ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 липня 2022 року
м. Київ
справа № 810/1660/16
касаційне провадження № К/9901/62989/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Білоцерківської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області
на постанову Київського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2017 року (головуючий суддя - Василенко Г.Ю.)
та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03 вересня 2018 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Бабенко К.А., судді - Літвіна Н.М., Сорочко Є.О.)
у справі № 810/1660/16
за позовом Приватного акціонерного товариства "РОСАВА"
до Білоцерківської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Тимчасова адміністрація Акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредити"
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
В С Т А Н О В И В:
У травні 2016 року Приватне акціонерне товариство "РОСАВА" (далі - ПрАТ "РОСАВА"; позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Білоцерківської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області (далі - Білоцерківська ОДПІ; відповідач; контролюючий орган) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 04 грудня 2015 року № 0007082203/1270 у частині нарахування пені за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності в розмірі 27089834,98 грн.
Київський окружний адміністративний суд постановою від 14 грудня 2017 року адміністративний позов задовольнив частково. Визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 04 грудня 2015 року № 0007082203/1270 у частині нарахування пені за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності в розмірі 20017186,70 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.
Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 03 вересня 2018 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.
Білоцерківська ОДПІ звернулася до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2017 року, постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03 вересня 2018 року в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права. При цьому зазначає, що перераховані ПрАТ "РОСАВА" нерезидентам грошові кошти повернуто на його рахунок з порушенням терміну, визначеного Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 185/94-ВР). Крім того, наголошує на тому, що датою імпорту у випадку ввезення продукції на територію України, якщо така продукція згідно із законодавством підлягає митному оформленню, вважається дата завершення оформлення вантажної митної декларації.
Верховний Суд ухвалою від 23 січня 2019 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Білоцерківської ОДПІ.
Від позивача відзиву на касаційну скаргу не надійшло, що в силу частини четвертої статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
09 вересня 2021 року Білоцерківською ОДПІ заявлено клопотання про заміну відповідача - Білоцерківської ОДПІ її правонаступником - Державною податковою службою України в особі відокремленого підрозділу Головного управління ДПС у Київській області у зв`язку з реорганізацією, яке згідно зі статтею 52 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає задоволенню.
12 листопада 2021 року контролюючим органом заявлено клопотання, в якому він просить закрити провадження у справі у зв`язку з тим, що відносно позивача відкрито провадження у справі про банкрутство, а тому, враховуючи правовий висновок, викладений Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 21 вересня 2021 року у справі № 905/2030/19 (905/1159/20), ця справа не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, оскільки спори за позовами боржника до контролюючого органу про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень підвідомчі господарському суду у справі про банкрутство цього боржника.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПрАТ "РОСАВА" з питань дотримання вимог валютного законодавства за період з 13 листопада 2013 року по 20 жовтня 2015 року, результати якої оформлено актом від 16 листопада 2015 року № 1586/10-02-22-03/30253385/77.
Перевіркою встановлено недотримання позивачем вимог статей 1, 2 Закону № 185/94-ВР у зв`язку з перерахуванням нерезидентам грошових коштів, які в подальшому повернуто на рахунок ПрАТ "РОСАВА" з порушенням встановленого терміну, а також недотриманням законодавчо встановленого терміну надходження товарів на митну територію України за імпортними контрактами, яке обґрунтовано тим, що датою імпорту у випадку ввезення продукції на територію України, якщо така продукція згідно із законодавством підлягає митному оформленню, вважається дата завершення оформлення вантажної митної декларації.
На підставі зазначеного акта перевірки Білоцерківською ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 04 грудня 2015 року № 0007082203/1270, згідно з яким з огляду на вказане порушення нараховано пеню за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності в розмірі 20017186,70 грн.
Щодо клопотання відповідача про закриття провадження у справі суд зазначає, що питання правових наслідків зміни судової практики щодо визначення юрисдикції певних категорій юридичних спорів вже неодноразово вирішувалося Верховним Судом як на рівні касаційних судів, так і на рівні Великої Палати Верховного Суду.
Статтею 3 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.
Отже, положення абзацу другого частини першої статті 354 Кодексу адміністративного судочинства України необхідно застосовувати із врахуванням положень міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Суду як джерело права.
При визначенні місця рішень Європейського суду з прав людини в системі джерел вбачається доцільним підтримати загальновизнаний підхід стосовно того, що за своєю правовою природою рішення Європейського суду з прав людини є актами тлумачення Конвенції, а отже, як і прямі норми Конвенції та протоколів до неї, мають переважне застосування, порівняно із нормами національного законодавства, відповідно до положень частини другої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України.
У практиці Європейського суду з прав людини проблема спорів щодо підсудності (юрисдикції) розглядається через декілька правових категорій, які мають враховуватися судом у кожному конкретному випадку, а саме "принцип правової впевненості", "легітимні сподівання" та "правовий пуризм".
Окрім того, питання правової визначеності й передбачуваності є невід`ємною складовою верховенства права. У державі, яка керується принципом верховенства права, громадяни виправдано очікують, що вони можуть покладатися на попередні судові рішення в подібних справах, і таким чином можуть передбачати юридичні наслідки своїх дій чи бездіяльності.
Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що відступи від принципу правової визначеності виправдані лише у випадках необхідності та при обставинах істотного і непереборного характеру (рішення у справі "Проценко проти Росії", заява № 13151/04, пункт 26); відступ від принципу правової визначеності допустимий не в інтересах правового пуризму, а з метою виправлення "помилки, що має фундаментальне значення для судової системи" (рішення у справі "Сутяжник проти Росії", зава № 8269/02, пункт 38).
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами (див. mutatis mutandis рішення від 09 грудня 2010 року у справі "Буланов та Купчик проти України" (Bulanov and Kupchik v. Ukraine, заяви № 7714/06 та № 23654/08), у якому Європейський суд з прав людини установив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо відсутності у заявників доступу до суду касаційної інстанції з огляду на те, що відмова Вищого адміністративного суду України розглянути касаційні скарги заявників не тільки позбавила заявників доступу до суду, але й зневілювала авторитет судової влади.
Право на справедливий суд, гарантоване статтею 6 Конвенції, є правом людини, якому кореспондує відповідний обов`язок держави. Складовою цього обов`язку є забезпечення незалежного, безстороннього суду, який створений та діє відповідно до закону. Саме держава повинна створити судову систему, яка здатна забезпечити право на справедливий суд.
Вищенаведені положення свідчать про те, що недотримання державою вимоги частини першої статті 6 Конвенції щодо права на справедливий розгляд справи "судом, встановленим законом", не може тлумачитися як таке, що вимагає скасування судового рішення і закриття провадження у справі, якщо порушено імперативні вимоги закону щодо юрисдикції суду.