ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 липня 2022 року
м. Київ
справа № 826/14329/15
адміністративне провадження № К/9901/31631/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Гончарової І.А.,
за участю секретаря судового засідання Лопушенко О.В.,
за участю:
представника позивача Харка Д.М., представника відповідача Перепелюка О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.11.2015 (суддя Данилишин В.М.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.07.2016 (головуючий суддя Губська Л.В., судді: Ісаєнко Ю.А., Федотов І.В.) у справі за позовом Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" до Головного управління ДПС у м. Києві, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
В С Т А Н О В И В:
У липні 2015 року Акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (далі - позивач, Товариства, АТ "ДПЗКУ") звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач, Інспекція, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 16.02.2015 №16026552210, яким зменшено суму від`ємного значення податку на додану вартість за жовтень 2014 року у розмірі 5 008 209 грн.
Оскаржуване рішення контролюючим органом прийнято за результатами проведеної документальної позапланової невиїзної перевірки АТ "ДПЗКУ" з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведенні господарських відносин із ТОВ "Маркет-Груп" за жовтень 2014 року, які оформлено актом від 29.01.2015 №21/26-55-22-10/37243279. Згідно із висновками даного акта, контролюючим органом встановлено порушення позивачем вимог пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, внаслідок чого завищено суму від`ємного значення з ПДВ за жовтень 2014 року в розмірі 5 008 209 грн.
Такі порушення мотивовані в акті перевірки безпідставністю віднесення позивачем до складу податкового кредиту суми ПДВ у розмірі 5008209 грн. на підставі податкової накладної, виписаної ТОВ "Маркет-Груп" у вересні 2014 року, відповідно до договору №509 від 08.09.2014 про поставку дизельного палива та бензину автомобільного, з огляду на наявність податкової інформації, що свідчить про неможливість виконання вказаним товариством господарських операцій через відсутність трудових ресурсів, виробничого та автомобільного обладнання, непідтвердження руху товару по ланцюгу постачання, а також наявністю пояснень директора зазначеного товариства, який заперечує свою участь у господарській діяльності ТОВ "Маркет-Груп".
Не погодившись із вказаним податковим повідомленням-рішенням контролюючого органу, Товариство оскаржило його у судовому порядку.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.11.2015, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.07.2016, позов задоволено повністю, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 16.02.2015 №16026552210.
Приймаючи такі рішення, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем надано усі необхідні документи бухгалтерського та податкового обліку, які підтверджують його право на формування податкового кредиту на підставі податкової накладної, виписаної ТОВ "Маркет-Груп" у вересні 2014 року. Під час розгляду справи судами не встановлено в діях позивача порушень податкового законодавства й, за висновком судів, спірні господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Суть доводів, викладених у касаційній скарзі, зводиться до незгоди із висновками судів попередніх інстанцій щодо застосування норм податкового і пов`язаного з ним законодавства, що регулюють підстави, умови, порядок, правильність і обґрунтованість обчислення, відображення і сплату сум податку на додану вартість із зазначенням обставин, викладених у акті перевірки. Зокрема відповідач вказує на нереальність господарських операцій позивача з контрагентом з огляду на непідтвердження руху палива, у тому числі по ланцюгу постачання, відсутність доказів транспортування товару, трудових ресурсів та виробничого і автомобільного обладнання. Крім того, відповідач звертає увагу на пояснення ОСОБА_1, який значився директором ТОВ "Маркет-Груп" у спірному періоді, який заперечує свою участь у господарській діяльності цього Товариства, та на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 06.03.2017 №757/5959/17-к, якою звільнено ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності, передбаченої частиною 1 статті 205 Кримінального кодексу України та закрито кримінальне провадження з нереабілітуючих підстав.
АТ "ДПЗКУ" подано заперечення на касаційну скаргу, у якому зазначено, що товариством правомірно сформовано податковий кредит на підставі податкової накладної, отриманої від ТОВ "Маркет-Груп". Зазначено, що у спірному періоді товар постачався у талонах, а тому посилання контролюючого органу на відсутність товарно-транспортних накладних є безпідставним. Позивачем зазначено, що ухвала Печерського районного суду м. Києва, на яку посилається відповідач, не може бути доказом відсутності реального характеру господарських взаємовідносин із ТОВ "Маркет-Груп", оскільки такі операції не досліджувались при розгляді кримінальної справи. Наголошував на відсутності вироку суду у кримінальній справі, що набрав законної сили.
В подальшому справу передано до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду й відповідно до пункту 2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року №460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційна скарга підлягає розгляду у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом, тобто до 08.02.2020.
Судом здійснено заміну відповідача у справі його правонаступником - Головним управлінням ДПС у м. Києві, утвореним на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України.
Справу призначено до касаційного розгляду в судовому засіданні.
В судовому засіданні представник відповідача підтримав касаційну скаргу, просив її задовольнити.
Представник позивача проти задоволення касаційної скарги заперечив, посилаючись на її необґрунтованість, надав відповідні пояснення.
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд вказує на таке.
Правовідносини з приводу формування платником податку податкового кредиту врегульовані розділом V Податкового кодексу України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно із підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України).
Згідно із пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.
Положеннями пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 201.7 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
Згідно пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Положення вищезазначених норм дає підстави вважати, що для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник податку на додану вартість повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.
Крім того, за змістом статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форму); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Таким чином відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватися відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.
Як визначено підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
У відповідності до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.
Отже правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкових вигод (витрат та податкового кредиту) виникають за наявності певних обставин та підстав, зокрема фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій та їх документального підтвердження сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності та належним чином складеної податкової накладної; ділової мети, розумних економічних причин для здійснення операції й подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) у межах господарської діяльності платника.
Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкових вигод.
Недоведеність наявності вказаних умов позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкових вигод, а покупця - права на їх формування та відображення у бухгалтерському та податковому обліку.