ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 липня 2022 року
м. Київ
справа №640/9691/20
адміністративне провадження № К/9901/16977/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Калашнікової О.В.,
суддів: Білак М.В., Губської О.А.,
розглянувши в письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу №640/9691/20
за позовом ОСОБА_1 до Державного бюро розслідувань про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2021 року (прийняту у складі колегії суддів: головуючого судді - Чаку Є.В., суддів: Сорочка Є.О., Коротких А.Ю.)
У С Т А Н О В И В :
І. Суть спору
1. У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного бюро розслідувань, в якому просив:
1.1. визнати протиправним та скасувати наказ виконувача обов`язків Директора Державного бюро розслідувань Соколова О. «Про звільнення працівників Державного бюро розслідувань» від 31 березня 2020 року № 223-ос в частині звільнення ОСОБА_1 з посади слідчого першого слідчого відділу Другого управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) Державного бюро розслідувань 02 квітня 2020 року у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису з припиненням державної служби;
1.2. поновити ОСОБА_1 з 01 квітня 2020 року на посаді, що є рівнозначною посаді слідчого першого слідчого відділу Другого управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) Державного бюро розслідувань в Головному слідчому управлінні Державного бюро розслідувань;
1.3. стягнути з Державного бюро розслідувань на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з урахуванням проведених виплат.
2. В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що при здійсненні попередження про наступне вивільнення від 03 березня 2020 року йому не було запропоновано жодної рівнозначної посади або іншої посади згідно з новим штатним розписом на 2020 рік, враховуючи наявність таких посад в Державному бюро розслідувань. На думку позивача, відсутність пропозиції суб`єкта призначення або керівника державної служби про переведення працівника на рівнозначну посаду та/або іншу посаду та пропозиції державному службовцю будь-якої вакантної посади державної служби у тому самому державному органі не свідчить про скорочення посад державної служби внаслідок зміни структури, а лише свідчить про порушення відповідачем вимог законодавства, що регулюють відносини, пов`язані зі вступом, проходженням і припиненням громадянами державної служби.
ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи
3. Наказом Державного бюро розслідувань №163-ос від 01 листопада 2018 року ОСОБА_1 призначено на посаду слідчого першого слідчого відділу Другого управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) Державного бюро розслідувань з 02 листопада 2018 року, як обраного за конкурсом в порядку переведення з Генеральної прокуратури з випробувальним строком 1 місяць на підставі заяви від 12 квітня 2018 року.
3.1. 03 березня 2020 року позивача було попереджено про наступне вивільнення після спливу 30-ти денного строку з моменту вручення такого повідомлення у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури Державного бюро розслідувань та відповідно до наказів Державного бюро розслідувань від 14 лютого 2020 року № 42 «Про затвердження структури центрального апарату Державного бюро розслідувань» та від 27 лютого 2020 року № 21 ДСК «Про затвердження та введення в дію штатного розпису центрального апарату Державного бюро розслідувань на 2020 рік».
3.2. Згідно наказу № 223-ос від 31 березня 2020 року ОСОБА_1 було звільнено з посади слідчого першого слідчого відділу Другого управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) Державного бюро розслідувань 02 квітня 2020 року у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису з припиненням державної служби.
3.3. Не погоджуючись з оскаржуваним наказом про звільнення, позивач звернувся до суду з даним позовом.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
4. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 листопада 2020 року позов задоволено.
4.1. Визнано протиправним та скасовано наказ виконувача обов`язків Директора Державного бюро розслідувань Соколова О. «Про звільнення працівників Державного бюро розслідувань» від 31 березня 2020 року № 223-ос в частині звільнення ОСОБА_1 з посади слідчого першого слідчого відділу Другого управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) Державного бюро розслідувань 02 квітня 2020 року у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису з припиненням державної служби.
4.2. Поновлено ОСОБА_1 з 01 квітня 2020 року на посаді, що є рівнозначною посаді слідчого першого слідчого відділу Другого управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) Державного бюро розслідувань в Головному слідчому управлінні Державного бюро розслідувань.
4.3. Стягнуто з Державного бюро розслідувань на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з урахуванням проведених виплат у розмірі 497 914,88 (чотириста дев`яносто сім тисяч дев`ятсот чотирнадцять гривень вісімдесят вісім копійок).
5. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем не доведено правомірності застосування до позивача пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" та про порушення процедури звільнення із займаної посади.
6. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2021 року скасовано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 листопада 2020 року та прийнято нову постанову, якою відмовлено в задоволенні позову.
6.1. Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про правомірність прийняття оскаржуваного наказу про звільнення позивача з просади та зазначення відповідачем у оспорюваному наказі пункту 1 частини 1 статті 87 Закону №889-VIII з огляду на фактичне проведення реорганізації Державного бюро розслідувань шляхом зміни структури та штатного розпису.
IV. Касаційне оскарження
7. Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанцій, позивач подав до Верховного Суду касаційну скаргу.
7.1. Посилаючись на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року за №889-VIII (далі - Закон №889-VIII) у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин.
7.2. В обґрунтування касаційної скарги скаржник посилається на те, що реформування органів Державного бюро розслідувань фактично не призвело до зміни його статусу. Вказує на відсутність скорочення штату працівників. Також звертає увагу, що позивачу не було запропоновано жодної рівнозначної вакантної посади або іншої посади згідно з новим штатним розписом.
7.3. У зв`язку із наведеним скаржник просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
8. У відзиві на касаційну скаргу, відповідач, посилаючись на те, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанцій є законною та обґрунтованою, прийнятою з дотриманням норм процесуального права, а тому не підлягає скасуванню.
V. Релевантні джерела права й акти їх застосування
9. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
10. 12 листопада 2015 року Верховна Рада України прийняла Закон України "Про Державне бюро розслідувань", який визначає правові основи організації та діяльності Державного бюро розслідувань.
11. Статтею 1 Закону України "Про Державне бюро розслідувань" встановлено, що Державне бюро розслідувань є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування кримінальних правопорушень, віднесених до його компетенції.
12. Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України "Про Державне бюро розслідувань" систему Державного бюро розслідувань складають центральний апарат, територіальні управління, спеціальні підрозділи, навчальні заклади та науково-дослідні установи. У складі Державного бюро розслідувань діють слідчі, оперативні підрозділи, підрозділи внутрішнього контролю та інші підрозділи. Організаційна структура Державного бюро розслідувань визначається Президентом України.
13. Згідно з частиною 5 статті 14 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» трудові відносини працівників Державного бюро розслідувань регулюються цим Законом (у частині переведення працівників Державного бюро розслідувань на нижчі або рівнозначні посади та звільнення осіб рядового та начальницького складу), законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами). На державних службовців Державного бюро розслідувань поширюється дія Закону України «Про державну службу». Посади державних службовців Державного бюро розслідувань відносяться до відповідних категорій посад державної служби в порядку, встановленому законодавством.
14. При цьому, Закон України «Про державну службу» визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях.
15. Згідно з частиною 2 статті 1 Закону України «Про державну службу» державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.
16. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
16.1. Частиною 3 вказаної статті встановлено, що суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.
17. Крім того, Кодекс законів про працю України (КЗпП України) визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці.