Постанова
Іменем України
08 червня 2022 року
м. Київ
справа № 757/61769/19-ц
провадження № 61-16569св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач)
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Дугінов Дмитро Андрійович, на рішення Печерського районного суду міста Києва від 01 липня 2020 року в складі судді Волкової С. Я. та постанову Київського апеляційного суду від 13 жовтня 2020 року в складі колегії суддів: Іванової І. В., Сліпченка О. І., Сушко Л. П.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») про захист прав споживачів та стягнення пені.
Позовна заява мотивована тим, що 12 січня 2010 року ОСОБА_1 та Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк», банк), назву якого змінено на АТ КБ «ПриватБанк», уклали депозитний договір № SАМDN26000709080603, ставка за яким становить 11,5 % річних. Відповідно до умов зазначеного договору позивач вніс на рахунок банку суму в розмірі 31 000,00 дол. США. Крім того, 08 січня 2013 року між позивачем та банком укладено договір банківського вкладу № SАМDN80000732022603, за умовами якого позивач вніс на рахунок банку грошові кошти в розмірі 25 000,00 дол. США, розмір процентів за користування коштами становив 9 % річних.
Весною 2014 року, у зв`язку з припиненням функціонування банківських відділень відповідача на території Автономної Республіки Крим, рахунки позивача було безпідставно заблоковано, нарахування відсотків було припинено.
Вказує, що рішенням Апеляційного суду міста Києва від 21 грудня 2016 року у справі № 754/13058/15-ц встановлено факт укладення вищевказаних депозитних договорів, факт передання ОСОБА_1 банку коштів у загальному розмірі 56 000 дол. США, а також факт невиконання банком зобов`язань перед вкладником.
Проте, банк не виконує рішення суду, що набрало законної сили, тобто не виконує свої зобов`язання за договором банківського вкладу, що має наслідком настання відповідальності у вигляді сплати пені у розмірі 3 % за кожен день прострочення на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-ХІІ «Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-ХІІ) за період з 21 листопада 2018 року до 21 листопада 2019 року.
На підставі викладеного, ОСОБА_1 просив стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» за договором від 12 січня 2010 року 339 450 дол. США пеню у розмірі 3 % за кожен день прострочення на підставі частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ за період з 21 листопада 2018 року до 21 листопада 2019 року; за договором від 08 січня 2013 року 273 750 дол. США пені у розмірі 3 % за кожен день прострочення на підставі частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ за період з 21 листопада 2018 року до 21 листопада 2019 року.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
і мотиви їх ухвалення
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 01 липня 2020 року позов задоволено частково.
Стягнено з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 за договором від 12 січня 2010 року суму пені відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ за період з 21 листопада 2018 року до 21 листопада 2019 року у розмірі 138 148,57 грн, з відрахуванням податків та зборів відповідно до чинного законодавства.
Стягнено з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 за договором від 08 січня 2013 року суму пені відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ за період з 21 листопада 2018 року до 21 листопада 2019 року у розмірі 88 478,03 грн, з відрахуванням податків та зборів відповідно до чинного законодавства.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнено з АТ КБ «ПриватБанк» на користь держави судовий збір у розмірі 841,00 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що вимоги про стягнення пені відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ за договорами банківських вкладів були заявлені станом на 21 листопада 2019 року, стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням позивача до суду і починається з дня (місяця), коли вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою, тому нарахування і стягнення пені може бути здійснено за період з 21 листопада 2018 року до 21 листопада 2019 року. Пеня має обчислюватися та стягуватися за судовим рішення виключно у національній валюті Україні. Визначені за розрахунком позивача суми пені не відповідають принципам співмірності та розумності.
Постановою Київського апеляційного суду від 13 жовтня 2020 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що, визначаючи суму пені у національній валюті України - гривні, суд першої інстанції правильно виходив з того, що пеня є неустойкою і має штрафний, а не компенсаційний характер, вона не входить до складу основного зобов`язання, її сплата та розмір визначені Законом № 1023-ХІІ за неналежне надання виконавцем банківських послуг споживачеві. Встановивши, що банк прострочив виконання зобов`язання з видачі ОСОБА_1 належних йому сум за договорами банківських вкладів, суд першої інстанції правильно обчислив розмір пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ і з урахуванням того, що розмір пені значно перевищує реальні збитки, обґрунтовано зменшив розмір пені за вказаними договорами до 138 148,57 грн та 88 478,03 грн.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Дугінов Д. А., просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
У касаційній скарзі адвокат позивача як на підставу оскарження судових рішень посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Вказує, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки, викладені у постановах: Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц, від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16; Верховного Суду від 12 лютого 2018 року у справі № 753/2454/16-ц, від 14 лютого 2018 року у справі № 761/24140/15-ц, від 04 квітня 2018 року у справі № 367/7401/14-ц, від 28 березня 2018 року у справі № 754/931/15-ц, від 18 квітня 2018 року у справі № 201/17457/15-ц, від 15 травня 2018 року у справі № 761/31569/16-ц, від 18 липня 2018 року у справі
№ 201/12075/14-ц, від 19 вересня 2018 року у справі № 761/46145/16-ц, від 01 жовтня 2018 року у справі № 761/42169/16-ц, від 06 грудня 2018 року у справі № 235/6674/16-ц, від 15 травня 2019 року у справі
№ 760/20593/15-ц, від 05 червня 2019 року у справі № 757/32522/17-ц, від 19 червня 2019 року у справі № 359/8114/17, від 20 грудня 2019 року у справі № 757/70995/17-ц, від 12 лютого 2020 року у справі
№ 643/6454/16-ц, від 19 лютого 2020 року у справі № 757/33041/18-ц; Верховного Суду України від 11 травня 2016 року у справі № 6-37цс16, від 01 червня 2016 року у справі № 6-2558цс15, від 28 вересня 2016 року у справі № 6-1699цс16, від 13 березня 2017 року у справі № 6-2128цс16, від 13 вересня 2017 року у справі № 6-1881цс16.
