Постанова
Іменем України
30 червня 2022 року
м. Київ
справа № 755/6863/21
провадження № 61-1909св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на постанову Київського апеляційного суду від 21 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Гаращенка Д. Р., Сліпченка О. І., Сушко Л. П.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням.
Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 є власником квартири
АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 10 листопада 2017 року. У квартирі зареєстровані: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Відповідач не проживає у спірній квартирі, не сплачує комунальні платежі, в утриманні житла участі не бере, особистих речей в квартирі не має і взагалі квартирою не цікавиться. Перешкод у користуванні жилим приміщенням відповідачу позивачка не чинила.
Факт відсутності ОСОБА_2 за місцем реєстрації більше одного року можуть підтвердити свідки, які є сусідами.
Крім того, ОСОБА_2 не має права користування житловим приміщенням у зв`язку з відсутністю родинних відносин з позивачем.
ОСОБА_1 просила визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право проживання в квартирі за адресою: АДРЕСА_2 .
Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 08 червня 2021 року позовні вимоги задоволено.
Визнано ОСОБА_2 такою, що втратила право на користування квартирою
АДРЕСА_1 .
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі
908,00 грн.
Задовольняючи позов суд першої інстанції прийшов до висновку, що відповідач не є власником спірної квартири, яка належить на праві власності позивачу, між сторонами відсутній договір щодо права та порядку користування відповідачем спірною квартирою, що порушує право власності позивача.
Постановою Київського апеляційного суду від 21 грудня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 08 червня 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі
1 362,00 грн.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивачем не було надано суду доказів на підтвердження того, що відповідач не проживає за місцем реєстрації з власної волі, а наявна у справі довідка у повній мірі не відображає обставини, які мають правове значення для правильного вирішення справи, а саме, причини не проживання відповідача. Апеляційний суд вказав, що відповідачка не має іншого житла та є родичем (бабусею) чоловіка позивачки.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
31 січня 2022 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 21 грудня 2021 року та залишити в силі рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 08 червня 2021 року.
Касаційна скарга мотивована тим, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім?ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час. В суді першої інстанції в повному обсязі було встановлено відсутність родинних відносин та право власності на житло позивачки.
Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування апеляційним судом в оскаржуваному рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від
15 травня 2017 року в справі № 6-2931цс16, постанові Верховного Суду України від 29 листопада 2017 року в справі № 753/481/15-ц, постанові Верховного Суду від
09 жовтня 2019 року в справі № 695/2427/16-ц, постанові Верховного Суду від
09 жовтня 2019 року в справі № 523/12186/13-ц, постанові Верховного Суду від
16 грудня 2020 року в справі № 182/7347/18, постанові Верховного Суду від
23 квітня 2020 року в справі № 686/8440/16-ц, постанові Верховного Суду від
25 лютого 2021 року в справі № 761/26620/16-ц, постанові Верховного Суду від
20 січня 2021 року в справі № 668/13127/15, постанові Верховного Суду від
24 лютого 2021 року в справі № 940/1287/19-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Доводи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 27 травня 2022 року поновлено представнику
ОСОБА_1 - ОСОБА_3 строк на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 21 грудня 2021 року. Відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з дніпровського районного суду міста Києва.
22 червня 2022 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.