ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 червня 2022 року
м. Київ
справа № 523/11193/18
провадження № 51 - 4534 км 21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого судді Марчук Н.О.,
суддів Макаровець А.М., Маринича В.К.,
за участю:
секретаря судового засідання Крота І.М.,
прокурора Шевченко О.О.,
захисників Зубицької Л.М., Шендрик О.В.,
засудженого ОСОБА_1 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою захисників Зубицької Л.М., Сабєтова Д.В. на вирок Одеського апеляційного суду від 15 червня 2021 року стосовно
ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_1,
уродженця м. Ізмаїл Одеської області,
який мешкає за адресою:
АДРЕСА_1,
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Суворовського районного суду м. Одеси від 29 листопада 2018 року ОСОБА_1 засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців без позбавлення права керувати транспортними засобами.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки з покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь потерпілої ОСОБА_2 14 636,56 грн матеріальних збитків та 300 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
Одеський апеляційний суд 15 червня 2021 року вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання скасував, ухвалив новий, яким призначив ОСОБА_1 покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. В решті вирок залишив без змін.
За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 07 квітня 2018 року приблизно о 18.45, керуючи автомобілем "Toyota Corolla", реєстраційний номер НОМЕР_1, на автодорозі "Об`їзд м. Одеси" в Суворовському районі м. Одеси з боку вул. Лиманної в напрямку вул. Академіка Заболотного, наближаючись до розташованої ліворуч АЗС "ОККО" №15, порушив вимоги п. 2.3. "б", п.12.1., п.12.3. Правил дорожнього руху та допустив наїзд на пішохода ОСОБА_3, в результаті чого останній отримав тілесні ушкодження, від яких помер.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисники Зубицька Л.М., Сабєтов Д.В., не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, просять вирок змінити, звільнивши ОСОБА_1 на підставі ст. 75 КК України від відбування основного покарання з випробуванням.
Свої вимоги захисники мотивують тим, що суд апеляційної інстанції безпідставно скасував вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання, не врахував у достатній мірі всіх обставин, що пом`якшують покарання, та даних про його особу, не мотивував необхідності застосування до нього реального позбавлення волі. Зокрема, поза увагою суду залишилось те, що ОСОБА_1 вчинив необережний тяжкий злочин, раніше не притягувався до кримінальної чи адміністративної відповідальності, активно сприяв розкриттю злочину, вживав невідкладних заходів для надання допомоги потерпілому, щиро розкаявся у вчиненому, утримує матір похилого віку, яка страждає на тяжке захворювання, на час ухвалення вироку його син не досяг повноліття, а також висновок органу пробації, згідно з яким виправлення ОСОБА_1 можливе без позбавлення останнього волі. Крім того, сторона захисту вказує на те, що деякі судові засідання відбулись без прокурора, участь якого, на їхню думку, була обов`язковою, при цьому судом не з`ясовувалась позиція інших сторін провадження про можливість розгляду справи за його відсутності, що свідчить про порушення принципу змагальності.
Від потерпілої ОСОБА_2 надійшли заперечення, в яких вона просить касаційну скаргу сторони захисту залишити без задоволення, а вирок суду апеляційної інстанції стосовно ОСОБА_1 - без зміни.
Позиції учасників судового провадження
Захисники і засуджений підтримали касаційну скаргу та просили її задовольнити.
Прокурор заперечив проти задоволення касаційної скарги, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без зміни.
Мотиви Суду
Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, за який його засуджено, та правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 286 КК України в касаційній скарзі не оспорюються.
У касаційній скарзі сторона захисту, не погоджуючись з вироком суду апеляційної інстанції, вказує на невідповідність призначеного ОСОБА_1 покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та його особі, неврахування судом апеляційної інстанції ряду обставин, що, пом`якшують покарання, зокрема, щирого каяття, активного сприяння розкриттю злочину, часткового відшкодування потерпілій завданої шкоди, та які, на їхню думку, є підставами для застосування ст. 75 КК України.
Проте наведені захисниками в касаційній скарзі доводи Суд уважає необґрунтованими з огляду на таке.
Зі змісту касаційної скарги вбачається, що захисники фактично порушують питання про недотримання судом апеляційної інстанції визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання й пов`язані з суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).
Відповідно до ст. 65 КК України при призначенні покарання суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Згідно зі статтею 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням всіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Так, суд першої інстанції, обґрунтовуючи висновок щодо виду й міри покарання, призначаючи ОСОБА_1 покарання та звільняючи від його відбування на підставі ст. 75 КК України, як убачається з вироку, врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, відсутність обставин, які б обтяжували чи пом`якшували покарання, дані про особу винуватого, зокрема те, що він вперше притягується до кримінальної відповідальності, утримує неповнолітню дитину, матір похилого віку, в якої діагностовано онкологічне захворювання, має постійне місце проживання й неофіційно працевлаштований, а також те, що допущена ним необережність була певною мірою обумовлена діями ОСОБА_3, який в момент дорожньо-транспортної пригоди перебував у стані алкогольного сп`яніння та вийшов на проїжджу частину в невстановленому для цього місці. При цьому, враховуючи наявність в обвинуваченого неофіційної роботи в сфері перевезень автомобільним транспортом та наміри добровільного відшкодування потерпілій ОСОБА_2 завданих збитків, суд визнав за можливе не призначати додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.