Постанова
Іменем України
27 червня 2022 року
м. Київ
справа № 227/2755/20
провадження № 61-38св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач
-
ОСОБА_1 ,
відповідач
-
приватне акціонерне товариство «СКФ Україна»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 30 липня 2021 року в складі судді Хандуріна В. В. та постанову Донецького апеляційного суду від 01 грудня 2021 року в складі колегії суддів: Никифоряка Л. П., Гапонова А. В., Новікової Г. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до приватного акціонерного товариства «СКФ Україна» (далі - ПАТ «СКФ Україна») про визнання звільнення незаконним, скасування наказу про звільнення та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позовна заява мотивована тим, що відповідач (роботодавець) не дотримався порядку вивільнення позивача, оскільки на підприємстві не відбулось змін в організації виробництва, що потребували скорочення посади, яку займав позивач. Відповідач не запропонував іншу роботу інженера з продажу на цьому ж підприємстві чи іншу роботу. Роботодавець при звільненні позивача з посади інженера з продажу не врахував його переважного права на залишення на роботі. ОСОБА_2 просив визнати незаконним і скасувати наказ № 234к від 15 червня 2020 року про звільнення, поновити на роботі на посаді інженера з продажу та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 30 липня 2021 року, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного суду від 01 грудня 2021 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Рішення судів мотивовані тим, що роботодавець (відповідач) своєчасно поінформував ОСОБА_1 про наступне звільнення у зв`язку із скороченням чисельності і штату, у тому числі посади (інженера з продажу систем змащення), яку займав позивач. У ОСОБА_1 відсутнє переважне право на залишення на роботі, оскільки така посада була тільки одна. Відповідач не міг запропонувати позивачу для подальшого працевлаштування вакантні посади відповідно до спеціальності і кваліфікації позивача по причині їх відсутності. Роботодавцем дотримано всіх вимог законодавства при звільненні ОСОБА_1 та відповідно не порушено його трудових прав.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
30 грудня 2021 року ОСОБА_1 надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 30 липня 2021 року та постанову Донецького апеляційного суду від 01 грудня 2021 року.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 30 липня 2021 року та постанову Донецького апеляційного суду від 01 грудня 2021 року і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 22 лютого 2022 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 30 липня 2021 року та постанову Донецького апеляційного суду від 01 грудня 2021 року, і витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
Справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 30 липня 2021 року та постанови Донецького апеляційного суду від 01 грудня 2021 року заявник вказує застосування в оскаржуваному рішенні норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України: від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15, від 01 липня 2015 року у справі № 6-491цс15, від 25 травня 2016 року у справі № 6-3048цс15.
Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Позиції інших учасників
У встановлений ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2022 року строк, відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 до суду не надходив.
Фактичні обставини, встановлені судами
ОСОБА_1 10 січня 2018 року прийнятий в управління продажу індустріального маркетингу на посаду інженера з продажу ПАТ «СКФ Україна».
У наказі про прийом на роботу від 09 січня 2018 року вказано про прийняття ОСОБА_1 як спеціаліста на посаду інженера з продажу по контракту.
24 липня 2019 року між сторонами було укладено трудовий контракт № 9510/19/5, за яким роботодавець найняв працівника на посаду інженера з продажу (системи змащення) та останній зобов`язався виконувати посадові обов`язки інженера з продажу (системи змащення). Строк дії контракту не встановлений.
Посадова інструкція інженера з продажу (системи змащення) від 15 січня 2018 року № 9920-670-18 доведена до відома працівника ОСОБА_1 під особистий підпис 24 липня 2019 року.
Наказом № 88 від 10 березня 2020 року ПАТ «СКФ Україна» у зв`язку із глобальним скороченням об`ємів бізнесу по системам змащення вирішено внести зміни до штатного розпису та скоротити з 15 червня 2020 року посаду інженера з продажу (системи змащення) відділу по роботі зі стратегічними партнерами управління продажу індустріального маркетингу.
Наказом № 108 від 24 березня 2020 року у ПАТ «СКФ Україна» у зв`язку зі спадом потреб автомобільного ринку до 40% та зниженням плану виробництва вирішено провести оптимізацію чисельності у межах 20% працівників підприємств шляхом, зокрема, скорочення працівників підприємства (у межах 4% загальної чисельності працівників).
13 березня 2020 року ОСОБА_1 повідомлено про звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку із зменшенням штату та чисельності працівників з 15 червня 2020 року. У акті від 13 березня 2020 року про відмову ОСОБА_1 від підпису на підтвердження отримання повідомлення про звільнення, зазначено що комісією із трьох працівників ПАТ «СКФ Україна» ОСОБА_1 вручено повідомлення про звільнення та останній в присутності членів комісії відмовився ставити підпис про ознайомлення.
ОСОБА_1 не є членом профспілкової організації.
Наказом № 234к від 15 червня 2020 року ОСОБА_1 звільнений 15 червня 2020 року на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України
З штатного розпису ПАТ «СКФ Україна», затвердженого наказом № 76 від 28 лютого 2020 року та штатного розпису, чинного станом на 13 березня 2020 року видно, що у відділі по роботі із стратегічними партнерами станом на 28 лютого 2020 року була одна штатна одиниця інженера з продажу (системи змащення).
З штатного розпису відповідача станом на 15 червня 2020 року видно, що у відділі по роботі із стратегічними партнерами відсутня штатна одиниця інженера з продажу (системи змащення).
У штатному розписі ПАТ «СКФ Україна», чинному станом на 21 вересня 2020 року підтверджено інформацію про відсутність у відділі по роботі із стратегічними партнерами штатної одиниці інженера з продажу (системи змащення).
Листом відповідача від 03 червня 2020 року ОСОБА_1 повідомлялось про можливість участі у конкурсі на заміщення посади інженера з постачання ВМТЗ (відділу матеріально-технічного забезпечення) м. Луцьк із зазначенням вимог до кандидата.
Позивач ОСОБА_1 є батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Як видно із касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржуються на підставі пунктів 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України зазначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Перевіривши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій виходили із того, що звільнення позивача за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України було проведено відповідачем з дотриманням відповідних норм трудового законодавства і протилежного позивачем не доведено. Разом із цим, оскільки звільнення позивача є законним, то відповідно відсутні підстави для поновлення його на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.
Верховний Суд погоджується із відповідними висновками судів, оскільки вони відповідають нормам чинного законодавства, якими регулюються спірні правовідносини, а також фактичним обставинам справи, встановленим судами на підставі повного, всебічного та об`єктивного дослідження наданих доказів.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
У статті 21 КЗпП України вказано, що трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.
Судами установлено та не заперечувалося позивачем, що 10 січня 2018 року він був прийнятий в управління продажу індустріального маркетингу на посаду інженера з продажу ПАТ «СКФ Україна». У наказі про прийом на роботу від 09 січня 2018 року вказано про прийняття ОСОБА_1 як спеціаліста на посаду інженера з продажу по контракту.
24 липня 2019 року між сторонами було укладено трудовий контракт № 9510/19/5, за яким роботодавець найняв працівника на посаду інженера з продажу (системи змащення) та останній зобов`язався виконувати посадові обов`язки інженера з продажу (системи змащення). Строк дії контракту не встановлений.
24 липня 2019 року ОСОБА_1 був ознайомлений із посадовою інструкцією Інженера з продажу (системи змащення) від 15 січня 2018 року № 9920-670-18.
Згідно із пунктом 11.1 контракту він припиняється: за згодою сторін, у випадках, передбачених пунктами 11.2 та 11.3 цього контракту; з інших підстав, визначених законодавством України.
Пунктом 1 частини першої статі 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Згідно частини другої статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Статтею 49-2 КЗпП України передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
У пункті 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року № 9 роз`яснено, що розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України, необхідно з`ясувати чи дійсно мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.
Власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації в цій же установі, і не лише за місцем його роботи в певному структурному підрозділі, а всі вакансії, які є на підприємстві (постанова Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року в справі № 6-40цс15. Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування праці