Постанова
Іменем України
23 червня 2022 року
м. Київ
справа № 193/805/20
провадження № 61-647св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Грушицького А. І.,
суддів: Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Пророка В. В., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Селянське (фермерське) господарство "Велич" в особі засновника Голої Валентини Іванівни,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Зубакової В. П., Барильської А. П., Бондар Я. М.
у справі за позовом ОСОБА_1 до Селянського (фермерського) господарства "Велич" в особі засновника Голої Валентини Іванівни про розірвання договору оренди земельної ділянки та повернення земельної ділянки,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 у липні 2020 року звернулася до суду з вищевказаним позовом, який уточнила у процесі розгляду справи, і остаточно просила:
- розірвати договір оренди земельної ділянки АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_2 (спадкоємець, власник ОСОБА_1 ) і Селянським (фермерським) господарством "Велич" (далі - СФГ "Велич") в особі засновника Голої В. І., зареєстрований 27 червня 2008 року у Софіївському районному відділі Дніпропетровської регіональної філії ДБ "Центр ДЗК при Держкомземі України", про що вчинено запис № 040813300581;
- зобов`язати СФГ "Велич" негайно передати їй земельну ділянку загальною площею 8,050 га, кадастровий № 1225284100:01:003:0084, розташовану на території Мар`є-Дмитрівської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області, в стані придатному для цільового використання.
Зазначений позов ОСОБА_1 мотивувала тим, що згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 84687767 від 10 квітня 2017 року вона є законним власником земельної ділянки загальною площею 8,050 га, кадастровий № 1225284100:01:003:0084, розташованої на території Мар`є-Дмитрівської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області, отриманої у спадок від ОСОБА_2 за заповітом № 314 від 10 квітня 2017 року, посвідченим приватним нотаріусом Софіївського районного нотаріального округу Кот Л. І., про що видано Витяг про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 47384319 від 10 квітня 2017 року.
Між ОСОБА_2 (орендодавець) та СФГ "Велич" в особі голови Голої В. І. 20 лютого 2006 року було укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 8,050 га, кадастровий № 1225284100:01:003:0084, розташованої на території Мар`є-Дмитрівської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області, строком на 30 років.
Згідно з пунктом 40 вказаного договору, право на орендовану земельну ділянку у разі смерті фізичної особи - орендодавця переходить до спадкоємців, тобто в даному випадку до неї.
Однак, після укладення вказаного договору (навіть ще за життя ОСОБА_2 ), відповідач належним чином не виконував умови вищезазначеного договору, допустив порушення пунктів 9, 10, 13 договору, що в свою чергу є порушенням пункту 3 частини першої статті 15 Закону України "Про оренду землі", відповідно до якого істотними умовами договору оренди землі є, зокрема орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату, а тому вказаний договір підлягає розірванню.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Софіївський районний суд Дніпропетровської області рішенням від 15 вересня 2021 року позов задовольнив.
Розірвав договір оренди земельної ділянки № 5 від 20 лютого 2006 року, укладений між ОСОБА_2 (спадкоємець ОСОБА_2 - ОСОБА_1 ) і СФГ "Велич" в особі засновника Голої В. І. та зареєстрований 27 червня 2008 року у Софіївському районному відділі Дніпропетровської регіональної філії ДП "Центр ДЗК при Держкомземі України", про що вчинено запис № 040813300581.
Зобов`язав СФГ "Велич" передати власнику ОСОБА_1 земельну ділянку загальною площею 8,050 га, кадастровий № 1225284100:01:003:0084, розташовану на території Мар`є-Дмитрівської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області, в стані придатному для цільового використання.
Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Рішення місцевий суд мотивував тим, що відповідач неналежно виконував свої зобов`язання за договором оренди земельної ділянки від 20 лютого 2006 року, несвоєчасно здійснював виплату орендної плати у грошовій формі та в не повному обсязі, що свідчить про неналежність виконання умов договору та систематичність порушення його умов.
Позовні вимоги ОСОБА_1 про розірвання договору оренди є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, оскільки знайшли своє підтвердження під час судового розгляду та доведені належними та допустимими доказами. Вимога про передачу земельної ділянки є похідною від вимоги про розірвання договору оренди і також підлягає задоволенню.
Дніпровський апеляційний суд постановою від 07 грудня 2021 року апеляційну скаргу СФГ "Велич" задовольнив.
Рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 15 вересня 2021 року скасував та ухвалив нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивачем не доведено сукупності вказаних обставин та не надано суду достатніх, належних і допустимих доказів, які б підтверджували заявлені нею вимоги, а саме, що СФГ "Велич" порушені вимоги Закону України "Про оренду землі" та договору оренди земельної ділянки від 20 лютого 2006 року щодо нарахування та виплати орендної плати.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Від представника ОСОБА_1 - адвоката Головіної Л. С. у січні 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга на постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 грудня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявник просить скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення заявник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції не врахував, не дослідив та не надав належної оцінки всім наявним у справі доказам і доводам, не застосував закон, який підлягав застосуванню.
Суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 12 грудня 2012 року у справі № 6-146цс12, від 28 вересня 2016 року у справі № 6-977цс16 та у постановах Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17, від 28 березня 2018 року у справі № 390/777/16-ц, від 27 червня 2018 року у справі № 614/805/16-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 484/301/18, від 10 квітня 2019 року у справі № 235/1628/16-ц, від 10 квітня 2019 року у справі № 732/1799/17, від 10 жовтня 2019 року у справі № 293/1011/16-ц, від 31 січня 2019 року у справі № 527/570/17-ц, від 13 травня 2021 року у справі № 192/149/17.
Апеляційний суд також залишив поза увагою, що систематична сплата орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є підставою для розірвання такого договору.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що дійсно мала місце систематична несплата відповідачем орендної плати за договором.
Копія документу, яку представник відповідача назвав відомістю видачі орендної плати за 2013-2018 роки, не є належним документом та доказом у цій справі, оскільки не відповідає встановленій формі зразка відомостей.
Суд апеляційної інстанції дослідив виплату орендної плати лише за періоди 2014-2019 років, однак не перевірив та не дослідив докази відсутності сплати орендної плати за договором за період часу з 2008 року до 2012 року включно.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Від СФГ "Велич" у травні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому заявник просить залишити її без задоволення, посилаючись на те, що судом апеляційної інстанції встановлені фактичні обставини справи, досліджені в повному обсязі наявні у справі докази та доводи, надані як позивачем так і відповідачем та дана їм належна оцінка.
За увесь час користування спірною земельною ділянкою за період з 2006 року до 27 липня 2016 року (день смерті ОСОБА_2 ) орендарем належним чином виконувалися умови договору оренди щодо сплати орендної плати.
Апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що позивачем не доведено сукупності обставин та не надано достатніх, належних і допустимих доказів, які б підтверджували заявлені нею вимоги.
Постанова суду апеляційної інстанції відповідає вимогам закону та прийнята на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 12 квітня 2022 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Софіївського районного суду Дніпропетровської області.
Справа № 193/805/20 надійшла до Верховного Суду 27 квітня 2022 року.
Верховний Суд ухвалою від 14 червня 2022 року справу призначив до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 84687767 від 10 квітня 2017 року ОСОБА_1 є власником земельної ділянки загальною площею 8,050 га, кадастровий № 1225284100:01:003:0084, розташованої на території Мар`є-Дмитрівської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області, отриманої у спадок від ОСОБА_2 за заповітом № 314 від 10 квітня 2017 року, складеним приватним нотаріусом Софіївського району нотаріального округу Кот Л. І.
Між ОСОБА_2 та СФГ "Велич" в особі голови Голої В. І. 20 лютого 2006 року було укладено договір оренди земельної ділянки № 5 загальною площею 8,050 га, кадастровий № 1225284100:01:003:0084, розташованої на території Мар`є-Дмитрівської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області, строком на 30 років.
Пунктом 5 вказаного договору визначено нормативну грошову оцінку земельної ділянки станом на 20 лютого 2006 року у розмірі 76 930,51 грн.
Згідно з пунктом 9 договору орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі: грошова - 1 154 грн; або натуральна: зернові - 2 000 кг, насіння соняшника 200 кг, відробіткова: оранка і культивація городу до 0,50 га на території Мар`є-Дмитрівської сільської ради.
Відповідно до пункту 10 договору обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки приватної власності здійснюється з урахуванням індексації.
Пунктом 11 цього ж договору передбачено, що орендна плата вноситься до 31 грудня звітного року.
