Постанова
Іменем України
06 липня 2022 року
м. Київ
справа № 756/4927/15-ц
провадження № 61-17621 св 21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивачі (відповідачі за зустрічним позовом): ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , (позивач
за зустрічним позовом) ОСОБА_5 ,
представник ОСОБА_5 - адвокат Ломанов Денис Олександрович,
треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бойко Олена Вікторівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ковальчук Сергій Павлович,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_5 - адвоката Ломанова Дениса Олександровича, на постанову Київського апеляційного суду від 27 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Лапчевської О. Ф., Березовенко Р. В., Нежури В. А.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2015 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду
з позовом, який уточнювали, до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання договорів купівлі-продажу недійсними.
В обґрунтування уточнених позовних вимог зазначали, що їхньому
батькові - ОСОБА_6 , на праві приватної власності належала
квартира АДРЕСА_1 . 09 лютого 2007 року ним було складено заповіт, посвідчений державним нотаріусом Одинадцятої київської державної нотаріальної контори (далі - державний нотаріус) Борисовою С. О. за реєстровим номером 6-341, згідно з яким
він заповів ОСОБА_1 все належне йому майно на день смерті. Вказаний заповіт є чинним.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер. У липні 2014 року вони звернулися до Одинадцятої київської державної нотаріальної контори
із заявами про прийняття спадщини після смерті батька.
Крім того, між позивачами, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , існував спір щодо спадкового майна. Ухвалою Оболонського районного суду
міста Києва від 27 січня 2015 року у справі № 756/10574/14-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання заповіту недійсним, затверджено укладену між сторонами мирову угоду, за якою ОСОБА_1 після прийняття спадщини зобов`язалася передати у власність ОСОБА_2 40 % успадкованого майна або сплатити 40 % його ринкової вартості. Також ОСОБА_2 визнано дійсність заповіту їх батька, складеного на користь ОСОБА_1 .
Разом із цим, під час оформлення спадщини вони дізналися про те,
що вищевказана квартира була відчужена на підставі договору купівлі-продажу від 12 березня 2008 року, нібито укладеного між ОСОБА_6
та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу (далі - приватний нотаріус) Бойко О. В., зареєстрованого у реєстрі за № 1611. Проте ОСОБА_6 продовжував проживати у спірній квартирі по день смерті, тоді як ОСОБА_3 зареєстрував за собою право власності на квартиру лише 04 липня
2014 року, тобто через шість років після укладення зазначеного правочину
і уже після смерті ОСОБА_6 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.
Позивачі вказували, що правочин вчинено не їх батьком (у графі «продавець» рукописні підпис, ініціали та прізвище виконано не ним),
а прізвище продавця (батька) зазначено з помилкою, яку виправлено нотаріусом. При цьому у листі від 09 листопада 2015 року приватний нотаріус Бойко О. В. зазначила, що договір купівлі-продажу від 12 березня 2008 року нею не посвідчувався, а за відповідним реєстровим номером посвідчено договір купівлі-продажу, укладений між іншими особами.
Тому даний договір є нікчемним у силу статті 220 ЦК України.
У подальшому вони дізналися про наявність інших правочинів щодо спірного майна, зокрема, договору купівлі-продажу квартири
АДРЕСА_1 від 07 липня 2015 року, укладеного
між ОСОБА_7 та ОСОБА_4 , посвідченого приватним нотаріусом Гончар Т. В., зареєстрованого в реєстрі за № 612. У договорі зазначено,
що спірна квартира належить продавцю на праві особистої приватної власності на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Скринником С. М. 12 серпня 2014 року за реєстровим № 1172. Крім того, вони дізналися про наявність договору купівлі-продажу цієї самої квартири від 04 липня 2016 року, укладеного між ОСОБА_4
та ОСОБА_5 , посвідченого приватним нотаріусом Ковальчуком С. П., зареєстрованого в реєстрі за № 5138.
Вважали, що зазначені договори укладені на підставі недійсного (нікчемного) правочину від 12 березня 2008 року, тому вони мають бути визнані також недійсними.
З урахуванням наведеного та уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 просили суд:
- встановити факт нікчемності укладеного між ОСОБА_6
та ОСОБА_3 12 березня 2008 року договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , який не був посвідчений приватним нотаріусом Бойко О. В. та зареєстрований в реєстрі за № 1611;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 07 липня 2015 року квартири АДРЕСА_1 , укладений
між ОСОБА_7 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Гончар Т. В., зареєстрований в реєстрі за № 612;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 04 липня 2016 року квартири АДРЕСА_1 , укладений
між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Ковальчуком С. П., зареєстрований в реєстрі за № 5138.
Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 30 квітня 2015 року відкрито провадження у вказаній справі за позовом ОСОБА_1 ,
ОСОБА_2 .
Короткий зміст зустрічних позовних вимог
У лютому 2018 року ОСОБА_5 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Бойко О. В., приватний нотаріус Ковальчук С. П., про визнання права власності.
Зустрічні позовні вимоги обґрунтовано тим, що вона є добросовісним набувачем спірної квартири, набула право власності на неї на законних підставах, зокрема на підставі договору купівлі-продажу від 04 липня
2016 року, укладеного між нею та ОСОБА_4 , посвідченого приватним нотаріусом Ковальчуком С. П.
При цьому будь-яких обтяжень чи заборон при вчиненні даного правочину приватним нотаріусом встановлено не було. Разом із цим, її право власності на спірну квартиру не визнається ОСОБА_1 , ОСОБА_2 .
Посилаючись на викладене, ОСОБА_5 просила суд визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Протокольною ухвалою Оболонського районного суду міста Києва
від 13 листопада 2018 року зустрічний позов ОСОБА_5 приєднано
до матеріалів справи.
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 21 липня 2015 року заяву ОСОБА_2 про витребування доказів задоволено. Витребувано
з Одинадцятої київської нотаріальної контори належним чином завірену копію спадкової справи ОСОБА_6 . Витребувано з Реєстру правочинів
усі правочини стосовно нерухомого майна, укладені ОСОБА_6
з 01 січня 2004 року по дату смерті; усі правочини стосовно нерухомого майна, укладені ОСОБА_3 за період з 01 січня 2004 року по теперішній час. Витребувано з Державного реєстру майнових прав на нерухоме майно інформацію щодо майнових прав ОСОБА_6 та ОСОБА_3 . Витребувано з Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав
на об`єкти нерухомого майна інформацію щодо власника квартири
АДРЕСА_1 на момент направлення запиту суду. Витребувано у приватного нотаріуса Бойко О. В. оригінал оспорюваного договору купівлі-продажу спірної квартири, укладеного
між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 . У задоволенні решти вимог відмовлено.
Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 19 вересня 2017 року клопотання представника позивача ОСОБА_6 - адвоката
Іжевського Л. В., про витребування доказів задоволено. Витребувано
у приватного нотаріуса Ковальчука С. П. належним чином завірену копію договору купівлі-продажу квартири
АДРЕСА_1 , серія та номер: 5138, виданий 04 липня 2016 року, власник: ОСОБА_5 .
Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 19 вересня 2017 року клопотання представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Юрчика С. В., про витребування доказів задоволено. Витребувано з Одинадцятої Київської державної нотаріальної контори належним чином завірену копію спадкової справи щодо майна померлого ОСОБА_6 .
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 04 серпня
2020 рокуу складі судді Луценка О. М. у задоволенні позову ОСОБА_1 ,
ОСОБА_2 відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 ,
ОСОБА_2 не доведено наявності підстав й не надано доказів нікчемності та/або недійсності договору купівлі-продажу спірної квартири, укладеного 12 березня 2008 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 ,
на підставі якого у подальшому було укладено оспорювані правочини.Тобто позивачами за первісним позовом не надано, а судом не здобуто належних
і допустимих доказів наявності обставин невідповідності укладеного договору купівлі-продажу спірної квартири від 12 березня 2008 року вимогам статті 203 ЦК України або ж існування обставин, визначених статями 215-236 ЦК України, а також доказів відсутності волевиявлення ОСОБА_6 при укладанні цього правочину. Указуючи, що оспорюваний правочин вчинено не ОСОБА_6 , позивачами за первісним позовом
не заявлялося клопотання про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи для з`ясування указаних обставин, що є їхнім процесуальним обов`язком.
Із цих підстав не можуть бути задоволенні й похідні вимоги ОСОБА_1 ,
ОСОБА_2 щодо визнання недійсними наступних договорів купівлі-продажу спірної квартири від 07 липня 2015 року та від 04 липня 2016 року, так як їх оспорили не власники.
Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_5 , районний суд виходив із того, що вона набула право власності на спірну квартиру на підставі договору купівлі-продажу від 04 липня 2016 року,
а законом не передбачено повторного визнання за нею права власності
на квартиру. Підстав для застосування статті 392 ЦК України
не встановлено.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 27 вересня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката
Скріжалєвської Л. П., задоволено частково.
Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 04 серпня 2020 року скасовано у частині вирішення вимог первісного позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання договорів купівлі-продажу недійсними.
Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
ОСОБА_5 про визнання договорів купівлі-продажу недійсними задоволено частково.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу спірної квартири від 04 липня 2016 року № 5138, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Ковальчуком С. П.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції у частині вирішення первісних позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 й частково задовольняючи позов у цій частині, апеляційний суд виходив із того, що договір купівлі-продажу від 12 березня 2008 року, укладений між ОСОБА_6
та ОСОБА_3 , є нікчемним у силу вимог закону, оскільки не був нотаріально посвідчений (стаття 220 ЦК України), що підтверджується листом приватного нотаріуса. При цьому нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним
не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України).
Тому апеляційний суд уважав за можливе визнати недійсним договір купівлі-продажу від 04 липня 2016 року № 5138, укладений
між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Ковальчуком С. П., так як не було волі спадкодавця - ОСОБА_6 ,
на укладення першого договору купівлі-продажу від 12 березня 2008 року (стаття 203 ЦК України).
При цьому апеляційний суд указав, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2
не є власниками спірного майна і не ставлять у первісному позові питання про його витребування, оскільки померлий ОСОБА_6 , незважаючи
на укладені договори, продовжував жити у спірній квартирі, а самі договори не реєструвалися у реєстрі, тобто укладені правочини не були направлені
на реальне настання наслідків, а саме майно вибуло з володіння власника незаконним шляхом.
Судом апеляційної інстанції враховано відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду щодо застосування ефективного способу судового захисту порушеного права.
У частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_5 рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржувалося.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У жовтні 2021 року представник ОСОБА_5 - адвокат Ломанов Д. О., звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову апеляційного суду, в якій просить скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставами касаційного оскарження постанови апеляційного суду заявник зазначає те, що судом апеляційної інстанції застосовано норми права
без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України, а також належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Інші учасники справи судові рішення до суду касаційної інстанції
не оскаржили. Отже, судові рішення у частині вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_5 в касаційному порядку не оскаржуються, тому не переглядаються (частина перша статті 400 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до Верховного Суду
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду
від 10 листопада 2021 року касаційну скаргу представника ОСОБА_5 - адвоката Ломанова Д. О., на постанову Київського апеляційного суду
від 27 вересня 2021 року залишено без руху та надано строк на усунення
її недоліків.
У наданий судом строк представник ОСОБА_5 - адвокат Ломанов Д. О., надіслав матеріали на усунення недоліків касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано цивільну справу № 756/4927/15-ц
із Оболонського районного суду міста Києва. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У грудні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 травня 2022 року справу призначено
до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними
у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_5 - адвоката Ломанова Д. О., мотивована тим, що висновки апеляційного суду, з яких було скасовано рішення суду першої інстанцій в частині вирішення первісного позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , не узгоджуються з матеріалами справи. Зокрема, всі оспорювані договори купівлі-продажу спірної квартири були нотаріально посвідчені та зареєстровані, відомості про що внесено
до відповідних реєстрів. Проте апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції у відповідній частині, зробив протилежний висновок.
