ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 липня 2022 року
м. Київ
справа №200/4397/19-а
адміністративне провадження № К/9901/271/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду судді-доповідача Коваленко Н.В., суддів: Берназюка Я.О., Стрелець Т.Г., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку справу за позовом ОСОБА_1 до Маріупольської міської ради, третя особа - Державна регуляторна служба України, про визнання протиправними та нечинними окремих положень рішення Маріупольської міської ради та акту індивідуальної дії, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду у складі судді Хохленкова О.В. від 02.07.2019 та постанову Першого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів Арабей Т.Г., Компанієць І.Д., Гайдара А.В. від 05.11.2019,
УСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. У березні 2019 року ОСОБА_1 (далі у тексті цієї постанови також ОСОБА_1 , позивачка) звернулася з позовом до Маріупольської міської ради (далі у тексті цієї постанови також Міськрада, відповідач), третя особа - Державна регуляторна служба України, у якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просила
- визнати протиправними та нечинними окремі положення нормативно - правового акту, а саме пункт 4.8 Положення про Комісію з питань користування об`єктами благоустрою на території м. Маріуполя, затвердженого рішенням Маріупольської міської ради від 28.09.2016 №7/11-729;
- визнати протиправними та скасувати окремі положення акту індивідуальної дії, а саме - №3 переліку торгівельних об`єктів, які підлягають демонтажу у зв`язку із порушенням суб`єктами господарювання умов розміщення тимчасових споруд, затвердженого протоколом засідання комісії з питань користування об`єктами благоустрою Маріупольської міської ради №36 від 31.08.2018, де зазначена тимчасова споруда, яка належить їй на праві приватної власності (далі також спірні, оскаржувані рішення);
- визнати протиправними дії посадових осіб Маріупольської міської ради, вчинені при здійсненні комісійного обстеження та при складанні акту за результатами цього обстеження від 16.07.2018, а саме:
головного спеціаліста центральної районної адміністрації Маріупольської міської ради ОСОБА_2 ;
головного спеціаліста відділу контролю за санітарним станом території міста та утримання житлового фонду ОСОБА_3 ;
начальника відділу контролю за використання активів ОСОБА_4 .
2. У позовній заяві наводились аргументи про те, що наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 № 244 затверджено Порядок розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, який урегульовує порядок розміщення тимчасових споруд однаково на всій території України.
3. Позивачка зазначала, що чинним законодавством України не передбачено повноважень органів місцевого самоврядування щодо встановлення власних правил (порядків, положень) розміщення ТС або їх демонтажу, окрім порядку розміщення ТС під час проведення ярмарок, державних та місцевих святкових, урочистих масових заходів на строк проведення таких заходів (пункт 1.11 розділу 3 Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності).
4. Таким чином, на думку ОСОБА_1 , оскаржуваний нею пункт Положення про Комісію з питань користування об`єктами благоустрою на території м. Маріуполя не відповідає вимогам чинного законодавства України, а тому у Комісії відсутні повноваження приймати рішення про демонтаж тимчасових споруд.
5. Позовна заява містила доводи й про те, що Положення про Комісію з питань користування об`єктами благоустрою на території м. Маріуполя, перелік торгівельних об`єктів, які підлягають демонтажу у зв`язку із порушенням суб`єктами господарювання умов розміщення тимчасових споруд, в оскаржуваній нею частині, а також спірні дії посадових осіб Міськради порушують її право на користування власним майном - Тимчасовою спорудою для здійснення підприємницької діяльності, яке набуто на підставі відповідного правочину - договору купівлі - продажу такої споруди, укладеного між нею та попереднім власником.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
6. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 02.07.2019, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 05.11.2019, у задоволенні позову відмовлено.
