Постанова
Іменем України
23 червня 2022 року
м. Київ
справа № 334/3422/19
провадження № 61-5286св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Грушицького А. І.,
суддів: Литвиненко І. В., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Пророка В. В., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Надра" в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 05 листопада 2020 року у складі судді Козлової Н. Ю. та постанову Запорізького апеляційного суду від 09 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Крилової О. В., Кухаря С. В., Полякова О. З., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 а до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про захист порушеного права споживача фінансових послуг по стягненню неустойки (пені, штрафу) та трьох процентів річних, завданих несвоєчасною виплатою грошових коштів за банківським вкладом,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ПАТ "КБ "Надра" в особі Фонду) про захист порушеного права споживача фінансових послуг по стягненню неустойки (пені, штрафу) та трьох процентів річних, завданих несвоєчасною виплатою грошових коштів за банківським вкладом.
На обґрунтування позову зазначав, що 26 червня 2014 року між позивачем та Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Надра" (далі - ПАТ "КБ "Надра") було укладено договір строкового банківського вкладу (депозиту), оформлений в рамках Пакету послуг "Новий ПУ "Базовий+" (далі - договір), відповідно до якого ОСОБА_1 передав, а банк прийняв на вкладний рахунок 4 500 дол. США строком на 6 місяців, з процентною ставкою 12,5 % річних.
Строк дії договору закінчився 26 грудня 2014 року, але повернення коштів та нарахованих відсотків не відбулось, хоча він завчасно звернувся із заявою про припинення договору та виплату вкладу з відсотками.
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 25 жовтня 2018 року (справа № 334/452/18, провадження № 2/334/1955/18), залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 02 травня 2019 року, з ПАТ "КБ "Надра" на користь позивача стягнено за договором № 1957986 строкового банківського вкладу (депозиту) без поповнення, оформленого в рамках пакету послуг "Новий ПУ "Базовий+" від 26 червня 2014 року у розмірі 25 150,64 грн в рахунок недоплаченої суми вкладу та проценти за договором та 254,11 грн 3 % річних за прострочення повернення вкладу за період з 26 грудня 2014 року до 05 лютого 2015 року.
18 вересня 2019 року позивач отримав грошові кошти, стягнені за вищевказаним рішенням, у розмірі 25 150,54 грн, який менший ніж зазначено у рішенні, тобто вказані кошти не були сплачені банком у належному розмірі починаючи з 22 квітня 2015 року, що тягне за собою правову відповідальність за порушення грошового зобов`язання, передбачену статтями 611, 625 ЦК України.
Термін здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "КБ "Надра" з 06 лютого 2015 року до 04 червня 2015 року. Тобто належна позивачу сума мала бути виплачена в першу чергу в період здійснення тимчасової адміністрації, про що було зазначено в оголошенні банку про виплати вкладникам від 20 квітня 2015 року.
Вищезазначеним рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 25 жовтня 2018 року встановлено прострочення боржника ПАТ "КБ "Надра" в особі Фонду, банк уже не може самостійно виконати умови договору через запровадження ліквідаційної процедури, у період дії якої розрахунки з вкладниками відбуваються на підставі Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив:
- стягнути з відповідача неустойку за останні 12 місяців перед зверненням до суду у сумі 278 182,01 грн, завдану несвоєчасною виплатою гарантованих коштів за вкладом (пеня у розмірі 3 % за кожний день прострочення від суми несвоєчасно виконаного зобов`язання 25 404,75 грн);
- стягнути з відповідача упущену вигоду за період з 01 травня 2015 року до 01 листопада 2019 року у сумі 24 601,05 грн.
- стягнути з відповідача моральну шкоду, завдану внаслідок неналежного виконання відповідачем недоговірного зобов`язання з виплати, у сумі 10 000 грн;
- стягнути з відповідача 3 % річних, що має компенсаційний характер, завданих несвоєчасною виплатою гарантованого законом відшкодування коштів за вкладом на користь позивача: 25 404,75 грн (визначена у судовому рішенні прострочена сума) х 3 %/365 х 1565 днів (з 05 червня 2019 року до 18 вересня 2019 року) = 3 267,82 грн.
Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 05 листопада 2020 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 09 лютого 2021 року, у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб проводить відшкодування вкладникам неплатоспроможних банків лише у спосіб, встановлений Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Тому позивач безпідставно просив стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб кошти, оскільки Фонд гарантування не є боржником в розумінні ЦК України, який прострочив виконання грошового зобов`язання. Банк несе відповідальність за договором, а Фонд гарантування за Законом. Фонд гарантування не є надавачем фінансових послуг в розумінні Закону України "Про захист прав споживачів", Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" та не є правонаступником банку, що ліквідується.
Вирішуючи питання щодо правомірності позовних вимог в частині стягнення упущеної вигоди, суд першої інстанції зазначив, що відшкодування збитків (упущеної вигоди) є видом цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, дії чи бездіяльності, негативного результату такої поведінки (збитків), причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками, вини правопорушника. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Отже, відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише за наявності передбачених законом умов, сукупність яких утворює склад правопорушення, яке є підставою для цивільно-правової відповідальності. При цьому на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, у якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
В касаційній скарзі заявник посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Скаржник зазначає, що через затягування судами розгляду справи з порушенням строку, відведеного відповідно до норм ЦПК України для розгляду справ за правилами спрощеного провадження, справа розглядалась судами більш ніж 1,5 року, до того терміну, коли ліквідацію ПАТ "КБ "Надра" почав виконувати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, і на дату останнього розгляду справи судами від імені банку у цих правовідносинах діяв Фонд, виконуючи функції виконавчого органу банку (керівника банку).
Суди не надали належної оцінки всім доводам та запереченням заявника, що призвело до ухвалення судових рішень з порушенням норм матеріального і процесуального права, оскільки суди ототожнили ПАТ "КБ "Надра" з Фондом гарантування вкладів фізичних осіб. Спір передусім пов`язаний з невиконанням обов`язків банком. Оскаржуються дії Фонду не як суб`єкта владних повноважень, а як органу управління ПАТ "КБ "Надра".
Зазначав про відсутність сформованої судової практики щодо права вкладника вимагати від банку в особі Фонду у разі не виконання банком своїх зобов`язань з повернення коштів за вкладами до введення тимчасової адміністрації виплатити неустойку (пеню) за несвоєчасну виплату на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів", передбачені частиною другою статті 625 ЦК України 3 % річних, інфляційні втрати, упущену вигоду, моральну шкоду.
Також позивач вказував, що апеляційний суд виніс постанову без врахування висновків Великої Палати Верховного Суду у справі № 381/622/17 (провадження № 14-98цс20).
Аргументи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу відповідач просив касаційну скаргу залишити без задоволення та закрити провадження у справі.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 19 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано цивільну справу № 334/3422/19 з Ленінського районного суду м. Запоріжжя.
У травні 2021 року до Верховного Суду надійшла витребовувана справа.
Ухвалою Верховного Суду від 15 червня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 26 червня 2014 року між ОСОБА_1 та ПАТ "КБ "Надра" було укладено договір строкового банківського вкладу (депозиту) № 1957986, оформлений в рамках Пакету послуг "Новий ПУ "Базовий+", відповідно до якого ОСОБА_1 передав, а банк прийняв на вкладний рахунок 4 500 дол. США строком на 6 місяців, з процентною ставкою 12,5 % річних. Строк дії договору закінчився 26 грудня 2014 року, але повернення коштів та нарахованих відсотків не відбулось, хоча він завчасно, а саме 17 та 26 грудня 2014 року, звернувся з вимогою про припинення договору та виплату вкладу з відсотками.
На підставі постанови Правління Національного банку України від 05 лютого 2015 року "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Комерційний Банк "Надра" до категорії неплатоспроможних" № 83, виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 05 лютого 2015 року "Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Комерційний банк "Надра" № 26, згідно з яким з 06 лютого 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "КБ "Надра".
Виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 23 квітня 2015 року "Про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "КБ "Надра" № 85 до 05 червня 2015 року включно та продовження повноважень уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "КБ "Надра" до 05 червня 2015 року включно.
Відповідно до постанови Правління НБУ від 04 червня 2015 року "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" № 356 виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 05 червня 2015 року "Про початок процедури ліквідації ПАТ "КБ "Надра" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку" № 113, згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації ПАТ "КБ "Надра" та призначено уповноважену особу Фонду на ліквідацію ПАТ "КБ "Надра" строком на 1 рік з 05 червня 2015 року до 04 червня 2016 року включно.
На підставі пункту 2 частини п`ятої статті 12, частини першої статті 35, частини п`ятої статті 44, частини третьої статті 48 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" виконавчою дирекцію Фонду гарантування прийнято рішення від 28 квітня 2016 року № 616 "Про продовження строків здійснення процедури ліквідації ПАТ "КБ "Надра" строком на два роки до 04 червня 2018 року включно, рішення від 03 листопада 2016 року № 2342 "Про продовження строків здійснення процедури ліквідації ПАТ "КБ "Надра" строком на два роки до 03 червня 2020 року включно.
Суд першої інстанції також встановив, що розмір заборгованості перед ОСОБА_1 по вкладу та відсоткам станом на 06 лютого 2015 року становив 4 500,00 дол. США та 282,02 дол. США відповідно.
21 квітня 2015 року позивачу було виплачено гарантовану суму відшкодування як вкладнику ПАТ "КБ "Надра" у розмірі 85 457,47 грн.
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 25 жовтня 2018 року (справа № 334/452/18, провадження №2/334/1955/18), залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 02 травня 2019 року, з ПАТ "КБ "Надра" на користь позивача стягнено за договором № 1957986 строкового банківського вкладу (депозиту) без поповнення, оформленого в рамках пакету послуг "Новий ПУ "Базовий+" від 26 червня 2014 року у розмірі 25 150,64 грн в рахунок недоплаченої суми вкладу та проценти за договором та 254,11 грн 3 % річних за прострочення повернення вкладу за період з 26 грудня 2014 року до 05 лютого 2015 року.
18 вересня 2019 року позивач отримав грошові кошти, стягнені за вищевказаним рішенням, у розмірі 25 150,54 грн.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Згідно зі статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Частиною першою статті 19 ЦПК України установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Разом з тим відповідно до частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб`єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 цього Кодексу).
З аналізу наведених процесуальних норм убачається, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб`єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.
Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило, майнового) певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлюються Законом "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон № 4452-VІ). Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Цей Закон є спеціальним у регулюванні спірних правовідносин.
Відповідно до пункту 17 частини першої статті 2 зазначеного Закону уповноважена особа Фонду - це працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.