Крім того, апеляційним судом не враховано висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 18 січня 2017 року у справі
№ 6-2723цс16, про те, що положення частини першої статті 216 ЦК України не можуть застосовуватись як підстави позову про повернення переданого на виконання недійсного правочину майна, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. Положення статті 388 ЦК України можуть застосовуватись як підстави позову про повернення майна
від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника
або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, і було відчужене третій особі за умови, що між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.
Вважає, що позивачі звернулися до суду за захистом свого порушеного права, обравши невірний спосіб судового захисту, оскільки звернулися
до суду не з віндикаційним позовом, а з позовом про визнання договорів купівлі-продажу недійсними, не будучи стороною цих договорів.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У січні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу
від ОСОБА_1 , в якому зазначається, що доводи касаційної скарги
є безпідставними та не підлягають задоволенню, оскільки оскаржувану постанову апеляційного суду ухвалено з дотриманням норм матеріального
та процесуального права, просить касаційну скаргу залишити
без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Квартира АДРЕСА_1 належала на праві власності ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 26 грудня 1996 року Державним комунальним управлінням житлового господарства Мінського району міста Києва (розпорядження
№ 689) (а. с. 57, т. 3).
09 лютого 2007 року ОСОБА_6 склав заповіт, посвідчений державним нотаріусом Борисовою С. О., зареєстрований в реєстрі за № 6-341, згідно
з яким він заповів ОСОБА_1 все належне йому майно на день смерті
(а. с.51, т. 3). Указаний заповіт є чинним.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 23 червня 2014 року серії НОМЕР_1 (а. с. 39, т. 3).
У липні 2014 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до Одинадцятої київської державної нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини (а. с. 38, 45 зворот, т. 3).
Судами також встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 існував спір щодо спадкового майна.
Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 27 січня 2015 року
у справі № 756/10574/14-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1
про визнання заповіту недійсним, затверджено укладену між сторонами мирову угоду, за якою ОСОБА_1 після прийняття спадщини зобов`язалася передати у власність ОСОБА_2 40 % успадкованого майна, або сплатити 40 % його ринкової вартості. Також ОСОБА_2 визнано дійсність заповіту ОСОБА_6 , складеного на користь ОСОБА_1
(а. с. 57 зворот-59, т. 3).
12 березня 2008 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Бойко О. В., зареєстрований
в реєстрі за № 1611 (а. с. 34, т. 1).
На підставі указаного договору купівлі-продажу ОСОБА_3 04 липня
2014 року зареєстрував за собою право власності на квартиру,
що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав
на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 14 липня 2014 року, індексний номер 24229419 (а. с. 35, т. 1).
07 липня 2015 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_4 укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Гончар Т. В., зареєстрований в реєстрі за № 612 (а. с. 86-87, т. 3). Даним договором встановлено, що спірна квартира належить продавцю ( ОСОБА_7 ) на праві особистої приватної власності на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Скринником С. М. 12 серпня 2014 року за реєстровим № 1172.
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 07 липня 2015 року спірна квартира належить ОСОБА_4 , підставою виникнення права власності зазначено вищевказаний договір купівлі-продажу від 07 липня 2015 року (а. с. 90, т. 3).
04 липня 2016 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Ковальчуком С. П., зареєстрований
в реєстрі за № 5138 (а. с. 79-80, т. 2). 04 липня 2016 року проведено державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за ОСОБА_5 (а. с. 172-173, т. 2).
У листі від 19 грудня 2019 року № 124 приватний нотаріус Бойко О. В. указує, що договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_2 , укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_3
12 березня 2008 року, за реєстровим номером 1611, нею не посвідчувався
(а. с. 71, т. 3).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;