Постанова
Іменем України
30 червня 2022 року
м. Київ
справа № 483/1257/20
провадження № 61-17819св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач- ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, подану представником - ОСОБА_3, на рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 08 липня 2021 року у складі судді Шевиріної Т. Д. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 22 вересня 2021 рокуу складі колегії суддів: Темнікової В. І., Бондаренко Т. З., Крамаренко Т. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до
ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним.
Позовна заява мотивована тим, що між нею та її онукою - ОСОБА_2 27 листопада 2014 року було укладено договір дарування житлового будинку та земельної ділянки, площею 0,0423 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, який посвідчений приватним нотаріусом Очаківського міського нотаріального округу Туровським В. А. та зареєстровано у реєстрі за № 454.
При укладанні договору вона вважала, що укладає договір довічного утримання, оскільки вона похилого віку та потребувала стороннього догляду враховуючи те, що її дочка проживає у м. Миколаїв, а онука проживала разом з нею, вважала, що саме відповідач її буде доглядати. Але наприкінці 2019 року онука покинула її та поїхала проживати до Туреччини, допомогу не надавала взагалі. У серпні 2020 року відповідач повернулась до України та почала вимагати від неї, щоб вона знялася з реєстрації житлового будинку, так як будинок виставлено на продаж, тоді вона дізналася, що у 2014 році було укладено не договір довічного утримання, а договір дарування.
Зазначала, що укладаючи оспорюваний договір дарування, вона діяла під впливом помилки відносно правової природи угоди, прав та обов`язків сторін, оскільки не мала на меті відчужувати та передавати житловий будинок шляхом підписання договору дарування, оскільки договір дарування не передбачає обов`язок обдаровуваного вчинити дію майнового чи немайнового характеру на користь дарувальника, вона мала на меті укласти договір довічного утримання, оскільки потребувала стороннього догляду та допомоги, а не договір дарування, оскільки є особою похилого віку, житловий будинок є її єдиним житлом, у якому вона зареєстрована та продовжує проживати, іншого житла немає.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила визнати недійсним договір дарування житлового будинку та земельної ділянки, площею 0,0423 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, які розташовані в АДРЕСА_1, від 27 листопада 2014 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та посвідчений приватним нотаріусом Очаківського міського нотаріального округу Туровським В. А., та зареєстровано у реєстрі за № 454, а також скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на спірний житловий будинок та земельну ділянку.
Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 08 липня 2021 року, залишеним без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсним договір дарування житлового будинку та земельної ділянки, що розташовані по АДРЕСА_1, укладений 27 листопада 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Очаківського міського нотаріального округу Туровським В. А., зареєстрований в реєстрі за № 454.
Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на житловий будинок АДРЕСА_1 .
Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку, площею 0,0423 га за цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, що розташована по АДРЕСА_1 .
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що позивач під час укладення спірного договору дарування була введена в оману відповідачем.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У листопаді 2021 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3, подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Аргументи учасників справ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування апеляційним судом в оскаржуваному рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, постанові Верховного Суду від 26 травня 2021 року у справі № 750/5751/20-ц, постанові Верховного Суду від 18 грудня 2020 року в справі № 520/9320/17, постанові Верховного Суду від 13 лютого 2020 року в справі № 756/6516/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Крім того, заявник вказує на порушення судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Відзив на касаційну скаргу не подано.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга ОСОБА_2, подана представником - ОСОБА_3, не підлягає задоволенню.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Встановлено, що 27 листопада 2014 року між ОСОБА_1, як дарувальником, та ОСОБА_2, як обдарованою, було укладено договір дарування належних ОСОБА_1 житлового будинку та земельної ділянки, що розташовані по АДРЕСА_1 .
За умовами договору дарувальником підтверджено, що її не визнано недієздатною чи обмежено дієздатною, її волевиявлення є вільним, усвідомленим та відповідає внутрішній волі. В договорі також зазначено, що нотаріусом перевірено дієздатність сторін за договором та встановлено їх волевиявлення та дійсні наміри. Право власності відповідачки зареєстровано того ж дня у встановленому законом порядку.
З пункту 12 оспорюваного договору також слідує, що його складено у трьох примірниках, один з яких зберігається у справах нотаріуса, а інші видані обдарованому, тобто відповідачці.
Також встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрована у спірному будинку з 06 жовтня 1995 року до теперішнього часу. За змістом Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта ОСОБА_1, позивачка не має у власності об`єктів нерухомості.
Мотиви з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права
Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.