Постанова
Іменем України
30 червня 2022 року
м. Київ
справа № 755/13413/20
провадження № 61-13242св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Яремка В. В.,
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 15 жовтня 2020 року в складі судді Галагана В. І.та постанову Київського апеляційного суду від 23 червня 2021 року в складі колегії суддів: Рейнарт І. М., Кирилюк Г. М., Семенюк Т. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , та з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просила стягнути з відповідача на її користь заборгованість за орендну плату за договором оренди від 29 травня 2016 року у розмірі 516 150,00 грн, заборгованість за комунальні послуги у орендованій квартирі в розмірі 38 926,56 грн, кошти за аварійне відкриття дверей у розмірі 2 500,00 грн, три проценти річних у сумі 39 853,55 грн, інфляційні збитки у сумі 78 145,11 грн та пеню у розмірі 203 687,51 грн.
Позов обґрунтовано тим, що 29 травня 2016 року між нею та відповідачем був укладений договір оренди житлового приміщення № 29/05/16, відповідно до умов якого розмір місячної орендної плати складав 15 000,00 грн, що на момент підписання договору становило 600,00 дол. США. В період часу з січня 2018 року по вересень 2020 року відповідач не оплачувала орендну плату, тому її заборгованість за 31 місяць становить 516 150,00 грн. Також позивач зазначала, що вартість комунальних послуг не входила до орендної плати і орендар повинна була сплачувати їх за свій рахунок щомісяця, однак відповідач свого обов`язку не виконувала, у зв`язку із чим виникла заборгованість, яку вона вимушена була погасити і яка складалася із оплати: за постачання гарячої води - 6 175,30 грн та комісія банку 61,80 грн; за центральне опалення 19 164,14 грн та комісія банку 153,30 грн; за обслуговування території, що надається ТОВ «Комфорт-Таун» - 10 298,62 грн та комісія банку 82,40 грн; за надання послуг водопостачання 2 925,40 грн та комісія банку 29,30 грн; за обслуговування вузла теплової енергії 16,30 грн та комісія банку 20,00 грн. Всього вартість комунальних послуг становить 38 926,56 грн. Крім того, позивач посилалася на те, що відповідач не передала їй ключі від квартири, що стало підставою для аварійного відкриття дверей вартістю - 2 500,00 грн.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 15 жовтня 2020 року позов задоволено частково. Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість з орендної плати у розмірі 516 150,00 грн, три проценти річних у розмірі 39 853,55 грн, інфляційні збитки у розмірі 78 145,11 грн, пеню у розмірі 203 687,51 грн, заборгованість за житлово-комунальні послуги у розмірі 38 926,56 грн, судовий збір у розмірі 8 767,63 грн. В іншій частині позову відмовлено.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем порушені зобов`язання за договором оренди, у зв`язку із чим виникла заборгованість за орендними платежами за період з січня 2018 року по липень 2020 року, яка підлягає стягненню з врахуванням вимог частини другої статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Також суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивачем надані належні докази у підтвердження несплати відповідачем комунальних платежів, заборгованість за якими була погашена позивачем.
Постановою Київського апеляційного суду від 23 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 15 жовтня 2020 року змінено, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість з орендної плати у сумі 516 150, 00 грн, три процента річних у сумі 17 794,00 грн, інфляційні втрати у сумі 20 794,00 грн, пеню у розмірі 203 687,51 грн, заборгованість за житлово-комунальні послуги у розмірі 38 926,56 грн, судовий збір у розмірі 7 973,52 грн, а всього 805 325,59 грн.
Змінючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що судом першої інстанції повно встановлені обставини справи, оцінені надані докази, які не були спростовані відповідачем під час апеляційного розгляду, правильно застосовані норми матеріального права, разом з цим, допущені помилки у розрахунку 3% річних та інфляційних втрат.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
У серпні 2021 року ОСОБА_2 із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 15 жовтня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 червня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення процесуальних норм, просить їх скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 . У касаційній скарзі заявниця зазначила клопотання про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій:
- дійшли помилкового висновку про стягнення з відповідача інфляційних втрат внаслідок неправильного застосування статей 524, 533, 625 ЦК України;
- не дослідили фактичний строк користування відповідачем приміщенням, а також не врахували, що на момент звернення до суду з позовом строк договору оренди не закінчився, оскільки становить 60 місяців, до червня 2021 року, а позивач звернулася до суду лише зі спливом 31 місяця з дня прострочення орендної плати;
- не надали належної оцінки тому, що позивач не надала доказів звернення до орендаря та отримання відповіді щодо сплати за договором оренди чи про розірвання договору оренди;
- не надали оцінку тим обставинам, з якого по який час орендар займала вказане приміщення фактично, в той час як орендар не сплачувала орендну плату і комунальні платежі, оскільки фактично дане приміщення не орендувала з моменту припинення сплати орендної плати;
- не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 296/10217/15-ц та постанові Верховного Суду України від 01 березня 2017 року у справі № 6-284цс17.
У жовтні 2021 року до Верховного Суду надійшло нове клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 15 жовтня 2020 року та постанови Київського апеляційного суду від 23 червня 2021 року у справі, в якій посилається на положення статті 436 ЦПК України. Заява обґрунтована тим, що оскільки в межах виконавчого провадження накладено арешти та винесено постанову про звернення стягнення на майно боржника, тому у разі задоволення касаційної скарги судове рішення Верховного Суду неможливо буде виконати через те, що будуть виконані оскаржувані судові рішення.
У жовтні 2021 року до Верховного Суду надійшло нове клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 15 жовтня 2020 року та постанови Київського апеляційного суду від 23 червня 2021 року у справі. На обґрунтування підстав для зупинення касаційного оскарження ОСОБА_2 зазначає, що постановою приватного виконавця від 08 вересня 2021 року відкрито виконавче провадження за виконавчим листом виданим на виконання оскаржуваного рішення, тому наявні підстави для зупинення його виконання. Копію постанови заявник додає до клопотання.
У січні 2022 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 із застосуванням засобів поштового зв`язку подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , в якому зазначила про необґрунтованість та безпідставність доводів касаційної скарги, а також про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 09 серпня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 15 жовтня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 червня 2021 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 13 серпня 2021 року касаційну скаргу залишено без руху, з наданням строку для усунення недоліків, зокрема сплати судового збору у розмірі 15 947,04 грн.
Ухвалою Верховного Суду від 04 жовтня 2021 року, після усунення заявником недоліків касаційної скарги, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 з підстав визначених пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України);витребувано з Дніпровського районного суду міста Києва матеріали цивільної справи № 755/13413/20; надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу. Цією ж ухвалою відмовлено у задоволенні клопотання про зупинення виконання судових рішень.
Ухвалою Верховного Суду від 18 жовтня 2021 року вдруге відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 15 жовтня 2020 року та постанови Київського апеляційного суду від 23 червня 2021 року.
У жовтні 2021 року матеріали справи № 441/2087/19 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 02 листопада 2021 року втретє відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 15 жовтня 2020 року та постанови Київського апеляційного суду від 23 червня 2021 року.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.
Фактичні обставини справи
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 29 травня 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договір оренди квартири (житлового приміщення) № 29/05/16, за умовами якого в оренду передається квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 81,83 кв. м.
Згідно з пунктом 1.5договору стан квартири, що орендується, на момент передання в оренду: квартира після будівельників, зокрема, в квартиру заведена електропроводка, каналізація та водопостачання, стеля, стіни, підлога - чернова штукатурка, квартира потребує капітального ремонту.
Сторони домовилися, що капітальний та поточний ремонт квартири здійснює орендар (пункт 1.8).
Пунктом 4.1сторони погодили, що строк оренди приміщення складає 60 місяців з моменту прийняття приміщення за актом прийому-передачі.
Пунктом 5.1договору передбачено, що розмір місячної орендної плати складає 15 000,00 грн, що на момент підписання договору складає 600 доларів США. У разі зміни курсу більше, ніж на 10 відсотків, орендодавець має право в односторонньому порядку змінити розмір орендної плати в сторону збільшення до 600 доларів США.
Орендна плата сплачується орендарем не пізніше 15 числа кожного наступного місяця, про що сторонами складається письмова розписка (пункт 5.2). Перша орендна плата вноситься орендарем у вересні 2016 року, надалі - щомісячно.