ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 липня 2022 року
м. Київ
cправа № 911/3448/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Случ О.В.,
за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.
та представників
позивача: Квасков О.Д., Стецько М.В.,
відповідачів: не з`явились,
третьої особи: Лазебний Д.В. (в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіверекополімер"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.12.2021
та рішення Господарського суду Київської області від 29.04.2021
у справі № 911/3448/20
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Водполімер"
до:
1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіверекополімер";
2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріелті-Естейт",
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Приватного акціонерного товариства "Пересувна механізована колона № 55",
про визнання недійсними договорів щодо нерухомого майна та застосування наслідків віндикаційного позову,
В С Т А Н О В И В:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Водполімер" (далі - ТОВ "НВФ "Водполімер") звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіверекополімер" (далі - ТОВ "Сіверекополімер") та Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріелті-Естейт" (далі - ТОВ "Ріелті-Естейт"), в якому просило: 1) визнати недійсним з моменту укладення договір іпотеки, укладений між ТОВ "НВФ "Водполімер" та ТОВ "Сіверекополімер", посвідчений 31.07.2015 приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу Дудкою О.С., та зареєстрований в реєстрі за № 2080; 2) витребувати у ТОВ "Ріелті-Естейт" на свою користь об`єкт нерухомості "Адміністративно-виробничий корпус з підсобно-господарськими спорудами", загальною площею 1005,2 м2, що знаходиться за адресою: м. Бориспіль, вул. Запорізька, 14-а (реєстраційний номер об`єкта у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 693199132105); 3) скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 39650916 від 13.02.2018, відповідно до якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності № 24809695 на об`єкт нерухомого майна.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 31.07.2015, без достатніх повноважень, директором позивача вчинено правочин, внаслідок укладення якого у власність відповідача-1 перейшов цілісний майновий комплекс площею понад 1000 м2, що призвело до припинення товариством власного промислового виробництва. Позивач посилався на ч. 1 ст. 232 та ст. 236 ЦК України і просив визнати недійсним правочин, як такий, що вчинений внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з іншою стороною. Також позивач зазначав, що відповідно до ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником юридичної особи з перевищенням повноважень, створює цивільні права й обов`язки для юридичної особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією юридичною особою, чого не було.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 18.02.2021 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Приватне акціонерне товариство "Пересувна механізована колона № 55",
Рішенням Господарського суду Київської області від 29.04.2021 (суддя Лилак Т.Д.), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.12.2021 (колегія суддів у складі: Шаптала Є.Ю. - головуючий, Тищенко А.І., Куксов В.В.), позов задоволено повністю. Визнано недійсним з моменту укладення договір іпотеки, укладений між ТОВ "НВФ "Водполімер" та ТОВ "Сіверекополімер" та посвідчений 31.07.2015 приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу Дудкою О.С. Витребувано у ТОВ "Ріелті-Естейт" на користь ТОВ "НВФ "Водполімер" об`єкт нерухомості "Адміністративно-виробничий корпус з підсобно-господарськими спорудами", загальною площею 1005,2 м2, що знаходиться за адресою: м. Бориспіль, вулиця Запорізька, 14-а (реєстраційний номер об`єкта у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 693199132105). Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №39650916 від 13.02.2018, відповідно до якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності №24809695 на об`єкт нерухомого майна.
Судами обох інстанцій встановлено, що ТОВ НВФ "Водполімер" з червня 1996 року у місті Бориспіль на власній виробничій базі здійснювало промислове виробництво широкого спектру полімерних виробів. Виробничі лінії підприємства та вся супутня промислова інфраструктура містилися у власному приміщенні - цеху, розташованому за адресою м. Бориспіль вулиці Запорізька, 14-а.
Однак, 31.07.2015 без згоди та відома корпоративних учасників (вищого органу управління) ТОВ "НВФ "Водполімер", тодішній керівник позивача - Віталій Перін, вступивши у злочинну змову з власниками ТОВ "Сіверекополімер" та ПрАТ "Пересувна механізована колона №55" (далі - ПрАТ "ПМК № 55") з метою викрадення корпоративного майна з власності ТОВ "НВФ "Водполімер" та повної ліквідації товарного виробництва, уклав договір іпотеки, за яким передав в іпотеку майно - цілісний майновий комплекс "Адміністративно-виробничий корпус з підсобно-господарськими спорудами" загальною площею 1005,2 м2, чим без жодної виробничої чи фінансової потреби прийняв на себе майнове зобов`язання поручитися усім нерухомим майном ТОВ "НВФ "Водполімер" перед іпотекодержателем - ТОВ "Сіверекополімер" за грошовим зобов`язанням третьої особи (ПрАТ "ПМК № 55").
Позивач зазначав, що не запросивши у корпоративних власників письмового дозволу на укладення цього економічно невигідного для позивача правочину, тодішній керівник уклав спірний правочин на вкрай невигідних для ТОВ "НВФ "Водполімер" умовах. Зокрема, ТОВ "НВФ "Водполімер" підписало в тексті оспорюваного договору іпотеки безумовне застереження (пункти 29, 40 спірного договору), яке передбачало, що у випадку невиплати ПрАТ "ПМК № 55" у термін до 31.12.2015 грошового зобов`язання перед ТОВ "Сіверекополімер", іпотекодержатель вправі переоформити на себе у нотаріуса в позасудовий спосіб, без відома чи згоди ТОВ "НВФ "Водполімер" право власності на весь майновий комплекс. Спірний договір був посвідчений 31.07.2015 приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу Дудкою Оксаною Сергіївною (реєстровий номер 2080).
Оскільки ПрАТ "ПМК № 55" фактично не повернуло позику на банківський рахунок ТОВ "Сіверекополімер" у термін до 31.12.2015, відповідне "умисне порушення" зобов`язання надало формальне право позикодавцю (ТОВ "Сіверекополімер") звернутися до приватного нотаріуса Дудки О.С. з вимогою про реалізацію нотаріусом встановленого пунктами 29 та 40 спірного договору застереження про переоформлення права власності на майновий комплекс на користь ТОВ "Сіверекополімер". Приватний нотаріус Дудка О.С. 16.04.2016 здійснила у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про зміну власника предмету іпотеки, внаслідок чого власником майнового комплексу стало ТОВ "Сіверекополімер". Даний об`єкт нерухомого майна внесений у Реєстрі під унікальним номером 6931991321105.
Позивач зазначив, що про відповідні обставини він достовірно зміг дізнатись лише після відновлення учасниками ТОВ "НВФ "Водполімер" законного корпоративного управління 24.11.2017.
Посилаючись на викладене, позивач вважав спірний договір іпотеки таким, що укладений колишнім керівником з грубим порушенням вимог норм ЦК України. Зокрема, згідно зі ст. 203 ЦК України договір не може суперечити цьому кодексу та іншим актам цивільного законодавства, а ч.ч. 3 та 5 даної норми чітко визначають, що волевиявлення сторін договору має бути вільними та відповідати їх внутрішній волі, та бути спрямованими на реальне настання бажаних для сторін легітимних правових наслідків.
Позивач стверджував, що ТОВ "НВФ "Водполімер" не мало в липні 2015 року економічної чи іншої легітимної потреби у передачі власного нерухомого майна в іпотеку на користь компанії, яка не була його партнером в бізнесі, передача цілісного майнового комплексу в іпотеку ТОВ "Сіверекополімер" з подальшим переходом до останнього права власності не мала дійсного волевиявлення власника та жодної доцільності в діяльності ТОВ "НВФ "Водполімер", і в подальшому стала підставою для реалізації зловмисних та незаконних правових наслідків у вигляді протиправного заволодіння майном товариства.
Позивач зазначав, що після усунення в листопаді 2017 року рейдерського контролю за управлінням справами, легітимний керівник товариства у грудні 2018 року отримав доступ до документів, які подавались нотаріусу для укладення спірного договору іпотеки та переоформлення майна.
З наявних у нотаріуса документів було встановлено, що за договором № 1 поворотної позики, укладеного в цей же день 31.07.2015 між ТОВ "Сіверекополімер" та ПрАТ "ПМК №55", останнє отримувало від відповідача-1 у позику грошові кошти в розмірі 2,1 млн грн без встановлення кредитором у договорі будь-яких умов щодо необхідності надання відповідачу-1 будь-яких видів гарантій чи майнових забезпечень, у п. 8.2.2. договору позики третя особа (позичальник грошей) підтверджує, що повністю розуміє та вважає справедливим щодо себе усі умови цього договору позики.
Позивач стверджував, що за рішенням зборів учасників від 31.10.2014 у зв`язку зі смертю попереднього директора, на посаду директора ТОВ НВФ "Водполімер" було призначено Віталія Періна з 01.11.2014.
Призначаючи нового директора, учасники на своїх зборах 31.10.2014 виходили з того, що пункт 10.15 Статуту ТОВ "НВФ "Водполімер" (у редакції від 2004 року) містив чіткі запобіжні норми, за якими директор мав на посаді обмежені повноваження щодо розпорядження майном та коштами товариства.
Зокрема, згідно з п. 10.15 Статуту (у редакції від 2004 року) письмової згоди загальних зборів Учасників ТОВ "НВФ "Водполімер" потребували:
- усі правочини, які планував укласти директор, на суму понад 300 000,00 грн.;
- усі правочини щодо застави майна чи отримання кредитів.
Крім цього, у п. 11.8. Статуту (у редакції від 2004 року) було прямо передбачено, що директор зобов`язаний попередньо отримувати згоду учасників на такі правочини.
Позивач стверджував, що рішення загальних зборів ТОВ "НВФ "Водполімер" від 31.10.2014 про внесення змін до Статуту було пов`язане виключно з затвердженими на таких зборах змінами у складі учасників та змінами в керівництві. При цьому, питання щодо зміни обсягу повноважень директора та порядку прийняття ним рішень, на відповідних зборах не розглядались і не приймались.
За твердженням позивача, як стало згодом йому відомо, у березні 2015 року було здійснено підміну змісту волевиявлення вищого органу управління (загальних зборів) ТОВ "НВФ "Водполімер" від 31.10.2014, внаслідок чого у квітні 2015 року було проведено (без відома його учасників) державну реєстрацію сфальсифікованого Статуту ТОВ "НВФ "Водполімер" на підставі підроблених документів, датованих 31.10.2014.
Проведена внаслідок цих дій 08.04.2015 державна реєстрація нової редакції Статуту "ТОВ НВФ "Водполімер" (далі - Статут у редакції 2015 року) дозволила вилучити зі Статуту 2004 року норми, котрі обмежували повноваження директора у праві вчиняти правочини щодо майна ТОВ "НВФ "Водполімер" без згоди учасників цього товариства.
Як зазначає позивач, реєструючи корпоративні рішення співвласників ТОВ "НВФ "Водполімер" у державному реєстрі юридичних осіб, Віталій Перін умисно, зі злочинними намірами, підмінив окремі тексти та аркуші установчих документів, які подавалися на реєстрацію учасниками ТОВ "НВФ "Водполімер", з метою державної реєстрації підробленої редакції Статуту в 2015 році.
У результаті цих дій з тексту Статуту ТОВ "НВФ "Водполімер" повністю були виключені існуючі до цього правові механізми запобігання ймовірним зловживанням директора на посаді при укладенні значних та майнових правочинів. Без жодного окремого рішення вищого органу управління, в новому Статуті ТОВ "НВФ "Водполімер" у 2015 році було закріплено положення, згідно з яким керівник наділявся повноваженнями укладати без погодження зі зборами учасників будь-які правочини на суму, що не перевищує 3 мільйонів гривень, тобто було незаконно та безпідставно значно розширено повноваження керівника товариства.
