Постанова
Іменем України
08 липня 2022 року
м. Київ
справа № 635/5050/17
провадження № 61-16095св21
Верховний Суд ускладі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Чижова Наталія Анатоліївна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 31 серпня 2021 року в складі колегії суддів: Бурлака І. В., Котелевець А. В., Хорошевського О. М. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Чижова Наталія Анатоліївна, про визнання договору недійсним,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Чижова Наталія Анатоліївна, у якому просив визнати недійсним договір купівлі-продажу 7/10 часток житлового будинку АДРЕСА_1, укладений 07 листопада 2013 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 та посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чижовою Н. А., зареєстрований у реєстрі за № 2454.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 7/10 часток указаного житлового будинку, зареєстровані на праві приватної власності за ОСОБА_2, належали його батькам: ОСОБА_2 і ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності подружжя.
Після смерті матері 27 травня 1992 року позивач як спадкоємець, який постійно проживав зі спадкодавцем, прийняв спадщину, проте свідоцтво про право на спадщину не отримав.
У 2017 році з метою отримання свідоцтва про право на спадщину позивач мав намір звернутися до нотаріуса, але від батька дізнався, що він у 2013 році продав 7/10 часток будинку ОСОБА_3 .
Фактично батько розпорядився часткою позивача в праві власності на будинок і позбавив його права на спадкове майно, що є підставою для визнання договору купівлі-продажу частини будинку недійсним.
Окрім того, на момент продажу в указаному будинку була зареєстрована неповнолітня донька позивача, проте обов`язкової попередньої згоди на продаж частини будинку орган опіки та піклування не надавав.
Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 02 травня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції виходив із того, що позивач не довів у встановленому законом порядку, що він має право на частку в житловому будинку в порядку спадкування за законом після смерті його матері й прийняв таку спадщину шляхом фактичного вступу в управління та володіння спадковим майном і така позовна вимога не була пред`явлена в цій справі, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що укладенням оспорюваного договору порушено права чи законні інтереси позивача.
Суд вважав, що оспорений позивачем правочин вчинений за вільного волевиявлення його учасників, які мали необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Доводи позивача про укладення договору-купівлі продажу частини житлового будинку, право користування яким мала неповнолітня дитина, без отримання дозволу органу опіки і піклування суд першої інстанції відхилив з посиланням на те, що оспорений правочин укладався не батьками дитини, а тому відповідний дозвіл не вимагався.
Постановою Апеляційного суду Харківської області від 22 серпня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Харківського районного суду Харківської області від 02 травня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 07 листопада 2013 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Чижовою Н. А. та зареєстрований в реєстрі за № 2454, у частині купівлі-продажу 7/40 часток житлового будинку з надвірними будівлями, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як спадкоємці першої черги прийняли спадщину після смерті ОСОБА_5, якій на праві спільної сумісної власності належали 7/20 часток спірного житлового будинку (половина 7/10 часток житлового будинку), оскільки вступили в управління спадковим майном.
За таких обставин суд дійшов висновку, що укладення ОСОБА_2 договору купівлі-продажу 7/10 часток спірного будинку порушує права позивача на належні йому в порядку спадкування за законом після смерті матері 7/40 часток будинку, тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню про визнання недійсним договору купівлі-продажу в належній позивачу 7/40 частці будинку, а не в цілому 7/10 часток.
Доводи ОСОБА_1 щодо обов`язкової наявності дозволу органу опіки і піклування при відчуженні нерухомості, право користування якою має дитина, суд апеляційної інстанції відхилив, зазначивши, що сам по собі факт відсутності попереднього дозволу органу опіки і піклування на укладення оспорюваного правочину не є безумовною підставою для визнання його недійсним. Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що дозвіл органу опіки і піклування на вчинення правочину щодо розпорядження нерухомим майном, право користування яким має дитина, вимагається для правочинів, які вчиняються батьками, усиновлювачами або опікунами дитини.
Також суд відхилив аргументи відповідача про сплив позовної давності, оскільки матеріалами справи не підтверджується факт обізнаності позивача про своє порушене право до моменту звернення за отриманням свідоцтва про право на спадщину після смерті матері. Суд також дійшов висновку, що позовна давність не поширюється на вимоги власника майна, а порушення прав позивача в цьому випадку є триваючим.
Постановою Верховного Суду від 17 лютого 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково.
Постанову Апеляційного суду Харківської області від 22 серпня 2018 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу 7/40 часток спірного житлового будинку скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
В іншій частині постанову Апеляційного суду Харківської області від 22 серпня 2018 року залишено без змін.
Задовольняючи частково касаційну скаргу ОСОБА_3 та скасовуючи постанову апеляційного суду в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу 7/40 часток спірного житлового будинку, суд касаційної інстанції виходив з того, що установивши, що ОСОБА_2 та ОСОБА_6 як спадкоємці першої черги за законом вступили у володіння спадковим майном, ураховуючи факт їх спільного проживання зі спадкодавицею, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що 7/20 частки спірного житлового будинку набутого ОСОБА_7 в шлюбі, ввійшло до спадкової маси після смерті ОСОБА_5, а тому кожен із спадкоємців першої черги успадкував по 7/40 часток указаного будинку. За таких обставин, врахувавши, що оспорюваним договором купівлі-продажу ОСОБА_2 розпорядився нерухомим майном, 7/40 часток якого належало ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом, касаційний суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних щодо визнання спірного договору недійсним у частині продажу належної позивачеві частини будинку. Однак касаційний суд не погодився з висновком апеляційного суду про те, що позовна давність на вимоги власника майна не поширюється. Касаційний суд зазначив, що перелік вимог, на які не поширюється позовна давність, установлений статтею 268 ЦК України, серед яких вимога про визнання договору недійсним відсутня. Тому, відхиляючи заяву ОСОБА_3 про застосування наслідків спливу позовної давності щодо позовних вимог ОСОБА_1, апеляційний суд обмежився посиланням на те, що матеріалами справи не підтверджується факт обізнаності позивача про своє порушене право до моменту звернення до нотаріуса за свідоцтвом про право на спадщину, не надаючи оцінку тому, коли ОСОБА_1 міг довідатися про порушення свого права з урахуванням його спільного проживання з ОСОБА_2 як до, так і після укладення оспорюваного правочину. Посилаючись на те, що від результатів вирішення судом заяви ОСОБА_3 про застосування наслідків спливу позовної давності, яка розглянута апеляційним судом із порушенням норм процесуального права, залежить правильність вирішення спору по суті, касаційний суд дійшов висновку про направлення справи в частині задоволених позовних вимог на новий апеляційний розгляд.
Відмовляючи у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 та залишаючи постанову Апеляційного суду Харківської області від 22 серпня 2018 року в іншій частині без змін, суд касаційної інстанції виходив із того, що відповідно до положення статті 217 ЦК України та пунктів 37, 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року в справі № 265/5040/13 (провадження № 14-491цс19) допускається визнання недійсним правочину в частині, а тому відхилив доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що необхідно визнавати оспорюваний правочин в цілому. Також, врахувавши те, що оспорений правочин укладено дідом малолітньої дитини, а не її батьками, та сама по собі відсутність дозволу органу опіки і піклування без встановлення порушення прав дитини не може бути підставою для визнання договору недійсним у цілому, касаційний суд відхилив зазначені доводи ОСОБА_1, а також зазначив, що апеляційний суд правильно встановив обґрунтованість позовних вимог про визнання договору купівлі-продажу недійсним лише щодо 7/40 часток будинку, що відповідає розміру частки, яку успадкував позивач.
Постановою Харківського апеляційного суду від 31 серпня 2021 року у результаті нового розгляду апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Харківського районного суду Харківської області від 02 травня 2018 року скасовано в частині відмови ОСОБА_1 у визнанні договору купівлі-продажу від 07 листопада 2013 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Чижовою Н. А. та зареєстрованого в реєстрі за № 2454, недійсним у частині 7/40 часток житлового будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1, та ухвалено в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині задоволено.
Визнано договір купівлі-продажу від 07 листопада 2013 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Чижовою Н. А. та зареєстрований у реєстрі за № 2454, недійсним в частині 7/40 часток житлового будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 .
В іншій частині рішення суду не переглядалося на підставі постанови Верховного Суду від 17 лютого 2021 року.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови ОСОБА_1 у визнанні договору купівлі-продажу від 07 листопада 2013 року недійсним у частині 7/40 часток, суд апеляційної інстанції виходив із того, що такі вимоги є обґрунтованими. Крім того, суд зазначив, що відсутні підстави для застосування строку позовної давності, оскільки як до, так і після укладення оспорюваного договору ОСОБА_1 разом із батьком ОСОБА_2 проживали у спірному будинку. Відповідач ОСОБА_2 продовжував сплачувати комунальні послуги. Тобто з укладенням оспорюваного договору у фактичних правовідносинах сторін жодних змін не відбулося. Новий власник 7/10 часток будинку ОСОБА_3 не вимагав від ОСОБА_2 та ОСОБА_1 виселитися з належного йому майна, не заявляв про свої права на проживання у будинку, користування та розпорядження ним. За таких умов, суд дійшов висновку про те, що сам факт постійного проживання позивача разом із батьком у спірному будинку жодним чином не свідчить про його обізнаність щодо укладення оспорюваного договору та про те, що він міг дізнатися про порушення своїх прав ще з дня його укладення. Крім того, суд врахував те, що відповідачем ОСОБА_2 підтверджено те, що про укладення договору своєму синові ОСОБА_1 він не повідомляв.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
01 жовтня 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного суду від 31 серпня 2021 року в частині часткового задоволення позову та ухвалити нове рішення про визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного 07 листопада 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, недійсним в іншій частині.
У касаційній скарзі заявник посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, застосування норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 15 червня 2020 року в справі № 430/1281/14-ц (провадження № 61-43510сво18) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Заявник не погоджується з висновком суду в частині лише часткового задоволення позову та визнання оспорюваного договору купівлі-продажу недійсним лише в частині 7/40 часток житлового будинку з надвірними будівлями. Зазначає, що такий договір повинен бути визнаний недійсним у цілому, оскільки ОСОБА_2 не мав повноважень на укладання цього договору, договір укладено з порушенням його форми і є недійсним в цілому.
Також зазначає, що посилання Верховного Суду у постанові від 17 лютого 2021 року в цій справі на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 11 грудня 2019 року в справі № 265/5040/13, є безпідставними, оскільки в зазначеній постанові не йдеться про майно, яке є спільною сумісною власністю, не йдеться про застосування статей 355, 356, 362, 369 ЦК України, тобто втановлено інші фактичні обставини справи.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 25 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано з Харківського районного суду Харківської області матеріали справи № 635/5050/17.
У січні 2022 року витребувана цивільна справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що з 24 лютого 1967 року ОСОБА_2 перебував у шлюбі з ОСОБА_4 (т. 1, а. с. 9). Під час шлюбу у них народився син ОСОБА_1 (позивач) (т. 1, а. с. 7).
Відповідно до відмітки в паспорті позивача він із 19 червня 1986 року зареєстрований на АДРЕСА_1 і відповідно до акта обстеження від 29 серпня 2017 року фактично проживає за вказаною адресою разом із батьком та дочкою (т. 1, а. с. 11).
Згідно зі свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1, а. с. 10).
07 листопада 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладений договір купівлі-продажу 7/10 часток житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чижовою Н. А. та зареєстрований у реєстрі за № 2454 (т. 1, а. с. 48).
Згідно з пунктом 3 цього договору відчужувана частина будинку на момент продажу належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на житловий будинок (домоволодіння), виданого 03 січня 1991 року виконавчим комітетом Харківської районної ради народних депутатів згідно з його рішенням від 25 грудня 1990 року № 1173, зареєстрованого у Харківському міжрайонному бюро технічної інвентаризації 16 січня 1991 року за реєстровим № 167, записаного в книгу № 2, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в ДРРП - 205837663251.