Постанова
Іменем України
15 червня 2022 року
м. Київ
справа № 306/12/19
провадження № 61-16242св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Маргіт",
відповідачі: ОСОБА_1, Солочинська сільська рада Свалявського району Закарпатської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану адвокатом Білоцерковцем Юлієм Сергійовичем, на рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 17 квітня 2019 року у складі судді Уліганинця П. І. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 22 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Куштана Б. П., Джуги С. Д., Кожух О. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Маргіт" (далі - ТОВ "Маргіт") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, Солочинської сільської ради Свалявського району Закарпатської області (далі - сільська рада) про визнання недійсними рішення ради та державного акта про право власності на земельну ділянку.
Позов обгрунтований тим, що 01 березня 2002 року ТОВ "Маргіт" отримало спеціальний дозвіл на користування надрами № 2651: видобування мінеральних лікувально-столових вод для промислового розливу та мінеральних лікувальних вод для внутрішнього застосування у лікувальних цілях ділянки "Маргіт-1" (свердловина № 7-гп) та ділянки "Маргіт-2" (свердловина № 9-р) Голубинського родовища, що знаходиться у с. Солочин, в урочищі "Біласовиця". Строк дії спеціального дозволу на користування надрами наданий до 01 березня 2032 року.
ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, розташованої у АДРЕСА_1, загальною площею 0,25 га, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку від 23 жовтня 2006 року серії ЗК № 023816. Підставою видачі цього державного акта є рішення від 25 квітня 2004 року 23-ї сесії 2-го скликання сільської ради.
Ці рішення і державний акт є незаконними, оскільки сільська рада порушила порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадян, який визначений статтею 118 ЗК України; у державному акті на земельну ділянку вказане цільове призначення "для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд", проте в рішенні органу місцевого самоврядування вказано "для обслуговування житлового будинку та господарських будівель та ведення особистого селянського господарства"; земельна ділянка розташована в межах площ залягання корисних копалин загальнодержавного значення Голубинського родовища свердловини № 7-ГП. До прийняттям рішення про виділення земельної ділянки необхідним було погодження відведення земельної ділянки для містобудівних потреб із відповідними територіальними геологічними підприємствами та органами державного гірничого нагляду, проте такого погодження не було.
Просило визнати недійсним рішення 23-ї сесії 2-го скликання сільської ради "Про передачу земель у приватну власність" від 25 квітня 2004 року у частині передання ОСОБА_1 безкоштовно у приватну власність земельної ділянки для обслуговування житлового будинку та господарських будівель і ведення особистого селянського господарства в урочищі Біласовиця с. Солочин Свалявського району; визнати недійсним державний акт від 23 жовтня 2006 року серії ЗК № 023816, про право власності на земельну ділянку, розташовану у АДРЕСА_1, загальною площею 0,25 га, виданий ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, і зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів про право власності на землю № 2124085601-0106070700065.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області від 17 квітня 2019 року, яке залишене без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 22 вересня 2020 року, позов задоволено. Рішення від 25 квітня 2004 року 23-ї сесії 2-го скликання сільської ради "Про передачу земель у приватну власність" у частині передання ОСОБА_1 безкоштовно у приватну власність земельної ділянки для обслуговування житлового будинку та господарських будівель і ведення особистого селянського господарства в урочищі Біласовиця у с. Солочин Свалявського району Закарпатської області визнано недійсним. Державний акт від 23 жовтня 2006 року серії ЗК № 023816, який зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 2124085601-010607070065, на право власності на земельну ділянку, розташовану у АДРЕСА_1, загальною площею 0,25 га, виданий ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд визнано недійсним.
Задовольнивши позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що сільська рада при прийнятті оскаржуваного рішення у частині передання ОСОБА_1 безкоштовно у приватну власність земельної ділянки для обслуговування житлового будинку та господарських будівель та ведення особистого селянського господарства в урочищі Біласовиця с. Солочин Свалявського району не дотрималася вимог закону.
ОСОБА_1 в порушення Кодексу України про надра, Положення про порядок забудови площ залягання корисних копалин загальнодержавного значення оформив право власності на спірну земельну ділянку без жодного погодження із відповідними територіальними геологічними підприємствами та органами державного гірничого нагляду, що суперечить указаним вимогам закону і свідчить про незаконність державного акта на право власності на земельну ділянку, серії ЗК № 023816 від 23 жовтня 2006 року, який зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю № 2124085601-010607070065.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
31 жовтня 2020 року ОСОБА_1 через адвоката Білоцерковця Ю. С. направив поштовим зв`язком до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 17 квітня 2019 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 22 вересня 2020 року, просив їх скасувати, передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними, ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.
Суди проігнорували висновки Верховного Суду щодо застосування позовної давності.
Суди не врахували висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року, у справі № 826/13768/16, провадження № 11-609апп18, від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17, провадження № 12-104гс19, від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц, провадження № 14-376цс18; Верховного Суду України від 11 листопада 2014 року, провадження № 21-405а14, від 30 вересня 2015 року, провадження № 3-553гс15.
12 жовтня 2005 року між ОСОБА_1 та ТОВ "Маргіт" укладений договір на встановлення обмежень щодо використання спірної земельної ділянки, тому ще з 2005 року позивач обізнаний про приватизацію земельної ділянки, проте, звернувшись до суду у травні 2018 року, пропустив позовну давність.
Суди порушили норми процесуального права, не дослідили договір встановлення обмежень щодо використання земельної ділянки від 2005 року, який має значення для правильного вирішення справи, мотиви щодо прийняття чи відхилення цього доказу відсутні.
Позивач обрав неналежний спосіб захисту своїх прав, оскільки дія індивідуальних актів органу місцевого самоврядування вичерпується фактом їх виконання, проте суди задовольнивши позов, не звернули на це уваги.
Позивач оспорює рішення ради про передання землі, проте не просить визнати право власності на земельну ділянку чи витребувати її. Крім того, на ній знаходиться рухоме й нерухоме майно ОСОБА_1, щодо якого суд питання не розглядав та не перевірив чи будуть порушені його права на мирне володіння майном у разі задоволення позову, чи буде втручання держави в право власності відповідача правомірним, чи відповідатиме це принципу пропорційності та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
Аргументи інших учасників справи
Відзив ТОВ "Маргіт" на касаційну скаргу мотивований тим, що оскаржувані судові рішення є законними, ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.
ОСОБА_1 не довів обставини щодо обізнаності позивача про порушення своїх прав у 2005 році, лист Свалявського районного відділу земельних ресурсів від 26 січня 2006 року, згідно з яким ОСОБА_1 погоджено посвідчення права власності на земельну ділянку за умови укладення із ТОВ "Маргіт" договору на встановлення земельного сервітуту, надсилався ОСОБА_1, а не ТОВ "Маргіт".
Договір на встановлення обмежень щодо використання спірної земельної ділянки від 12 жовтня 2005 року також не зумовлює перебіг позовної давності, оскільки в ньому відсутнє посилання на оскаржуване рішення ради про передачу відповідачу землі та відсутні відомості щодо процедури оформлення земельної ділянки ОСОБА_1, з яких посадові особи ТОВ "Маргіт" могли довідатися про порушення законних прав та інтересів. Крім того, договір укладено до видання протиправного державного акта на землю.
Строк звернення до суду позивач не пропустив.
Суди досліджували договір на встановлення обмежень щодо використання спірної земельної ділянки та дійшли висновку, що наявність такого договору не свідчить про пропуск позивачем позовної давності.
При переданні земельної ділянки відповідачу порушено статтю 118 ЗК України, сільська рада не приймала рішення про надання ОСОБА_1 дозволу на розробку проєкту відведення земельної ділянки, а відразу прийняла рішення про передання землі, в якому не вказано її площі. Проєкт землеустрою не погоджено із органом державного геологічного контролю та органом державного гірничого нагляду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 травня 2018 року у справі № 923/466/17, провадження № 12-89гс18, відступила від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2014 року, провадження № 21-405а14, та зазначила, що розгляд позову про визнання спірного рішення ради недійснимбез заявлення вимоги про визнання недійсними правовстановлюючих документів, виданих на підставі зазначеного рішення щодо права користування земельною ділянкою, вплине на законність таких документів та відновить порушені права для користувачів спірної земельної ділянки.
Безпідставними є посилання у касаційній скарзі на те, що позивач не порушує вимогу про витребування землі чи визнання права власності на неї, оскільки спір спрямований на захист від передчасного забруднення корисних копалин мінеральних вод Голубинського родовища, а не щодо самої земельної ділянки.
Аналогічні справи розглядав Верховний Суд (постанова від 16 грудня 2020 року у справі № 710/360/2012, провадження № 61-38830св18, від 13 листопада 2019 року у справі № 710/1099/12, провадження № 61-31711св18.
Наявність рухомого чи нерухомого майна відповідача на земельній ділянці не має правового значення для вирішення спору. Задоволення позову становить суспільний інтерес та не порушує право відповідача на мирне володіння майном.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційне провадження відкрито з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, частиною третьою статті 411 ЦПК України.
Як на підставу касаційного оскарження, заявник посилався на те, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року, у справі № 826/13768/16, провадження № 11-609апп18, від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17, провадження № 12-104гс19, від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц, провадження № 14-376цс18; Верховного Суду України від 11 листопада 2014 року, провадження № 21-405а14, від 30 вересня 2015 року, провадження № 3-553гс15; порушили норми процесуального права, не дослідили договір встановлення обмежень щодо використання земельної ділянки, який має значення для правильного вирішення справи.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 23 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи. Заяву ОСОБА_1 про зупинення дії постанови Закарпатського апеляційного суду від 22 вересня 2020 року задоволено. Зупинено дію постанови Закарпатського апеляційного суду від 22 вересня 2020 року до закінчення касаційного розгляду справи.
У грудні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 01 червня 2022 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у складі колегії з п`яти суддів.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що згідно з державним актом на право власності на землю, виданим 23 жовтня 2006 року, ОСОБА_1 передано у приватну власність 0,25 га землі для будівництва й обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 2124085601:03:001:0100.
01 березня 2002 року ТОВ "Маргіт" отримало спеціальний дозвіл на користування надрами № 2651: видобування мінеральних лікувально-столових вод для промислового розливу та мінеральних лікувальних вод для внутрішнього застосування у лікувальних цілях ділянки "Маргіт-1" (свердловина № 7-гп) та ділянки "Маргіт-2" (свердловина № 9-р) Голубинського родовища, що знаходиться у с. Солочин, в урочищі "Біласовиця". Строк дії спеціального дозволу на користування надрами наданий до 01 березня 2032 року.
Згідно з протоколом Державної комісії України по запасах корисних копалин від 14 листопада 2007 року № 1392 свердловини № 7-гп та № 9-р, розташовані на ділянках "Маргіт-1" та "Маргіт-2" Голубинського родовища мінеральних вод знаходяться в межах другої зони санітарної охорони і гірничого-санітарного округу курорту "Поляна", які встановлено постановою Ради Міністрів Української РСР від 20 червня 1973 року № 282. Границі ділянок "Маргіт-1" та "Маргіт-2" Голубинського родовища визначені у межах II-го поясу зони санітарної охорони кожної з експлуатаційних свердловин та розділені між собою руслом річки Піня.
Відповідні межі площ залягання корисних копалин (формування мінеральної води) Голубинського родовища свердловин № 7-гп та № 9-р водозабірних ділянок "Маргіт-1" та "Маргіт-2" також винесено в натурі, що підтверджується актом Державного підприємства "Закарпатгеодезцентр" від 04 грудня 2014 року.
Спірна земельна ділянка розташована в межах площ залягання корисних копалин загальнодержавного значення Голубинського родовища свердловини № 7-ГП.
