ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 липня 2022 року
м. Київ
справа № 640/10536/19
адміністративне провадження № К/9901/21566/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мацедонської В. Е.,
суддів: Данилевич Н. А., Радишевської О. Р.
розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Державного бюро розслідувань, директора Державного бюро розслідувань Труби Романа Михайловича про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою Державного бюро розслідувань на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 березня 2020 року (головуючий суддя Шулежко В. П.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2021 року (суддя-доповідач Аліменко В. О., судді: Бєлова Л. В., Кучма А. Ю.),
І. Суть спору
У червні 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Державного бюро розслідувань (далі - відповідач, ДБР), директора Державного бюро розслідувань Труби Романа Михайловича (далі - директор ДБР Труба Р. М.), у якому просив:
- визнати протиправними дії директора ДБР Труби Р. М. з прийняття рішення про звільнення позивача та винесення наказу від 28 травня 2019 року № 145-ос «Про звільнення ОСОБА_1 »;
- визнати протиправним та скасувати наказ ДБР від 28 травня 2019 року № 145-ос «Про звільнення ОСОБА_1 », поновити позивача на посаді, стягнути з бюджетних асигнувань відповідача заробітну плату за час вимушеного прогулу.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що в порушення вимог Закону України «Про державне бюро розслідувань», Закону України «Про державну службу» та Кодексу законів про працю України позивача звільнено з державної служби без ознайомлення з письмовим попередженням про звільнення та за відсутності на те правових підстав, оскільки ОСОБА_1 призначено на посаду з випробувальним терміном на шість місяців, а наказ про звільнення виданий з пропуском строку випробування. Крім того, позивач зазначив, що відповідачем протиправно видано оскаржуваний наказ за відсутності подання Конкурсної комісії та погодження з першим заступником директора ДБР та заступником директора ДБР.
ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи.
Відповідно до пункту 9 частини першої статті 12, частини третьої статті 14, пункту 3 та 6 статті 20 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», статті 35 Закону України «Про державну службу», постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2016 року № 229 «Про затвердження Порядку обчислення стажу державної служби» ДБР видало наказ від 27 грудня 2018 року № 247-ос «Про призначення ОСОБА_1 », яким позивача призначено на посаду керівника Управління планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку, звітності - головного бухгалтера Державного бюро розслідувань, як обраного за конкурсом з 28 грудня 2018 року з випробувальним строком 6 місяців.
За результатами аналізу професійної діяльності позивача на вказаній посаді, ДБР установлено, що рівень професійної підготовки ОСОБА_1 є недостатнім для виконання завдань та обов`язків керівника Управління планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку, звітності.
Директором ДБР Трубою Р. М. складено на ім`я позивача попередження від 21 травня 2019 року № 01-7236 про звільнення останнього.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» та у зв`язку з виявленою невідповідністю ОСОБА_1 займаній посаді, на яку він прийнятий зі строком випробування 6 місяців, директором ДБР Трубою Р. М. видано наказ від 28 травня 2019 року № 145-ос «Про звільнення ОСОБА_1 », яким його звільнено з посади керівника Управління планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку, звітності - головного бухгалтера Державного бюро розслідувань 28 травня 2019 року, як такого, що не відповідає займаній посаді протягом строку випробування.
Підставою у вищевказаному наказі зазначено письмове попередження директора ДБР про звільнення від 21 травня 2019 року № 01-7236.
Уважаючи вказаний наказ протиправним, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.
ІІІ. Рішення судів попередніх інстанцій та мотиви їх ухвалення.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 березня 2020 року на підставі пункту 8 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного бюро розслідувань, директора Державного бюро розслідувань Труби Романа Михайловича в частині позовних вимог про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді. Підставою прийняття такого судового рішення слугувало те, що ДБР видано наказ від 20 лютого 2020 року № 112-ос, яким скасовано наказ від 28 травня 2019 року № 145-ос «Про звільнення ОСОБА_1 » та поновлено останнього на посаді керівника Управління планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку, звітності - головного бухгалтера Державного бюро розслідувань.
В іншій частині позовних вимог рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 березня 2020 року позов задоволено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Державного бюро розслідувань на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 28 травня 2019 року по 20 лютого 2020 року.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення на його користь заробітної плати за час вимушеного прогулу у зв`язку з протиправним звільненням є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ДБР задоволено. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 березня 2020 року скасовано. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ДБР, директора ДБР Труби Романа Михайловича про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу відмовлено.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що рішення суду про стягнення заробітку за час вимушеного прогулу є передчасним та необґрунтованим, оскільки судом першої інстанції не розглядалося питання законності звільнення позивача, а прийнято ухвалу про закриття провадження у цій частині.
Постановою Верховного Суду від 08 квітня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану його адвокатом Григоренком Юрієм Сергійовичем, задоволено частково. Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 жовтня 2020 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Верховний Суд зауважив, що суд апеляційної інстанції помилково відмовив у задоволенні позову в розглядуваній частині вимог з формальних підстав, позбавивши працівника права на отримання належних йому виплат. Відповідно суд апеляційної інстанції не перевірив законність рішення суду першої інстанції в частині, зокрема, періоду, за який належить стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу та розмір цієї виплати, що належить стягнути з роботодавця на користь працівника.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2021 року апеляційну скаргу ДБР залишено без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 березня 2020 року залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що період з 28 травня 2019 року по 20 лютого 2020 року є вимушеним прогулом, а тому, за цей період підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу.
IV. Провадження в суді касаційної інстанції
10 червня 2021 року ДБР звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 березня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 05 липня 2021 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
V. Касаційне оскарження
У касаційній скарзі ДБР просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
На обґрунтування позиції, відповідач посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, зокрема у постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 140/3564/19, від 26 листопада 2020 року у справі № 200/13312/18, від 22 квітня 2020 року у справі № 1540/4079/18, від 14 листопада 2019 року у справі № 826/14/16, від 24 жовтня 2018 року у справі № 820/5932/16, від 01 серпня 2019 року у справі № 820/1446/17, від 14 березня 2018 року у справі № 822/1832/16.
Скаржник зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішенні справи не враховано правову позицію, згідно з якою при вирішенні питання про виплату середнього заробітку суд має визначити при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати від 08 лютого 1995 року № 100, а також навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню з відповідача. Крім того, заявник касаційної скарги, посилаючись на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 14 листопада 2019 року у справі № 826/14/16, зазначає, що час вимушеного прогулу працівника повинен бути оплаченим у разі встановлення факту незаконного звільнення особи.