Постанова
Іменем України
16 червня 2022 року
м. Київ
справа № 344/17277/20
провадження № 61-12109св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 16 червня 2021 рокув складі колегії суддів: Мелінишин Г. П., Пнівчук О. В., Томин О. О.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст вимог
У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.
Позовна заява мотивована тим, що 20 травня 2014 року між сторонами укладено договір позики, згідно якого відповідач отримав кошти у сумі 80 000 доларів США зі строком повернення до 25 грудня 2015 року. Позичальник своє зобов`язання належним чином не виконав та в обумовлений строк не повернув кошти в повному обсязі. У 2018 році відповідач передав позивачу баштовий кран вартістю 12 000 доларів США в рахунок часткового погашення боргу. Решту суми відповідач не повернув. Із цих підстав позивач просив стягнути борг за договором позики у сумі 68 000 доларів США та 3% річних від простроченої суми у розмірі 10 077 доларів США. Загалом позивач просив стягнути 78 077 доларів США, що по курсу НБУ станом на 02 грудня 2020 року складало 2 229 746,39 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Івано-Франківського міського суду від 21 квітня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в сумі 68 000 доларів США, що за офіційним курсом НБУ на 21 квітня 2021 року становило 1 904 652,80 грн, 3% річних у сумі 10 077 доларів США, що за офіційним курсом НБУ на 21 квітня 2021 року становило 282 252,74 грн, а всього - 78 077 доларів США, за офіційним курсом НБУ на 21 квітня 2021 року становило 2 186 905,54 грн.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що між сторонами виникли правовідносини з договору позики, доказів на спростування якого відповідачем не надано. Оскільки на час звернення до суду позичальником погашено борг у сумі 12 000 доларів США, то з нього підлягає стягненню решта боргу - 68 000 доларів США, а також 3% за період з 25 грудня 2015 року по 02 грудня 2020 року у сумі 10 077,00 доларів США. Сума боргу визначена судом у еквіваленті до гривні по курсу НБУ станом на дату ухвалення рішення судом. Також суд вважав, що у зв`язку із поверненням у січні 2018 року частини позики шляхом передачі позивачу баштового крану відбулось переривання позовної давності, а тому заява представника відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності не заслуговує на увагу.
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 16 червня2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.
Рішення Івано-Франківського міського суду від 21 квітня 2021 року скасовано.
Ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.
Вирішено питання про розподіл судових витрат
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Із розписки від 20 травня 2014 року, на підставі якої позивач просив стягнути борг та 3% річних з відповідача видно, що ОСОБА_2 винен ОСОБА_1 80 000 доларів США, зобов`язується їх віддати на протязі 2015 року, станом по 25 грудня 2015 року. Однак розписка не містить умов отримання позичальником в борг коштів та дати їх отримання.Отже, належних та допустимих доказів на підтвердження факту передачі коштів ОСОБА_2 , які він вимагає повернути, позивач суду не надав. Зазначення у цій розписці про зобов`язання відповідача повернути борг не може свідчити про те, що між сторонами було укладено договір позики та те, що позивачем було передано відповідачу грошові кошти, оскільки заборгованість могла виникнути на підставі інших правовідносин.Апеляційний суд вважав, що позивачем не доведено існування між сторонами відносин за договором позики, а отже, виникнення у відповідача зобов`язання перед позивачем по сплаті боргу та похідних сум.
Суд не взяв до уваги доводи відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності, оскільки така підстава для відмови у задоволенні позову застосовується лише у разі визнання позовних вимог обґрунтованими. Однак суд відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 за їх безпідставністю.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
16 липня 2021 року ОСОБА_1 надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу напостанову Івано-Франківського апеляційного суду від 16 червня 2021 року.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 16 червня 2021 року та залишити в силі рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 21 квітня 2021 року.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 08 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
Указана справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 01 червня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Узагальнення доводів касаційної скарги
Підставою касаційного оскарження постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 16 червня 2021 року заявник вказує застосування в оскаржуваному рішенні норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах: Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 15 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15, а також у постановах Верховного Суду: від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц, від 08 жовтня 2020 року у справі № 194/1126/18.
Ксаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Позиції інших учасників справи
01 грудня 2021 року ОСОБА_2 надіслав до суду відзив на касаційну скаргу. Зазначав, що доводи скарги є безпідставними та не заслуговують на увагу. Вважає рішення апеляційного суду законним та обґрунтованим. Просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
У справі наявний оригінал розписки, складеної ОСОБА_2 20 травня 2014 року та підписаної ним, у якій зазначено: «Я, ОСОБА_2 винен ОСОБА_1 80 000 $, зобов`язуюсь віддати на протязі 2015 року, станом по 25.12.2015 року».
За змістом наявної у справі копії розписки за підписом ОСОБА_1 , він у рахунок погашення боргу отримав від ОСОБА_2 баштовий кран КБ-308, як еквівалент 12 000,00 доларів США.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до касаційної скарги, рішення апеляційного суду, визначене у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржується на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
У статті 400 ЦПК України зазначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Перевіривши матеріали справи та доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Розгляд справ судами має здійснюватися з дотриманням принципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України),
Рішення суду повинне бути не просто формально законним і обгрунтованим, а й справедливим за своєю суттю.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи (позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 17 листопада 2021 року в справі № 755/5684/18-ц).
Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини (пункт перший частини другої статті 11 ЦК України).
У статті 509 ЦК України зазначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (частини перша, друга статті 205 ЦК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір позики є двостороннім правочином, разом з тим після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Такі правові висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 18 січня 2017 року в справі № 6-2789цс16 та підтримані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц.
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлений договором.
За статтями 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 530 ЦК України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
За своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім, оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для ць