Постанова
Іменем України
02 червня 2022 року
м. Київ
справа № 521/9529/13-ц
провадження № 61-8158св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , правонаступником якого є ОСОБА_3 , Одеська міська рада,
третя особа - управління Держгеокадастру у м. Одесі Одеської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 08 лютого 2017 року у складі судді Жуган Л. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 16 березня 2021 року у складі колегії суддів: Таварткіладзе О. М., Погорєлової С. О., Князюка О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , Одеської міської ради, третя особа - управління Держгеокадастру у м. Одесі Одеської області про визнання недійсним та скасування рішення і державного акта.
Позовна заява мотивована тим, що на підставі рішення Одеської міської ради від 20 квітня 2004 року № 2543-ХХІV ОСОБА_2 була передана безоплатно у приватну власність земельна ділянка площею 434 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 . За цим рішенням 21 червня 2005 року відповідачу також був виданий державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯБ № 295242. Натомість, позивач є власником 1/2 частини суміжної земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 . Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 22 вересня 2003 року між співвласниками будинку АДРЕСА_1 - ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було встановлено порядок користування земельною ділянкою, загальною площею 581 кв. м за зазначеною адресою, та виділено у користування кожному співвласнику по 1/2 частині земельної ділянки (по 290,5 кв. м). Позивач зазначає, що відповідачем при приватизації земельної ділянки були неправильно встановлені межі земельної ділянки, у зв`язку з чим останній приватизував частину земельної ділянки позивача, що також підтверджується і висновком судової експертизи. Зазначені дії відповідача фактично перешкоджають позивачу приватизувати використовувану ним земельну ділянку у межах, які встановлені згідно з судовим рішенням.
Враховуючи зазначене та зважаючи на заяву позивача про зміну позовних вимог, позивач просив суд: визнати недійсним та скасувати рішення Одеської міської ради від 20 квітня 2004 року «Про затвердження технічної документації з інвентаризації та передачу у приватну власність земельної ділянки, площею 0,0434 га громадянину ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель» № 2543-ХХІV; визнати недійсним та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку, яка розташована за вищезазначеною адресою, серія ЯБ № 295242 від 21 червня 2005 року, виданий на ім`я ОСОБА_2 .
Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій
Заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 08 лютого 2017 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 16 березня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсним та скасовано рішення Одеської міської ради № 2543-ХХІV від 20 квітня 2004 року «Про затвердження технічної документації з інвентаризації та передачу у приватну власність земельної ділянки площею 0,0434 га гр. ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель»
Визнано недійсним та скасовано державний акт на право власності на земельну ділянку, серія ЯБ № 295242, реєстровий № 010550502698 від 21 червня 2005 року, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , виданий на ім`я ОСОБА_2 .
Задовольняючи вимоги позивача, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, виходив з їх обґрунтованості та доведеності. При передачі у власність ОСОБА_2 земельної ділянки її межі не погоджувались із суміжними землекористувачем ОСОБА_1 , тому вони встановлені неправильно. Висновком судової будівельно-технічної експертизи від 05 листопада 2015 року № 012/2015 ПП «Одеськиий науково-дослідницький центр експертних досліджень ім. Скібінського С.С.» також підтверджено, що «відповідачем ОСОБА_2 при приватизації його суміжної ділянки були порушені розміри і межі земельної ділянки, що перебуває у користуванні ОСОБА_1 в АДРЕСА_1 , згідно встановленого порядку землекористування за рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 22.09.2003 року. Відповідачем ОСОБА_2 була приватизована частина земельної ділянки, що знаходиться в фактичному користуванні ОСОБА_1 в АДРЕСА_1 , площа якої складає 10,63 кв.м.».
З наведених підстав суди дійшли висновків, що оскаржуване рішення Одеської міської ради та державний акт про право власності ОСОБА_2 на відповідну земельну ділянку порушують права позивача як користувача суміжної земельної ділянки, а тому вони підлягають визнанню недійсними та скасуванню.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
14 травня 2021 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5 надіслав до Верховного Суду засобами поштового зв`язку касаційну скаргу на заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 08 лютого 2017 року та постанову Одеського апеляційного суду від 16 березня 2021 року.
У касаційній скарзі заявник просить суд касаційної інстанції скасувати заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 08 лютого
2017 року та постанову Одеського апеляційного суду від 16 березня
2021 року, і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 02 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
Указана справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 19 травня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Узагалення доводів касаційної скарги
Підставою звернення до суду касаційної інстанції заявник зазначає пункти 1, 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), та вказує, що апеляційний суд дійшов помилкових висновків про залишення без змін рішення суду першої інстанції, оскільки не є підставою для визнання недійсним спірного рішення та державного акта непогодження меж земельної ділянки відповідача із суміжним землекористувачем (позивачем). У цьому випадку апеляційний суд застосував норми права без урахування висновку щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року в справі № 514/1571/14-ц, постановах Верховного Суду: від 23 січня 2019 року в справі № 580/168/16-ц, від 03 червня 2020 року в справі № 583/1573/17, від 10 червня 2020 року в справі № 577/2663/17, від 27 березня 2019 року в справі № 703/183/15-ц, від 04 березня 2021 року в справі № 709/809/17. Апеляційний суд не врахував висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 07 червня 2018 року в справі № 336/149/17, що фактичне користування земельною ділянкою не створює права на неї незалежно від тривалості користування, якщо її не було надано в установленому порядку.
Також відсутній висновок Верховного Суду щодо того, чи є рішення суду про встановлення порядку користування земельною ділянкою, яке ухвалене щодо особи, яка не є власником земельної ділянки, правовстановлюючим документом.
Позиція інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
На підставі договору дарування від 31 січня 2002 року позивач ОСОБА_1 є власником 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , розташованого на земельній ділянці площею 581 кв. м.
05 березня 2002 року ОСОБА_6 здійснив державну реєстрацію права власності на відповідне майно.
За рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 22 вересня 2003 року між співвласниками будинку АДРЕСА_1 - ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було встановлено порядок користування земельною ділянкою, загальною площею 581 кв. м. за зазначеною адресою, та виділено у користування кожному по 1/2 частині, тобто по 290,5 кв. м
Це рішення набрало законної сили.
05 липня 2001 року ОСОБА_2 звернувся до Одеської міської ради із заявою про безоплатну приватизацію земельної ділянки площею 0,0434 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва та експлуатації жилого будинку. У заяві також вказано, що суміжні землекористувачі - ОСОБА_7 та ОСОБА_8 не заперечують проти приватизації вказаної земельної ділянки в існуючих межах.
Рішенням Одеської міської ради № 2543-ХХІV від 20 квітня 2004 року «Про затвердження технічної документації з інвентаризації та передачу у приватну власність земельної ділянки площею 0,0434 га гр. ОСОБА_2 , за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель» затверджено технічну документацію з інвентаризації земельної ділянки та передано безоплатно у приватну власність відповідачу ОСОБА_2 земельну ділянку, площею 0,0434 га за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель, із земель житлової та громадської забудови міста. У рішенні зобов`язано ОСОБА_2 замовити оформлення державного акту на право власності на земельну ділянку відповідно до норм законодавства.
Зазначене рішення було прийнято Одеською міською радою на підставі поданих завником ОСОБА_2 документів та висновків управління архітектури та містобудування і Одеського міського управління земельних ресурсів.
Відповідно до Висновку Одеського міського управління земельних ресурсів Державного комітету України по земельних ресурсах № 149 від 19 лютого 2004 року зазначено, що за обмірами, зробленими в натурі, площа земельної ділянки, що знаходиться в користуванні ОСОБА_2 , складає 0,0434 га; земельна ділянка знаходиться в зоні індивідуальної житлової забудови з можливою приватизацією; претензій з боку суміжних землекористувачів немає».
Одеським міським управлінням земельних ресурсів Державного комітету України по земельних ресурсах висновком № 149 від 19 лютого 2004 року погоджено технічну документацію з інвентаризації земельної ділянки, та здійснення передачі безоплатно у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,0434 га за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель із житлової та громадської забудови міста.
З Акту обстеження в натурі меж земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , від 10 листопада 2003 року, видно, що представником ПП «ЄКВЄНА», Бєлоглазовою Ю. В. , у присутності ОСОБА_2 , директора ПП «ЄКВЄНА» Губіної К. О. проведено обстеження в натурі меж вказаної земельної ділянки та встановлено, що площа земельної ділянки в погоджених межах становить 0,0434 га, в тому числі по угіддям: 0,0141 га - капітальна забудова, 0,0120 га - прибудинкова територія, 0,0085 га - рілля, 0,0088 га - сад.
Згідно Кадастрового плану земельної ділянки, наявного в матеріалах технічної документації з інвентаризації на вказану земельну ділянку, суміжними землекористувачами зазначені - ОСОБА_8 , ОСОБА_7 .
У матеріалах технічної документації з інвентаризації та передачі у приватну власність ОСОБА_2 , земельної ділянки площею 0,0434 га за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель, затвердженої рішенням Одеської міської ради № 2543-ХХІV від 20 квітня 2004 року, відсутні дані про погодження меж земельної ділянки із користувачем суміжної земельної ділянки, розташованої на АДРЕСА_1 - позивачем ОСОБА_1 .
На підставі рішення Одеської міської ради № 2543-ХХІV від 20 квітня 2004 року ОСОБА_2 було видано державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯБ № 295242 від 21 липня 2005 року.
Згідно плану меж земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий № 511013730032:016:0001, що є додатком до державного акта, суміжними землекористувачами визначені: від А до Б - землі м. Одеси (АДРЕСА_2); від Б до В - землі ОСОБА_7 ; від В до Г - землі м. Одеси (АДРЕСА_1); від Г до А - землі ОСОБА_8 .
У листі № 121 від 11 вересня 2015 року ДП «Одеський проектний інститут» Міністерства оборони України вказано: «виконані камеральні роботи по визначенню площі земельної ділянки, розташованої між межею фактичної земельної ділянки ОСОБА_1 за матеріалами вишукувань в березні 2015 року (лінія блакитного кольору) та межею земельної ділянки ОСОБА_2 (лінія червоного кольору) згідно державного акту на право власності від 21.06.2005 року, серія ЯБ № 295242 за адресою: АДРЕСА_1 . Площа земельної ділянки затінена і складає 10,63 кв.м.»
Згідно із висновку № 012/2015 судової будівельно-технічної експертизи, складеного 05 листопада 2015 року судовим експертом ПП «Одеськиий науково-дослідницький центр експертних досліджень ім. Скібінського С.С.» відповідачем ОСОБА_2 при приватизації його суміжної ділянки були порушені розміри і межі земельної ділянки, що перебуває у користуванні ОСОБА_1 , розташованої на АДРЕСА_1 , згідно встановленого порядку землекористування за рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 22 вересня 2003 року. ОСОБА_2 була приватизована частина земельної ділянки, що знаходиться в фактичному користуванні ОСОБА_1 на АДРЕСА_1 , площа якої становить 10,63 кв. м.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Рішення судів у даній справі, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржуються на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Перевіривши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
У статті 6 Конвенції вказано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Згідно із частиною першою статті 15, частиною першої статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Відповідно до статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання. Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
За статтею 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки. Громадяни - працівники державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, а також пенсіонери з їх числа, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельних ділянок, які перебувають у постійному користуванні цих підприємств, установ та організацій, звертаються з клопотанням про приватизацію цих земель до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. Відповідний орган місцевого самоврядування або орган виконавчої влади в місячний термін розглядає клопотання і надає дозвіл підприємствам, установам та організаціям на розробку проекту приватизації земель. Передача земельних ділянок у власність громадянам - працівникам державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, а також пенсіонерам з їх числа провадиться після затвердження проекту приватизації земель у порядку, встановленому цим Кодексом. Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджую