Постанова
Іменем України
07 липня 2022 року
м. Київ
справа № 712/12377/17
провадження № 61-2037св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1,
суб`єкт оскарження - державний виконавець Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Глущенко Альона Станіславівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на ухвалу Соснівського районного суду міста Черкаси від 04 жовтня 2021 року у складі судді Пироженко С. А. та постанову Черкаського апеляційного суду від 21 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Нерушак Л. В., Василенко Л. І., Єльцова В. О.
у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Глущенко Альони Станіславівни,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст скарги
ОСОБА_1 у червні 2021 року звернулася до суду з вищевказаною скаргою, в якій просила визнати протиправними дії державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - Центральний ВДВС) Глущенко А. С. щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження від 23 серпня 2019 року та скасувати постанову від 23 серпня 2019 року (№ 59198348).
Зазначену скаргу ОСОБА_1 обґрунтувала тим, що на виконанні у Центральному ВДВС перебувало виконавче провадження № 59198348 щодо примусового виконання рішення Соснівського районного суду міста Черкаси № 712/12377/17 від 03 квітня 2018 року про зобов`язання ОСОБА_2 усунути створені ним перешкоди у користуванні належною ОСОБА_1 земельною ділянкою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1, а саме: за власні кошти відновити стан земельної ділянки, який існував до порушення прав шляхом проведення протизсувних заходів та повернути земельну ділянку позивачу в придатному для цільового використання стані.
Державним виконавцем Глущенко А. С. виконавче провадження відкрито 27 травня 2019 року, а 17 липня 2019 року - перевірено виконання рішення суду та складено акт.
У зв`язку з тим, що ОСОБА_2 рішення суду в добровільному порядку не виконав, державним виконавцем було накладено штраф в розмірі 1 700 грн.
Державним виконавцем 06 серпня 2019 року було повторно перевірено стан виконання рішення суду, про що складено відповідний акт. У зв`язку з тим, що ОСОБА_2 повторно рішення суду в добровільному порядку не виконав, державним виконавцем було накладено штраф в розмірі 1 700 грн, що не відповідає вимогам Закону України "Про виконавче провадження", оскільки у разі повторного невиконання рішення виконавцем застосовується штраф у подвійному розмірі.
Державним виконавцем було повідомлено про те, що матеріали відносно ОСОБА_2 буде передано до правоохоронних органів, проте не повідомлено про закінчення виконавчого провадження.
Під час ознайомлення із матеріалами виконавчого провадження 07 червня 2021 року їй стало відомо, що 23 серпня 2019 року виконавче провадження було закінчено.
Державний виконавець не мав права закінчувати виконавче провадження, а тому постанова про закінчення виконавчого провадження є передчасною та протиправною, оскільки рішення суду не виконано.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Соснівський районний суд міста Черкаси ухвалою від 04 жовтня 2021 року поновив ОСОБА_1 процесуальний строк для подання скарги.
Скаргу задовольнив частково та скасував постанову державного виконавця Центрального ВДВС Глущенко А. С. від 23 серпня 2019 року про закінчення виконавчого провадження ВП № 59198348.
У задоволенні решти вимог відмовив.
Скасовуючи постанову про закінчення виконавчого провадження, місцевий суд виходив з того, що державний виконавець не надав суду доказів того, що ним вживалися всі необхідні дії для здійснення примусового виконання рішення суду. Постанова державного виконавця від 23 серпня 2019 року про закінчення виконавчого провадження № 59198348 є передчасною та неправомірною, та такою, що порушує права заявника на судовий захист.
Відмовляючи у задоволенні скарги про визнання протиправною бездіяльності державного виконавця суд першої інстанції виходив з того, що дійсна мета цієї скарги досягнута шляхом задоволення судом в цій частини вимог скарги, а тому визнання неправомірною бездіяльності державного виконавця, не призведе до більш ефективного захисту прав скаржника.
Черкаський апеляційний суд постановою від 21 грудня 2021 року апеляційну скаргу Центрального ВДВС залишив без задоволення, а ухвалу Соснівського районного суду міста Черкаси від 04 жовтня 2021 року залишив без змін.
Судові витрати за надання правничої допомоги стягнув з Центрального ВДВС на користь ОСОБА_1 у розмірі 2 000 грн.
Постанову апеляційний суд мотивував тим, що ухвала місцевого суду є законною та обґрунтованою, доводи апеляційної скарги правильності висновків не спростовують.
Вирішуючи питання про поновлення ОСОБА_1 строку на подання скарги на дії державного виконавця, суд першої інстанції правильно виходив з того, що про винесену постанову державного виконавця заявник дізналася лише 07 червня 2021 року, коли ознайомилася із матеріалами виконавчого провадження.
Стягуючи з Центрального ВДВС на користь ОСОБА_1 витрати за надання правничої допомоги у розмірі 2 000 грн, апеляційний суд врахував обставини справи та витрачений адвокатом час, у зв`язку з чим дійшов висновку, що стягнутий ним розмір витрат є співмірним.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Центральний ВДВС у лютому 2022 року подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Соснівського районного суду міста Черкаси від 04 жовтня 2021 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 21 грудня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення в частині задоволення скарги та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні скарги.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення заявник посилається на пункт 1 частини другої та абзац другий частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що суди попередніх інстанцій не врахували висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 09 листопада 2020 року у справі № 420/1813/19, від 15 квітня 2021 року у справі № 672/379/14-ц, від 21 жовтня 2020 року у справі № 656/93/20.
При виконанні рішення суду державним виконавцем були здійснені всі заходи відповідно до Закону України "Про виконавче провадження". Інших заходів примусового виконання, які б стимулювали боржника до виконання рішення суду законом не передбачено.
Судом зроблені передчасні висновки про поновлення пропущеного строку на оскарження спірної постанови, оскільки доводи скаржника про поважність причини пропуску строку зводяться лише до факту ознайомлення із матеріалами закінченого виконавчого провадження та жодним чином не містять обставин, які б ускладнювали стягувачу ознайомитись з матеріалами виконавчого провадження раніше.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Від представника ОСОБА_1 - адвоката Весеньова Є. В. у травні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому заявник просить відмовити у її задоволенні, посилаючись на те, що доводи касаційної скарги зводяться до того, що скаржник пропустив строк на звернення до суду із скаргою без поважних причин.
Посилання на практику Верховного Суду, висловлену у постанові від 21 жовтня 2020 року у справі № 656/93/2020 є помилковими, оскільки це рішення суду стосується постанови про відкриття виконавчого провадження, а не про закриття виконавчого провадження.
Заявник касаційної скарги просить суд касаційної інстанції повторно надати оцінку доказам та обставинам справи, які вже були предметом судового дослідження в судах попередніх інстанцій.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 26 квітня 2022 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Соснівського районного суду міста Черкаси.
Справа № 712/12377/17 надійшла до Верховного Суду 12 травня 2022 року.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Державним виконавцем 17 липня 2019 року було перевірено виконання рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 03 квітня 2018 року у справі № 712/12377/17 та складено акт.
У зв`язку з невиконанням ОСОБА_2 у добровільному порядку рішення суду, державним виконавцем було накладено штраф в розмірі 1 700 грн.
Державним виконавцем 06 серпня 2019 року повторно перевірено стан виконання рішення суду, про що складено відповідний акт.
У зв`язку з невиконанням ОСОБА_2 у добровільному порядку рішення суду, державним виконавцем було накладено штраф в розмірі 1 700 грн.
Державним виконавцем винесено подання про притягнення боржника ОСОБА_2 до кримінальної відповідальності за статтею 382 КК України за умисне невиконання рішення суду.
Виконавче провадження було закінчено 23 серпня 2019 року, про що ОСОБА_1 дізналась, ознайомившись із матеріалами виконавчого провадження лише 07 червня 2021 року.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Згідно з статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Скаргу може бути подано до суду: а) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи; б) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом (стаття 449 ЦПК України).
Згідно з частиною п`ятою статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. Рішення виконавця про відкладення проведення виконавчих дій може бути оскаржене протягом трьох робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.
Системний аналіз вказаних процесуальних норм свідчить про те, що перебіг десятиденного строку для оскарження рішення, дій чи бездіяльності починається з наступного дня після настання події, з якою пов`язано його початок, тобто після фактичної або можливої обізнаності особи про порушення її прав і свобод.
За загальним правилом строки на подання скарги є процесуальними, можуть бути поновлені за наявності поважних для цього причин за заявою заявника, яка подається одночасно зі скаргою або викладається у скарзі у вигляді клопотання. При вирішенні питання про поновлення строку на подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби суд має виходити з того, що у відповідному законодавстві не міститься перелік таких поважних причин, їх з`ясовують у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи. Якщо скаргу подано з пропуском строку, встановленого законом, та відсутнє клопотання про його поновлення, або відсутні докази поважності причин пропуску такого строку, скарга залишається без розгляду при її прийнятті та повертається заявникові. При цьому, заявникові може бути роз`яснено право на повторне звернення до суду на загальних підставах.
З`ясування обставин дотримання заявником процесуального строку на звернення до суду зі скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, наявності клопотання про його поновлення зазначеного строку та поважних причин для його поновлення має першочергове значення, оскільки правовим наслідком недотримання встановленого законом строку звернення із скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, відсутності клопотання про поновлення зазначеного строку та поважності причин для його поновлення, є залишення скарги без розгляду та повернення її заявникові.
Вирішуючи питання про поновлення процесуального строку на оскарження постанови державного виконавця, необхідно виходити з фактичних обставин справи, поведінки заявника та особливостей правозастосовчої практики з питань розгляду такої категорій справ.
При цьому, судом також має враховуватися прецедентна практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує справедливий судовий розгляд, а виконання рішення суду є завершальною частиною розгляду цивільної справи.
У постанові Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 439/1493/15-ц (провадження № 61-7804св19) зроблено висновок про те, що при вирішенні питання про те, які підстави можна вважати поважними для поновлення строку звернення до суду з відповідною скаргою, суд має керуватися тим, що вичерпного переліку таких підстав процесуальний закон не містить, вони у кожному конкретному випадку залежать від певних ситуацій.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку, що ОСОБА_1 пропустила строк звернення до суду із скаргою із поважних причин, оскільки про постанову державного виконавця дізналася лише 07 червня 2021 року.
Відповідно до пункту 9 частини першої статті 129 Конституції України однією із основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення.
Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд (стаття 129-1 Конституції України).