На реєстрацію нової редакції Статуту було уповноважено саме нового директора Віталія Періна, тому подання ним на реєстрацію підробленої редакції Статуту (2015 року), згідно з якою встановлено повноваження, які у 10 разів перевищували повноваження колишнього керівника, свідчить про наявність особистої зацікавленості відповідної особи та наявність у неї злочинного умислу.
За твердженням позивача, про фальсифікацію Статуту 2015 року саме новим директором Віталієм Періним вказують також ті обставини, що на момент укладення спірного договору іпотеки директор він діяв вже в межах розширених повноважень, усвідомлюючи порушення прав власників товариства.
Відповідний позов про підробку змісту Статуту (2015 року) одразу після з`ясування факту підробки було подано до Господарського суду Київської області, який розглядався в межах справи № 911/2284/17 про визнання недійсним Статуту ТОВ "НВФ "Водполімер" у редакції 2015 року.
Аналізуючи в сукупності вищенаведені обставини, які супроводжували укладення та виконання спірного договору іпотеки від 31.07.2015 на предмет дотримання його сторонами передбачених цивільним законодавством принципів вільного волевиявлення та відповідності правочину внутрішній волі сторін (ст. 203 ЦК України), та його спрямованості на реальне настання бажаних для сторін правових наслідків, спірний договір був лише юридичним прикриттям для завідомо незаконного наміру його сторін по викраденню майна з власності позивача.
Про фіктивність правочину та наявність злочинного умислу директора ТОВ "НВФ "Водполімер", свідчать також дані Фінансового звіту, згідно з яким операція з іпотечного відчуження цілісного майнового комплексу директором Віталієм Періним не була документально відображена у балансі ТОВ "НВФ "Водполімер". Звітний баланс підприємства не містить даних про зменшення вартості його основних засобів, а навпаки - ця вартість збільшилась. Це свідчить про умисну підробку даних публічної фінансової звітності керівником ТОВ "НВФ "Водполімер" з метою приховання від корпоративних учасників фактів втрати у 2015-2016 роках основних засобів. Факт нульової вартості основних засобів товариства був встановлений лише новим директором наприкінці 2018 року та відображений в офіційній звітності ТОВ "НВФ "Водполімер" за 2017 рік.
Також, позивач зазначає, що втративши внаслідок передачі майна в іпотеку усе власне нерухоме майно, ТОВ "НВФ "Водполімер" не отримав за нього жодного грошового еквіваленту, а його участь у товарному виробництві з квітня 2016 року повністю припинилася, підприємство фактично стало банкрутом, що завдало його учасникам суттєвих багатомільйонних збитків.
В подальшому, за твердженням позивача, з метою легалізації наслідків захоплення спірного майна, 13.02.2018 між ТОВ "Сіверекополімер" та ТОВ "Ріелті-Естейт" укладено договір купівлі-продажу об`єкту нерухомості "Адміністративно-виробничий корпус з підсобно-господарськими спорудами", загальною площею 1005,2 м2, що знаходиться за адресою: м. Бориспіль, вулиця Запорізька, 14-а.
З огляду на наведені у позові обставини та факти, а також додані докази, позивач стверджує, що спірний договір іпотеки укладався в результаті зловмисної домовленості Віталя Періна зі співвласниками та керівником ТОВ "Сіверекополімер" та ПрАТ "ПМК №55" з метою знищення підприємницької діяльності та переходу виробничих активів ТОВ "НВФ "Водполімер" під контроль комерційного конкурента ТОВ "Концерн "Водополімер".
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний господарський суд, дійшов висновку про їх обґрунтованість та доведеність, враховуючи, що матеріалами справи підтверджуються факти права власності позивача на спірне майно, виходячи з обставин вибуття майна з володіння позивача, наявності майна в натурі у незаконному володінні відповідача-2 та відсутності у відповідачів правових підстав для володіння та подальшого розпорядження спірним майном. Також суди дійшли висновку, що позивачем не було пропущено строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом.
Не погоджуючись з постановою апеляційного та рішенням місцевого господарських судів, ТОВ "Сіверекополімер" звернулось до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові.
В обґрунтування своїх вимог заявник касаційної скарги зазначає, суди: неправильно застосували положення ст. 232 ЦК України (без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах: від 22.10.2019 у справі № 911/2129/17, від 18.07.2018 у справі № 357/6663/16-ц, від 21.01.2020 у справі № 910/14138/18, від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17, від 29.08.2018 у справі № 522/15095/15-ц, від 21.02.2020 у справі № 182/3593/17, від 07.08.2019 у справі № 753/7290/17); неправильно застосували положення п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України (без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах: від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16); неправильно застосували ст.ст. 256, 257, 261, 264, 92, 97 та 207 ЦК України щодо застосування строків давності та визначення моменту початку їх перебігу для юридичної особи, як сторони правочину та підстав для переривання перебігу позовної давності, а також щодо застосування строків давності до вимог про витребування майна на підставі п. 2 ч. 1 ст. 388 ЦК України (без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах: від 17.03.2020 у справі № 10/5026/995/2012, від 14.03.2018 у справі № 464/5089/15, від 04.04.2019 у справі № 910/15456/17, від 22.10.2019 у справі № 910/15453/17, від 28.05.2019 у справі № 5015/118/11, від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16); оскаржені судові рішення постановлені з порушенням норм процесуального права, що унеможливило встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України, п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України).
Скаржником вмотивовано подання касаційної скарги на підставі п.п. 1, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.06.2022 відкрито касаційне провадження на підставі п.п. 1, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено касаційну скаргу до розгляду на 05.07.2022 та встановлено строк на подання відзивів на касаційну скаргу до 27.06.2022.
До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 30.06.2022 Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Водполімер" подано відзив на касаційну скаргу, тобто поза межами строку, визначеного в ухвалі від 08.06.2022. За таких обставин, він залишається без розгляду як такий, що поданий після закінчення встановленого судом процесуального строку.
Крім цього, до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 05.07.2022 надійшли письмові пояснення від Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріелті-Естейт" та від Приватного акціонерного товариства "Пересувна механізована колона № 55", у яких учасники справи зазначають, що підтримують касаційну скаргу.
Заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення представників учасників справи, переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів в оскаржуваній частині, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).
Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи ((див. постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)).)
При цьому колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Водночас колегія суддів зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
В частині висновків судів про наявність підстав для визнання недійсним договору іпотеки скаржник вказує на неправильне застосування ними ст. 232 ЦК України (без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах: від 22.10.2019 у справі № 911/2129/17, від 18.07.2018 у справі № 357/6663/16-ц, від 21.01.2020 у справі № 910/14138/18, від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17, від 29.08.2018 у справі № 522/15095/15-ц, від 21.02.2020 у справі № 182/3593/17, від 07.08.2019 у справі № 753/7290/17).
Так у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019 у справі № 911/2129/17 про визнання договорів недійсними та витребування майна зазначено, що ч. 3 ст. 203 ЦК України визначає загальні вимоги до волевиявлення учасника правочину, яке повинне відповідати внутрішній волі та бути вільним від факторів, що викривляють уявлення особи про зміст правочину при формуванні її волевиявлення чи створюють хибне бачення існування та змісту волевиявлення. Підстави недійсності правочинів, коли внутрішня воля особи не відповідає правовим наслідкам укладеного правочину, визначено у статтях 229 - 233 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним. Довіритель має право вимагати від свого представника та другої сторони солідарного відшкодування збитків та моральної шкоди, що завдані йому у зв`язку із вчиненням правочину внаслідок зловмисної домовленості між ними.
Для визнання правочину недійсним на підставі ст. 232 ЦК України необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявності домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя.
У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18.07.2018 у справі №357/6663/16-ц про визнання договору купівлі-продажу недійсним зазначено, що відповідно до ч. 1 ст. 232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.
За змістом зазначеної норми закону необхідними ознаками правочину, вчиненого у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою є:
1) наявність умисного зговору між представником потерпілої сторони правочину і другої сторони з метою отримання власної або обопільної вигоди;
2) виникнення негативних наслідків для довірителя та незгода його з такими наслідками;
3) дії представника здійснюються в межах наданих йому повноважень.
У постанові від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17 Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в частині застосування ст. 232 ЦК України зазначила, що зловмисна домовленість - це умисна змова представника однієї сторони правочину з другою стороною, внаслідок чого настають несприятливі наслідки для особи, від імені якої вчинено правочин. У визнанні правочину недійсним з відповідної підстави доведенню підлягає не наявність волі довірителя на вчинення правочину, а існування умислу представника, який усвідомлює факт вчинення правочину всупереч інтересам довірителя, передбачає настання невигідних для останнього наслідків та бажає чи свідомо допускає їх настання.
Відповідний висновок, що для визнання правочину недійсним на підставі ст. 232 ЦК України необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявності домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя також викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.01.2020 у справі № 910/14138/18, у якій враховано позицію Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладену у постанові від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17 щодо того, що є зловмисною домовленістю.
Крім цього, у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29.08.2018 у справі № 522/15095/15-ц про визнання правочину недійсним, зобов`язання вчинити певні дії та визнання права власності міститься висновок, що тлумачення статті 232 ЦК України свідчить, що під зловмисною домовленістю необхідно розуміти умисну змову однієї сторони із представником іншої, проти інтересів особи, яку представляють. Зловмисна домовленість представника з контрагентом особи, що представляють, створює правову ситуацію, коли дійсна воля довірителя, яку повинен втілювати представник, замінюється його власною волею, що суперечить волі довірителя. Саме підміна волі довірителя волею представника і слугує підставою для визнання такого правочину недійсним. Тобто в основу зловмисної домовленості покладено умисні дії представника, який усвідомлював, що вчиняє правочин усупереч інтересам довірителя та бажав (або свідомо допускав) їх настання.
Для кваліфікації правочину як вчиненого внаслідок зловмисної домовленості потрібно встановити, що: від імені однієї із сторін правочину виступав представник, хоча й не виключаються випадки, коли від імені обох сторін виступають представники; зловмисна домовленість і вчинення правочину з іншою стороною відбулася на підставі наявних повноважень представника; існував умисел в діях представника щодо зловмисної домовленості; настали несприятливі наслідки для особи, яку представляють; існує причинний зв`язок поміж зловмисною домовленістю і несприятливими наслідками для особи, яку представляють.
Відповідний висновок також продубльовано у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21.02.2020 у справі № 182/3593/17 про визнання правочину недійсним.
Також у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07.08.2019 у справі № 753/7290/17 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, витребування майна з чужого незаконного володіння, виключення з державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про право власності на майно міститься висновок про те, що за змістом ст. 232 ЦК України необхідними ознаками правочину, вчиненого у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою є: 1) наявність умисного зговору між представником потерпілої сторони правочину і другої сторони з метою отримання власної або обопільної вигоди; 2) виникнення негативних наслідків для довірителя та незгода його з такими наслідками; 3) дії представника здійснюються в межах наданих йому повноважень.
Таким чином, для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 ЦК України необхідним є встановлення у діях представника наступного складу цивільного правопорушення: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною, спрямованої на настання негативних наслідків і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя, така домовленість має бути зловмисною і спрямована проти інтересів довірителя. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю.