Постанова
Іменем України
08 липня 2022 року
м. Київ
справа № 674/1613/20
провадження № 61-15877св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: товариство з обмеженою відповідальністю "Енселко Агро", державний реєстратор комунального підприємства "Спецбудресурс" Хмельницької районної ради Хмельницької області Олійник Вадім Вікторович,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 27 квітня 2021 року в складі судді Сосни О. М. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 05 серпня 2021 року в складі колегії суддів: Грох Л. М., Гринчука Р. С., Костенка А. М. у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Енселко Агро", державного реєстратора комунального підприємства "Спецбудресурс" Хмельницької районної ради Хмельницької області Олійника Вадіма Вікторовича про визнання недійсним правочину та скасування державної реєстрації,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Енселко Агро" (далі - ТОВ "Енселко Агро"), державного реєстратора комунального підприємства "Спецбудресурс" Хмельницької районної ради Хмельницької області Олійника В. В. про визнання недійсним правочину та скасування державної реєстрації.
На обґрунтування своїх вимог зазначала, що їй на підставі державного акта про право приватної власності на землю від 21 листопада 2013 року належить земельна ділянка площею 1 га, кадастровий номер 6821889800:05:002:0001, що розташована на території Удріївської сільської ради Дунаєвецького району Хмельницької області (далі - земельна ділянка).
13 серпня 2018 року між нею та ТОВ "Енселко Агро" укладено договір про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) строком на 100 років, тобто до 31 грудня 2117 року. Рішенням державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 17 серпня 2018 року (індексний номер 42594827) зареєстровано право користування земельною ділянкою (емфітевзис) за ТОВ "Енселко Агро".
Вказувала, що договір емфітевзису не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки укладений терміном більше ніж на 99 років, а саме на 100 років, а також укладений внаслідок введення позивача в оману та під впливом тяжких життєвих обставин, що порушує її право як власника земельної ділянки. Крім того, зазначала, що оспорюваний договір є договором ренти, а тому підлягає нотаріальному посвідченню.Також зазначала, що договір емфітевзису було укладено з метою приховання договору купівлі-продажу.
Посилаючись на зазначені обставини, просила суд визнати недійсним договір про надання права користування земельною ділянкою сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 13 серпня 2018 року, скасувати рішення державного реєстратора комунального підприємства "Спецбудресурс" Хмельницької районної ради Олійника В. В. від 17 серпня 2018 року (індексний номер 45594827) та державну реєстрацію права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис).
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 27 квітня 2021 року, залишеним без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 05 серпня 2021 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що оспорюваний договір про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) укладений між ОСОБА_1 та ТОВ "Енселко Агро" 13 серпня 2018 року, тобто до внесення змін до закону, а тому згідно зі статтею 408 ЦК України (в редакції від 02 серпня 2018 року) може бути укладений на невизначений строк, зокрема строком на 99 років.
Суди не взяли до уваги посилання позивача на те, що оспорюваний договір є договором ренти, а тому підлягає нотаріальному посвідченню, оскільки право емфітевзису відповідно до частини першої статті 395 ЦК України віднесено до речового права на чуже майно. В силу закону договір емфітевзису обов`язковому нотаріальному посвідченню не підлягає. В договорі сторони також не узгоджували нотаріальне посвідчення договору емфітевзису.
Щодо посилань позивача на те, що договір було підписано та укладено внаслідок обману зі сторони відповідача та під впливом тяжких життєвих обставин, суди зазначили, що позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження факту введення її в оману відповідачем при укладенні спірного договору, а тому передбачені статтями 229, 230 ЦК України правові підстави для визнання недійсним договору відсутні. Також суди виходили з того, що позивач добровільно виявила бажання укласти оспорюваний договір, а наявна у неї хвороба не є достатнім доказом для застосування положень статті 233 ЦК України.
Крім того, сторони узгодили всі істотні умови договору емфітевзису, волевиявлення сторін відповідало їхній волі, тому відсутні правові підстави вважати цей договір удаваним.
Також суди дійшли висновку про те, що не підлягає задоволенню вимога позивача про скасування запису про проведену державну реєстрацію іншого речового права, права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) за ТОВ "Енселко Агро", оскільки така вимога є похідною вимогою від вимоги про визнання недійсним договору емфітевзису, для задоволення якої судом не було встановлено правових підстав.
Короткий зміст вимог та доводів, наведених у касаційній скарзі
24 вересня 2021 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила скасувати рішення Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 27 квітня 2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 05 серпня 2021 року та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, неповного встановлення обставин, які мають значення для справи. Зокрема, суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 387/515/18, постановах Верховного Суду від 18 квітня 2018 року в справі № 311/4089/15, від 01 квітня 2020 року в справі № 229/1724/18, від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17 (пункти 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що відповідно до платіжного доручення від 28 серпня 2018 року № 43657 ТОВ "Енселко Агро" перерахувало позивачу не 91 158,97 грн, як зазначено в пункті 3.1 договору емфітевзису, а лише 73 382,97 грн. Суд першої інстанції в своєму рішенні не дослідив обставини стосовно сплачених позивачу коштів за договором. Суд апеляційної інстанції на зазначене не звернув належної правової уваги та не усунув порушень.
Суди не врахували, що під час укладення договору у позивача була тяжка життєва обставина, оскільки протягом року вона хворіла на серйозну хворобу - хронічний гепатит С із трансформацією в цироз печінки та хронічний панкреатит 12-ти палої кишки. На лікування вона брала кошти в борг у знайомих, тяжке фінансове становище та хвороба вплинули на її психологічний стан, у зв`язку з чим була неуважною. Як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції жодним чином не дослідили та не проаналізували інформацію, на яку позивач посилалася в своїй позовній заяві. Також вважає помилковим висновок суду першої інстанції, що ситуація, в якій позивач опинилася, не є тяжкою обставиною.
Крім того, вважає оспорюваний договір є удаваним правочином, який вчинено відповідачем для приховання іншого правочину, а саме: договору купівлі-продажу земельної ділянки. Оскільки спірний договір укладено на досить великий строк, вона фактично позбавлена права розпоряджатися своєю земельною ділянкою. На її думку, між сторонами договору склалися правовідносини, характерні для договору купівлі-продажу землі під час дії мораторію. Заявник вважає, що через неправомірні дії відповідача щодо невиконання зазначених у договорі умов, позивач помилилася щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Позивач виконала свої обов`язки та передала право відповідачу на користування земельною ділянкою. В свою чергу відповідач не сплатив визначеної суми, на яку позивач розраховувала, тому не має права користуватися землею, тобто використовувати її за цільовим призначенням.
Також у касаційній скарзі заявник посилається на порушення судами норми процесуального права, а саме: неповідомлення належним чином сторін про судове засідання, на якому відбувалися розгляд позовної заяви та апеляційної скарги, а також при винесенні оскаржуваних рішень. Оскаржувана постанова Хмельницького апеляційного суду від 05 серпня 2021 року була прийнята за відсутності позивача та без належного повідомлення про дату та час розгляду справи в апеляційному суді.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 16 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження, витребувано справу із Дунаєвецького районного суду Хмельницької області.
Справа надійшла до Верховного Суду в січні 2022 році.
Доводи інших учасників справи
У січні 2022 року ТОВ "Енселко Агро" надіслало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, а висновки судів попередніх інстанцій - законними та обґрунтованими, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_1 належить на праві власності спірна земельна ділянка (а. с. 11, 12).
23 грудня 2012 року між ОСОБА_1 та ТОВ "Енселко Агро" укладено договір оренди земельної ділянки.
13 серпня 2018 року між ОСОБА_1 та ТОВ "Енселко Агро" укладено угоду про дострокове припинення дії договору оренди земельної ділянки від 23 листопада 2012 року (а. с. 22-24).
13 серпня 2018 року між ОСОБА_1 та ТОВ "Енселко Агро" укладено договір про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), за умовами якого позивач передала відповідачу у користування спірну земельну ділянку (а. с. 16-21).
Згідно з актом приймання-передачі від 13 серпня 2018 року до договору землі від 13 серпня 2018 року ОСОБА_1 передано ТОВ "Енселко Агро" у строкове платне користування спірну земельну ділянку (а. с. 25).
Згідно з витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 17 серпня 2018 року № 134753454 встановлено реєстрацію іншого речового права, а саме: права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) за ТОВ "Енселко Агро", строк дії договору - до 31 грудня 2117 року з правом пролонгації, номер запису від 15 серпня 2018 року 27538926 (а. с. 14).
Відповідно до пункту 1.1 договору емфітевзису предметом цього договору є земельна ділянка сільськогосподарського призначення, детальна інформація про яку наведена в пункті 1.2. договору, відносно якої землевласник в порядку та на умовах визначених цим договором передає землекористувачу право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис).
Згідно з пунктом 2.1 термін (строк) дії договору - до 31 грудня 2117 року.
Згідно з пунктом 3.1 плата за право користування земельною ділянкою, яке передається землевласником землекористувачу за цим договором, встановлюється за погодженням сторін та складає 91 158,97 грн за весь термін (строк) дії договору, наведений у пункті 2.1 цього договору.
Відповідно до пункту 4.1 оспорюваного договору встановлено, що право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) виникає у землекористувача з моменту здійснення/проведення державної реєстрації такого права в порядку, встановленому законодавством України.
Згідно із пунктом 9.3 договору сторони підтвердили, що цей договір не носить характеру фіктивного та удаваного правочину. Сторони свідчать, що цей договір укладено ними не під впливом помилки, обману, насильства або тяжких обставин та при повному розумінні значення сторонами своїх дій та змісту цього правочину та правових наслідків, які несе для сторін факт його укладення.
ТОВ "Енселко Агро" перерахувало на рахунок ОСОБА_1 кошти за договором емфітевзису в сумі 73 382,97 грн, що підтверджено копією платіжного доручення від 28 серпня 2018 року № 43657, за вирахуванням суми податку з доходів фізичних осіб та інших податків, обчислених згідно з вимогами чинного законодавства (а. с. 49).
Відповідно до копії консультаційного висновку спеціаліста від 04 липня 2018 року позивачу встановлений діагноз хронічний гепатит С (а. с. 26).
Відповідно до виписки з історії хвороби від 11 липня 2018 року № 2536 позивачеві встановлено діагноз хронічний гепатит С з трансмісією в цироз печінки, хронічний панкреатит, та виразкова хвороба 12-ти палої кишки (а. с. 27).
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Звертаючись до суду із позовом про визнання оспорюваного договору про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 13 серпня 2018 року, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ "Енселко Агро", позивач посилалася на те, що договір емфітевзису не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки укладений терміном більше ніж на 99 років, а також укладений внаслідок введення позивача в оману та під впливом тяжких життєвих обставин, що порушує її право як власника земельної ділянки. Також зазначала, що договір емфітевзису було укладено з метою приховання договору купівлі-продажу.
Згідно зі статтями 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці.
Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 395 ЦК України речовим правом на чуже майно є право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис).
Відповідно до частини першої статті 407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.
Відповідно до частин першої та другої статті 408 ЦК України (в редакції чинній на час укладення оспорюваного договору) строк договору про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб встановлюється договором і для земельних ділянок державної або комунальної власності не може перевищувати 50 років. Якщо договір про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб укладено на невизначений строк, кожна із сторін може відмовитися від договору, попередньо попередивши про це другу сторону не менш як за один рік.
Згідно із частиною першою статті 102-1 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) і право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) виникають на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до ЦК України. Частиною п`ятою цієї статті передбачено, що укладення договорів про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови здійснюється відповідно до ЦК України з урахуванням вимог цього Кодексу.
Законом України від 10 липня 2018 року № 2498-VIII частину четверту статті 102-1 ЗК України викладено у новій редакції та визначено, що строк користування земельною ділянкою державної, комунальної та приватної власності для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), а також строк користування земельною ділянкою державної чи комунальної власності для забудови (суперфіцій) не може перевищувати 50 років. Зазначений закон набрав чинності 01 січня 2019 року.
Відповідно до статті 58 Конституції України та статті 5 ЦК України, з урахуванням принципу незворотності дії Законів у часі (крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи), положення щодо максимального строку дії емфітевзису для приватних земельних ділянок не поширюються на договори, які були укладені та були чинними до 01 січня 2019 року.
Таким чином, станом на день укладення договору емфітевзису законодавцем не було визначено обмежень у тривалості строку дії договору емфітевзису, предметом якого є земельна ділянка приватної власності.
Виходячи з зазначеного, правильними є висновки суду першої інстанції, з якими погодився й суд апеляційної інстанції, про те, що оскільки договір емфітевзису, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ "Енселко Агро" 13 серпня 2018 року, тобто до внесення змін до вказаного закону, а тому згідно зі статтею 408 ЦК України (в редакції, чинній на час укладення договору) може бути укладений на невизначений строк, зокрема строком на 99 років.
Щодо доводів позивача про те, що договір було підписано та укладено позивачем внаслідок обману зі сторони відповідача та під впливом тяжких життєвих обставин колегія суддів виходить з такого.
Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до частини першої статті 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, установлених законом.
Правочини, вчинені внаслідок помилки, належать до категорії правочинів, в яких внутрішня воля співпадає з волевиявленням та дійсно спрямована на досягнення мети правочину, але формування такої волі відбулося під впливом обставин, які спотворили справжню волю особи. Помилка - це неправильне сприйняття особою фактичних обставин, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна було б вважати, що правочин не був би вчинений. Для визнання правочину недійсним як укладеного під впливом помилки необхідно, щоб помилка мала істотне значення. Під помилкою, що має істотне значення, розуміється помилка щодо, зокрема, природи правочину, прав та обов`язків сторін.
Відповідно до частини першої статті 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Тлумачення статті 230 ЦК України свідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення (абзац 2 частини першої статті 229 ЦК України).
Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.