Касаційна скарга мотивована тим, що відмова банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором банківського рахунку сум свідчить про невиконання банком своїх зобов`язань та має наслідком настання відповідальності, передбаченої законом у вигляді сплати пені у розмірі 3 % від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі. При цьому, порушення прав позивача тривало майже 6 років.
Застосовуючи норму статті 551 ЦК України, суд повинен зменшити суму пені не до суми відсотків, яку банк мав сплатити, а до суми утримуваних банком коштів (за вкладом та відсотками). Присудження пені відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ в обсязі 100 % вкладу є обґрунтованим та прийнятним.
Присудження судами попередніх інстанції пені у загальному розмірі 226 626,60 грн не відповідає принципам розумності та справедливості, а також не стимулює відповідача для належного та своєчасного виконання зобов`язань. Тобто банк майже 6 років використовував у власних потребах вклади позивача безпідставно, не повертав їх, відмовлявся визнавати позивача вкладником, не визнавав існування зобов`язань перед ОСОБА_1 .
Доводи інших учасників справи
АТ КБ «ПриватБанк» подало до суду відзив на касаційну скаргу, в якій просило рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду залишити без змін, оскільки вони є законними та обґрунтованими.
Вказувало, що зменшення пені відповідно до частини третьої статті 551 ЦК України є не обов`язком суду, а його правом. Помилковими є доводи позивача про необхідність зменшення розміру пені до суми утримуваних банком коштів, оскільки норма статті 551 ЦК України не пов`язує таке право суду із зазначеною умовою. Практика Верховного Суду підтверджує обставини щодо зменшення розміру пені до сум, які є меншими від розміру нарахованих процентів за депозитами.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 16 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.
04 березня 2021 року справу передано до Верховного Суду.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
від 04 листопада 2021 року справу призначено до розгляду.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
від 10 листопада 2021 року касаційне провадження зупинене до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 761/16124/15-ц.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
від 08 червня 2022 року поновлено касаційне провадження у справі.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 12 січня 2010 року між позивачем та ПАТ КБ «Приватбанк» у м. Севастополі був укладений договір банківського вкладу № SАМDN26000709080603 «СТАНДАРТ», відповідно до умов якого сума вкладу становила 31 000,00 дол. США, строк вкладу - до 12 лютого 2010 року включно зі сплатою процентів в розмірі 11,5% річних.
08 січня 2013 року між позивачем та ПАТ КБ «Приватбанк» у м. Севастополі було укладений договір банківського вкладу № SАМDN80000732022603 «СТАНДАРТ», згідно з умовами якого сума вкладу становила 25 000,00 дол. США, строк вкладу - 6 місяців, зі сплатою процентів в розмірі 9 % річних.
Заочним рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 13 квітня 2016 року у справі 754/13058/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживачів, стягнення депозитного вкладу, нарахованих відсотків та штрафних санкцій, позов задоволено. Стягнено з ПАТ КБ «Приват Банк» на користь ОСОБА_1 суму банківського вкладу з невиплаченими відсотками та штрафними санкціями за договором від 12 січня 2010 року № SAMDN26000709080603 в розмірі 61 170,64 дол. США. Стягнено з ПАТ КБ «Приват Банк» на користь ОСОБА_1 суму банківського вкладу з невиплаченими відсотками та штрафними санкціями за договором від 08 січня 2013 року № SAMDN80000732022603 в розмірі 48 513,01 дол. США.
Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 21 грудня 2016 року, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 01 листопада 2019 року, заочне рішення Деснянського районного суду міста Києва від 13 квітня 2016 року скасовано та ухвалено нове про часткове задоволення позову. Стягнено з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором від 12 січня 2010 року № SAMDN26000709080603 в сумі 3 610,39 дол. США, яка складається із заборгованості за вкладом в сумі 31 000,00 дол. США, за процентами в сумі 5 180,39 дол. США та 3 % річних за невиконання грошового зобов`язання в сумі 20 897,09 грн, та заборгованість за договором від 08 січня 2013 року № SAMDN80000732022603 в сумі 28 317,81 доларів США, яка складається із заборгованості за вкладом в сумі 25 000,00 дол. США, за процентами в сумі 3 317,81 дол. США та 3 % річних за невиконання грошового зобов`язання в сумі 16 852,52 грн.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю не відповідають зазначеним вимогам закону.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і