Рішенням Виконавчого комітету Закарпатської обласної ради депутатів трудящих від 22 січня 1972 року № 27 з метою збереження Голубинського родовища мінеральних вод від передчасного псування та бактеріального забруднення встановлені межі округу і зон гірничо-санітарної охорони санаторіїв "Поляна", "Сонячне Закарпаття" та "Квітка полонини".
Додатком № 1 до рішення Обласного Виконавчого комітету від 22 січня 1972 року № 27 затверджені межі округу і зон гірсько-санітарної охорони санаторіїв "Поляна", "Сонячне Закарпаття" та "Квітка полонини" Закарпатського області.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Щодо способу захисту порушеного права
ОСОБА_1 у касаційній скарзі зазначає, що позивач обрав неналежний спосіб захисту своїх прав, оскільки дія індивідуальних актів органу місцевого самоврядування вичерпується фактом їх виконання; посилається на те, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо способів захисту порушеного права, викладених у постановах Верховного Суду України від 11 листопада 2014 року, провадження № 21-405а14, від 30 вересня 2015 року, провадження № 3-553гс15.
У постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2014 року, провадження № 21-405а14, викладено правовий висновок про те, що в разі прийняття органом місцевого самоврядування (як суб`єктом владних повноважень) ненормативного акта, який застосовується одноразово, після реалізації вичерпує свою дію фактом його виконання і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів (зокрема, рішення про передачу земельних ділянок у власність, укладання договору оренди), позов, предметом якого є спірне рішення органу місцевого самоврядування, не повинен розглядатися, оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушених прав не забезпечує їх реального захисту.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 травня 2018 року у справі № 923/466/17, провадження № 12-89гс18, відступила від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2014 року, провадження № 21-405а14, та зазначила, що розгляд позову про визнання спірного рішення ради недійснимбез заявлення вимоги про визнання недійсними правовстановлюючих документів, виданих на підставі зазначеного рішення щодо права користування земельною ділянкою, вплине на законність таких документів та відновить порушені права для користувачів спірної земельної ділянки
З урахуванням викладеного незастосування судами висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2014 року, провадження № 21-405а14, не може бути підставою перегляду оскаржуваних судових рішень у цій справі.
У постанові від 30 вересня 2015 року, провадження № 3-553гс15, Верховний Суд України скасував оскаржувані судові рішення з тих підстав, що суди неправильно застосували правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 11 листопада 2014 року у справі № 21-405а14.
Враховуючи те, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 травня 2018 року у справі № 923/466/17, провадження № 12-89гс18, відступила від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2014 року, провадження № 21-405а14, висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 30 вересня 2015 року, провадження № 3-553гс15, також не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.
Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відтак зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.
Порушення права повʼязано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права, чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи є ефективним обраний позивачем спосіб захисту порушеного права та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11, провадження № 14-525цс18, державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, то у спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки.
Визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку.
Отже, вимоги про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування є способом захисту порушених прав, що спростовує доводи касаційної скарги в цій частині.
Проте суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, провадження № 12-158гс18).
Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, провадження № 12-187гс18, та від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, провадження № 14-338цс18.
Відповідно до положень норм статей 16, 386, 391 ЦК України власник вправі звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.
Згідно з частиною другою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодуванням завданих збитків.
Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьою статті 152 ЗК України, зокрема: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.
Згідно зі статтею 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним. Збитки, завдані власникам земельних ділянок внаслідок видання зазначених актів, підлягають відшкодуванню в повному обсязі органом, який видав акт.
Відповідно до статті 93 ВК України (тут і далі, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) з метою охорони водних об`єктів у районах забору води для централізованого водопостачання населення, лікувальних і оздоровчих потреб встановлюються зони санітарної охорони, які поділяються на пояси особливого режиму. Межі зон санітарної охорони водних об`єктів встановлюються місцевими Радами на їх території за погодженням з державними органами санітарного нагляду, охорони навколишнього природного середовища, водного господарства та геології. Режим зон санітарної охорони водних об`єктів встановлюється Кабінетом Міністрів України.