Постанова
Іменем України
30 червня 2022 року
м. Київ
справа № 607/22287/19
провадження № 61-15694св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Усика Г.І., Яремка В. В.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Тернопільська районна державна адміністрація, ОСОБА_3, ОСОБА_4
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 червня 2020 рокуу складі судді Грицай К. М. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 18 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Ходоровського М. В., Бершадської Г. В., Гірського Б. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Тернопільська районна державна адміністрація, ОСОБА_3, ОСОБА_4, про визнання недійсним в частині свідоцтва про право власності, визнання права власності на 1/2 частини житлового будинку.
Позов обґрунтований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 02 квітня 2009 року він склав заповіт, за яким усе своє майно, що буде належати йому на день його смерті, де б воно не знаходилось, з чого б не складалось, а також все те, на що він за законом буде мати право, заповів ОСОБА_1
ОСОБА_1 прийняла спадщину, подавши заяву державному нотаріусу.
За життя, 06 квітня 2005 року, ОСОБА_5 спільно з ОСОБА_2 з однієї сторони (Замовник) та Приватне підприємство "АТК "Форсайд Ейрлайнз" (далі - ПП "АТК "Форсайд Ейрлайнз") з іншої сторони (Підрядник) уклали договір підряду на капітальне будівництво котеджного будинку АДРЕСА_1 (далі - договір). На виконання умов договору ОСОБА_5 та ОСОБА_2 в період з 06 квітня 2005 року до 25 липня 2007 року на користь ПП "АТК "Форсайд Ейрлайнз" були сплачені грошові кошти в загальній сумі 395 900, 00 грн.
07 грудня 2013 року право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2, зареєстровано одноособово, власником є ОСОБА_2 . 22 грудня 2013 року ОСОБА_2 видано свідоцтво про право власності на вказаний житловий будинок. Це порушує право ОСОБА_1 на частину житлового будинку, як спадкоємиці ОСОБА_5, який був забудовником, за кошти якого спільно з ОСОБА_2, відбулося будівництво нерухомого майна.
Просила визнати частково недійсним свідоцтво про право власності, індексний номер: 15143542, видане 22 грудня 2013 року Реєстраційною службою Тернопільського районного управління юстиції Тернопільської області в частині реєстрації за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частку житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 червня 2020 року позов задоволено частково. Визнано частково недійсним свідоцтво про право власності, індексний номер: 15143542, видане 22 грудня 2013 року Реєстраційною службою Тернопільського районного управління юстиції Тернопільської області, в частині реєстрації за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частку житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 . В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що видання свідоцтва про право власності на спірний житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 призвело до порушення права ОСОБА_1 на спадщину після смерті ОСОБА_5 . Незважаючи не те, що ОСОБА_5 за життя не оформив документи на спірний житловий будинок та не зареєстрував своє право власності на частку житлового будинку у встановленому порядку, оскільки будівництво не було завершене, суд першої інстанції встановив, що до складу спадщини у цій справі увійшли також і майнові права, що належали померлому ОСОБА_5 .
Вимоги про визнання права власності за ОСОБА_1 на 1/2 частку спірного житлового будинку суд першої інстанциї визнав такими, що є передчасними та не підлягають задоволенню, оскільки суд не встановив, що ОСОБА_1 зверталась до державного реєстратора щодо реєстрації права власності за спадкодавцем ОСОБА_5 на 1/2 частку спірного житлового будинку та отримала відмову у проведенні реєстраційних дій та/або до нотаріальної контори із заявою про видання їй свідоцтва про право на спадщину на спадкове майно та отримала відмову.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Тернопільського апеляційного суду від 18 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 червня 2020 року - без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, що: ОСОБА_5 спільно з ОСОБА_2 сплатив кошти в повному обсязі відповідно до договору та у ОСОБА_5 виникли майнові права забудовника щодо цього незавершеного будівництва та на отримання документів на право власності після завершення будівництва; на час смерті ОСОБА_5 будівництво спірного житлового будинку не було завершене, за ним не було зареєстровано право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 та не визначено часток співвласників у цьому спірному майні; права та обов`язки спадкодавця як забудовника незавершеного будівництва є майновими та включаються до майна; ОСОБА_1 є спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_5, прийняла спадщину за заповітом у встановленому законом порядку шляхом подання до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини та має право на спадщину; видання свідоцтва про право власності на спірний житловий будинок призвело до порушення права ОСОБА_1 на спадщину після смерті ОСОБА_5 .
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_5 спільно з ОСОБА_2 сплатив кошти в повному обсязі відповідно до договору підряду на капітальне будівництво № 9, у нього виникли майнові права забудовника щодо цього незавершеного будівництва та на отримання документів на право власності після завершення будівництва. Отже, у зв`язку із смертю ОСОБА_5 позивач, як спадкоємець за заповітом, що прийняла спадщину, має право на майнові права спадкодавця, що належали йому на час смерті; видання свідоцтва про право власності на спірний житловий будинок призвело до порушення її права на спадщину після смерті ОСОБА_5 .
Суд обґрунтовано визнав частково недійсним свідоцтво про право власності в частині реєстрації за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку житлового будинку.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував дійсні обставини справи, надав належну оцінку зібраним доказам, правильно застосував норми матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У червні 2020 року ОСОБА_3 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 червня 2020 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 18 вересня 2020 року, просила скасувати оскаржувані судові рішення повністю та передати справу на новий розгляд.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними, ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.
Суди першої та апеляційної інстанції дійшли висновку, що договір від 06 квітня 2005 року № 9 та договір про будівництво від 15 листопада 2012 року стосуються одного і того ж будинку.
Проте цей факт не відповідає дійсності та спростовується тим, що повідомлення про початок будвельних робіт датується 30 листопада 2012 року, декларація про готовність об`єкта до експлуатації щодо спірного будинку видана та зареєстрована в інспекції державного архітектурно - будвельного контролю у Тернопільській області (далі - ДАБК) 23 квітня 2013 року, замовником зазначений ОСОБА_2, у декларації про готовність об`єкта до експлуатації зазначено дату початку будівництва - 30 листопада 2012 року, дату закінчення - 12 квітня 2013 року.
Суди першої та другої інстанції неправомірно застосували норми про спадкування, оскільки спірний будинок та майнові права на нього не входять до складу спадщини.
Як на підставу касаційного оскарження ОСОБА_3 посилається на те, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 07 жовтня 2015 року у справі №6-641цс15, Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №925/797/17, провадження № 61-43499св18.
Аргументи інших учасників справи
Відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу мотивований тим, що оскаржувані судові рішення є законними, ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, судами обох інстанцій було всебічно та повно встановлено всі обставини, які мали значення для правильного вирішення справи.
Суди правильно встановили, що хоча в Декларації про готовність об`єкта до експлуатації забудовником вказано лише ОСОБА_2, цей факт не спростовує того, що прийняття спірного об`єкта в експлуатацію відбулося вже після смерті ОСОБА_5 .
Суд першої інстанції ідентифікував об`єкт нерухомості, щодо якого було укладено договір від 06 квітня 2005 року № 9, та будинок за адресою: АДРЕСА_2 як один і той самий об`єкт нерухомості, оскільки зазначена в договорі адреса не є юридичною адресою будівництва будинку, а є будівельною адресою будівництва, виконувачем робіт, як згідно договору так і декларації про готовність об`єкта до експлуатації, є ОСОБА_6 .
Суд апеляційної інстанції обґрунтовано погодився з висновками суду першої інстанції.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 20 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.
У лютому 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
06 квітня 2005 року ОСОБА_5 спільно з ОСОБА_2 з однієї сторони (Замовник) та ПП "АТК "Форсайд Ейрлайнз" з іншої сторони (Підрядник) уклали договір.
Відповідно до пунктів 1.1 та 1.2 договору Замовник замовляє, а Підрядник здійснює будівництво котеджного будинку згідно з архітектурно-планувальним завданням від 06 серпня 2004 року №40 за адресою: АДРЕСА_3 вартість одного квадратного метру загальної площі визначається з врахуванням витрат на виготовлення проектної документації, витрат на будівництво та інженерне забезпечення, та становить 1 425,60 гривень за один метр квадратний загальної площі (пункт 2.2).
Відповідно до пункту 6.2 договору замовник зобов`язується своєчасно і повністю сплачувати вартість будівництва згідно з пунктом 2.5 договору та своєчасно прийняти об`єкт будівництва згідно з пунктом 5 договору.
Згідно з пунктом 6.3 договору підрядник зобов`язується вчасно виконати будівельні роботи в об`ємі, передбаченому в проєктній документації та цим договором, та передати відповідні документи замовнику після оформлення акта прийому-передачі для оформлення прав власності на об`єкт будівництва та земельну ділянку загальною площею 1000 кв. м, на якій знаходиться об`єкт будівництва.
ОСОБА_5 та ОСОБА_2, згідно з договором передали як оплату грошові кошти, а ПП "АТК "Форсайд Ейрлайнз" в особі директора ОСОБА_6, прийняв в оплату грошових коштів на загальну суму 395 900,00 грн, останній платіж сплачений 25 липня 2007 року, про що складений акт, підписаний ОСОБА_5 і ОСОБА_2 .
Суди встановили, що ОСОБА_5 сплатив кошти на виконання умов договору від 06 квітня 2005 року, цю обставину визнав ОСОБА_2 та не оспорює.
13 листопада 2008 року ОСОБА_2 видано державний акт, серія ЯЕ № 302713, на право власності на земельну ділянку, площею 0,10 га, яка розташована на території Смиковецької сільської ради Тернопільського району Тернопільської області.
Декларація про готовність об`єкта до експлуатації щодо спірного житлового будинку була видана та зареєстрована в Інспекції державного архитектурно-будівельного контролю у Тернопільській області 23 квітня 2013 року, замовником вказано ОСОБА_2 .
Державний реєстратор прав на нерухоме майно 22 грудня 2013 року прийняла рішення про проведення державної реєстрації права власності на 1/1 житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_2, кадастровий номер земельної ділянки 6125287500:01:018:0037 за ОСОБА_2 згідно з поданою ним заявою.
Згідно зі свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 22 грудня 2013 року, індексний номер: 15143542, житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2, на праві приватної власності належить ОСОБА_2, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 22 грудня 2013 року, індексний номер: 15143572 .
Відповідно до довідки № 580, яка видана Виконавчим комітетом Смиковецької сільської ради Тернопільського району Тернопільської області 27 листопада 2013 року, за ОСОБА_2 обліковується житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
Технічний паспорт на житловий будинок із спорудами АДРЕСА_4 виданий ОСОБА_2 02 вересня 2013 року Тернопільським районним госпрозрахунковим бюро технічної інвентаризації.
02 квітня 2009 року ОСОБА_5 склав заповіт, згідно з яким усе майно, що буде йому належати на день смерті, де б воно не знаходилось та з чого б не складалось, а також все те, на що за законом буде мати право, заповів ОСОБА_1
ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про смерть, серія НОМЕР_1, яке видано Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Тернопільського міського управління юстиції 14 березня 2012 року.
Відповідно до спадкової справи №248/2012, що знаходиться у Першій тернопільській нотаріальній конторі, 09 квітня 2012 року ОСОБА_1 звернулась до Першої тернопільської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за заповітом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 . Інші спадкоємці заяв про прийняття спадщини не подали.
Суди встановили, що на розгляді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області знаходиться цивільна справа № 607/14103/19 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, що належить їм на праві спільної сумісної власності.
Такожсуди першої та другої інстанцій встановили, що ОСОБА_5 спільно з ОСОБА_2 сплатив кошти в повному обсязі відповідно до договору та у нього виникли майнові права забудовника щодо незавершеного будівництва та на отримання документів на право власності після завершення будівництва.
На час смерті ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1, будівництво спірного житлового будинку не було завершене, за ним не було зареєстровано право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2, та не визначено частки співвласників у спірному майні.
Суди встановили, що на час судового розгляду будівництво було завершене та декларація про готовність об`єкта до експлуатації щодо спірного житлового будинку видана та зареєстрована в Інспекції державного архитектурно-будівельного контролю у Тернопільській області 23 квітня 2013 року та проведена реєстрація права власності на спірний житловий будинок, ОСОБА_2 видано спірне свідоцтво про право власності від 22 грудня 2013 року.
ОСОБА_1 є спадкоємицею за заповітом після смерті ОСОБА_5 , прийняла спадщину за заповітом у встановленому законом порядку шляхом подання до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини та має право на спадщину.
Суди встановили, що видання свідоцтва про право власності на спірний житловий будинок призвело до порушення права ОСОБА_1 на спадщину після смерті ОСОБА_5 .
Позиція Верховного Суду
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Як на підставу касаційного оскарження, заявниця посилається на те, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від від 07 жовтня 2015 року у справі №6-641цс15, Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №925/797/17, провадження № 61-43499св18.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за заверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
Відповідний правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 у справі № 917/1739/17, провадження № 12-161гс19, від 25 червня 2019 у справі № 924/1473/15, провадження № 12-15гс19.
Отже, саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.