Розмір орендної плати переглядається один раз у п`ять років, зокрема зміни розмірів земельного податку, підвищення цін і тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, в інших випадках, передбачених законодавством (пункт 13 договору оренди).
У пункті 28 договору оренди орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.
ОСОБА_2 09 березня 2010 року направила голові СФГ "Велич" Голій В. І. заяву, в якій зазначила, що запроваджена орендна плата за землю у розмірі не менше 3 % від визначеної законодавством вартості земельної ділянки, у зв`язку з чим просила провести з нею розрахунок по орендній платі у відповідності до вимог чинного законодавства України - не менше 3 % від вартості земельної ділянки з урахуванням індексації та негайно переукласти договір оренди земельної ділянки чи внести до нього відповідні зміни.
ОСОБА_2 09 березня 2010 року зверталася з листом до прокурора Софіївського району, у якому зазначала, що Гола В. І. орендну плату їй сплачує без врахування індексації, визначеної пунктом 10 договору, її розмір не відповідає законодавству України.
Згідно з розпискою ОСОБА_4 отримала орендну плату від СФГ Велич 24 грудня 2006 року за ОСОБА_2 за 2007 рік у розмірі 300 грн.
ОСОБА_2 22 квітня 2007 року отримала у рахунок орендної плати за 2007 рік 200 грн.
Згідно з розпискою від 29 квітня 2008 року ОСОБА_2 отримала орендну плату в розмірі 500 грн, однак за який рік не зазначено.
ОСОБА_2 отримала орендну плату за 2013-2014 роки в розмірі 9 000 грн (по 4 500 грн за кожен рік), що підтверджується видатковим касовим ордером від 28 березня 2013 року.
Також судом із відомості про видачу орендної плати встановлено, що розмір фактично виплаченої орендної плати 28 березня 2013 року за 2013 рік становить 4 500 грн, за 2014 рік - 4 500 грн, за 2015 рік - 5 500 грн, однак підпис отримувача є нерозбірливим.
За 2016 рік у графі дебет неможливо розібрати розмір отриманої суми оренди.
За 2017 рік отримана 04 липня 2016 року орендна плата становить 10 000 грн, а за 2018 рік - отримана 27 липня 2016 року орендна плата становить 10 000 грн. Однак ідентифікація особи, яка розписалась у відомості про її отримання викликає труднощі, у зв`зку з відмінністю підпису від підпису орендодавця та не зазначенням прізвища і ініціалів отримувача.
ОСОБА_1 24 грудня 2019 року отримала поштовим переказом у рахунок орендної плати за землю за 2019 рік в розмірі 6 135 грн. Однак зазначена сума проведена без урахування коефіцієнтів індексації та 3 % річних, є сумою, яка не відповідає змінам розмірів земельного податку, підвищення цін і тарифів, зміни коефіцієнтів, нормативно-грошової оцінки земельної ділянки станом на 2019 рік.
Згідно з інформацією з Держгеокадастру, опублікованою на офіційному сайті, середня орендна плата за користування землею сільськогосподарського призначення у Дніпропетровській області встановлена у таких розмірах: 2016 рік - 949,90 грн за 1 га; 2017 рік - 1 012,90 грн за 1 га; 2018 рік - 1 276 грн за 1 га, 2019 рік - 2 594 грн за 1 га.
Місцевим судом також встановлено, що позивач за загальну площу земельної ділянки у розмірі 8,050 га мала отримувати орендну плату за землю в середньому за: 2016 рік - 7 646,69 грн, 2017 рік - 8 153,84 грн, 2018 рік - 10 271,80 грн, 2019 рік - 2 0881,70 грн.
ОСОБА_1 у березні та червні 2020 року звернулася із вимогами до відповідача про погодження дострокового розірвання договору оренди на підставі пункту 38 договору № 5 від 20 лютого 2006 року за взаємною згодою сторін та укладення угоди про дострокове розірвання зазначеного договору, у зв`язку із неналежним виконанням умов цього договору, а саме пунктів 9, 10, 13.
Однак, станом на 16 липня 2020 року ОСОБА_1 відповіді на зазначені вимоги не отримала.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Відповідно до частини першої статті 367, частини першої статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції у повній мірі не відповідає, з огляду на таке.