7. Ухвалюючи таке судове рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що прийняті відповідачем рішення та дії щодо проведення комісійного обстеження й складання акту обстеження відносно тимчасової споруди за відсутності оформлення дозвільних документів, яка підлягає демонтажу, вчинені відповідно до повноважень, наданих законом органу місцевого самоврядування.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
8. Не погоджуючись із вищевказаними судовими рішеннями, позивачка подала касаційну скаргу в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить їх скасувати та задовольнити позов у повному обсязі.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
9. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (паспорт громадянина України серія НОМЕР_1 , виданий Іллічівським РВ Маріупольського МУ ГУМВС України в Донецькій області 06.12.2008; ІНН НОМЕР_2 ) згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань зареєстрована як фізична особа - підприємець.
10. За Договором купівлі - продажу від 18.01.2018 ОСОБА_1 придбала торгівельний МАФ (кава - стакан) у кількості 2 одиниці та сплатила продавцю 60000,00 гривень. Передача придбаних тимчасових споруд оформлена актом прийому - передачі від 18.01.2018.
11. Рішенням Маріупольської міської ради №7/11-729 від 28.09.2016 було затверджено Положення про користування об`єктами благоустрою на території м. Маріуполя (пункт 1), Положення про порядок розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності(пункт 2) та Положення про комісію з питань користування об`єктами благоустрою на території м. Маріуполя (пункт 3).
12. Відповідно до пунктів 10, 11 вищевказаного рішення Міськради зобов`язано суб`єкти господарювання, ТС яких розміщено без діючих договорів оренди землі (самовільно розміщені) протягом 30 (тридцяти) днів з моменту набрання чинності цього рішення та прийняття комплексної схеми відповідного району, демонтувати такі ТС та привести ТС у відповідність до прийнятих архетипів протягом одного року з моменту затвердження рішенням міської ради.
13. Згідно з Положенням про комісію з питань користування об`єктами благоустрою на території м. Маріуполя ця Комісія, відповідно до покладених на неї завдань, розглядає питання відповідно до Положення про користування об`єктами благоустрою на території м. Маріуполя та Положення про порядок розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності, зокрема: приймає рішення щодо встановлення переліку місць для розміщення ТС - об`єктів дрібно роздрібної торгівлі та послуг (підпункт 4.5), приймає вмотивоване рішення щодо наявності або відсутності порушень умов розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності або умов проведення підприємницької діяльності суб`єкта господарювання(підпункт 4.6), приймає рішення про розірвання договору щодо пайової участі в користуванні об`єкта благоустрою та анулювання паспорту прив`язки ТС (підпункт 4.7), приймає рішення щодо демонтажу тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності (підпункт 4.8, який оскаржується позивачкою), приймає рішення щодо інших питань з проведення інвентаризації, впорядкування, розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності (підпункт 4.9).
14. Згідно з протоколом №36 засідання Комісії з питань користування об`єктами благоустрою на території м. Маріуполя від 31.08.2018 до переліку торгівельних об`єктів, які підлягають демонтажу у зв`язку з порушенням суб`єктами господарювання умов розміщення тимчасових споруд, під №3 включений кіоск - стакан, розташований на АДРЕСА_1 .
ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
15. Згідно з наведеними у касаційній скарзі аргументами, позивачка вважає, що оскаржувані судові рішення є невмотивованими, необґрунтованими і, на її переконання, суперечать Конституції та законам України.
16. Зокрема, на переконання позивачки, рішення комісії з питань користування об`єктами благоустрою Маріупольської міської ради №36 від 31.08.2018 щодо демонтажу тимчасової споруди, яка належить їй на праві власності, обмежує це право і незаконно перешкоджає його здійсненню, а у разі не виконання вимог стосовно демонтажу такої споруди взагалі позбавляє її права володіння та розпорядження цим майном.
17. Скаржниця звертає увагу й на те, що оскільки згідно з статтею 92 Конституції України правовий режим власності визначається виключно законами України, то й рішення Маріупольської міської ради №7/11-729 від 28.09.2016, яким було затверджено, у тому числі, Положення про комісію з питань користування об`єктами благоустрою на території м. Маріуполя, підпунктом 4.8 якого передбачено повноваження Комісії на прийняття рішення щодо демонтажу тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності, яке є нормативно правовим актом, обмежує права власника і не має ознак закону, не підлягає застосуванню.
18. При цьому, в касаційній скарзі наголошується, що виходячи зі змісту статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування» до виключної компетенції міських рад не віднесено вирішення питань, щодо наділення будь-яких органів місцевого самоврядування, в тому числі постійних та інших комісій міської ради, повноваженням відносно прийняття рішень про обмеження або припинення права володіння, користування, розпорядження майном, яке є власністю громадян України, та які відносяться до певної територіальної громади, зокрема, шляхом прийняття рішень про демонтаж тимчасових споруд.
19. ОСОБА_1 висловлює доводи й про те, що порядок знесення самочинно збудованих об`єктів прямо встановлений статтею 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», зокрема, за рішенням суду, до компетенції якого й віднесено вирішення цього питання.
20. Однак, суди попередніх інстанцій, на думку позивачки, помилково дійшли висновку про те, що відповідач наділений повноваженнями на прийняття рішень щодо регулювання, зокрема, питання благоустрою території.
21. Вказуючи на те, що у рішенні Маріупольської міської ради від 28.09.2016 №7/11-729 не наводиться жодних посилань на норми Закону України «Про благоустрій населених пунктів» як не вказано і те, що це рішення прийнято на його виконання, позивачка наполягає, що розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності відноситься до сфери містобудування й на спірні у цій справі правовідносини приписи вищенаведеного Закону не розповсюджується.
22. На обґрунтування такої позиції у касаційній скарзі також зазначається, що Закон України «Про благоустрій населених пунктів» регламентує лише порядок розміщення малих архітектурних форм, які, на переконання скаржниці, не мають жодного відношення до тимчасових споруд, визначення яких наводиться у Законі України «Про регулювання містобудівної діяльності» і процитовано судами попередніх інстанцій у оскаржуваних судових рішеннях. Більш того, на думку позивачки, норми вищевказаного Закону не наділяють повноваженнями органи місцевого самоврядування на обмеження в праві користування своїм майном суб`єктів господарювання шляхом прийняття рішень про демонтаж належних їм тимчасових споруд.
23. Посилаючись на висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду від 07.10.2019 у справі №705/6569/16-а, позивачка акцентує увагу касаційного суду й на тому, що ані нормами законів України «Про регулювання містобудівної діяльності», «Про благоустрій населених пунктів», Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, ані будь якими іншими нормами, законодавства України не передбачено повноважень органів місцевого самоврядування щодо затвердження порядків, положень чи будь-яких інших документів, які регламентують проведення демонтажу встановлених споруд.
24. У касаційній скарзі звертається увага й на те, що Положення про Комісію з питань користування об`єктами благоустрою на території м. Маріуполя, в оскаржуваній ОСОБА_1 частині, затверджене рішенням Маріупольської міської ради від 28.09.2016 №7/11-729 з порушенням вимог частини дванадцятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та процедури, встановленої Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
25. В обґрунтуванні такого аргументу у касаційній скарзі містяться мотиви про те, що листом Державної регуляторної служби України за результатами аналізу вищевказаного рішення Маріупольської міської ради запропоновано вжити заходів щодо його скасування. При цьому, у касаційній скарзі підкреслюється, що згідно з наданими залученою до участі у розгляді цієї справи Державною регуляторною службою України поясненнями, у 2016 році відповідач, керуючись статтями 34 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», листом від 10.08.2016 №03-680-02 звертався до ДРС з метою отримання пропозицій уповноваженого органу при прийнятті проекту рішення Маріупольської міської ради «Про затвердження положення про порядок розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності» разом з аналізом регуляторного впливу. Позивачка наголошує, що у відповідь на вказаний лист відповідача ДРС листом від 23.09.2016 №5937-0- 20-16 повідомила, що за результатами розгляду проекту вказаного рішення встановлено, що цей проект містить ознаки невідповідності вимогам чинного законодавства та не відповідає таким ключовим принципам державної регуляторної політики як доцільність, адекватність, передбачуваність, що встановленні статтею 4 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
26. Водночас, як стверджує позивачка, суди попередніх інстанцій не врахували того, що відповідач не надав під час розгляду цієї справи жодних доказів стосовно ознайомлення громадськості та депутатів Міськради з пропозиціями уповноваженого органу разом з рішенням постійної комісії щодо їх врахування, а також не надав жодних доказів того, що взагалі пропозиції уповноваженого органу передавалися для вивчення до постійної комісії. До того ж, згідно з доводами касаційної скарги, у самому рішенні від 28.09.2016 № 7/11-729 не зазначено жодних підстав, з яких Маріупольська міська рада не врахувала пропозиції уповноваженого органу (ДРС), а також не зробила жодних кроків для ознайомлення громадськості та депутатів Маріупольської міської ради зі змістом цього листа.
27. Стверджуючи про помилковість висновків судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову в частині вимог про визнання протиправними та скасування переліку торгівельних об`єктів, які підлягають демонтажу у зв`язку із порушенням суб`єктами господарювання умов розміщення тимчасових споруд у частині позиції №3 цього переліку, затвердженого протоколом засідання комісії з питань користування об`єктами благоустрою Маріупольської міської ради №36 від 31.08.2018, а також визнання протиправними дії посадових осіб Маріупольської міської ради при здійсненні ними комісійного обстеження та при складанні акту за результатами цього обстеження від 16.07.2018, позивачка вказує, що таке обстеження, на її думку, в силу вимог пункту 2.1 Положення про розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності, пункту 1.4 Положення про користування об`єктами благоустрою комунальної власності на території м. Маріуполя та Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності повинно було здійснюватися Інспекцією міської ради з благоустрою м. Маріуполя шляхом складання акту обстеження місця розміщення ТС з фіксацією в ньому виявлених порушень, у тому числі з допомогою фото фіксації за участі представників депутатів та посадових осіб Маріупольської міської ради; виконкому Маріупольської міської ради, громадської ради при виконкомі Маріупольської міської ради, Власника ТС та/або його представника та громадськості міста.
28. При цьому, як стверджується у касаційній скарзі, контроль за належним використанням місця розміщення ТС є заходом державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, у зв`язку з чим, на думку позивачки, такий захід повинен проводитись з дотриманням вимог Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», зокрема, на підставі відповідного наказу про здійснення планового або позапланового заходу орган державного нагляду (контролю) та посвідчення (направлення) на проведення такого заходу.
29. Однак, згідно з наведеними у касаційній скарзі аргументами, у спірному випадку не існувало жодної підстави для здійснення вищевказаного заходу контролю, визначеної пунктом 2.2 Положення про розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності, а у матеріалах справи відсутні наказ (рішення, розпорядження) на здійснення заходу контролю і посвідчення (направлення) на проведення такого заходу, також відсутнє будь яке посилання, що це був за захід: плановий (за графіком) або позаплановий (поза графіком). Відсутні графік, розроблений комісією, скарги громадян, звернення депутатів, матеріали відеофіксації порушень з боку представників громадськості, журналістів або подання правоохоронних органів на ім`я міського голови.
30. Тобто, на думку автора касаційної скарги, зазначений захід контролю здійснено безпідставно, з порушенням нормативно правових актів та посадовими особами, які не мали право на здійснення такого заходу.
31. Окрім цього, позивачка відзначає, що Акт комісійного обстеження, не відповідає вимогам частини шостої статті 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду в сфері господарської діяльності» та пункту 5 «Методики розроблення уніфікованих форм актів, що складаються за результатами проведення планових (позапланових) заходів державного нагляду (контролю)» затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 10.05.2018 №342, а також у цьому акті не зазначено, які саме норми права порушенні позивачем, не зазначено власника ТС, а складання такого акту проводилось без участі ОСОБА_1 , що є порушенням пункту 2.1 Положення про розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності.
32. Касаційна скарга також містить посилання й на те, що всупереч приписам пункту 2.7 Положення про розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у переліку торгівельних об`єктів, які підлягають демонтажу у зв`язку із порушенням суб`єктами господарювання умов розміщення тимчасових споруд, затвердженого протоколом засідання комісії з питань користування об`єктами благоустрою Маріупольської міської ради №36 від 31.08.2018, до якого у позиції №3 включено й належну ОСОБА_1 на праві власності тимчасову споруду, не зазначено терміну проведення демонтажу власником ТС.
33. Тобто, згідно з позицією, викладеною у касаційній скарзі, посадовими особами Маріупольської міської ради було здійснено комісійне обстеження за відсутності на це передбачених законом підстав, повноважень та відповідних прав посадових осіб відповідача, з грубими порушеннями норм права, за результатами якого складено акт не уніфікованої форми, який не відповідає вимогам законодавства, а відповідно й акт комісійного обстеження не міг слугувати підставою для винесення рішення про демонтаж належній ОСОБА_1 тимчасової споруди.
34. Скаржниця наполягає, що усі ці обставини не були належим чином оцінені судами попередніх інстанцій та не взяті ними до уваги при ухваленні оскаржуваних судових рішень.
35. Державна регуляторна служба України, яка залучена до участі у розгляді цієї справи у якості третьої особи, надала пояснення на касаційну скаргу, у яких зазначає, що законодавство України не наділяє органи місцевого самоврядування повноваженнями стосовно встановлення власних правил (порядків, положень) розміщення тимчасових споруд або їх демонтажу. За наведеного, третя особа вважає помилковими висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що відповідач у спірних правовідносинах діяв у межах наданих йому законом повноважень.
36. Третя особа також зауважує, що суди попередніх інстанцій не взяли до уваги позицію ДРС, висловлену у письмових поясненнях від 01.07.2019 №4749/0/20-19, що, на думку Державної регуляторної служби України, призвело до неповного з`ясування усіх обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та ухвалення необґрунтованих рішень.
37. Відзиву на касаційну скаргу не надходило, що, однак, відповідно до частини четвертої статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій касаційним судом.
РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ
38. Так, за приписами частин другої - четвертої статті 28 Закону України від 17.02.2011 №3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності» тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.
39. Тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності може мати закрите приміщення для тимчасового перебування людей (павільйон площею не більше 30 квадратних метрів по зовнішньому контуру) або не мати такого приміщення.
40. Розміщення малих архітектурних форм здійснюється відповідно до Закону України «Про благоустрій населених пунктів».
41. Розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування
42. На виконання частини четвертої статті 28 Закону України від 17.02.2011 №3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності» наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України 21.10.2011 №244, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 22.11.2011 за №1330/20068, затверджено Порядок розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності.
43. За визначенням, наведеним у пункті 1.3 вищевказаного Порядку, тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності (далі - ТС) - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.
44. У розумінні абзаців третього, п`ятого пункту 1.4 Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності замовником є суб`єкт господарювання, який має намір розмістити ТС на підставі паспорта прив`язки ТС; а паспорт прив`язки ТС це комплект документів, у яких визначено місце встановлення ТС на топографо-геодезичній основі М 1:500, схему благоустрою прилеглої території.
45. Пунктами 2.1, 2.2 цього ж Порядку встановлено, що підставою для розміщення ТС є паспорт прив`язки ТС (додаток 1). Замовник, який має намір встановити ТС, звертається до відповідного виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, районної державної адміністрації із відповідною заявою у довільній формі про можливість розміщення ТС.
46. Паспорт прив`язки ТС оформлюється органом з питань містобудування та архітектури за формою, наведеною у додатку 1 до цього Порядку. Встановлення ТС здійснюється відповідно до паспорта прив`язки. У разі закінчення строку дії, анулювання паспорта прив`язки, самовільного встановлення ТС така ТС підлягає демонтажу. Розміщення ТС самовільно забороняється (пункти 2.10, 2.20, 2.30, 2.31 Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності).
