП не вчинила жодних дій для перевірки обґрунтованості висновків ВККС, залишила поза увагою допущені Комісією процедурні і сутнісні порушення, не провела аналізу й оцінки усіх питань факту та права, на підставі яких Комісія встановила невідповідність судді ОСОБА_1 займаній посаді, що своєю чергою спричинило ухвалення рішення, аналогічного за змістом рішенню ВККС, з тими ж огріхами щодо вмотивованості і змісту.
Позивач стверджував далі, що в оскаржуваних рішеннях відповідачі повторно надали оцінку обставинам дисциплінарного проступку, за який суддя вже притягався до дисциплінарної відповідальності, тобто фактично суддю двічі притягнули до юридичної відповідальності за одне й те саме правопорушення, що прямо забороняє Конституція України. Провадження у дисциплінарній справі та оцінювання відповідності судді займаній посаді здійснював один і той самий орган - Комісія, і обидва ухвалені нею рішення по суті є тотожними в означеній частині, оскільки ґрунтуються на тих самих підставах. Так само наголошував на неприпустимості врахування погашеного дисциплінарного стягнення для цілей оцінювання, що суперечить самій меті запровадженого законодавцем інституту погашення/зняття дисциплінарних стягнень.
Звертав увагу суду на неоднакове ставлення обох суб`єктів оскарження до нього та інших суддів за однакових умов і обставин. Визначив та, як на його думку, документально підтвердив випадки, коли відповідачі під час оцінювання фактів та явищ, які стосуються особи позивача, відступали не на користь останнього від своєї усталеної адміністративної практики відносно оцінки подібних обставин чи подій під час кваліфікаційного оцінювання інших суддів. Означене, з погляду судді ОСОБА_1, свідчить про упередженість і дискримінацію.
Акцентував, що до 30 вересня 2016 року законодавство не передбачало юридичних наслідків у виді звільнення з посади судді з підстав, встановлених рішенням № 934/0/15-19, спричинених, серед іншого, вчиненням дисциплінарного проступку, від як якого суддя був звільнений від дисциплінарної відповідальності з нереабілітуючих підстав, і настання яких (юридичних наслідків) залежало від вияву наміру і фактичної реалізації суб`єктивного права судді на оскарження відповідного рішення в дисциплінарному провадженні. Тобто якби суддя наперед знав, що після 30 вересня 2016 року ухвалене за результатами розгляду дисциплінарної справи щодо нього рішення компетентного органу та встановлені ним обставини будуть використані у процедурі встановлення відповідності судді займаній посаді під час кваліфікаційного оцінювання, то таке рішення, безсумнівно, він би оскаржив, та з великою вірогідністю воно би було скасоване.
Однак ці обставини Рада залишила поза увагою, належної оцінки їм не надала й таким чином допустила ті самі й нові порушення прав позивача.
3. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду (далі - КАС ВС) рішенням від 29 липня 2021 року позов задовольнив:
- визнав протиправним та скасував рішення № 1629/ко-18;
- зобов`язав ВККС повторно провести етап кваліфікаційного оцінювання судді Франківського районного суду м. Львова ОСОБА_1 з етапу дослідження досьє та провести співбесіду відповідно до вимог законодавства;
- визнав протиправним і скасував рішення № 934/0/15-19;
- стягнув на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору.
4. ВРП не погодилася з рішенням КАС ВС від 29 липня 2021 року і подала апеляційну скаргу про його скасування.
Вважає, що суд першої інстанції, ухвалюючи таке рішення, порушив норми матеріального права, передусім щодо дискреційних повноважень Ради.
Наголошує, що рішення ВРП не є свавільним, а є лише кінцевим результатом кваліфікаційного оцінювання, особливості якого регламентовані Конституцією України та яке проводиться в рамках судової реформи, без будь-яких винятків для певних категорій осіб, з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями.
Підсумовуючи доводи скарги щодо підстав для оскарження та скасування оскаржуваного рішення ВРП, зазначає, що воно ухвалене у спеціальному приміщенні (нарадчій кімнаті), повноважним складом Ради та підписане всіма членами ВРП, які брали участь у його ухваленні. Це рішення містить посилання на визначені законом підстави звільнення судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків. Наголошує, що обставини, які мали значення та стали підставою для прийняття ВРП зазначеного рішення, а також обґрунтування прийняття саме такого рішення в ньому наведені докладно, у повному обсязі.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції в частині скасування рішення Ради з підстав його невмотивованості та некритичного, "невтручального", незмінюваного ставлення до підстав, викладених у рішенні ВККС з рекомендацією про звільнення позивача, ВРП покликається на практику Великої Палати Верховного Суду з приводу меж судового розсуду при наданні юридичної оцінки діям та рішенням ВККС під час вирішення цим органом питання відповідності судді (кандидата на посаду судді) визначеним законом критеріям у процедурі кваліфікаційного оцінювання. Рада посилається також на покладені в основу рішення ВРП фактичні обставини проведення кваліфікаційного оцінювання судді ОСОБА_1 .
З погляду апелянта, ці фактори переконливо свідчать про непідтвердження відповідності поведінки судді високим стандартам, дотримання яких слід очікувати від судді, та про наявність достатніх мотивів і визначених законом підстав ухвалення відповідного рішення відносно позивача.
На спростування висновків КАС ВС стосовно повторного притягнення судді ОСОБА_1 до юридичної відповідальності за одне й те саме правопорушення, врахування фактів притягнення судді до дисциплінарної відповідальності та скарг на суддю ВРП зазначає, що Рада не надавала оцінки обставинам дисциплінарного проступку, за який суддя притягався до дисциплінарної відповідальності, а лише зважила на наявні обставини, як на обставини, що характеризують особу судді. В сукупності з цими відомостями Рада так само оцінила і факти надходження 51 скарги на дії судді щодо безпідставного затягування або невжиття суддею заходів для розгляду заяви, скарги чи справи протягом строку, встановленого законом, про зволікання з виготовленням вмотивованого судового рішення, несвоєчасного надання суддею копії судового рішення для її внесення до Єдиного державного реєстру судових рішень. Рада зважила на них, бо мислила, що вони могли вплинути на характеристику судді і, відповідно, бали оцінки, які за внутрішнім переконанням надавали члени ВККС, а тому вони були відображені у мотивувальній частині рішень Комісії та ВРП. Це, на думку Ради, не дає підстав вважати, що суддю вдруге притягнуто до юридичної відповідальності за одне й те саме правопорушення.
На переконання ВРП, суд помилково взяв до уваги пояснення позивача щодо неподання ним декларацій родинних зв`язків і доброчесності, оскільки вони не підтверджені жодними доказами. Водночас такі дії судді свідчать про невиконання ним вимог пункту 3 частини сьомої статті 56 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 1402-VIII), що об`єктивно не могло бути залишено поза увагою.
Зазначає, що невідображення в рішенні № 934/0/15-19 відомостей щодо кількості розглянутих суддею ОСОБА_1 справ та надходження на адресу ВРП звернень громадськості з позитивними відгуками про роботу і характеристику судді не означає, що Рада не прислухалася до них під час ухвалення рішення. Позатим, законодавство не встановлює вимог для рішень ВРП щодо обов`язковості посилання на докази, які були досліджені на час його ухвалення.
Не погоджується ВРП і з висновками рішення суду першої інстанції в тій частині, що Комісія в разі виявлення під час кваліфікаційного оцінювання фактів, що можуть мати наслідком дисциплінарну відповідальність судді, повинна була зупинити кваліфікаційне оцінювання щодо нього та звернутись до ВРП для вирішення питання про відкриття дисциплінарної справи чи відмову у її відкритті. Щодо цього Рада вказує, що за змістом положень частини п`ятої статті 84 Закону № 1402-VIII зупинення кваліфікаційного оцінювання за таких обставин є правом, а не обов`язком Комісії.
З огляду на наведені мотиви Рада просить скасувати рішення КАС ВС від 29 липня 2021 року та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 повністю.
5. Представник ОСОБА_1 - адвокат Вівчарівський В. П. подав відзив на апеляційну скаргу, у якій просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Прохання обґрунтував обставинами, які збігаються з мотивами, викладеними в оскаржуваному рішенні суду, а також у позовній заяві.
Вважає хибним тлумачення скаржником положень підпункту 4 пункту 161 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України про те, що виявлення за результатами кваліфікаційного оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади, підлягає застосуванню під час визначення відповідності судді займаній посаді за сукупністю трьох критеріїв разом: компетентності, професійної етики, доброчесності.
Зазначає про недоречність посилання апелянта на визначені пунктами 3, 6 частини шостої статті 126 Конституції України та статтею 57 Закону № 1798?VIII підстави оскарження та скасування рішення про звільнення судді з установлених них причин, позаяк ці норми не підлягають застосуванню у цій справі у зв`язку з тим, що спірне рішення не стосується звільнення судді в порядку застосування дисциплінарного стягнення.
На спростування тверджень апелянта про те, що на засідання ВРП 26 березня 2019 року ОСОБА_1 не з`явився, надав клопотання про зняття з порядку денного розгляд питання про його звільнення з посади, проте підстав для його задоволення ВРП не встановила, вказує та обставина, що розгляд ВРП справи відносно позивача без участі останнього та ухвалення за його результатами спірного рішення вочевидь призвели до порушення статей 6, 8 та 13 Конвенції. Ігнорування права судді на його участь у розгляді рекомендації ВККС про звільнення його з посади судді є проявом позбавлення права на ефективний захист і доступу до правосуддя. Тим самим, з погляду представника позивача, відповідач проігнорував законодавчі гарантії батька, який виховує малолітню дитину, позбавив ОСОБА_1 права бути заслуханим, надати заперечення та доводи необґрунтованості рішення ВККС, що в світлі відсутності реальної перевірки висновків Комісії з боку відповідача призвело до ухвалення необґрунтованого та суперечливого спірного рішення ВРП.
Не погоджується позивач і з твердженням ВРП про повноважність її складу, яким ухвалено рішення № 934/0/15-19, а звідси й зі здійсненням провадження Радою з дотриманням принципів незалежності та безсторонності, які закріплені у пункті 1 статті 6 Конвенції.
На його переконання, деякі члени ВРП мали особисту упередженість з огляду на їх участь у засіданні Третьої Дисциплінарної палати ВРП, за наслідком якого 15 серпня 2018 року було відкрито дисциплінарну справу щодо позивача. До того ж саме судді складали меншу частину складу Ради, яка переглядала рішення ВККС відносно позивача.
Наголошує, що доводи апелянта про те, що коли законодавець не визначив критеріїв оцінювання, таке оцінювання завжди має суб`єктивний характер, тобто вирішальним є особисте переконання кожного члена Комісії, яке зрештою і визначає характер голосування, не ґрунтуються на нормативно-правовому регулюванні процедури кваліфікаційного оцінювання суддів та не відповідають фактичним обставинам цієї справи, а відтак їх треба трактувати безпідставними.
Далі доводить, що оскаржувані рішення ВККС та ВРП не є обґрунтованими та вмотивованими через брак аргументів та міркувань, з яких Комісія дійшла відповідних висновків у своєму рішенні, а ВРП не здійснила їх належну перевірку. Окремо звертає увагу на поверховість цих рішень через некритичне врахування інформації про надходження за період з 2012 по 2018 рік 51 скарги на дії судді для оцінки відповідності його займаній посаді за критерієм професійної етики та доброчесності, так само як і неподання декларацій родинних зв`язків та доброчесності за 2017 рік.
На спростування доводів апелянта про відсутність підстав вважати, що позивача вдруге притягнуто до дисциплінарної відповідальності за одне й те саме правопорушення, представник позивача вчергове наголошує, що оцінювання протиправно переплутано з дисциплінарними процедурами.
Вважає висновок ВРП про бездіяльність судді ОСОБА_1 в частині неподання декларацій родинних зв`язків та доброчесності за 2017 рік таким, що ґрунтується на фактичних обставинах, які не вивчалися і не досліджувалися ВККС та ВРП, а звідси оскаржувані рішення є необґрунтованими та невмотивованими.
Підсумовує, що ВРП не перевірила викладених у рішенні № 1629/ко-18 висновків, фактично визнала їх слушними; ухвалила власне рішення, яке за змістом і суттю не відрізняється від рішення № 1629/ко-18; вважає, що відповідачі у цій справі діяли не на підставі, не в межах та не у спосіб, що визначені законодавством, а тому їх рішення є протиправними та підлягають скасуванню.
6. У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник просили рішення суду першої інстанції залишити без змін. Своє прохання мотивували аргументами та міркуваннями, подібними до наведених у відзиві на апеляційну скаргу.
7. Велика Палата Верховного Суду (далі - Велика Палата) заслухала пояснення позивача та його представника, обговорила доводи апеляційної скарги і на підставі встановлених матеріалів справи виснувала таке.
8. Президент України Указом від 13 серпня 2002 року № 712/2002 призначив ОСОБА_1 на посаду судді Франківського районного суду м. Львова строком на п`ять років. Верховна Рада України Постановою від 19 березня 2009 року № 1169?VI "Про обрання суддів" обрала ОСОБА_1 на цю саму посаду безстроково.
01 лютого 2018 року ВККС рішенням № 8/зп-18 призначила кваліфікаційне оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, зокрема й судді Франківського районного суду м. Львова ОСОБА_1 .
Позивач склав іспит відповідно до встановлених вимог. За результатами першого етапу оцінювання суддів на відповідність займаній посаді "Іспит" суддя ОСОБА_1 отримав 145,125 бала, з яких: за результатами анонімного письмового тестування - 77,625 бала, за результатами виконання практичного завдання - 67,5 бала.
Комісія рішенням від 25 травня 2018 року № 118/зп-18 призначила проведення тестування особистих морально-психологічних якостей і загальних здібностей під час кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді.
Комісія рішенням від 07 червня 2018 року № 126/зп-18 затвердила результати складеного 04 квітня 2018 року іспиту та допустила ОСОБА_1 до другого етапу кваліфікаційного оцінювання "Дослідження досьє та проведення співбесіди".
Комісія рішенням від 20 червня 2018 року призначила проведення інтерв`ю з психологом, яке згідно з графіком тестування особистих морально-психологічних якостей і загальних здібностей суддя ОСОБА_1 мав пройти 01 липня 2018 року.
За результатами інтерв`ю з психологом складено висновок та визначено рівні критеріїв особистої, соціальної компетентності, професійної етики та доброчесності. За висновком психолога, рівень особистісної компетентності - високий; рівень соціальної компетентності - високий; рівень професійної етики - високий; рівень доброчесності - середній. За критеріями "логічне мислення" отримано 113 балів; "абстрактне мислення" - 113 балів; "вербальне мислення" - 108 балів.
19 вересня 2018 року ВККС провела співбесіду із суддями, зокрема з ОСОБА_1, за результатами якої суддю оцінено: за критерієм компетентності (професійної, особистої та соціальної) - 352,125 бала; за критерієм професійної етики, оціненим за показниками, визначеними пунктом 8 глави 2 розділу II Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішенням ВККС від 03 листопада 2016 року № 143/зп-16 (далі - Положення № 143/зп-16), - 135 балів; за критерієм доброчесності, оціненим за показниками, визначеними пунктом 9 глави 2 розділу II Положення № 143/зп-16, - 155 балів.
Оскільки за результатами кваліфікаційного оцінювання суддя набрав 642,125 бала, що становить менше 67 відсотків від суми максимально можливих балів за результатами оцінювання всіх критеріїв, Комісія ухвалила рішення № 1629/ко-18, яким за встановленою кількістю набраних балів визнала суддю Франківського районного суду м. Львова ОСОБА_1 таким, що не відповідає займаній посаді; вирішила внести до ВРП подання з рекомендацією про звільнення його з посади цього суду.
Оцінюючи відповідність судді ОСОБА_1 займаній посаді за критеріями професійної етики та доброчесності, колегія Комісії зважила на такі відомості:
- рішення Комісії від 09 лютого 2012 року № 815/ДП-12 про застосування до судді ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у виді догани у зв`язку з відмовою в доступі до правосуддя з підстав, не передбачених законом;
- рішення Комісії від 18 листопада 2015 року № 3271/дп-15, ухвалене за зверненням про неналежну поведінку судді ОСОБА_1, яким ВККС встановила факт невжиття заходів щодо розгляду справи протягом строку, визначеного законом, та припинила провадження у дисциплінарній справі у зв`язку із закінченням строку притягнення судді дисциплінарної відповідальності;
- безпідставне затягування або невжиття суддею ОСОБА_1 заходів щодо розгляду заяви, скарги чи справи протягом строку, встановленого законом, зволікання з виготовленням вмотивованого судового рішення, несвоєчасне надання суддею копії судового рішення для внесення до Єдиного державного реєстру судових рішень стало підставою для відкриття дисциплінарної справи стосовно ОСОБА_1, свідченням чого є ухвала Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 15 серпня 2018 року № 2622/3дп/15-18;
- дані про надходження до Комісії та Ради за період 2012-2018 років 51 скарги на дії судді;
- факти про неподання декларації родинних зв`язків за 2013-2017 роки та декларації доброчесності за 2017 рік, що вказує на порушення положень статей 61, 62 Закону № 1402-VIII.
Позивач не погодився з цим рішенням і звернувся до Верховного Суду з позовом про його скасування.
9. 09 листопада 2018 року до ВРП надійшло подання № 21-6866/18 з рекомендацією ВККС від 19 вересня 2018 року № 1629/ко-18 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Франківського районного суду м. Львова.
За наслідками розгляду цього подання ВРП, керуючись статтею 131, підпунктом 4 пункту 161 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України, пунктом 20 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII, пунктом 12 розділу III "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1798-VIII, ухвалила рішення № 934/0/15-19, яким звільнила ОСОБА_1 з посади судді Франківського районного суду м. Львова на підставі підпункту 4 пункту 161 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України.
Рішення мотивувала тим, що за результатами кваліфікаційного оцінювання суддя Франківського районного суду м. Львова ОСОБА_1 набрав 642,125 бала, що становить менше 67 відсотків від суми максимально можливих балів за результатами кваліфікаційного оцінювання всіх критеріїв.
Рекомендацією від 19 вересня 2018 року № 1629/ко-18 ВККС визначила, що суддя Франківського районного суду м. Львова ОСОБА_1 за результатами кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді набрав 642,125 бала; визнала суддю ОСОБА_1 таким, що не відповідає займаній посаді та вирішила внести до ВРП подання з рекомендацією про його звільнення з посади судді.
Відповідно до абзацу другого пункту 20 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII виявлення за результатами кваліфікаційного оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади за рішенням ВРП на підставі подання відповідної колегії Комісії.
ВРП взяла до уваги усі обставини, встановлені під час проведення кваліфікаційного оцінювання судді ОСОБА_1 на відповідність займаній посаді за критеріями професійної етики та доброчесності, зокрема: відомості в частині застосування дисциплінарного стягнення та встановлення факту в межах дисциплінарної справи, провадження у якій закрито внаслідок спливу строків давності притягнення судді до відповідальності; обставини, викладені в ухвалі про відкриття дисциплінарного провадження; а також відомості про надходження за період 2012-2018 років 51 скарги на дії судді, у тому числі дисциплінарне провадження щодо яких було та є пов`язаним із безпідставним затягуванням або невжиттям суддею заходів щодо розгляду заяви, скарги чи справи протягом строку, встановленого законом, зволікання з виготовленням вмотивованого судового рішення, несвоєчасне надання суддею копії судового рішення для її внесення до Єдиного державного реєстру судових рішень.
ВРП зважила також на те, що в розділі "Паперові декларації суддів, подані в 2018 році" офіційного сайту Комісії нема декларації доброчесності судді ОСОБА_1 за 2017 рік та декларації родинних зв`язків судді за 2013-2017 роки. Згідно з приміткою до пункту 1 Правил заповнення та подання декларацій родинних зв`язків судді, затверджених рішенням Комісії від 31 жовтня 2016 року № 137/зп-16, роботу електронної системи декларування запроваджено з 12:00 24 січня 2018 року. Проте в розділі "Реєстр поданих декларацій" офіційного сайту Комісії декларації доброчесності судді за 2017 рік та декларації родинних зв`язків судді за 2013-2017 роки нема.
Бездіяльність судді ОСОБА_1 як носія судової влади в Україні в частині невиконання ним вимог пункту 3 частини сьомої статті 56 Закону № 1402-VIII, яким регламентовано обов`язок судді подавати декларації доброчесності судді та родинних зв`язків судді, не узгоджується з принципами та стандартами професійної і етичної поведінки судді, а також міжнародними рекомендаціями. Комісія під час оцінювання судді за цими критеріями, а також ВРП, коли ухвалювала рішення № 934/0/15-19 в аспекті дії цих принципів та стандартів, розцінила бездіяльність позивача в частині подання декларацій доброчесності та родинних зв`язків за 2017 рік такою, що не сумісна зі статусом судді.
10. Суд першої інстанції в межах судового контролю за правомірністю дій та рішень Комісії в частині кваліфікаційного оцінювання судді виснував, що в цьому рішенні наведений лише перелік засобів встановлення відповідності судді займаній посаді, а також відтворені бали позивача за загальними критеріями, однак не наведено мотивів для схвалення чи відхилення доказів позивача та мотивів стосовно кількості балів, які позивачеві фактично були виставлені.
Визнання ВККС рішень дисциплінарного органу від 09 лютого 2012 року № 815/ДП-12 про застосування до судді ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у виді догани та від 18 листопада 2015 року № 3271/дп-15 про закриття провадження у дисциплінарній справі у зв`язку із закінченням строку притягнення судді до дисциплінарної відповідальності як підстав для визнання судді таким, що не відповідає займаній посаді, суд потрактував по суті як повторне притягненням судді до юридичної відповідальності за одне й те саме правопорушення, оскільки рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності і рішення щодо відповідності судді займаній посаді є тотожними, позаяк ґрунтуються на ідентичних підставах, що є неприпустимим.
Далі суд зазначив, що Закон № 1402-VІІІ, який набрав чинності 30 вересня 2016 року, та розроблені на його виконання підзаконні нормативні акти фактично запроваджують додаткову [юридичну] відповідальність судді у вигляді визнання його таким, що не відповідає займаній посаді, на підставі обставин, встановлених під час "паралельного" провадження у дисциплінарній справі. Але поряд із цим суд констатує, що текст цього Закону не містить прямої вказівки на можливість поширення його дії на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, про його ретроактивну дію на юридичні наслідки, статус чи відносини, які були скоєні, виникли, настали, були набуті чи існували перед прийняттям закону; не визначає періоду часу, з якого можливе таке застосування.
Суд виокремив серед іншого й те, що ВККС у своєму рішенні від 18 листопада 2015 року № 3271/дп-15 визнає факт неналежного ставлення позивача до строків розгляду справ як доказ для визнання позивача таким, що не відповідає займаній посаді, але при цьому сама не була прикладом своєчасного розгляду відповідних звернень, оскільки не дотрималася строків розгляду дисциплінарного провадження, що спричинило його закриття з цих підстав.
За мотивацією суду, ухвала Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 15 серпня 2018 року № 2622/3дп/15-18 провідкриття дисциплінарної справи стосовно ОСОБА_1 не може бути підставою для ухвалення негативного для позивача рішення за наслідками кваліфікаційного оцінювання, оскільки на час ухвалення ВККС свого рішення в матеріалах суддівського досьє цієї ухвали не було. Брак цього рішення унеможливлював його врахування відповідачами під час ухвалення оскаржуваних рішень.
Суд визнав, що обговорення під час співбесіди відомостей та документів, яких нема в матеріалах суддівського досьє, є проявом обмеження Комісією права позивача бути завчасно і належним чином обізнаним з ними, надавати коментарі, готувати та подавати заперечення, документи та інформацію на їх спростування (пункти 20, 21 розділу ІІІ Положення № 143/зп-16). Факт відкриття провадження не доводить винуватості особи у вчиненні дисциплінарного проступку, а лише підтверджує відсутність підстав до повернення скарги чи відмови у відкритті провадження.
На користь позиції позивача суд першої інстанції послався на те, що кількість поданих за період 2012-2018 років скарг на дії судді не може бути критерієм оцінки роботи останнього. Положення № 143/зп-16 теж не передбачає такої підстави для негативного оцінювання судді. Акцентується увага на тому, що Комісія зважила лише на загальну кількість скарг проти ОСОБА_1 за певний період, а не на їхню обґрунтованість, попри те, що переважна більшість скарг (майже 80 %) визнані необґрунтованими на час проведення співбесіди із суддею і підтверджені матеріалами суддівського досьє. Цей факт не перевірила й не виправила ВРП; він став основою рішення останньої у незміненому вигляді.
Суд першої інстанції виходив з того, що в рішенні Комісії не відображені статистичні дані щодо кількості розглянутих суддею справ з 2012 по 2018 роки, яка в десятки разів перевищувала середній показник по суду, як і звернень громадськості на адресу ВРП з позитивними відгуками щодо роботи та характеристиками позивача.
Погодився суд з доводами позивача відносно факту неподання ним декларації родинних зв`язків за 2013-2017 роки та декларації доброчесності за 2017 рік, які на час проведення співбесіди й ухвалення оскаржуваного рішення Комісії були в неї в розпорядженні. Суд указав, що причин невнесення декларацій до відповідних реєстрів він пояснити не зміг, однак, такі за жодних умов не можуть слугувати підставою для відповідальності позивача, оскільки перебувають у зоні відповідальності Комісії. Додатково позивач проаналізував адміністративну практику ВККС, за якою сукупність подібних обставин визнавалася Комісією достатньою підставою для зупинення кваліфікаційного оцінювання з направленням повідомлення до ВРП для вирішення питання про наявність підстав для відповідальності судді належним органом, до повноважень якого воно віднесене. Своєю чергою ВРП, як пояснила на судовому засіданні її представниця, за подібних обставин не притягнула до дисциплінарної відповідальності жодного суддю.
КАС ВС вважає, що відповідачі не перевірили обставин, через які позивач подав означені декларації з порушенням строків, не оцінили їх та не навели причин відхилення (неврахування) пояснень судді та неприйняття поданих ним декларацій.
На заперечення представника відповідача стосовно визначеного статтею 84 Закону № 1402-VІІІ права, а не обов`язку Комісії зупинення кваліфікаційного оцінювання суд зазначив, що законодавець надав відповідне повноваження Комісії вирішувати, чи є потреба в зупиненні кваліфікаційного оцінювання, з урахуванням неприпустимості його реалізації з метою звуження чи обмеження прав особи. Іншими словами, Комісія може не зупиняти провадження, якщо не вбачає у допущеному суддею проступку серйозної шкоди та не має наміру застосовувати істотно значимі негативні юридичні наслідки.
У цій частині суд зауважив, що неподання декларації істотно відрізняється він несвоєчасного її подання не лише проміжком прострочення зобов`язання, а й можливістю (чи відсутністю такої) оцінити завдану таким порушенням шкоду, чого, однак, не зробили відповідачі. Суд визнав логічним, що несвоєчасне подання декларації з "нульовими показниками" внаслідок помилкового переконання про фактичне її подання (омана щодо фактичних обставин) є менш суспільно небезпечним, аніж умисне приховування конкретних даних.
Покликаючись на практику Верховного Суду, колегія суддів зазначила, що мета декларування може бути досягнута, зокрема, шляхом подання паперових декларацій.
Узагальнюючи наведені міркування, суд першої інстанції визнав, що ВРП діяла протиправно, бо не перевірила підстави кваліфікаційного оцінювання судді ОСОБА_1, з огляду на які Комісія вирішила рекомендувати ВРП звільнити останнього з посади, не витребувала матеріалів суддівського досьє, власні висновки ґрунтувала винятково на підставах рішення ВККС з рекомендацією про звільнення судді, які фактично залишила у незміненому вигляді.
11. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За підпунктом 4 пункту 161 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України з дня набрання чинності Законом України від 2 червня 2016 року № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" (далі - Закон № 1401?VIII) відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом № 1401-VIII, має бути оцінена в порядку, визначеному законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади. Порядок та вичерпні підстави оскарження рішення про звільнення судді за результатами оцінювання встановлюються законом.
Пунктом 20 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VІІІ встановлено, що відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом № 1401-VIII, оцінюється колегіями ВККС у порядку, визначеному цим Законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади за рішенням ВРП на підставі подання відповідної колегії ВККС.
Однією з підстав для призначення кваліфікаційного оцінювання є рішення Комісії про призначення кваліфікаційного оцінювання судді у випадках, визначених законом (пункт 2 частини четвертої статті 83 цього ж Закону).
За правилами частин першої, другої та п`ятої статті 83 Закону № 1402-VІІІ кваліфікаційне оцінювання проводиться ВККС з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями. Критеріями кваліфікаційного оцінювання є: 1) компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); 2) професійна етика; 3) доброчесність. Порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення затверджуються ВККС.
Відповідно до частини першої статті 85 Закону № 1402-VІІІ кваліфікаційне оцінювання включає такі етапи: 1) складення іспиту; 2) дослідження досьє та проведення співбесіди. Рішення про черговість етапів проведення кваліфікаційного оцінювання ухвалює Комісія.
ВККС рішенням від 03 листопада 2016 року затвердила Положення № 143/зп-16, а рішенням від 04 листопада 2016 року № 144/зп-16 затвердила Порядок проведення іспиту та методику встановлення його результатів у процедурі кваліфікаційного оцінювання (далі - Порядок № 144/зп-16).
Згідно з пунктами 1, 2 і 4 глави 6 розділу ІІ Положення № 143/зп-16 встановлення відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям кваліфікаційного оцінювання здійснюється членами Комісії за їх внутрішнім переконанням відповідно до результатів кваліфікаційного оцінювання.
Показники відповідності суддів критеріям кваліфікаційного оцінювання досліджуються окремо один від одного та в сукупності.
Рішення про підтвердження здатності здійснювати правосуддя суддею (кандидатом на посаду судді) у відповідному суді ухвалюється у випадку отримання ним мінімально допустимих і більших балів за результатами іспиту, а також бала, більшого за 0, за результатами оцінювання критеріїв особистої компетентності, соціальної компетентності професійної етики та доброчесності.
У пункті 5 глави 6 розділу ІІ Положення № 143/зп-16 визначено максимально можливий бал оцінювання за кожним із критеріїв, зокрема: за критерієм компетентності - 500 балів (у т. ч. професійна компетентність - 300 балів, особиста компетентність - 100 балів, соціальна компетентність - 100 балів), за критерієм професійної етики - 250 балів, за критерієм доброчесності - 250 балів.
Згідно з пунктом 34 розділу ІІІ Положення № 143/зп-16 рішення Комісії, ухвалене за результатами кваліфікаційного оцінювання, складається зі вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин. Зокрема, у мотивувальній частині рішення зазначаються отримані суддею (кандидатом на посаду судді) бали з оцінювання відповідних критеріїв, відомості про загальну кількість балів за результатами кваліфікаційного оцінювання, посилання на визначені Законом № 1402-VІІІ підстави його ухвалення або мотиви, з яких Комісія дійшла таких висновків. За наявності висновку ГРД про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності у мотивувальній частині також зазначаються мотиви його прийняття або відхилення. Резолютивна частина має містити висновок про те, чи підтвердив суддя (кандидат на посаду судді) здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді або чи відповідає суддя займаній посаді, а також кількість балів, набраних суддею за результатами успішного проходження процедури кваліфікаційного оцінювання.
Пунктами 10 та 11 розділу V Положення № 143/зп-16 установлено, що за результатами кваліфікаційного оцінювання судді для підтвердження відповідності займаній посаді Комісія ухвалює одне з таких рішень: про відповідність займаній посаді судді; про невідповідність займаній посаді судді.
Рішення про підтвердження відповідності судді займаній посаді ухвалюється в разі отримання суддею мінімально допустимого і більшого бала за результатами іспиту, а також більше 67 % від суми максимального можливих балів за результатами кваліфікаційного оцінювання всіх критеріїв за умови отримання за кожен із критеріїв бала, більшого за 0.