47. Правові, економічні, екологічні, соціальні та організаційні засади благоустрою населених пунктів і спрямований на створення умов, сприятливих для життєдіяльності людини, визначає Закон України від 06.09.2005 №2807-IV «Про благоустрій населених пунктів».
48. У частині першій статті 1 вищевказаного Закону наведено визначення термінів, які у ньому вживаються, зокрема:
благоустрій населених пунктів - комплекс робіт з інженерного захисту, розчищення, осушення та озеленення території, а також соціально-економічних, організаційно-правових та екологічних заходів з покращання мікроклімату, санітарного очищення, зниження рівня шуму та інше, що здійснюються на території населеного пункту з метою її раціонального використання, належного утримання та охорони, створення умов щодо захисту і відновлення сприятливого для життєдіяльності людини довкілля;
територія - сукупність земельних ділянок, які використовуються для розміщення об`єктів благоустрою населених пунктів: парків, скверів, бульварів, вулиць, провулків, узвозів, проїздів, шляхів, площ, майданів, набережних, прибудинкових територій, пляжів, кладовищ, рекреаційних, оздоровчих, навчальних, спортивних, історико-культурних об`єктів, об`єктів промисловості, комунально-складських та інших об`єктів у межах населеного пункту;
утримання в належному стані території - використання її за призначенням відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, правил благоустрою території населеного пункту, а також санітарне очищення території, її озеленення, збереження та відновлення об`єктів благоустрою;
заходи з благоустрою населених пунктів - роботи щодо відновлення, належного утримання та раціонального використання територій, охорони та організації упорядкування об`єктів благоустрою з урахуванням особливостей їх використання.
49. Дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають у сфері благоустрою населених пунктів, і спрямовується на створення сприятливого для життєдіяльності людини довкілля, збереження і охорону навколишнього природного середовища, забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення (частина друга статті 4 Закону України «Про благоустрій населених пунктів»).
50. За приписами частини першої статті 5 цього ж Закону управління у сфері благоустрою населених пунктів здійснюють Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування та інші органи влади в межах їх повноважень.
51. Повноваження сільських, селищних і міських рад та їх виконавчих органів у сфері благоустрою населених пунктів визначені статтею 10 Закону України «Про благоустрій населених пунктів».
52. Відповідно до частини першої вищеназваної статті Закону України «Про благоустрій населених пунктів» до повноважень сільських, селищних і міських рад у сфері благоустрою населених пунктів належить:
1) затвердження місцевих програм та заходів з благоустрою населених пунктів;
2) затвердження правил благоустрою територій населених пунктів;
3) створення в разі необхідності органів і служб для забезпечення здійснення спільно з іншими суб`єктами комунальної власності благоустрою населених пунктів, визначення повноважень цих органів (служб);
4) визначення на конкурсних засадах підприємств, установ та організацій (балансоутримувачів), відповідальних за утримання об`єктів благоустрою.
53. Окрім цього, за змістом частини другої статті 10 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» здійснення заходів з благоустрою населених пунктів належить до повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад.
54. Згідно з частинами першою, другою статті 13 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» до об`єктів благоустрою населених пунктів належать, зокрема, території загального користування, у тому числі: майдани, площі, бульвари, проспекти, вулиці, дороги, провулки, узвози, проїзди, пішохідні та велосипедні доріжки; інші території загального користування. До об`єктів благоустрою можуть належати також інші території в межах населеного пункту.
55. Об`єкти благоустрою використовуються відповідно до їх функціонального призначення для забезпечення сприятливих умов життєдіяльності людини на засадах їх раціонального використання та охорони з урахуванням вимог правил благоустрою території населених пунктів, інших вимог, передбачених законодавством (частина перша статті 14 Закону України «Про благоустрій населених пунктів»).
56. Обмеження при використанні об`єктів благоустрою передбачені статтею 16 вищенаведеного Закону, зокрема, на об`єктах благоустрою забороняється: самовільно встановлювати об`єкти зовнішньої реклами, торговельні лотки, павільйони, кіоски тощо (пункт 5 частини першої цієї статті).
57. Часинами першою, другою, четвертою статті 20 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» визначено, що організацію благоустрою населених пунктів забезпечують місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до повноважень, установлених законом.
Благоустрій здійснюється в обов`язковому порядку на всій території населеного пункту (села, селища, міста).
Рішення місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо благоустрою території певного населеного пункту є обов`язковим для виконання розміщеними на цій території підприємствами, установами, організаціями та громадянами, які на ній проживають.
58. Частиною першою статті 38 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» передбачено, що контроль у сфері благоустрою населених пунктів спрямований на забезпечення дотримання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та підпорядкування, а також громадянами, у тому числі іноземцями та особами без громадянства, вимог цього Закону, Правил благоустрою території населеного пункту та інших нормативно-правових актів.
59. Закон України «Про благоустрій населених пунктів» передбачає здійснення державного, самоврядного та громадського контролю у сфері благоустрою населених пунктів (статті 39, 40 та 41 цього Закону відповідно).
60. Зокрема, статтею 40 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» встановлено, що самоврядний контроль у сфері благоустрою населених пунктів здійснюється сільськими, селищними, міськими радами та їх виконавчими органами.
Для здійснення контролю за станом благоустрою населених пунктів, виконанням Правил благоустрою території населеного пункту, в тому числі організації озеленення, охорони зелених насаджень і водойм, створення місць відпочинку громадян, утримання в належному стані закріплених за підприємствами, установами, організаціями територій, сільські, селищні, міські ради можуть утворювати інспекції з благоустрою населених пунктів.
Самоврядний контроль за станом благоустрою населених пунктів здійснюється шляхом:
1) проведення перевірок території;
2) розгляду звернень підприємств, установ, організацій та громадян;
3) участі в обговоренні проектів благоустрою територій населених пунктів, іншої технічної документації з питань благоустрою і внесення відповідних пропозицій на розгляд органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій;
4) подання позовів до суду про відшкодування шкоди, завданої об`єктам благоустрою внаслідок порушення законодавства з питань благоустрою населених пунктів, Правил благоустрою території населеного пункту.
Положення про інспекцію з благоустрою населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною або міською радою на підставі Типового положення, яке затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.
61. За правилами пункту 6 часини першої статті 42 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» до відповідальності за порушення законодавства у сфері благоустрою населених пунктів притягаються особи, винні у самовільному зайнятті території (частини території) об`єкта благоустрою населеного пункту.
62. Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування відповідно до Конституції України визначає Закон України від 21.05.1997 №280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні».
63. Відповідно до наведеного у статті 2 вищевказаного Закону визначення поняття місцевого самоврядування місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
64. Сільські, селищні, міські ради включаються до системи місцевого самоврядування, про що зазначено у статті 5 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», які у відповідності до статті 10 цього ж Закону є представницькими органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
65. Виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади (частини перша, друга статті 11 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
66. Згідно з положеннями підпункту 7 пункту «а» часини першої статті 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать: а) власні (самоврядні) повноваження: організація благоустрою населених пунктів, залучення на договірних засадах з цією метою коштів, трудових і матеріально-технічних ресурсів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, а також населення; здійснення контролю за станом благоустрою населених пунктів, організації озеленення, охорони зелених насаджень і водойм, створення місць відпочинку громадян.
67. Правовий статус та повноваження постійних комісій ради визначено статтею 47 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» частинами першою, десятою, одинадцятою та п`ятнадцятою якої встановлено таке.
Постійні комісії ради є органами ради, що обираються з числа її депутатів, для вивчення, попереднього розгляду і підготовки питань, які належать до її відання, здійснення контролю за виконанням рішень ради, її виконавчого комітету.